Про патології духовності і як її лікують: нове видання від “Свічада”

Про патології духовності і як її лікують: нове видання від “Свічада” - фото 1
Чи існує патологія духовності, чи існує хвороба релігії? Здається, дивні запитання: як може існувати хвороба, особливо патологія релігійності? Автор книжки “Патологія духовности” о. Кшиштоф Ґживоч вважає, що є.

У видавництві “Свічадо” вийшов український переклад книжки відомого у Польщі священика, який є там одним із найбільш шанованих сучасних духовних авторитетів.

“Ця книжка порушує складну проблему діагностування й терапії патології духовности. Можливо, сформульована в такий спосіб тема звучить песимістично, та все таки метою цих роздумів є турбота про щастя людини, про її здоров'я і розвиток, — починає свою книгу о. Кшиштоф. — Завадити розвиткові може хвороба, яка спричиняє непотрібне страждання. Якщо з’ясуємо, у чому вона полягає, то буде легше побачити, що є здоров’я. А якщо знатимемо, що є здоровим, то помітимо те, що здоровим не є”.

І як хвороба може вразити фізичне тіло чи психіку людини, так хворим може бути і її духовний вимір. “Він може так сформуватися, наповнитися змістом і формою, що служитиме людині та її щастю, а може позбавити її цього щастя, нищити його. Існує така релігія чи духовність, яка позбавляє людину сенсу й радости життя”, — вважає автор книжки. І наголошує, що не є науковцем, який досліджує галузь, а скоріше практиком, в якого “швидше б’ється серце”, коли він про неї думає. У той же час відчувається, що автор добре знайомий і з науковими поняттями, щодо медицини і психології зокрема.

Отець Ґживоч говорить про два існуючі підходи до патології духовности. “Перший твердить, що будь-яка форма релігії чи духовности є проявом неспроможности людини впоратися з дійсністю, яка її оточує і торкається. Отже, коротко кажучи, згідно з цією позицією, релігія дорівнює патології”. Зокрема, Фейєрбах був представником такого типу мислення, про що свідчить його праця “Сутність християнства”. “До тієї самої течії мислення належить також уже новіша теорія, яка твердить, що релігійність і образ Бога служать людині для проєктування її занедбаних і небажаних сфер, тих сфер, які породжують страх, — йдеться у книжці. — У такий спосіб начебто твориться образ Бога, який нищить людину, позбавляє свободи, не дає змоги розвиватися тощо”. І в таких поглядів з’явилося багато прихильників. “Великий вплив на психологію мали думки Зиґмунда Фройда, який описував релігійність як форму неврозу. Він не допускав можливости існування здорової релігійности. Європейська психотерапія обрала цей напрям”. Автор зауважує, що коли він відвідував музей у квартирі Фройда, то виникало враження, що перебуваєш в оселі релігійного філософа чи богослова, бо цей простір рясно наповнений релігійними символами. Отець також звертає увагу, що є й багато інших представників цього напрямку, зокрема й у польській психології та психіатрії, які вважають, що “релігійність — це форма розладу, а особу, котра вірить у Бога, — як таку, що не може впоратися з дійсністю, — треба послати на терапію”.

Інший підхід твердить, що релігійність може бути як доброю, потрібною, що робить людину цілісною, так і хворою, руйнівною. І цей напрям існує в історії від самого початку. Найвідомішим представником цієї течії є славетний швейцарський психіатр, мислитель Карл Ґустав Юнг. “Він казав, що релігійність, духовність — це елемент, який конче потрібний для розвитку здорової особистости, — пише о. Кшиштоф. — Через брак глибокого духовного життя в людей можуть виникати розлади. Занедбання цієї сфери, так само як нехтування тілом чи психікою, породжує патологію”.

Автор логічно ставить запитання: “Як відрізнити те, що дарує нам добро, від того, що породжує зло?” Або: “Якими є наші критерії здорової особистости? Яку духовність вважатимемо здоровою?” Вважається, що духовність веде до святости, а святий з грецької означає “цілий”, “неушкоджений”, “здоровий”. “Хвороба пошкоджує цілісність”, — робить висновок о. Кшиштоф Ґживоч. Як ознаку здорової духовності він називає здатність поєднати кілька елементів, які згадані у євангельській фразі Ісуса про найважливішу заповідь: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю, а ближнього твого, як себе самого”. Тобто, “здорова духовність — це духовність особистого зв’язку, стосунків, дружби з Богом, з іншою людиною та із самим собою і вміння зберігати гармонію між цими трьома вимірами”, — пише автор книжки. Цю думку він називає вихідним пунктом, “з якого розпочинається шлях до окреслення критерію релігійного здоров’я”, чому і присвячена книжка “Патологія духовности. Від нездорової релігійности до зрілої віри”.

А в ній він розглядає: розлади поведінки, спричинені неправильною інформацією, браком знань віри або їх спотвореннями; проблеми, які виникають на ґрунті нав’язливих станів, блюзнірських думок чи скрупулів (вагань, сумнівів та неспокоїв в оцінці моральної природи своїх думок, почуттів, слів і вчинків); інфантильну особистість і позицію Божого синівства; релігійний фанатизм і зріле свідчення; депресії; одержимість тощо.

Про патології духовності і як її лікують: нове видання від “Свічада” - фото 113625

У передмові до цього видання професор Опольського університету о. Даріуш Клейновський-Ружицький, який себе називає учнем о. Кшиштофа, пише про адресати книжки.

“Серед безлічі всіляких пропозицій духовности, чергова публікація отця-доктора Кшиштофа Ґживоча є корисним дороговказом, який відповідає на багато запитань щодо християнської, католицької духовности. Її назва – «Патологія духовности» – дещо спантеличує, але книжку адресовано не лише й не передусім тим, хто потребує терапії. Радше навпаки: цю книжку написано для всіх, хто бодай трішки цікавиться духовністю, відчуває потребу «зануритися в глибину», у кого в душі пробудилися найважливіші з екзистенційного погляду потреби, задовольнити які набагато важче, ніж потреби в їжі й сні, хто хоче вгамувати голод сенсу власного життя. Безперечно, цю книжку адресовано членам усіх релігійних, євангелізаційних, харизматичних, церковних рухів і товариств, оскільки – хоча б через свою участь у цих спільнотах – вони демонструють власну потребу в глибшій духовності. А там, де люди сповнені активної діяльности, легше також і зійти на манівці. Ніколи не блукає й не наражається на небезпеку лише той, хто ніколи не береться ні за яку справу. Отож ця книжка передусім для тих, хто відчуває потребу долучитися до чогось важливого й для кого слово «духовність» не втратило своєї цінности й привабливости. Це видання слугує не лише як самодопомога, а принесе користь усім, хто в будь-якій формі присвятив себе служінню в Церкві: у сповідальниці, у харизматичних спільнотах, у монастирях”.

Придбати видання можна у книгарні “Свічада” або замовити на сайті видавництва.