«Стартапи добра»: як малими кроками здійснити великі зміни у своїх громадах

Серед них інклюзивна педагогічна ферма, дитячі простори, пекарня, що працює біля лінії фронту, соціальні кухні, прихистки для матерів і дітей. Навіть з початком повномасштабного вторгнення герої цих історій не здалися ― комусь довелося повністю трансформувати діяльність, а хтось продовжив розширювати ініціативи попри умови невизначености. Реалізацію кожного проєкту підтримала благодійна організація «Українська освітня платформа».

— Тут є історії тих, з ким ми працювали дуже давно. З деким ― з 2012-го року. У них великий внесок усієї команди, адже героями цієї книжки є лідери громад. Були великі навчальні програми, де ми вчилися в них, а вони ― в нас. Ми передавали технології, які можуть допомогти створити дійсно успішний проєкт, а також фінансово підтримували його реалізацію. Сімнадцять історій, які ввійшли до книжки, надихнули нас найбільше (хоча їх в кілька разів більше насправді). Ми зрозуміли, що люди на місцях роблять неймовірні речі, вони є великим натхненням і прикладом для інших громад, тому про це треба розповісти. Робота над книжкою тривала з 2020-го року. За цей час почалася повномасштабна війна ― історії стали іншими. Люди продовжили працювали, але трансформували свою діяльність, відкрили нове дихання, ― розповідає директорка «Української освітньої платформи» Мар’яна Кащак.

Після 24-го лютого 2022-го року здавалося, що до цих історій повернутися не випаде. Життя українців змінилося повністю, годі було щось казати про завтрашній день, не те що стратегувати про майбутні проєкти на рівні організацій. Книжка так само була на паузі. Однак згодом до нових умов вдалося адаптуватися, виникали проєкти, що відповідали на нові виклики: поселення людей, які були змушені виїхати із зони активних бойових дій та з тимчасово окупованих територій, постачання продуктів і речей першої необхідності тим, хто вирішив залишатися в окупації, реабілітація постраждалих тощо. Стало зрозуміло, що «Стартапам добра» ― бути.

За словами одного зі співкоординаторів проєкту Станіслава Клосовського, реакція цих людей на виклики ― не страх, не паніка, а нарощення суспільних м’язів. Громади, які не чекають на рішення згори, а діють самі, реагують на актуальні виклики, дозволяють прослідкувати, як розвивається громадянське суспільство, і що це відбувається не тільки у великих містах.

Одним з таких прикладів є громада села Мшанець на Львівщині. Там священник УГКЦ Роман Гром разом з дружиною Наталею почали сміливо втілювати свої ідеї того, як покращити умови життя. Отець з дітьми з села садили картоплю в ямах на дорозі, таким чином привертали увагу до потреби ремонту. Це все знімали на відео й викладали в соцмережі. Спрацювало ― дорога є. Потім з кількома небайдужими односельчанами вирішили запустити соціальний проєкт, який би відродив їхнє село, привабив туди молодь.

— Шансів реалізувати нашу ідею було справді мало. Але «Мшанецькі колиби» таки є. Це соціальне підприємство нашої парафіяльної громади ― табір для відпочинку на природі. Тут можна проводити молодіжні табори, вишколи, тімбілдинги, конференції. Мшанець ― село з великою історією, але, на жаль, зараз там 140 мешканців, середній вік яких 68 років. Донедавна була дуже погана дорога, останні 15 км треба було їхати півтори години.

Коли почалася повномасштабна війна, то ми розуміли, що локальний туризм може розвинутися більше, бо за кордон пускають не всіх. А в нас гори, не чути повітряної тривоги. Однак почали проводити реабілітаційні табори для дітей, які постраждали від війни. Знаходили фінансування, дітей і команди професіоналів, які з ними працювали. Упродовж 10 днів діти мали безтурботний час, з ними були психологи, виховники, духівники. Торік усього приїхало близько 400 дітей, цього року продовжили справу. Тобто криза може стати можливістю. Все реально, обмеження є тільки в нашій голові, ― ділиться історією перевтілення о. Роман.

У книжці також ідеться про протестантського пастора Олега Ткаченка, який вирішив випікати хліб на лінії фронту, щоб могти якомога швидше доставляти його людям, що вирішили не виїжджати, а також самотужки евакуйовувати охочих (а інколи й тих, кого доводилося довго переконувати) з Мар’їнки й Вугледару. Про священника УГКЦ Ігоря Макара з Херсонщини, який спільно з дружиною Марією запускав родинний центр і швейну майстерню, мали плани на пекарню. Однак натомість довелося шукати шляхи підтримки парафіян, які залишалися під окупацією російських військ. Одразу після звільнення Херсону священник повернувся до своїх людей ― зараз під щоденними обстрілами продовжують піклуватися один про одного й робити свою роботу попри все. До речі, обидва герої ― багатодітні батьки. Тут же ж про згромадження монахинь, які опікуються матерями з дітьми в скрутних обставинах, людьми поважного віку. Це історії про безумовну любов і підтримку, про віру й розуміння справжніх цінностей життя. Що цікаво, ніхто, про кого йдеться в цій книжці, навіть не подумав би трактувати своє служіння як героїзм. Вони просто намагаються зробити добре те, що від них потрібно саме зараз, саме тут і саме для цих людей.

— Ті історії є історіями чудотворців, тих, хто робить дива на своїх місцях. Потрібна віра, за нею йде довіра до себе, довіра до тих, хто біля тебе. Це те, що дає класний старт для твоєї ідеї. Якщо маєш ідею, гориш нею, то ставай і роби. До того ж у Святому Письмі понад 360 разів вжиті слова «не бійся», ― додає о. Роман.

— Багато українців залишилися на місцях і допомагали тим, хто довкола них. Кожен з героїв нашої книжки змінив і врятував життя десятків людей. Це свідчить про те, що кожен з нас може робити маленьку зміну, яка матиме великий вплив.

Живемо в часи невизначености й у багатьох людей є перестороги, як бути далі в країні в часі війни та після неї, хтось зневірюється. Ці історії про те, що кожен з нас має сили створити середовище, спільноту, у яких хочеться жити. Якщо багато людей на місцях будуть робити маленькі зміни, то ми зможемо відбудувати країну такою, якою хочемо її бачити, ― каже співкоординаторка проєкту Наталія Українець.

Відданість справі, віра в ідею, готовність вчитися і брати на себе відповідальність ― це ті речі, які роблять можливими нові проєкти. Неважливо, рушієм змін стане одна людина, громадська організація, органи місцевого самоврядування або релігійна спільнота. Якраз кроссекторальна співпраця здатна забезпечити найкращий результат.

— Колись мене спитали: що для вас є домом: будинок, вулиця, місто чи вся країна? Я відповіла, що та територія, адміністративна одиниця, за яку ви готові брати відповідальність, ― то і є ваш дім. Для когось це вулиця, місто, своя кімната (і то не завжди), а для когось ― ціла країна. Ці історії це про те, що є домом для кожної тієї людини. Треба ними надихатися і подумати, що є домом для вас, ― підсумовує Мар’яна Кащак.

20 гривень з купівлі кожного примірника книжки «Стартапи добра. Люди та проєкти, яких не зламала війна» будуть спрямовані на відновлення громади в с. Зеленівка на Херсонщині, яка була під окупацією російських військ.

* Публікацію підготовлено у рамках партнерської співпраці з Українською освітньою платформою