Київська кафедра в 1917–1921 роках: архиєпископ Платон (Рождественський)

11 серпня 2017, 15:25 | Релігієзнавчі студії | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Андрій СТАРОДУБ

Продовження. Частини 1 і 2.

Нарис ІІІ-й. «Синиці та журавлі». Участь митрополита Платона (Рождественського) в українських церковних справах 1917 – 1918-го років

Якщо Никон (Безсонов) мав проблеми з «царським» Св. Синодом, а Алексій (Дородніцин) – з «революційним», то наш наступний герой належав до грона тих єрархів, які прекрасно себе почували як до Лютневої революції, так і після неї.

Преосвященний Платон (Порфирій Федорович Рождественський, 1866 – 1934) зробив блискучу кар’єру. Станом на початок 1917-го він вже третій рік був Екзархом Грузії, а до того – сім років очолював Північноамериканську місію РПЦ.

У призначеному вже за Тимчасового Уряду складі Св. Синоду саме Платон став «первоприсутствующим» єрархом.

З одного боку, в українські справи він виявився «втягнутим» випадково: оголошення (у березні 1917) автокефалії Грузинської Церкви де-факто позбавило його кафедри і діяльний владика активно шукав нову.

Однак з іншого – ця «випадковість» була цілком закономірною, адже неформально Рождественський вважався «експертом» з українського питання (його кар’єра починалась в Києві, де він з 1891 по 1907 рік пройшов шлях від студента до ректора Духовної Академії, від священика до єпископа). Зокрема, саме Платону спрямовували з Синоду на рецензії книги українською мовою «духовного содержания».

Як пізніше з’ясувалось, він був куди вправнішим політиком, ніж Безсонов, а українською мовою володів не гірше Дородніцина...

Владика Платон (Рождественський)

Владика Платон (Рождественський) (фото 1907-1914 рр. – періоду перебування на чолі Північноамериканської місії РПЦ)

Одразу зауважу, що прямих доказів того, що митрополит Платон претендував на київську кафедру – немає. Це пов’язано з тим, що в даному випадку йдеться про суто внутрішньоцерковну комбінацію, до якої (на відміну від випадків з Безсоновим та Дородніциним) не долучались місцеві політики. Якщо коротко – то Рождественський, який у листопаді 1917-го де-факто отримав повноваження патріаршого екзарха для українських єпархій, просто сподівався, що вони будуть закріплені де-юре. А досягнути цього можливо було лише через обрання його Київським митрополитом.

Тут також потрібні декілька роз’яснень щодо контексту подій та особливостей характеру нашого героя.

Наприкінці листопада 1917 року стало руба питання скликання Всеукраїнського Собору. Тимчасова Всеукраїнська православна церковна Рада з архієпископом Алексієм (Дородніциним) на чолі оголосила себе вищою церковною владою для українських єпархій до моменту початку роботи такого Собору. У той же час, в РПЦ не існувало ніякої управлінської структури, що об’єднувала б ці єпархії, а влада Київського митрополита не поширювалась за межі власне Київської єпархії. Тобто, окрім почесності кафедри, нічого не вирізняло київського владику від полтавського чи волинського. Жодних повноважень давати якісь вказівки комусь, окрім власних вікаріїв, він не мав.

Всеросійський Собор і новобраний патріарх Тихон (Бєллавін) намагались оперативно реагувати на ситуацію. При цьому, що ж реально відбувається в Києві і в Україні – їм було не до кінця зрозуміло. Було лише очевидно, що ніхто з наявних там архиєреїв (у тому числі і в першу чергу – митрополит Володимир) не здатен опанувати ситуацію.

І ось тут настав «зоряний час» митрополита Платона – спочатку його було призначено керівником «посольства» Всеросійського Помісного Собору до Києва, а потім Патріарх наказав усім єпископам українських єпархій підпорядковуватись митрополиту в усіх справах, що стосувались скликання Всеукраїнського Собору. Таким чином, саме даний єрарх може, звичайно – умовно, вважатись першим «всеукраїнським митрополитом». Адже йому, хай і частково і номінально, але підпорядковувався увесь єпископат РПЦ в Україні.

Можна вважати, що Платон справився з покладеною на нього місією – він нейтралізував загрозу розколу (вивівши з гри архиєпископа Алексія), домігся вигідних для єпископату умов представництва на Всеукраїнському Соборі і навіть зумів створити формальні «зачіпки», завдяки яким на ІІ-й сесії (влітку 1918) проросійській більшості вдалося домогтися позбавлення повноважень делегатів, обраних за квотою Церковної Ради.

Але вже сам факт скликання Всеукраїнського Собору, незалежно від того, які рішення він прийняв би з приводу статусу УПЦ (автономія чи автокефалія), означав інституалізацію цієї церкви. А, отже, різко збільшувалась «вага» Київської кафедри та, виникало питання про те, як вона має заміщуватись: чи голосуванням на представницькому зібранні усіх українських єпархій, чи лише на з’їзді духовенства та мирян Київщини? І чи може бути кандидатом на цю кафедру будь-який єпископ РПЦ чи тільки той з них, хто служитиме на момент обрання в Україні?

Так чи так, але Платон приймає рішення балотуватись на єдину вільну на той момент кафедру (в рамках умовної УПЦ): Херсонсько-Одеську. І власне на І-й сесії Всеукраїнського Собору виконує функції не лише представника Патріарха, але й неформального «репрезентанта» цієї єпархії.

Події на Соборі і після нього, однак, зруйнували плани: ніяких рішень щодо статусу УПЦ не було прийнято, а митрополича кафедра стала вакантною внаслідок трагічної і непередбачуваної події: вбивства митрополита Володимира (25 січня (7 лютого) 1918 року).

Таким чином, процедурно, все залишилось в рамках старої схеми. Наступного митрополита мали обрати на київському єпархіальному з’їзді, а не на Всеукраїнському Соборі. А заслуги митрополита Платона по «розрулюванню» загрозливої для РПЦ ситуації в листопаді 1917-го – січні 1918-го суттєво «знецінювались».

І, що, найважливіше – змінилася позиція Патріарха, який вирішив, що Рождественський – не найкращий з можливих кандидатів. На цьому моменті зупинюсь детальніше в нарисі про митрополита Антонія (Храповицького), зауважу лише, що, відійшовши від початкового переляку і пішовши на певні компроміси, Москва вирішила максимально відіграти ситуацію назад. А отже послуги владики-дипломата виявились непотрібними.

Декілька слів про подальшу долю митрополита. Він брав активну участь в роботі ІІ-ї та ІІІ-ї сесій Всеукраїнського Собору. Зокрема, саме він, досконалою літературною українською мовою вітав Гетьмана Скоропадського під час відвідин останнім засідання Собору:

«Дивлюсь я на тебе, потомок славного предка, тай гадаю думку: «а колись воно так і було у нас, що самостійність України відбудовувалась славними гетьманами – Хмельницьким, Дорошенком, Скоропадським і другими нашими гетьманами в боротьбі за віру православну, за церкву святу. І тільки так. Підіймали на ворогів Православія зброю лицарі наші і тим будували політичне державне вільне життя нашої рідної України. Ти також починаєш, і теж так буде».

Багато хто тоді був «заскочений» несподіваною демонстрацією Рождественським своєї україномовності. Однак, насправді, жодної сенсації тут не було: уродженець населеної українцями Грайворощини на Білгородщині чув цю мову з дитинства (більше того, можливо вона й була основною мовою його повсякденного спілкування). Та й під час служіння у Північній Америці йому доводилось, переважно, мати справу з мігрантами з українських земель, які не надто й розуміли російську.

Після арешту в грудні 1918-го Директорією УНР митрополита Антонія митрополит Платон на короткий період таки очолив Українську Церкву - як заступник Храповицького в Священному Соборі/Синоді єпископів всієї України. Синод засідав в Одесі, куди владика завбачливо перебрався з Києва, побоюючись репресій за свою виразно «прогетьманську» позицію.

З 1920-го і до кінця життя Рождественський перебував в Північній Америці, обіймаючи кафедру митрополита всієї Америки та Канади. Враховуючи те, що серед православних в США був значний відсоток українців, не дивно, що митрополит (принаймні – в перший період після повернення) всіляко апелював до того, що він був єпископом автономної УПЦ.

Уривок з статті про митрополита Платона з офіційного часопису Православної Церкви в Америці

Уривок з статті про митрополита Платона з офіційного часопису Православної Церкви в Америці (The Оrthodox church. – 2009. – Vol.45. – №3. – P.32)

Його взаємини з очолюваною митрополитом Антонієм (Храповицьким) Російською Православною Церквою за кордоном та з Московською Патріархією – були складні та конфліктні. Помер владика перебуваючи під формальною забороною у священнослужінні з боку Московського Патріархату (знята посмертно). Однак, де-факто, саме він став одним з «батьків-засновників» нинішньої Православної церкви в Америці (автокефалію якої визнає Москва, але не Константинополь).

***

На цьому прикладі ми можемо побачити, наскільки швидко і непередбачувано змінювалась ситуація в Україні загалом, і як химерно закручувалась інтрига навколо київської кафедри. Те що в один момент здавалось перевагою претендента (етнічне походження чи компетентність в українських справах) миттєво могло перетворитись в недолік. Прорахувати ж всі можливі варіанти перебігу подій, а тим більше – миттєво підлаштуватись під їх калейдоскопічну зміну, було не під силу навіть таким досвідченим інтриганам, як митрополит Платон.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • Fr. Valerii | 19 серпня 2017, 19:13

      По-перше Гаврилів не знає, що православні страрообрядці (старовіри) вірять в Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці і також в перемінення хліба і вина в Тіло і Кров Христа після слів Христа, які

    • 13moiseev | 18 серпня 2017, 23:09

      Ну так це ж напевно Церква яка не грає футбол з політиками, тому і вирішили перевірити, воно ж так від минулорічної Хресної Ходи. Та правда усі фейки було розкрито та більшість людей зрозуміли що

    • 13moiseev | 18 серпня 2017, 23:06

      Так каже ніби не підтримувала окупантів. Ця ситуація нагадує мені мультфільм "мауглі" а првозахисниця шакала, таки дуже схожа.

    • 13moiseev | 18 серпня 2017, 22:34

      Фактів і підтвердження немає, тому поки без документів - заяви, лише слова. Очікував якоїсь зміни(факти,докази) в тих статтях які публікує редація.

    • Василий Петров | 18 серпня 2017, 22:31

      Т.о., когда говорим: горе вам, книжники и фарисеи, лицемеры, что поедаете домы вдов и лицемерно долго молитесь: за то примете тем большее осуждение, Матфея 23:14, под словами "домы вдов"

    Популярні статті місяця