Про перехід громад до ПЦУ на Закарпатті: думка священика з Ясіні Володимира Лофердюка

3 лютого 2019, 12:18 | Інтерв'ю | 3 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляла Зоряна Попович

Фото о. Володимира Лофердюка

о. Володимир Лофердюк в зоні АТО27 січня громада Покровської церкви в селищі Ясіня на Закарпатті, яка досі належала до УПЦ (МП), проголосувала про перехід до Православної Церкви України. Прийнявши це рішення, громада стала третьою в області, яка зробила цей крок. Кореспонденці РІСУ пощастило зустрітися з настоятелем, отцем Володимиром Лофердюком в Ужгороді, коли він привіз протоколи з підписами громади для зареєстрації в ОДА.

– Отче, як гадаєте, що спонукало громаду прийняти рішення про перехід до ПЦУ?

– Я думаю, що 14-й рік… Хоча ми на той час уже два роки вели службу українською мовою, а не церковнослов’янською. Це було ще при Януковичу, як ми повністю перейшли на українську службу Божу. Ми єдина повністю україномовна парафія в Ясіня. Я скоріше виключення, ніж правило...

А потім уже, коли забрали Крим, коли почалися військові дії, коли наша верхівка не піднялася, аби вшанувати героїв – то воно так по краплині і назбирувалася чаша того, що люди перестали вважати Українську Православну церкву так званого Московського патріархату як свою рідну церкву. У нас у принципі не було якихось вагань. Із 176 парафіян, присутніх на загальних зборах 27 січня тільки одна людина проголосувала проти переходу. Це майже аболютна білшість. Я як пастор, звичайно, залишаюся з громадою, я нікого не підштовхував, не спонуковував, ні на кого не впливав і, чесно кажучи, навіть не очікував такої одностайності! Я ледь не просльозився... Кажу: «При такій підтримці я готовий іти з вами, народе Божий, аж до кінця!»

Люди мені вже давно й самі говорили про перехід, ну і бачили мої проукраїнські настрої і цей перехід був цілком логічним кроком на тій дорозі, якою ми йшли.

Я ще до Різдва, до того, як ми отримали Томос, попередив своїх прихожан про те, що будуть загальні збори, що ми будемо визначатися зі своєю приналежністю. Але ми вирішили почекати ці три свята (Різдво, Василя та Богоявлення), наш народ чекав на цю подію століття, то ми почекаємо, поки минуть ці свята і проведемо збори. Я не хотів провокувати якогось загострення цими нашими зборами. Думав, що люди розділяться 80 на 20 чи 60 на 40, а тут тільки одна людина проти! Всі, хто хотів взяти в цьому участь і хотіли висловитися, – всі знали дату зборів, могли прийти і висловитися. Тій одній людині ми подякували за її вибір, за сміливість прийти і висловитися.

Під час зборів у громаді в Ясінях

– Скільки часу ви є священиком у цій громаді?

– Вже 15-й рік. А в священстві я 23 роки, з 95-го року. Я зі священицької сім’ї, батько не підтримує мій вибір, він служить у Московському патріархаті. В силу обставин я його розумію, він уже старша людина, йому 83 роки і він каже: «Мені вже тільки один перехід залишається»... Він прожив усе своє життя в тій системі координат, хоча він давав людям надію, молився українською в буремні 90-ті, але з часом відійшов від того всього. Ну а ми пройшли далі і поставили таку жирну крапку в нашій дорозі із визначенням. Амінь!

– Ви сказали, що ваша церква єдина в Ясіня, де служать українською?

– Так, на жаль. Я маю на увазі церкви Московського патріархату. Зрозумійте, що Ясіня має протяжність вздовж центральної траси 16 кілометрів, це ряд присілків, які входять в одну Ясінянську територіальну громаду. Так от на всій території селища – 8 храмів Московського патріархату, ну вже тепер 7, бо ж ми перейшли. Вони читають службу церковнослов’янською мовою.

Є ще Київський Патріархат, греко-католицька церква (вони служать українською), римо-католицька, служить угорською і українською, до речі, дуже гарною, я був здивований.

В якийсь час я зрозумів, що церковнослов’янська мова служіння стала інструментом, за яким Москва маркує в Україні «своїх» і є таким свого роду інструментом впливу. І коли я це зрозумів, це був 2010-11-й рік, то почав молитися вдома українською. Купив молитовники і рік молився вдома, і тільки згодом почав вести службу і в храмі. Є сама основна частина служби, яку священики вважають недоторканою – Євхаристичний канон, який починається після Символу віри, то я і цю частину взяв українською мовою. Тому що я вважаю, що якщо дозволено молитися українською мовою, то не може бути якихось заборонених для цього частин.

Ми вже довгий час не поминали Кіріла на службі, хоча й відносилися формально до цієї церкви і в нас вимагали поминати його. Ну і наш перехід став цілком логічним кроком на тому шляху, яким ідемо. Плюс, ми ще й столиця гуцульської республіки, то до її 100-річчя теж зробили знаменний крок. І якщо парафій, які зроблять цей крок стане більшість, то, сподіваюсь, що й війна в Україні закінчиться.

– Чи не чинилися якісь утиски на Ваших людей з боку парафіян Московського патріархату?

– Таких утисків не було поки що... Просто старалися повпливати на мене. Через родичів, через знайомих... Вони вже відчували, що я маю такий намір, але я їм прямо відповів, що я не знаю, як відбудуться збори. Мені не погрожували, не сварили, просто просили: «Не будь першим. Не ломи цю кригу. Ти хочеш прославитися? Тобі слави треба?» Ну мені було смішно чути ці слова, тому що я дуже скептично ставлюся до нагород і стараюся, по можливості, ухилятися від них...

Навпаки, я прекрасно усвідомлюю, який тягар поклав собі на плечі, тому що зараз треба буде розбудовувати церкву, народ просвітлювати. Тому що люди в околиці хотіли б, але священики не мають бажання переходти. І тому різними шляхами впливають на людей, щоб не допустити переходу до Православної Церкви України.

Під час зборів у громаді в Ясінях

– Як думаєте, чому так відбувається? Це страх нового? Чи якісь ідеологічні мотиви?

– Священики звикли до розміреного способу життя: все роками усталено, все ясно, всі тримаються однією монополією, ніхто не хоче робити серйозних кроків. Та й у нас на Закарпатті в цьому плані, думаю, масовості не буде. Якщо й будуть переходити, то одиниці. При найкращих розкладах, маю на увазі політичних, одиниці будуть переходити...

Чому? Тут така собі колективна порука діє. В багатьох священицьких родинах брати священики: один служить тут, інший – у Росії, причому в самій Москві. Ясна річ,що вони не будуть переступати через ці стосунки. В мене в родині така ж ситуація: в мене батьки не сприйняли цього кроку і відхрестилися від мене як від сина. На такий крок піде не хоч хто.

Багато людей тиснуть руку, підтримують, але багато й таких, хто дивиться як на Юду, як на зрадника. Хоча мені це не зрозуміло. Мені благочинний прислав смс: «Ти зрадив і Бога, і Україну!».

– А Ви мали спочатку поставити його до відома, узгодити про можливий перехід?

– Ні, воля громади – перш за все. Крім того, хто тобі дасть згоду виходити з-під його підпорядкування? Це ж треба бути СПРАВЖНІМ християнином, аби визнати свою поразку, а в нас мене дали під заборону. Ну, не тільки мене одного, ще й київских священиків, які підтримали цей рух і перейшли. Але це є тільки підтвердженням правильності наших кроків.

Деяким священикам, які мене застерігали від переходу, я казав, що коли мене ставили на священство, то я не присягав Московському патріархату. Я не зрадив віру, це не питання віровизнання. Це питання адміністрації. Але вони підміною понять звинувачують мене, мовляв я зрадив свою присягу. І тепер керуючись цим, вони будуть показувати на мене і жахати своїх: «Бачите, он пішов священик – його дали під заборону! Хочете мати такі ж наслідки?». Такий, на жаль, порядок: кого не вдалося стримати, треба віддати забороні, очорнити його ім’я.

– Якими ще, крім цих і родинних, чинниками тиснуть на людей, зупиняючи їх у рішенні перейти до ПЦУ?

– Є загальна інертність. Зараз нав’язують таку думку простим людям, і, на жаль, вона має під собою ґрунт, що мовляв нема довіри до влади, рівень життя падає, Порошенко приніс Томос, але не досягнув економічних успіхів. І люди ототожнюють це з політичним моментом, начебто президент хоче використати Томос, аби пройти на другий термін. І все це пов’язують і кажуть «порошенківська церква». І це все іде з легкої руки Кремля, зрозуміло, але люди ведуться на це.

Ремствують деякі, мровляв держава втручається у справи Церкви, змушує перейменуватися. Так це ще дуже демократично! У 46-му році, коли зайшли сюди совєти, то ніхто нікого не питався, всіх греко-католиків заламали і відіслали на Колиму, і там лягли кістьми. А тут стала одна Московська Церква. По всій Москві один-єдиний храм Київського Патріархату, всі інші зрівняли бульдозером, а ми тут маємо збергати всі храми на користь «старшого брата»?! Тому цей процес треба робити дуже виважено.

За 27 років незалежності виросло нове покоління людей, і деякі молоді люди виступають яро за Україну, але коли мова заходить за церкву, то «вони туди не втручаються». Але це ж одна з підвалин держави, невже це незрозуміло? Ми ж, Київська Русь, ставали як християнська держава. Тоді ти за Україну як колонію Росії, і все! У нас різні України: в мене незалежна, а в декого вона як придаток до Росії... І вони її справді по-своєму люблять!

Святопокровська церква в Ясінях

– Повернімося до вашого регіону, як Ви думаєте, чи будуть наступні громади, які перейдуть до ПЦУ? Чи є ще прихильники?

– Та прихильники по парафіях є... Але я їх розумію, я просто довгий час стояв на тому, що каже Христос: «Будьте всі єдині». Буде одне стадо і буде один пастор. Ми всі маємо прагнути єдності. Незважаючи на деномінації, ми всі – християни і якщо не конфесійна, то християнська любов і єдність між нами має бути! Не повинно бути ворожнечі. І ми би могли спільно проводити службу, наприклад, вибрати в році одне якесь свято і в спільності молитися...

Але люди не підуть проти священика. А священик каже: «Ні, я не перейду! А ви переходьте, якщо хочете! Буд ласка!» І тоді село розколеться. Та деякі священики кажуть: «Аби вас лишилося десять – ми вас не лишимо!» І якщо була парафія в 700 чоловік, то навіть коли лишиться 10, вони не уступлять, будуть служити тим десятьом і будуть мутити воду, аби була незгода в одному селі. І ті 10, згідно з нормативними законами, мають такі ж права, як і ті 700. Тоді храм дадуть на почергове служіння, доведеться тих двох священиків утримувати (цим десятом свого, а тим семиста – свого), тоді село поділиться і сестра з сестрою не буде говорити, бо скаже: «Ти в розколі!» І чого ми досягнемо?.. Якої єдності?

Десь у мене в якийсь момент були побоювання, що на наші збори заїдуть якісь молодики, чи в камуфляжах, чи просто в спортивках, і почнуть воду мутити. Їхня ціль – підняти метушню і збити хід зборів, аби вони просто не відбулися... Але в нас, Богу дякувати, такі варіанти не пройшли, все було нормально.

Я раніше думав, щоб ми всі разом в один час взяли і цілою Ясіньською долиною перейшли, але на якомусь етапі зрозумів, що ми взагалі програЄмо... Ми, тут, у себе вдома, прогрАємо нашу Україну. А якщо по частинках, спочатку одна парафія перейде, потім друга, п’ята, то так можна буде це зробити. Мені мої канони не забороняють служити ні з ким із інших священиікв, але ЇХНІ канони їм забороняють мати зі мною спільність. Вони зробили мене відступником, клятвопреступником і тому вже вони своє «стадо» відгороджують від мене.

Але я вважаю так, що якщо в Ясіню 8 православних храмів, то з них, по ідеї, так як я бачу настрої людей, мало би бути 7 храмів Православної Церкви України, а один храм мав би відділитися для тих людей, які, дійсно, є сповідниками Москви. І вони мають у той храм спокійно ходити, їх ніхто не має переслідувати, питань нема, співати «Господу помолімся!»

У нас у закарпатських монастирях, до речі, колись співали закарпатськими напівами. У 90-х роках пішла була заміна, коли всі почали співати східняцькими, московськими «распєвами». Тепер підеш у монастир, а там – «Госпаду памолімся! Госпаді, памілуй!» То куди ми йдем?..

Люди в парафії на 90% дивляться на священика, який би він не був. Ми втратили на рівні священиків... Багато кадрів школувалися в Москві, в Пітері. В Одесі семінарію, одну-єдину на всю Україну, закрили. А в Росії кувалися кадри конкретно, не так по вірі, як по відданості цій структурі.

А наші люди на Закарпатті знають одне старовинне дуже прислів’я: «Най би били, най би шо, коби їсти дали шо»... То вони привикли і до австріяків, і до мадярів, і до румунів і до кого лиш не привикли... Головне, аби було ситно, тепло і мирно. З людьми треба працювати, говорити, бо виходить, що ми б’ємося в груди, що ми столиця Гуцульської республіки, махаємо червоно-чорними та жовто-блакитними прапорами, хвалимося здобутками наших прадідів, а насправді виходить, що все повністю лежить під Москвою, і все це у нас – ширма. Українська. Все нормально...

– Чи є варіант, що з інших парафій люди перейдуть до вас?

– А вони приходять, але я попросив їх, що якщо вони солідарні з нами, то нехай на своїх парафіях проведуть роботу, залучать своїх рідних, близьких до цієї теми, щоб можна було їм визначитися зі своєю парафією. Але в нас, по-перше, священики не налаштовані на це, а по-друге, так виступити потужно наш народ не зможе... В простих людей такий принцип, що з попом, прокурором і лікарем краще не конфліктувати. Вони згодяться завжди: треба тіло полагодити – ідеш до лікаря, юридичні справи вирішити – тут маєш  юриста, треба душу поремонтувати – ідеш до священика.

П.С. 2 лютого до ПЦУ перейшла ще одна громада в Ясінях, але цього разу без священика.

Система Orphus
Рейтинг
0
2
3коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • ultimaratio22 | 24 лютого 2019, 11:59
    Коментувати коментар

    Ну разве это священник? Это слепой, ведущий слепых.

  • muhamuha33 | 5 лютого 2019, 18:52
    Коментувати коментар

    Ще раз - Дивлячись на це мракобісся констатувати можна тільки одне, що, на жаль, Ленін був правий, коли говорив що релігія це отрута для народу! Тепер американські посіпаки застосовують релігію для розколу України ще більше!  Вони отруюють псевдорелігією українське суспільство провокуючи людей воювати один з одним і ненавидіти один одного!

  • lerer10225@com.ua | 5 лютого 2019, 14:52
    Коментувати коментар

    Дуже грамотно і розумно сказано. А щодо тих попів, які хочуть залишитися в московській церкві, то треба наступити їм на хвіст і заставити виконувати закон і Конституцію про право вибору кожним громадянином, в яку церкву йому ходити, щоб не залякували людей, не дурили якимось боговідступництвом, зрадою і т. д., щоб проповідували Євангеліє Христове, яке закликає до миру, а не підбурювати людей вороже ставитися один до одного і тим розвалювати державу на користь путінської Росії... Закон має діяти, а не залишатися на папері!

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 19 квітня 2019, 15:12 | Колонка Дмитра Горєвого | view photo | 

    Томосний марафон довжиною у рік

    Сьогодні рівно рік, як Верховна Рада України підтримала звернення Президента України Петра Порошенка до Вселенського Патріарха Варфоломія надати Томос про автокефалію Українській Церкві.

  • 29 березня 2019, 10:52 | Аналітика | 

    Релігійні питання у програмах кандидатів у президенти 2019: переважають загальні слова або байдужість

    Програми більшості кандидатів обмежуються одним-двома реченнями і переважно загальними словами про релігію, що свідчать про те, що загалом кандидати байдужі до релігійних питань. Лише поодинокі з них розуміють специфіку релігійного життя в Україні, орієнтуються в цих питаннях.

Останні коментарі

  • Zenia | 21 квітня 2019, 15:42

    Москалі зовсім подуріли, вже "за упокой" документів моляться.)))

  • enzian | 21 квітня 2019, 09:02

    Навряд чи католикам буде приємне вітання, від якого смердить русскім міром.

  • Михаил | 21 квітня 2019, 01:22

    Пусть заодно рассмотрит вопрос о законности титулования "почетным патриархом" турецкого митрополита Денисенко и действительности и благодатности его богослужений. Что, это кажется

  • Михаил | 21 квітня 2019, 00:05

    Во- первых, поздравляю Вас с Пасхой, которую сегодня отмечают все 1,5 миллиарда католиков мира! Во-вторых, мне безразличен Кирилл, если есть основания, пусть его судят и низлагают.

  • enzian | 20 квітня 2019, 20:51

    Чи не забагато на себе бере цей москаль?

Популярні статті місяця