Річниця інтронізації: як наймолодший предстоятель керує автокефальною Церквою

3 лютого 2020, 14:48 | Колонка Дмитра Горєвого | 0 |   | Код для блогу |  | 

Дмитро Горєвой

Рік тому, 3 лютого 2019 р., відбулася інтронізація першого визнаного автокефального Київського митрополита. Владика Епіфаній був поставлений на кафедру у соборі Святої Софії. Вперше за тисячу років київську православну кафедру, кафедру Святої Софії, обійняв автокефальний митрополит, рівний за правами та честю стародавнім патріархам. Що вдалося митрополиту Епіфанію за перший рік його правління?

річниця інтронізації Митрополита Епіфанія

1.      Збереження Соборності

Православна Церква України постала внаслідок об’єднання УПЦ КП, УАПЦ та групи представників УПЦ МП (2 митрополити, декілька десятків священників та понад 500 парафій вірних). Сама строкатість передбачала компроміс між групами впливу. Плюс Томос про автокефалію та Статут про управління закладали демократичну, парламентську модель правління, де предстоятель — це перш за все голова Синоду, а не окремий авторитарний інститут.

Митрополиту Епіфанію вдалося це все зберегти, не порушити Статуту і не узурпувати владу. На перших Синодах ПЦУ, які відбувалися у будинку митрополита на території Софії Київської, навіть було поставлено круглий стіл, щоби підкреслити рівність усіх.

2.      Вирішення кризи з Філаретом

Митрополит Епіфаній зміг розрулити кризу, яку спричинив екс-патріарх Філарет таким чином, що зберіг єдність ПЦУ. Не секрет, що Філарет своїми заявами намагався образити Епіфанія і спровокувати його на якісь радикальні дії, щоби цим виправдовувати свою подальшу політику. Він чекав на помилку. Епіфаній не піддався. Багатьом (і автору так само) здавалося, що предстоятель ПЦУ реагує надто мляво та нерішуче. Зараз стає зрозумілим, що саме така тактика принесла користь. Поступовість та обережність дозволили зберегти ПЦУ від розбалансування, а владика Філарет явив себе у всій своїй «красі». Ліквідація юридичної особи «Київська патріархія УПЦ КП» сприйнялась природно наприкінці року. Якби це сталося на початку — могли би виникнути проблеми.

3.      Визнання

За рік з моменту інтронізації ПЦУ повноцінно та офіційно визнали 2 Церкви: Елладська та Олександрійська. Опоненти, переважно з УПЦ МП, кажуть, що це дуже повільно і загалом процес провалився. Однак варто пам’ятати, що сам Московський патріархат отримав визнання з боку Олександрійської Церкви лишень через 4 роки після отримання грамоти про автокефалію (1589) – у 1593 році. ПЦУ для цього знадобилося менше року. І це при тому, що визнанню ПЦУ протидіяла ядерна держава. А от наприкінці XVI ст. жодна з держав не чинила опору легалізації московських розкольників.

Окрім двох офіційних, маємо ще декілька гібридних визнань. По-перше, єрарх Кіпрської Церкви спіслужив з архиєпископом Євстратієм (Зорею). По-друге, митрополит Пловдивський Миколай (Болгарська Православна Церква) під час літургії згадував митрополита Епіфанія у Диптиху. По-третє, єпископ Шумперський Ісайя (Православна Церква Чеських земель і Словаччини) співслужив митрополитові Епіфанію у Києві.

4.      Транзит влади

Митрополит Епіфаній абсолютно спокійно сприйняв транзит та повну зміну політичної влади в країні. Хоча багато опонентів, включно з самим патріархом Кирилом, стверджували, що після зміни влади «автокефальний проект» розпадеться. Цього не відбулося. Більше того, основні досягнення на міжнародній арені ПЦУ здобула вже після зміни влади, і вочевидь без будь-якої допомоги з боку держави.

Епіфаній, як і будь-який український релігійний лідер, має контакт з керівниками держави, однак не більше. Усі страхи російських церковних лібералів про те, що ПЦУ піде на союз з владою та перетвориться на державну Церкву, як це зробила РПЦ – не справдилися.

5.      Захист релігійної свободи

Епіфаній зміг вибудувати контакти не тільки з новою владою, а також з міжнародними партнерами. Він частіше за президента Зеленського зустрічається з Держсекретарем США Майком Помпео. Американці не приховують своїх цілей із захисту релігійної свободи у світі. Росію ж вони сприймають як одного з порушників цієї свободи, причому не тільки у відношенні до своїх громадян, але й стосовно православних в інших країнах. Саме тому американці протидіють намаганням РФ впливати через Московський патріархат на суспільне та політичне життя в інших державах.

У світі високо оцінюють діяльність предстоятеля ПЦУ, відкритість Церкви та засудження насильства на релігійному ґрунті. У 2019 р. митрополит Епіфаній був нагороджений премією патріарха Афінагора у захисті релігійної свободи.

6.      Церковні реформи

Це поки найслабша ланка у митрополита Епіфанія. Найслабша не стільки у плані досягнень, скільки у плані нереалізованих очікувань. Церковне громадянське суспільство хотіло скористатися церковним транзитом і розвитком нової Церкви для її реформації. Мова не йде про перегляд догматичної частини віровчення. Ні, йдеться про церковне управління, оформлення позиції Церкви з актуальних сучасних викликів, а також взаємодії із суспільством. Квінтесенцією цих настроїв стала ініціатива групи «10 тез для ПЦУ».

Синодальні установи наразі тільки створюються. Хоча в деякі з них вже активно залучають компетентних вірян. Тобто Церква не замикається тільки на єпископській корпорації та професійних членах.

Сьогодні митролит Епіфаній презентуватиме власну програму розвитку Церкви та її взаємодії з суспільством, а також два фонди, які вочевидь фінансуватимуть реформаторські програми. Це дає певний оптимізм, що голос церковної громадськості буде не тільки почутий, але й реалізований.

***

Загалом, за перший рік правління на київській автокефальній митрополичій кафедрі владиці Епіфанію вдалося більше, ніж не вдалося. Це попри шалений тиск з боку Московського патріархату, внутрішню кризу такого важковика як почесний патріарх Філарет, транзиту політичної влади та становлення на міжправославній арені. Церква за цей рік зросла кількісно. Настав час аби вона зростала якісно.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти