Йов Кондзелевич – український Рафаель у рясі єромонаха

16 серпня 2018, 12:21 | Українські іконописці і малярські осередки | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ніна Поліщук

Ця постать загадкова, якщо не містична. Про нього обмаль фактів і ще менше міфів. Ми точно не знаємо всіх робіт, які створив цей іконописець, та не можемо не знати дивовижного за стилем та масштабом Богородчанського іконостасу, який був написаний для Великого Скиту в Маняві. Йов Кондзелевич не відомий у європейських мистецьких колах, його роботи не експонували в Луврі (поки що) та не друкували в підручниках для студентів Академії мистецтв у Флоренції, але монах-іконописець із галицької Жовкви писав не менш прогресивні роботи на свій час, ніж велелюбний Рафаель Санті чи Ель Греко. Так, це українська ікона. Так, це український Ренесанс. Ні, ми не можемо не знати Йова Кондзелевича.

Хто може собі уявити 19-літнього хлопчину з галицької Жовкви ХVІІ століття, який вирішує піти послушником до православного монастиря на Волині, а саме – до Білостоцької обителі? Тепер від колись потужного монашого осередку фактично нічого не лишилося, що можна сказати й про біографію Кондзелевича. Власне, чи не єдиним поважним документальним свідченням про цю особу є монастирський документ, в якому в короткій довідковій формі міститься кілька фактів про біографію Йова Кондзелевича. Цей запис віднайшли щойно у 1960-х роках, до того дослідники були певні, що Кондзелевич походив з Волині, проте аж ніяк не з Галичини.

На час народження майбутнього талановитого іконописця у 1667 році Жовква була центром культурного життя, засновник цього ідеального ренесансного міста Станіслав Жовкевський дбав про мультикультурність, а отже й про мультифункціональність та всебічний розвиток міста. Світського імені Йова Кондзелевича дослідники поки що не виявили за браком відповідних документів. А от з іменами батьків трохи простіше, бо за збереженими записами Йова в поминальниках монастиря (наміреннях на молитву) вдалося припустити, що батька та матір монаха звали Андрій і Теля.

Дослідники виділяють декілька «програмних» творів Йова Кодзелевича. Перший підписаний твір, який нам відомий – це Вощатинський вівтар 1696 року, що був створений в ансамблі з іконостасом. Обидва об’єкти наразі експонують в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові. Іконостас та вівтар були створені для Загорівського монастиря на Волині, згодом їх перенесли до Вощатина неподалік Володимира-Волинського. Саме ці знахідки вказали на особу Йова Кондзелевича та допомогли дослідникам надалі відслідковувати твори цього іконописця, якщо не за підписами, то за стилістикою та почерком автора.

Вощатинський вівтар 1696 р.

Іконостас-гігант із Маняви

Ще одним визначним твором іконописця є Манявський або Богородчанський іконостас, який відомий, можливо, не стільки майстерністю виконання, яка, безумовно, неперевершена, але більше карколомною історією збереження та вилуплення цієї пам’ятки, про що і розповімо в наступному абзаці.

Наразі дослідники творчості Кондзелевича вважають, що він не створив нічого кращого, ніж іконостас для монастиря Великий Скит в Маняві, принаймні нам поки що не відомо про іншу його роботу такого рівня. Ще більш унікальною ця пам’ятка стає, коли ми дізнаємося, що цей твір Йов виконував приблизно у 30-річному віці. Подив викликає також і те, що іконостас для монастиря на Прикарпатті замовили у майстра з Волині. Чому? На Галичині теж були потужні іконописні осередки, до того ж молодий вік майстра не міг бути аргументом «за», щоб довірити йому таку масштабну та відповідальну роботу. Втім, усе сталося навпаки.

Графічна реконструкція іконостасу із Великого Скиту в Маняві

Цей іконостас Йов Кондзелевич разом із помічниками створював протягом 7-8 років. У ренесансному ансамблі побачимо декілька почерків різних майстрів. Атрибутують цей твір завдяки двом написам: один – на іконі «Христа Спасителя» — 1698 рік, що може вказувати на початок роботи; другий – на іконі «Вознесіння Христове»: «Недостойний ієромонах Йов з монастиря Білостоцького», далі інформація про іконостас і дата – 1705 рік, яка вказує на час завершення іконостасу.

Авторський підпис Йова Кондзелевича на іконі «Вознесіння Христове». 1705 р. Іконостас із Великого Скиту в Маняві

Ікони були в Манявському монастирі неповних сто років. У 1785 році обитель закрили внаслідок специфічної політично-релігійної політики Австрійської імперії, так званої «йосифінської касати». Майно монастиря було описане, а іконостас продали до Троїцької церкви в Богородчанах. Іронія долі полягала в тому, що для нового храму іконостас виявився завеликим, тому, вочевидь, довго не роздумуючи, нові власники вирішили «підігнати» іконостас під власні стандарти – обрізали занадто великі ікони апостольського ряду.

Саме в цьому містечку у 1880 році, тобто після 175 років від створення, пам’ятка потрапила на очі відомому мистецтвознавцю-аматору, археологу, політику графу Войцеху Дідушицькому, який, можна сказати, відкрив цю знахідку світу. Граф опублікував кілька аматорських історично-дослідних статей-розвідок про іконостас. Завдяки такій популяризаторській діяльності Австро-Угорська імперія навіть виділила кошти на реставрацію цього шедевра. На той час дослідницькою та реставраційною роботами почав займатися Юліан Макаревич. Щоправда, його реставраційні роботи були досить специфічними, оскільки в результаті ікони були фактично перемальовані. На щастя, невдовзі після початку реставрації у Львові відбувся З’їзд консерваторів Галичини, де іконостас віднесли до пам’яток державного значення.

Деісіс. Іконостас із Великого Скиту в Маняві

Стилістично цей іконостас викликає інтерес, бо він створений на початку ХVІІІ століття, коли відбувалася реформація Жовківської школи іконописців і її роботи ставали ближчими до латинських зразків. Цікаво зауважити, що два найбільш відомі українські ренесансно-барокові іконописці – Іван Руткович і Йов Кондзелевич – творили фактично в один час, але манера письма в них відмінна. Це можна простежити за «програмними роботами» двох маестро – Скварявський (І. Руткович) та Скито-Манявський іконостаси (Й. Кондзелевич). Першому характерна барокова пишність, пластика та динаміка тогочасного західноєвропейського мистецтва, можна побачити прямі запозичення з гравюр. Натомість Йову Кондзелевичу вдавалося поєднувати візантійську строгість та поставу із західною живістю, «людськістю» ікони. Звичайно, різниця стилів також полягала і в тому, що Манявський іконостас був призначений для великого православного монастиря, відомого своєю ортодоксальністю. У той час як Скварявський був писаний для парафіяльної церкви у с. Стара Скварява на Жовківщині. Безумовно, на стиль митця впливає і спосіб життя, адже не забуваємо, що Йов Кондзелевич був монахом, а Іван Руткович – світською людиною.

Вознесіння Христове. 1705 р. Іконостас із Великого Скиту в Маняві

Врешті-решт ми підійшли до напівдетективної історії віднайдення-повернення Манявського (Богородчанського) іконостасу. Карколомний сюжет бере свій початок з часу Першої світової війни. Влітку 1916 року фронт проходив просто через Богородчани, де на той час знаходився величний іконостас. Містечко майже зруйнували, а церква була на лінії вогню. Наступали російські війська, яким очевидно була байдужа доля цього шедевру, оскільки храм спалили. Втім, невдовзі після цього у газеті «Діло» було опубліковано статтю з покликанням на німецьке видання, що перед черговим боєм, вночі австрійські солдати розібрали Богородчанський іконостас і вивезли його до початку вогню та наступу російських військ. Як потім було документально з’ясовано, у справі порятунку цієї пам’ятки було залучене військове міністерство Австро-Угорської імперії.

Так іконостас перевозять до Кракова, а потім до Відня, де його починають досліджувати у Віденському Австрійському Імператорсько-Королівському музеї мистецтва та промисловості. У 1920-х роках усі ікони мандрують до Варшави, бо їх вважали культурним надбанням Польщі, адже до цієї держави тоді належала Галичина, в якій знайшли іконостас. У той самий час у Львові Митрополит Андрей Шептицький активно працює над ідеєю збереження та дослідження українського сакрального мистецтва, він патронує Національний музей у Львові, збирає цінну колекцію старовинних образів та предметів сакрального вжитку, мало не витягаючи їх з вогню у буквальному сенсі. Він дізнається про існування Богородчанського іконостасу та неодмінно постановляє викупити його у Польської держави для музею. Уже зі середини 1930-х іконостас розмістили у постійній експозиції музею, де був спроектований і виділений спеціальний зал саме для цієї пам’ятки.

Спас Нерукотворний. Іконостас із Великого Скиту в Маняві

У часи радянської влади у Львові, після закінчення Другої світової війни, ікони з експозиції зняли і перенесли до Вірменського собору неподалік музею. Майже півстоліття образи, до яких молилося не одне покоління, стояли «складом» в зачиненому храмі, поки їхні місця в музеї займали твори про світле майбутнє соцреалізму.

Реанімувати Манявський іконостас та повернути шедевр до його зали в музеї вдалося у часи незалежної України. Над реставрацією протягом 9 років працювали фахівці Львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Ходом процесу реставрації в одному з інтерв’ю поділився дослідник творчості Йова Кондзелевича та реставратор Тарас Откович:

«Під час роботи над іконостасом ми побачили, що твір був виконаний дуже якісно, адже і його дерев’яна основа, і фарбовий шар майже не зазнали пошкоджень, зважаючи на таку бурхливу «мандрівну» історію. Взагалі, є певна закономірність у тому, що чим раніше створена ікона, тим краще вона збережена, бо з часом рецептури та технології підготовки деревини, левкасів, фарб та лаків втрачалися. Сам процес реставрації був непростий, як ми бачимо з термінів. Потрібно було ще зняти шари пізніших перемалювань та втручань різного часу, в чому реставраторам допомагали численні дослідження (хімічні, біологічні, обстеження в інфрачервоних, ультрафіолетових та рентгенівських променях). Врешті-решт це дало змогу повернути іконостасу авторський вигляд, яким його створив Йов Кондзелевич та майстри з кола іконописця».

Вівтар для гетьманського внука

До Манявського іконостасу, у 1690 році майстер працював над так званими Городищенським та Локачівським іконостасами для волинських храмів. Окремі ікони цих творів знаходяться на експозиції Музею Волинської ікони в Луцьку. Також вартий уваги кивот для Чудотворної ікони Загорівської Богородиці, написаний Йовом для Загорівського монастиря на Волині. Ця пам’ятка перебуває на постійній експозиції Національного музею ім. А. Шептицького у Львові. До речі, пізніше, у 1722 році Кондзелевич працював також над створенням іконостасу для Загорівського монастиря, який більше відомий під назвою Вощатинський іконостас (теж на постійній експозиції Національного музею ім. А. Шептицького у Львові).

"Богородиця Римська". 1722 р. Вощатинський іконостас.

Іменитий на той час іконописець, виявляється, виконував замовлення навіть для прямого нащадка гетьмана Івана Виговського – його внука Йосифа Виговського, єпископа Луцького та Острозького. Мовиться про вівтар для мініатюрної ікони «Богородиця-Одигітрія» з церкви святих безсребників Козьми та Дам’яна в с. Махнівці на Золочивщині (Львівська область). Твір датують 1715-1730 роками, на вівтарі такий підпис: «Цей вівтар прикрасив коштом своїм його милість Йосиф Виговський, єпископ Луцький і Острозький, за відпущення гріхів своїх прабатьків і батьків, написався рукою недостойного Йова Кондзелевича, монаха монастиря Білостоцького».

1737 роком датують поки що останню відому нам ікону Кондзелевича – це «Розп’яття» для церкви в с. Чернчиці (на експозиції Національного музею ім. А. Шептицького у Львові). Ця робота теж підписана і єдина збережена ікона цього іконописця на полотні.

Розпяття. 1737 р. с. Чернчиці. Волинь

Із плином часу та завдяки популяризації творчості Йова Кондзелевича, цьому митцю почали приписувати багато робіт – хтось із дослідників заперечує, хтось погоджується. Лишимо це на совісті професіоналів. Одне знаємо напевне, що ніякий майстер не міг працювати без групи помічників, які згодом ставали його учнями, переймаючи стиль та техніку. Тому й не дивно, що певні роботи, які вказують на стиль Кондзелевича, могли належати його учням. Але це не можна простежити у відсотках, адже часто учні виконували «чорнову роботу» — закладали основні кольори, будували об’єм, а майстер вже міг працювати над ликом і деталями. До того ж, визначити автора давньої ікони доволі складно, адже іконописці дуже рідко підписували свої твори, вважаючи себе недостойними. Частіше у підписах на іконах можна знайти імена жертводавців та рік створення, у таких випадках міг також підписатися іконописець. Популярнішою така практика стає зі ХVІІ століття.

Ще один цікавий факт з біографії Йова Кондзелевича – це його служіння як ігумена Луцького Хресто-Воздвиженського братства. Про це ми дізнаємося з акту за 1710 рік про обрання Луцького єпископа на православну кафедру. За три роки, у 1713 році Йова Кондзелевича повторно обрали на посаду ігумена.

Невідомо, коли саме упокоївся цей загадковий і в майстерності, і в життєписі єромонах та ігумен. Аргументами виступає інвентар монастиря в Дубно, датований 27 січням 1748 року. Серед цього опису присутні намісні ікони з храму св. Георгія, виконані «рукою небіжчика Йова». Відтак, дослідники припускають, що Йов Кондзелевич відійшов між 1740 та 1748 роками, проживши, відповідно, приблизно 73 роки довгого, за тогочасними мірками, та насиченого життя.

Спас Нерукотворний. 1722 р. Вощатинський іконостас

Досі для дослідників нерозгаданою залишається ґенеза Йова Кондзелевича як іконописця. Є думка, що він мав попередньо художню освіту, або практикувався в іконописних чи художніх школах Львова, Жовкви чи Києва, адже перші відомі роботи Кондзелевича вирізняються технікою вже зрілого майстра. У пізніших творах, наприклад, у Вощатинському іконостасі, якщо цей майстер і робив запозичення зі західноєвропейських гравюр, то це в нього виходило досить творчо, без сліпого копіювання.

Використані матеріали:

  • Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідженя. — Львів, 1967.
  • Іконостас церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський [Альбом — каталог] / [Автори проекту Мирослав Откович, Володимир Турецький, Степан Кубів]. — Львів : Наукове видання Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України, 2005.
  • Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. — К. : Наукова думка, 1991.
  • Откович Т. Іконостас з церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас). Історія, перспективи та варіанти його експонування в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького в ХХ ст. // Матеріали міжнародної конференції: «Музеї Львова: історія, події, люди». Львів. Львівський історичний музей. 27 — 28 жовтня 2011 р. — С. 97—116.

Інтернет-ресурси:

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти