Нариси з історії українського протестантизму. Ч.3.

29 червня 2017, 11:16 | Релігієзнавчі студії | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Віктор ЗАСЛАВСЬКИЙ

Світлини підготував Олег Борноволоков, Дослідницький центр при УЄТС

Частина 3. Євангельський рух у ХІХ столітті: від Херсонщини до Петербургу

Частини 1 і 2

У другій половині ХІХ століття скасування кріпацтва, російський переклад Біблії та духовні пошуки серед німецьких колоністів (менонітів та пієтистів) та молокан з духоборами зробили можливим появу на теренах Російської імперії так званого євангельського руху. А він призвів до створення конфесії відомої як євангельські християни баптисти — один з найпотужніших осередків цього руху був на українських землях.

Українська штунда

Важко сказати напевно, коли саме і з чого почався на українських теренах цей євангельський рух. В протестантській історіографії початком вважається навернення селянина Онищенка з села Основи, неподалік Одеси. Він був добрим чоботарем, і, шукаючи кращого заробітку, довгий час працював в німців-пієтистів в колонії Рорбах (сучасне село Новосветлівка) і багато чого від них перейняв – навчився німецької мови, почав збиратись з колоністами на біблійні години і читати Біблію. Поступово цей кмітливий заробітчанин зрозумів, що його духовне життя і відносини з Богом незадовільні і він прагне більшого. Так Онищенко пережив незвичне духовне оновлення, про яке пізніше згадував:

«Я був тоді як свиня, як худоба, гірше худоби… Одного разу я молився, молився у поля, я плакав, кричав: Господи, вразуми мене, виправ мене! Не знаю хто, я цього не бачив, немовби зняв з мене одяг і стало мені легко, і став я вільним і пізнав Бога».

Трапилось це десь в середині ХІХ століття – дослідники називають різні дати від 1845-го до 1859-го року. З німецькими грошима і частково німецьким, частково власним, особистим духовним досвідом Онищенко вертався з роботи до рідного села, де на нього чекала родина, а також молодий учень Михайло Ратушний, якого Онищенко навчав ремеслу та грамоті. Онищенко ділився з Ратушним тим, що чув на рорбахських штундах і врешті-решт захопив його, і учень разом з вчителем почав ходити на бесіди з місцевим пастором Кепелем, а потім – і на біблійні години пієтистів, а у 1860 році і сам пережив духовне оновлення. Ратушний почав активно проповідувати односельчанам, здобув кілька прихильників і почав збиратись з ними для духовних бесід, молитви і читання Слова Божого на німецький манер. Свої зібрання Ратушний з друзями також називали штундою.

Коли у 1861 році було скасовано кріпацтво, Ратушний вирішує присвятити життя проповіді, і його маленька українська штунда починає поволі зростати. Через 4 роки в Основі було 20 штундистів-українців, ще через два роки – 35 з Основи і сусідніх хуторів Ігнатівки і Ряснополя. Ратушний радився з пасторами-пієтистами з багатьох питань, але офіційно німці не брали і не могли брати участі в життя спільноти – адже законом їм було заборонено проповідувати православним свої переконання.

Іван РябошапкаПодібним чином утворилась штунда в селі Любомирівка під Єлисаветградом: селянин Іван Рябошапка подружився з німцем на ім'я Мартін Гюбнер з сусідньої колонії Старий Данциг. Гюбнер розповів йому як важливо читати Євангеліє, Рябошапка купив два Нові Завіти, разом з другом Іваном Рибалко почав ходити на біблійні години до німців, а згодом почав проповідувати і створив в Любомирівці спільноту. Подібні спільноти утворились в сусідній з Карлівці (там спільноту очолив Єфим Цимбал), в Острикові неподалік від Бердянська, в Таврійській губернії (там спільноту заснував Яків Деляков), в багатьох інших селах, в самому Єлисаветграді і навіть під Києвом.

Тоді ж під впливом книг Чарльза Сперджена, англійського баптистського проповідника, переважна більшість німців-пієтистів в колоніях на Одещині вирішили прийняти хрещення по вірі і запросили до себе для цього менонітських пасторів з Ейнлаге, Гергарда Вілера і Якова Беккера. З того часу ці групи німців стали називати себе баптистами. Вчення про хрещення по вірі поступово проникає і в спільноти штундистів-українців в Карлівці, Любомирівці, Основі. Першим приймає хрещення Єфим Цимбал у 1868 році. Його прикладу наслідують Рябошапка і Ратушний.

Якуб Каше, відомий в Росії як Яків ДеляковНе оминули ці події і місцевих молокан з духоборами. На Молочних водах один з молокан на ім'я Андрій Саламатін виступив проти алегоричного розуміння молоканами таїнств і запровадив серед своїх послідовників хрещення і причастя. Молокани розділились – хтось стояв за збереження старих традицій, комусь подобались хрещення і причастя. А потім, коли побачив світ переклад Святого Письма, на Молочні Води почали заходити книгоноші (протестанти у більшості своїй), вони успішно продавали тут Біблії і Нові Завіти і по мірі сил проповідували їм. Оскільки вчення молокан було досить подібним на протестантське, щоб перетворити молоканина на баптиста треба було лише переконати їх сприйняти хрещення по вірі та причастя – то ж, проповіді книгонош мали успіх. Особливо успішним проповідником виявився перс Якуб Каше, відомий в Росії як Яків Деляков. В селі Астраханка Таврійської губернії він подружився з братами Зиновієм і Харитоном Захаровими. Вони стали його послідовниками, і у 1860-х роках Зиновій Захаров вже стояв на чолі так званих євангельських християн-захарівців. Подібним чином багато молокан перейшли в баптисти і в селі Нововасилівка.

Зиновій ЗахаровЗв’язки між німецькими новохрещеними баптистами, братськими менонітами, «новими» молоканами та українськими штундами стають дедалі сильнішими, а самі штунди – помітнішими. Штундисти звертали на себе увагу тверезим життям, працьовитістю, чемністю і порядністю. Миколай Лєсков, російський письменник і релігійний філософ, автор відомого оповідання про Лівшу і книги «Очарованный странник» писав про штундистів так: «Люди эти были образцами трудолюбия и домовитости, каждый из них был непременно грамотен, а грамотность употреблялась для изучения Слова Божьего, за которое они брались с пламенной ревностью и благоговением».

Подібним чином під впливом німців і книгонош утворюються баптистські спільноти на Кавказі та Поволжі. Особливо тут відзначився той самий Деляков, який встиг і у Тіфлісі вплинути на молокан, і під Царициним (суч. Волгоград) оженитись на вдові, навернути і її, і її сина та разом заснувати баптистську спільноту.  

Євангельський гурток в Петербурзі

лорд Гренвілл Редсток, карикатураВодночас, цілком незалежно від подій на Кавказі, Поволжі чи в степах Херсонщини, євангельський рух почався в столиці Російської імперії – в Санкт-Петербурзі. У 1874 році сюди прибуває англійський проповідник лорд Гренвілл Редсток. Прибув він на запрошення Єлизавети Черткової, вдови-генеральші, яка після смерті сина присвятила себе молитві і духовним пошукам. Англійського проповідника, як іноземну диковинку, починають запрошувати в гості до світських салонів, де він охоче проповідує про пошуки Бога, про спасіння. Проповіді Редстока, лорда-апостола, як його називали, зацікавлювали багатьох. Врешті-решт, навколо Редстока згуртувались найбільш вірні послідовники, які називали себе євангельськими християнами. Зібрання їхні все більше нагадували українські штунди – тобто, дружні посиденьки поступово перетворювались на повноцінну церкву. Крім Черткової, найбільш активними, відданими в цьому гуртку були графи Корф і Бобринський, княгині Гагаріна і Лівен, а також полковник у відставці Василій Пашков.

Княгиня ЛівенУ вищому світі, де усі один одного знали і майже всі доводились один одному близькими чи далекими родичами, кумами або сватами, цей євангельський гурток швидко став темою для пліток, анекдотів та просто розмов. Знайшли своє місце Редсток та його парафіяни і на сторінках багатьох книг. Лев Толстой згадував про англійського проповідника і гурток його послідовників в романі «Анна Кареніна». Членом цього гуртка був Олексій Карєнін, чоловік Анни:

«Это был кружок старых, некрасивых, добродетельных и набожных женщин и умных, ученых, честолюбивых мужчин. Один из умных людей, принадлежащих к этому кружку, называл его «совестью петербургского общества». Алексей Александрович очень дорожил этим кружком».

Радянська критика зазвичай змальовувала Карєніна злодієм і вбивцею кохання, хоча з-під пера Толстого він вийшов одним із найбільш людяних, жертовних і щирих персонажів. Великий актор Інокентій Смоктуновський, якого запрошували на роль Карєніна в радянському фільмі 1967 року, писав про нього так:

«Человек, нашедший в себе силы понять, нашедший силы задушить свою гордыню, ревность, простить, простить совершенно и, полюбив так страстно, как не мог полюбить любовник Анны Вронский, не сказать ни слова упрека не только ей, но и ему. Человек, который верой и правдой служа отчизне, в условиях самодержавия поднял голову в защиту нацменьшинств и в меру возможностей их отстаивал. Для меня очевидно: он — хороший человек, едва ли не всеобъемлющий, большой государственный муж с прогрессивными взглядами. Как можно поставить его в разряд желчных и недалеких? Он выше окружающих».

Генеральша Черткова зі синомЗібрання євангельського гуртка показані і в романі Льва Миколайовича «Воскресіння». Згадував про Редстока і Федір Михайлович Достоєвський, який жалівся, що усі «сектанти», подібні до Редстока, прагнуть відібрати образ Бога, даний Православною Церквою, і підсунути замість нього свій. Тут великий письменник був не зовсім правий. Лорд-апостол не намагався створити нову конфесію чи зробити своїх слухачів баптистами чи лютеранами. Йому вистачало того, що його проповіді збуджують в людях прагнення бути ближчим до Бога, бути кращим у повсякденному житті, у відносинах з ближніми. Цю рису Редстока помітив і оцінив Миколай Лєсков в нарисі «великосвітський розкол»:

В его молитвах, кроме прошений, слышится иногда восторженный лепет хвалы… Это лепет страстного экстаза души влюбленной; но тем это и понятнее. Молитвы в этом жанре необыкновенно нравятся редстокисткам, и кто будет столько груб и жесток, чтобы осуждать их за это и ставить им в вину, что они жарко молятся этими словами, а не болтают без толку, холодно другие слова, порою вовсе не понятные. Даже самые безразличные к религии, увидев Редстока, должны были сказать самим себе: "должно быть в нем истинная вера, что он так поступает, как никто из духовенства".

полковник Василій ПашковВажливо розуміти, що Редсток проповідував не лише в салонах – він ходив у нетрі, роздавав Нові Завіти, допомагав біднякам. Так само і його послідовники не обмежувались молитвами в палацах, а активно займались благодійністю, пропонували дешеві мебльовані будинки і кафе для бідних, допомагали знедоленим, зустрічались з потребуючими на заводах, в лікарнях, в’язницях. При чому, діяльність їхня не обмежувалась столицею. Євангельські християни (ця назва поступово закріпилась за ними) будували у своїх володіннях лікарні і школи, активно розповсюджували Біблії і Євангелія, а також християнські пісні, наприклад, перекладені з англійської чи німецької протестантські гімни або такі книги, як «Мандри паломника» Джона Беньяна. Найбільш активним і впливовим став полковник Василій Пашков, який мав для добрих справ і бажання, і гроші. На своїх мідних рудниках він створював для робітників добрі умови, платив їм непогані гроші та ще й давав земельні ділянки. Крім того, він проповідував серед простих людей, і багато хто приймав його вчення і сам ставав проповідником. А ще – Пашков активно цікавився життям одновірців в Україні, на Кавказі і Поволжі. Крім того, що він заступався за них перед владою, Пашков зустрічався з їхніми лідерами і врешті-решт, домовився про нечувану річ – а саме про спільну зустріч представників менонітів, баптистів, молокан, духоборів, штундистів і самостійних груп в квітні 1884 року в Петербурзі для переговорів щодо можливого об'єднання.

Об'єднання

Делегати дійсно прибули до столиці 1 квітня і упродовж кількох днів зустрічались. Селяни і міщани у свитках, вишиванках і косоворотках, у змазаних салом чоботях, вперемішку з німецькими пасторами, що роками не виїздили з степових колоній, не одразу звикли до паркету, мармуру і ліпнини в багатих столичних особняках. Але досить швидко усі вони знайшли спільну мову, договорились до того, що різниця у вірі між ними є несуттєвою і варто подумати про об'єднання. А потім на них чекав сюрприз. 6 квітня усі делегати цього з’їзду були заарештовані, кілька днів їх утримували під вартою, а потім вивезли на залізничний вокзал і відправили туди, звідки вони приїхали. Формальним приводом було те, що делегати, громадяни імперії, не мали законних підстав знаходитись у столиці і нібито в будинку Пашкова були знайдені революційні листівки.

Дім Пашкова, де відбувалася зустріч

Проте ідея столичних аристократів-ідеалістів таки мала наслідки. Все ж таки, кілька днів переговорів, а потім кілька днів у в’язниці, спільні плани і спільні страждання не пройшли для баптистських, штундистських, молоканських і менонітських лідерів безслідно. Їдучи з Петербургу, вони вирішили, що зустрітись і об’єднатись таки варто. І вони таки зустрілись – в кінці квітня, в молоканському селі Нововасилівка на Запоріжжі, де вони мали право на богослужіння і ніхто не міг їм там перешкодити. На з’їзді були присутні 33 делегати від 12 спільнот – молокан, баптистів, штундистів, менонітів. Тут, в невеличкому селі в українських степах, був створений перший союз баптистів т.зв. Південної Росії і Кавказу, керівником або як тоді казали, благовісником, якого був обраний німецький пастор Йоган Вілер. Через два роки його змінив кубанець Дей Мазаїв, який встиг проявити себе талановитим лідером і проповідником.

Гоніння

Констянтин Петрович ПобєдоносцевРозвиток і зростання баптистів призвели до початку переслідувань, ініціатором яких був обер-прокурор Святішого Синоду Костянтин Петрович Побєдоносцев, фактичний голова Православної Церкви. Він вважав що росіянам, тобто, підданим Російської імперії, потрібні православ’я і самодержавіє, а все інше – від лукавого. Побєдоносцев як міг обмежував права католиків в Польщі, Білорусі і в Україні, встановив численні обмеження для євреїв, не забував і про мусульман з буддистами. Загалом, католиків і протестантів він вважав агентами підступного Заходу які мріють розвалити Росію:

«Противу России и русского дела предпринят теперь с Запада систематический поход, которым руководит католическая церковная сила. На западную границу нашу выслана целая армия ксендзов, тайных и явных, действующая по искусному плану для окатоличения».

Почались погроми штундистських зібрань, арешти і заслання. Наприклад, в селі Любомирка, де пресвітером був Іван Рябошапка, був зачинений і розорений молитовний будинок. Рябошапка збудував новий – на гроші Василія Пашкова. Потім Рябошапку разом з Ратушним помістили під нагляд поліції, потім відправили на заслання в Єреван на п’ять років, потім продовжили термін заслання. Відірваний від братів по вірі, без грошей і без роботи, Рябошапка змушений був емігрувати до Туреччини, а потім до Болгарії, де були українські і російські емігранти. Там він і помер, у 1900 році, сумуючи за батьківщиною і не в змозі повернутись додому. Подібна доля спіткала багатьох селян із спільнот, заснованих стараннями Василія Пашкова та інших євангельських християн. Пашковців відправляли на заслання, інколи в кайданах, у Сибір чи на Кавказ, інколи дітей відривали від батьків. Зібрання пашковців заборонили, а сам полковник і частина його послідовників змушені були емігрувати.

Іван РябошапкаЗа іронією пані історії, ані штундисти, ані євангельські християни спочатку не ставили собі за мету утворити нову конфесію. І Ратушний, і Рябошапка, і Цимбал, і Редсток з Пашковим проповідували виключно про моральну чистоту і особисте духовне життя і на перших порах взагалі не виходили з православ’я. Отже, якби священики чи єпископ вчасно звернули належну увагу на ці євангельські гуртки, українська штунда цілком могла стати звичайним рухом за оновлення всередині православ’я. Приблизно так багато подібних рухів приборкували католики – і в Середні Віки, і в наші дні. До шукачів духовних пригод чи ревнителів проповіді вчасно приходили священики, єпископи чи папські легати, ділили з ними духовні переживання або просто давали на них своє благословення. Тобто, діяли за відомим висловом: не можеш попередити — очоль процес сам. Однак Православна Церква, яку царський контроль давно вже загнав в дуже тісні рамки, не була здатна на такі речі. Про Цимбала, Рябошапку, Пашкова і Черткову писали, сперечались, але ніхто з архиєреїв не волів прийти на їхні зібрання. То ж, духовними пастирями штундистів і пашковців ставали німецькі чи англійські пастори і проповідники.

Це досить добре видно, якщо послухати пісні перших баптистів, штундистів і пашковців. Відправа в протестантів досить проста, то ж виконання духовних пісень посідає в ній головну роль і найкраще характеризує її стиль, ментальність, дух. Так от, коли Онищенко, Ратушний, Рябошапка тільки починали своє служіння, то в клунях і хатах разом з друзями вони молились за часословом і співали православні пісні – такі як «О, я грішник бідний». Навіть перша зірка штундистських пісень називалась «Приношение православним христианам». Німецькими та американськими гімнами штундисти і баптисти захопились пізніше.

Штунда-музиканти

Отже, коли Православна Церква і російський уряд нарешті помітили, що в них під носом утворюються нові течії, які мають свою сформовану культуру та ментальність, і які знати не хочуть про православні таїнства чи обряди, — було вже пізно. Переслідування лише зміцнили в баптистів і євангельських християн розуміння того ким вони є, ким хочуть бути і ким бути не хочуть.

Корисна література:

  1. Любащенко В. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. – Львів: Видавнича спілка «Просвіта», 1995. – 350 с.
  2. Любащенко В.І. Протестантизм в Україні: ґенеза, структура, місце в соціокультурних процесах: Дис. д-ра. філос. наук: 09.00.11. – К., 1998 – 424 с.
  3. Глуховский В.С. Краткая история христиан евангельской веры. – К.: Основа, 2006. – 528 с.
  4. Головащенко С. И. История евангельско-баптиского движения в Украине: Материалы и документы. — Одесса: Богомыслие, 1998. — 277 c.
  5. История Евангельских христиан-баптистов в СССР. – М.: ВСЕХБ,1989. – 408 с.
  6. Історія релігії в Україні. У 10 т. / Ред. кол. А. Колодний та ін. – Т.10: Релігія і церква років незалежності / За ред. А. Колодного. – Київ-Дрогобич: Коло, 2003. – 613 с.
  7. Назаркіна О. Протестантські конфесії України в 90-ті рр. ХХ ст.: баптистські та п’ятидесятницькі течії: Дис. канд. іст. наук: 07.00.01. – Донецьк, 2003. – 202 с.
  8. Савински С. Н. История ЕХБ в Украине, России, Беларуси. В 2-х т.
  9. Санников С. В. Двадцать веков христианства. — Т. 2. Первое тысячелетие. – СПб., 2002. – 667 с.
  10. Советское государство и Евангельские церкви Сибири в 1920 – 1941 гг. Документы и материалы. / Под ред. Савин А. И. – Новосибирск: Посох, 2004. – 426 с.
  11. Каретникова М (сост.). Альманах по истории русского Баптизма. Санкт-Петербург: Библия для всех, 1999.
  12. Альманах по истории русского Баптизма. Выпуск 2. Санкт-Петербург: Библия для всех, 2000.
  13. Альманах по истории русского Баптизма. Выпуск 3. Санкт-Петербург: Библия для всех, 2004.
  14. Митрохин Л. Баптизм: история и современность. Санкт-Петербург: Русский Государственный гуманитарный институт, 1997.
  15. Савин А (сост.). Советское государство и евангельские церкви Сибири в 1920-1941 гг. Новосибирск: Посох, 2004.
  16. Решетнiков Ю., Санніков С. Огляд iсторiї Євангельсько-баптистського братства в Українi. Одесса: Богомыслие, 2000.
  17. История Евангельских христиан-баптистов в СССР. Москва: Всесоюзный Совет Евангельских Христиан-Баптистов, 1989.
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • Andriy Burdyk | 23 липня 2017, 13:10

      А хто підкаже, митрополиту Онуфрію було надіслано офіційне запрошення на святкування як предстоятелю Церкви чи він поїхав як архієрей московського патріархату?

    • Andriy Burdyk | 23 липня 2017, 12:58

      «За доблесну працю» на чию користь?

    • Andriy Burdyk | 23 липня 2017, 12:23

      Українського патріархату??? А де Ваш український патріарх?

    • Andriy Burdyk | 23 липня 2017, 12:13

      Дайте, будь ласка, посилання на слова патріарха Філарета, де він називав "громадянська війна"? Просто цікаво. Наперед дякую!

    • netoy_gaidamak | 23 липня 2017, 11:02

      Та у нього якісь напливи склерозу, то два місяці назад казав що там таки "громадянська" війна - а тепер говорить що там війна з росією. Наша держава на офіційному рівні весь час мовчить про

    Популярні статті місяця