Битва за Томос: подвійне дно синодального звернення до вірян

3 червня 2018, 13:13 | Колонка Тетяни Деркач | 2 |   | Код для блогу |  | 

Тетяна Деркач

Ось і отримали вірні УПЦ (МП) розгорнуту реакцію свого церковного керівництва на автокефальні процеси в країні. Перше враження від документа – його писали інфантильні соціопати, які роблять усе, аби усунутись від відповідальності за поточний стан церковних справ. Взагалі засідання Синоду нагадувало славнозвісне ГКЧП, що намагалось зібрати до купи СРСР, який уже практично неможливо було захистити від розпаду. Але всі аргументи, на які спромоглись синодали, нагадують сумнозвісну боротьбу дідуся Фройда з дідусем Орвелом. Залишити ці меседжі без коментаря – себе не поважати.

Синод УПЦ (МП)

«Відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами». До речі, не тільки відновлення єдності, якщо вже на те пішло. Але не будемо мусолити ту мораль. Краще нагадаємо Священному Синоду УПЦ (МП) цитату з одного манускрипта, який і до сьогодні дуже популярний в лавах антиавтокефалістів. Цитуємо мовою оригіналу: «Аз, грешный схиархимандрит Зосима… оставляю последнюю свою волю: … Строго держитесь Русской Православной Церкви и Святейшего Патриарха Московского и Всея Руси. В случае отхода Украины от Москвы, какая бы ни была автокефалия, – беззаконная или “законная”, – автоматически прерывается связь с Митрополитом Киевским… Никакие угрозы и проклятия не признавать, так как они не каноничные и беззаконные.

Твердо стоять за каноны Русской Православной Церкви. В случае отпадения от единства Русской Православной Церкви, – правящего архиерея не существует, монастыри переходят в ставропигиальное управление, под омофор Святейшего Патриарха Московского и Всея Руси».

Як потім сказав митрополит Донецький Іларіон (Шукало): «Из уст в уста передавайте о его молитвах, поучениях, деяниях – из поколения в поколение, ибо среди нас жил воистину великий человек: духовник, монах, наставник, друг, брат и отец…».

Чомусь немає впевненості у тому, що в Константинополі ці настанови теж сприймуть як частину канонічного корпусу Православної Церкви.

Ось ще одна цитата, канонічність якої під великим питанням, проте її популярність в широких колах УПЦ (МП) дуже велика: «Как нельзя разделить Святую Троицу, Отца и Сына и Святого Духа — это Един Господь Бог, так нельзя разделить Россию, Украину и Белоруссию, это вместе — Святая Русь». Ці слова приписують преподобному Лаврентію Чернігівському. Їх неодноразово цитував Патріарх Кирил. Сподіваємося, в Константинополі оцінять і ці повчання з точки зору канонів. Адже в УПЦ (МП) наполягають, щоб «усе було відповідно до канонів». Не треба бути великим богословом, аби побачити, що церковну самоідентичність УПЦ (МП) створено аж ніяк не під впливом канонів, і тим більше євангельських настанов. Це класична єресь етнофілетизму у вигляді панрусизму (панславізму), яку, на жаль, не засуджено соборно Вселенським православ’ям.

І це той самий випадок, коли УПЦ (МП) права: «історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів». Адже саме в цій юрисдикції перебуває кричуща кількість вірян, чия канонічна свідомість формується отакими «бабусиними байками», як описано вище, а серед особистих чеснот переважають ті самі нестача терпіння, взаєморозуміння та гордість.

«Такі рішення не можуть прийматись одноосібно, а потребують соборного вирішення». Очевидно, тут Синод має на увазі, що в 2018 році УПЦ (МП) залишилась без уваги, її ніхто не включив у процес переформатування українського православ’я. А без соборності у нас, як відомо, крокодил не ловиться, не росте кокос. Тут доведеться нагадати, що наприкінці 1991 року був один собор – дуже класичний і хрестоматійний. І навіть – о жах! – одноголосний. Ось цитата з діянь цього Собору: «Собор з любов'ю звертається до всiх пастирiв i мирян, якi ухилилися в автокефальний розкол, повернутися в лоно канонiчної Церкви, що перебуває в єднаннi з Вселенським Православ'ям. Розкол може бути лiквiдовано лише за умов суворого дотримання священних канонiв i збереження апостольської спадкоємностi при архiєрейських хiротонiях… Українська Православна Церква завжди вiдкрита для православних українцiв, якi вiддiлилися вiд неї, але реальна основа для подолання розколу може бути створена пiсля одержання нею повної самостiйностi вiд Матерi-Церкви». Так, це текст з Постанови Помісного Собору Української Православної Церкви «Щодо релiгiйної ситуацiї на Українi та з iнших питань церковного життя» від 1-3 листопада 1991 р. От саме тоді було чітко та одноголосно вирішено, що український розкол можна подолати лише через автокефалію. Але що сталось з рішеннями того Собору? Цю соборність тут же почали ігнорувати деякі єпископи, відкликати свої підписи, зробилися «відмовниками», потім скликали свій антисобор у Харкові – і вуаля. Результат відомий. Оскільки в УПЦ (МП) серед керівництва залишились ті ж люди, які успішно провалили дію Помісного собору 1991 року, можна не сумніватись, що чергові ігри в соборність з ними закінчаться тим самим результатом. Як насмішка над вимогою соборності, тут же у зверненні звучать слова: «всім ініціативам у цьому (автокефальному – прим. Т.Д.) напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил». Не можна не погодитись! І ми навіть знаємо уже, хто порушував дух соборності та не дотримувався церковних правил. Але навряд чи члени Синоду УПЦ полюбляють дивитись у дзеркало.

«Серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви». Просимо пардона у шановних синодалів, але Константинопольський патріархат – це неканонічна Церква? Для України саме Константинополь – Церква-Мати, яка нарешті знайшла сили та волю повернути собі «батьківські права».

«Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу». А докази в студію можна? Так, була поспішна заява Синоду Сербської церкви (але не рішення), потім був феєричний спіч голови цієї церкви Патріарха Іринея в Москві, в якому він договорився до того, що автокефалія – це загроза «руському міру» та єдності слов’янських народів. Був лист Синоду Польської Церкви, негативну частину з якого проти української автокефалії ніхто чомусь не хоче оприлюднювати. Були обтічні заяви інших керівників Церков з дуже розмитими формулюваннями. Все інше – наразі демагогія.

«Спроби єднання «згори» не сприймаються церковним народом». Це дивлячись який народ. Коли ці самі синодали усували від предстоятельства митрополита Володимира (Сабодана) під щільним керівництвом «згори» (Януковичем, Захарченком та іже з ними) – церковний народ УПЦ (МП), за класичним висловом Пушкіна, «бєзмолвствовал». Спочатку синодали згадують про непослух Церкві як причину розколів, а потім усю відповідальність за несприйняття автокефалії покладають на народ.

Тут є ще один момент. Чомусь для керівництва УПЦ (МП) вагомим є голос того церковного народу, який за Москву, проти автокефалії, євроінтеграції (як доважок – чіпів, кодів, біометричних документів тощо). Голосу проавтокефальної пастви УПЦ (МП) її керівництво категорично не бажає чути та брати до уваги. Лише після створення єдиної помісної Церкви буде зрозуміло, наскільки цей голос був вагомий.

Нарешті, складається таке враження, що сама ідея автокефалії та єдиної помісної Церкви йде виключно «згори». А, ну так: проавтокефальний народ – він же не вважається церковним. Заблукалі вівці...

«Не треба нас чіпати, і ми без зовнішнього втручання вилікуємо рану розділення». Тут згадується відомий анекдот про одну безпомічну людину, яка все життя дорікала Господу, що не може виграти в лотерею. «Та ти б хоч лотерейний квиток купив»… На цю рану 26 років сипали крупнозернисту кам’яну сіль, і інших ліків у цих лікарів під рукою не було. Отже, профнепридатність цих лікарів уже ніхто не піддає сумнівам. З їх точки зору «ми вилікуємо рану» означає – «ми в рані забули тампони, затискачі та пінцети, але воно само якось розсмокчеться». От в цьому питанні терпінню наших лікарів можна позаздрити.

«Поява паралельної юрисдикції в Україні загрожуватиме безпеці держави». Боюсь, цей меседж є найбільшою помилкою роздратованих синодалів, яка може їм дуже боляче відгукнутись у майбутньому. Адже УПЦ (МП) уже неодноразово випробовувала терпіння держави, постійно беручи участь у підтримці проросійського сепаратизму та різних антиукраїнських заходів. Погрози через автокефалію створити додаткові безпекові проблеми країні тільки підтверджують, що структура УПЦ (МП) використовується сусідньою державою для нагнітання напруженості в країні. А не задля задоволення релігійних потреб громадян. Держава може довго запрягати. Але швидко поїде, якщо буде хоч найменша підозра в тому, що УПЦ (МП) готує якийсь соціальний вибух.

«Відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя призвело до розколу». Здається, зайве слово в цьому реченні – «відчуття». Якраз повна нечутливість до всього, що відбувається навколо, і є причиною алергічного ставлення до будь-яких сигналів ззовні. Взагалі, ключове слово-подразник, яке постійно зустрічається в тексті звернення – «зовнішнє втручання». Небажання реагувати на «зовнішнє втручання» і є ознакою соціопатії. Психологія затворництва та самоізоляції, яка превалює у предстоятеля УПЦ (МП) митрополита Онуфрія, насильницьким чином нав’язується і всій пастві.

«Для успішного вирішення проблеми розколу потрібні мир і стабільність у нашій Державі». Ну, так. Спочатку заважало зовнішнє втручання, потім політики, потім відсутність соборності, потім відсутність офіційних листів, потім незгода церковного народу, потім настороженість помісних церков, потім нестача терпіння, потім відсутність канонічної свідомості. Нарешті вилікувати розкол неможливо без миру та стабільності в державі. Так і хочеться спитати: це запрошення до торгу? Чи вже не перебір з описом несправностей підлоги, на якій вимушена танцювати УПЦ (МП)?

Але є і добрі меседжі. «Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави». Бінго! Який удар по всіх проповідниках автокефалії як початку відпадіння від істинного православ’я, скочування в унію та єресі! Виявляється, «відпадіння від єдності з Руською церквою» — це всього-на-всього технічний момент, особливо якщо так буде зручніше проповідувати Євангеліє та принесе загальноцерковну користь у вигляді підвищення інтересу до Церкви.

Дуже шкода тих священиків УПЦ (МП), яких примушували «єпископським благословінням» замість проповідей читати цей опус у храмах. Дуже шкода проавтокефальних вірян, яким довелось це вислуховувати і відчувати себе людьми другого сорту, чию думку церковне керівництво вважає за ніщо. І, нарешті, дуже незручно перед світовою церковною спільнотою, якій доводиться розрубувати український гордіїв вузол, ризикуючи власною стабільністю та сталими відносинами.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
2коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • ukrlem | 7 червня 2018, 18:41
    Коментувати коментар

    Цей аналіз то маячня якась.

  • lerer10225@com.ua | 3 червня 2018, 15:31
    Коментувати коментар

    Все правильно проаналізовано... Жаль тільки, що таких матеріалів, як цей, чи " Двоєсловіє УПЦ МП", абсолютна більшість вірян цієї церкви не бачили, не читали і не знають про них... Зате запопадливі недалекоглядні і боягузливі батюшки акуратно читають парафіянам такі звернення, як останнє звернення Синоду УПЦ МП, які дійсно розколюють суспільство, загрожують безпеці народу і існуванню держави...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 21 червня 2018, 18:10 | Аналітика | 

    Українська автокефалія: активність нашої дипломатії

    Ні для кого не є секретом, що українська влада протягом всіх років незалежності намагалась вирішити церковне питання в Україні.

  • 19 червня 2018, 12:42 | Аналітика | view photo | 

    Як Росія бореться з українською автокефалією

    Процес постання автокефальної Церкви в Україні спричинив певні зрушення у світовому православ’ї. За останні два місяці від офіційного повідомлення Президента України Петра Порошенка щодо отримання православною Церквою в Україні автокефалії активізувались дипломатичні та релігійні контакти між різними суб’єктами. Однією зі сторін, яка напряму не пов’язана з цими процесами, проте має в ньому власний інтерес, є Росія.

Останні коментарі

  • Учкудук | 23 червня 2018, 22:34

    Бодай священики своїм жінкам були вірні; чужих жінок і дівчат не зводили і чужі сім'ї не руйнували.

  • Ігор Зенькович | 23 червня 2018, 17:12

    Не переговори - а обмін думками.

  • Ігор Зенькович | 23 червня 2018, 17:11

    І шо воно лепече з перестраху, що заберуть корито.

  • Aquinatus | 23 червня 2018, 16:10

    Томос уже написан, но не под Филарета и не под УПЦ МП: у разі об'єднання усіх гілок Православ'я у єдину організацію, цей томос набуває чинності... Вселенская патриархия готовит создание третьей

  • Agiopolis | 23 червня 2018, 15:55

    Пропозиція одна - відкласти Томос (пообіцяють підключення упц мп до переговорів з іншими православними і навіть обєднання) поки кремль не захопить Київ (про що вони звісно не скажуть)

Популярні статті місяця