Чи той Ґалятовський?

5 грудня 2017, 12:44 | Огляд видань | 0 |   | Код для блогу |  | 

Петро Кралюк

«У пошуках Нового неба. Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського»Книга Наталі Яковенко «У пошуках Нового неба. Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського» (К.: Лаурус; Критика, 2017) мала би стати подією в українській гуманітаристиці. Чому? Хоча би з трьох причин.

По-перше, Наталя Яковенко є одним із провідних істориків сучасної України (як би хто як до неї не ставився!). І названа книга є другою «повноцінною» монографією цієї дослідниці. Після своєї першої монографії про українську шляхту, яка писалася під докторську дисертацію, Яковенко випустила кілька книг – однак це підручники або збірки статей. Над монографією про Ґалятовського Яковенко  працювала довгий час. Щоб ця книга побачила світ, було вкладено і чимало зусиль, і чимало коштів. До речі, в книзі зазначені спонсори видання. І ці спонсори зарубіжні. Наші ж спонсори, певно, ще не доросли до такого...

По-друге, Яковенко справедливо вважає Ґалятовського найпопулярнішим і найталановитішим автором другої половини XVII століття, «чиї праці ще за його життя ставали свого роду бестселерами» (с. 12). Вона погоджується з дослідниками, які «визнають Ґалятовського «найбільш начитаним» із київських авторів XVII століття» (с. 499). Схоже два талановиті автори (з далекого XVII ст. й часу нинішнього) «знайшли» одне одного. Біда лише в тому, що таланти в нас не дуже цінуються. Ґалятовський, безперечно, один із найбільш значних українських авторів другої половини XVII ст., твори якого можуть багато що сказати і про релігійне життя, і про філософську думку того часу в Україні. Однак про нього в нас знають небагато. Це ім’я переважно відоме спеціалістам – літературознавцям, історикам релігійної й філософської думки України тощо.

По-третє, монографія Яковенко – це зразок, до якого мали б «дотягуватися» фахівці в галузі гуманітаристики. Автор не лише прискіпливо опрацювала джерела, літературу, яка стосується теми, але й спробувала з’ясувати, якою лектурою користувався Ґалятовський. Навіть поданий додаток «Посилання в україномовних творах Йоаникія Ґалятовського».  

Книга подає багато різноманітної інформації – як про самого Ґалятовського, так і про його творчість. Зокрема, перший розділ присвячений реконструкції біографії цього автора, другий – аналізу лектури, яку використовував Ґалятовський. У наступних чотирьох розділах, власне, розглядаються україномовні твори письменника. Причому останній, шостий розділ спеціально присвячений полеміці Ґалятовського з прихильниками юдаїзму. Тут чимало уваги звертається на твір цього автора «Месія правдивий».

Варто погодитися з Яковенко, що Ґалятовський належав до когорти авторів, які були зорієнтовані на західну, переважно латино-католицьку вченість. І був одним із тих, хто впроваджував її на українських теренах, залишаючись при цьому православним. «…далеко не останню роль у тому, що латинська продукція стала частиною інтелектуального ландшафту, – пише Яковенко, – зіграло те, що могилянські автори другої половини XVII століття, на відміну від своїх попередників, були вже «людьми друкованої книжки», а не читачами кириличних списків. На це вказують як розкидані по їхніх листах репліки, так і нове, «дисципліноване» уживання використаних праць, засвідчене у розповсюдженні практики приміток-посилань на берегах. Початок йому поклав ще Мелетій Смотрицький у своєму «Треносі» 1610 р., а десь від другої третини – середини XVII століття це стало практично обов’язковим супроводом «ученого» твору» (с. 12). Попри те, що в автора тут відчувається своєрідний «києво-могилянський патріотизм», можна загалом погодитися з цими міркуваннями. Однак, окрім Києво-Могилянського колегіуму, також провідником західних інтелектуальних впливів на українських землях були різні католицькі, протестантські і навіть православні освітні та релігійно-культурні інституції. Звісно, Києво-Могилянка відігравала тут важливу роль – але цю роль не треба перебільшувати. Мелетій Смотрицький принаймні не мав стосунку до цього навчального закладу. Можливим є хіба що його короткочасне викладання в Київській братській школі. Ґалятовський хоча навчався і викладав у Києво-Могилянському колегіумі, але, схоже, найбільш продуктивний час у його діяльності припав на той період, коли він перебував у Чернігові.  Це місто в другій половині XVII ст. почало перебирати на себе роль культурного центру України.

Латино-католицькі впливи, особливо в церковній сфері, відчутно дали про себе знати в Україні в другій половині XVII ст. Певним індикатором цього процесу й стали твори Ґалятовського, що показала Яковенко. Ці впливи призвели до трансформації православ’я в Україні, а потім через «українське посередництво» дали про себе знати і в російському православ’ї. Але це вже окрема тема.  

Звісно, і нашим православним, і особливо московським незручно визнавати, що «підкладка» їхньої духовності є латино-католицька. Але що поробиш – так воно є. Й твори провідного православного автора України другої половини XVII ст. це непогано демонструють – навіть попри те, що він дискутував із римо-католиками.

І все ж творчий портрет Ґалятовського, поданий Яковенко, видається неповним. Автор обумовлює, що аналізує україномовні твори письменника, які були в основному зорієнтовані на «внутрішню» публіку. Польськомовні твори, що ніби призначалися для публіки «зовнішньої», вона не розглядає. Правда, в ті часи польська мова функціонувала як одна з мов спілкування в Україні. Тому такі твори могли бути розраховані як на «зовнішню», так і «внутрішню» публіку. Зрештою, чимало цих творів мають полемічний характер і спрямовані проти противників православ’я. Цікавими, наприклад, є такі трактати, як «Лебідь» та «Алькоран». Це перші в Східній Європі твори, де подається критичний аналіз ісламу. У ще одному творі Ґалятовського «Альфабетум, або Словник різних єретиків» йдеться про різноманітні релігійні вчення, які конкурували з православ’ям. Звісно, якби ми отримали аналіз також польськомовних творів, то мали б більш повну картину про творчість Ґалятовського. Та, певно, Яковенко залишила цю ділянку роботи для своїх учнів.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • Василий Петров | 16 грудня 2017, 00:25

      Плевать они хотели на законы человеческие, для них закон Божий не указ: не можете служить Богу и мамоне!!! За жалование можно служить только мамоне, больше никому, Богу служат БЕСПЛАТНО!!!!!!!

    • enzian | 15 грудня 2017, 21:13

      Агов, СБУ! Досить займатися господарськими розборками, пора відстежувати і відстрілювати москальських провокаторів.

    • velovs@ukr.net | 15 грудня 2017, 16:03

      "На думку Глави УГКЦ, щоб припинилася війна, ми, християни, насамперед маємо МОЛИТИСЯ за мир. Предстоятель нагадав, що Церкви України закликали і далі закликають до щоденної неустанної МОЛИТВИ

    • velovs@ukr.net | 15 грудня 2017, 15:32

      "Крім того, на переконання Глави Церкви, щоб цю війну зупинити, ми повинні говорити ПРАВДУ про Україну і на міжнародній арені. Адже ми сьогодні спостерігаємо, зокрема в Європі, що про війну в

    • velovs@ukr.net | 15 грудня 2017, 14:13

      "ПРОЯВЛЯЙМО ЦЮ СПАСЕННУ ЛЮБОВ ДО ВСІХ ЛЮДЕЙ НА СВІТІ, ПОЧИНАЮЧИ ВІД БЛИЖНІХ, ДІЙСНО ВІД НАШИХ НАЙБЛИЖЧИХ -

    Популярні статті місяця