Жовква

18 травня 2011, 17:25 | Жовква | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ренесансна квітка з героїчної доби

Приблизно за двадцять кілометрів від Львова, там, де починаються Розточанські гори, розташувалося мальовниче місто Жовква. Якщо їхати по трасі Львів-Рава-Руська, то хвилин через двадцять на обрії можна вже побачити фортечні башти та високі бані з дзвіницями костелів і церков. Головна дорога перед самим містом завертає праворуч, в об’їзд, тож треба не прогаяти розвилку, і тоді через дві-три хвилини вулиця Львівська приведе туриста в центр міста, на Вічеву площу. Тут на його чекає несподівано велика кількість архітектурних пам’яток з неабиякою історією.

Мапа історичного центру Жовкви

«Ідеальне місто» та його засновник

Планування міста вражає не тільки своєю практичністю, а й творчим задумом. Розташування усіх головних будівель відповідає розташуванню органів людського тіла. Замок – це голова міста, ринок – легені. Ратуша відповідала шлункові. Міські брами служили кінцівками. Костел та православна (з кінця XVII століття – греко-католицька) церква утворюють дві половинки серця, а синагога відтворює частину тіла, яку побожні євреї зазвичай обрізають. Вражає також пристосованість міста і для війни, і для миру: вулиці прямі та широкі, майже всі сходяться на центральній площі, отже, заблукати важко. Усі храми (в тому числі й синагога) розмістилися біля міських мурів, щоб у разі облоги служити додатковими вежами з бойовими галереями. Таке планування – водночас практичне і художнє – називалося в ті часи «ідеальним містом».

Центральна площа Жовкви

Щоб створити таку красу, потрібен був багатий землевласник із неабияким розумом та освітою. Саме таким був засновник Жовкви Станіслав Жолкевський, лицар із руського роду, якому доля судила стати чи не найцікавішою та найгероїчнішою постаттю своєї доби. Жолкевський ходив у походи проти татар і шведів, боронив Молдавію від турків, підкорив Москву. Прославився він і як меценат – герб Жолкевського красується на фасадах монастиря бернардинів та єзуїтського колегіуму у Львові, його коштом були зведені монастир у Крехові, церкви та костели в Жовкві та околицях. Помер Жолкевський не менш гідно – загинув у битві з турками у віці 73 років. Саме він заснував Жовкву – у 1594 році.

Ренесансова абудова площі

Спокійні та неспокійні часи

Жовква стояла на Чорному Шляху, що вів з Криму до Польщі. В мирний час ним ходили купці та мандрівники, в неспокійний – турки й татари. Тож вороги часто з'являлись під стінами ідеального міста. Збереглись легенди про те, як захисники Жовкви, щоб відігнати татар від міських мурів, кидали на них щільники з медом – на радість місцевим бджолам, які негайно почали жалити ворогів.

Старі стіни Жовкви

У Жовкві Ян Собеський приймав послів від Папи та Священної Римської імперії. З цього міста він неодноразово вирушав у переможні походи проти турків – у тому числі й під Відень. Тут він виставляв трофеї з віденської облоги, влаштовував урочистості з приводу перемог.

У Жовкві кілька разів зупинявся російський цар Петро І. Він тут перебував з 1707 по 1708 рік, розробляючи стратегію війни зі шведами. На військову нараду прибув гетьман Іван Мазепа та, почувши про наміри Петра скасувати українську автономію, вирішив почати переговори з Карлом ХІІ.

Одні з міських воріт

У середині XVIII століття Жовква занепадає – тут вже не жили ані гетьман, ані король. Та й сама Річ Посполита доживала останні роки. У 1740 році місто купує Михайло Радзивілл на прізвисько «Рибонька». Нові господарі поступово вивозять з Жовкви усі скарби Собеських, а з переходом міста до складу Австрійської імперії колишня королівська резиденція остаточно перетворюється на провінційне містечко.

туристична маркаЦе тихе й мирне життя тривало до початку Першої світової війни. У 1914 році в Жовкву входять російські війська. Невдовзі після їхнього приходу в небі над містом російський авіатор Петро Нестеров виконав перший в історії повітряний таран, збивши австрійський літак. На жаль, Нестеров не розрахував напрямок удару, і замість того, щоб протаранити ворожий літак колесами (літаки тоді були на дерев’яному каркасі, обтягнуті парусиною, а ось шасі робили міцні), врізався в нього мотором – і загинув, хоча і знищив ворога.

Росіяни в Жовкві довго не забарились, і у 1915-му відступили. Життя в місті знов стало тихим, і трохи заворушилося лише в ніч на 1 листопада 1918 року – коли українські озброєні частини роззброїли австрійських та польських вояків та проголосили Західноукраїнську Народну Республіку. Аналогічні події в ту ніч відбувалися і у Львові, й у інших містах Галичини. Ось тільки в Жовкві українці й поляки між собою не воювали – українці проголосили національні збори, а євреї з поляками делегували туди своїх представників. В часи українсько-польської війни через Жовкву проходила лінія фронту – поляки наступали з боку Рави-Руської, щоб підтримати свою залогу у Львові. В січні 1919 року під Жовквою навіть відбулася битва – поляки прорвали лінію оборони українців, але потім змушені були відступити. Щоправда, пізніше місто таки опинилось в руках поляків...

Наступний спалах неспокою стався у вересні 1939 року, коли Гітлер і Сталін розділили Польщу. В Жовкву увійшли німці, при чому польські сили кілька днів тримали оборону міста, через що нацисти зробили по Жовкві кілька залпів із гармат Це був єдиний випадок, коли протягом Другої світової війни місто стало місцем бойових дій. Німецька артилерія пошкодила кілька кам’яниць на Ринку та збила трохи штукатурки в одній із церков. Усі зруйновані будівлі були розібрані за радянських часів.

Нацисти за кілька днів поступились комуністам – і прийшла до Жовкви радянська влада з усіма її «приємнощами» – репресіями, колгоспами, радянською пропагандою. Не дивує, що коли у 1941 році до міста знов прийшли нацисти – їх зустрічали як визволителів. Фото жовківської Глинської брами, прикрашеної квітами і транспарантами на честь Гітлера, добре відоме користувачам Інтернету.

Від німців постраждали передусім євреї, але про це буде сказано пізніше. А ось із поверненням «совєтів» у 1944 році почалась найсумніша сторінка в історії Жовкви. Храми (крім одного) були зачинені, НКВС повернулось до своєї улюбленої справи (репресій та катування). В келіях василіанського монастиря, куди «органи» вселились після ліквідації УГКЦ, під час ремонту було знайдено кількасот скелетів – усі ці люди були замордовані після 1944 року.

Місто було перейменовано на Нестерів (на честь російського героя) та перетворено на військову базу ракетних військ. У Нестерові мешкало 7000 цивільних та 10000 військових. Це було цілком зрозуміло: кордон близько, а в навколишніх лісах сиділи повстанці. Стара австрійська військова база була значно розширена, під квартири для армійців використали навіть замок. Звісно, вся промисловість в місті працювала тільки на військові потреби. Уся ж історія підлягала забуттю – в тогочасних буклетах про Нестерів не згадували ані про подвиги Жолкевського чи Собеського, ані про «буржуазні» пам’ятники в зруйнованих костелах, ані про «націоналістичний» стінопис василіанської церкви. Зате про радянських партизан та партійних діячів писали досхочу!

Вежа-дзвіниця

Стан речей змінився у 1989 році: тоді на Західній Україні фактично впала радянська влада, відродилась Греко-Католицька Церква. Костел св. Лаврентія віддали римо-католикам і почали реставрувати. Почалось відновлення міських мурів і брам. З перервами це відродження міста триває й досі.

А тепер, після загальної історії Жовкви, розповімо окремо про кожну визначну архітектурну пам’ятку міста.

Замок

Жовківський замок

Замок – перша будівля в місті, з якого і почалося життя Жовкви. Збудований за останнім словом тогочасної фортифікації, замок міг витримати облогу великого війська. За часів Жолкевського замок був суворою фортецею, і лише правнук нашого лицаря – король Ян Собеський – перетворює його на розкішний палац. Тут король зберігав військові трофеї, здобуті в численних походах, а також цінні картини та скульптури. На жаль, у ХІХ столітті замок занепадає, а російська армія у 1915 році взагалі його спалює. До речі, перед тим у замку квартирував російський штаб. У 1939 році тут розташувався НКВС, у 1941 році – гестапо, у 1944 році були квартири для солдатських родин. У 2003 році почалася реставрація замку, яка триває й досі, – мабуть, керівництво історико-архітектурного заповідника не дуже зацікавлене в відродженні пам’ятки...

Подвір'я Жовківського замку

Ринкова площа

Як у будь-якому старовинному місті, центральне місце займає тут ринкова площа. Тут відбуваються ярмарки, збираються купці та ремісники, проходять публічні страти чи покарання – ратуша та лобне місце теж на площі. На площі ж стоїть і головний костел міста. Сюди ж виходять головний фасад замку та дві з чотирьох міських брам – щоб купцям та заїжджим не треба було довго шукати ринок. До наших днів збереглися майже всі ринкові кам'яниці. Лише один квартал був чомусь розібраний совєтами. Ну, і ратуша тепер трошки не там, де колись: після пожежі у ХІХ столітті її розібрали, а уряд перенесли у старовинні каземати, добудувавши до них вежу з годинником та балкончик.

Скульптура Богородиці на Ринковій площі Жовкви

Королівська синагога

У будь-якому старому місті завжди живуть люди різних національностей. Грецькі та вірменські купці, єврейські ремісники й торговці, лікарі та лихварі – всі вони залишили свій слід в історії Києва, Львова, Кам'янця, Станіслава. Однак, з усіх мандрівних народів у Жовкві пощастило лише євреям – торгівельні агенти Жолкевського відповідної національності подбали про своїх одновірців. З самого початку існування Жовкви тут оселилась єврейська громада. Пізніше, за часів королювання Яна Собеського, євреїв у Жовкві стало ще більше, і це не дивує – євреї піклувались і про фінанси короля, і про його здоров'я: лікар Собеського також був нащадком Авраама.

Жовківська синагога

Єврейська спільнота в «ідеальному місті» була досить потужною – жовківський кагал (місцеве самоврядування) виборов незалежність від львівського. У Жовкві була відкрита перша в Східній Європі єврейська друкарня. Тут мешкали відомі єврейські вчені – Нахман Крохмаль, СендерШорр, Моше Бен-Шахне, Цві Хірш Хайес та інші.

Звісно, така знана єврейська спільнота не могла не мати великої та відомої синагоги. Дійсно, жовківську синагогу назвали «королівською», і не тільки на честь її розмірів та оздоб, а ще й на згадку про вінценосного жертводавця – саме Ян Собеський дає євреям кошти на будівництво нової синагоги, яку завершили зводити у 1699 році. Оригінальністю форм храм не відрізнявся – квадратна зала, невеличка прибудова для жінок, на даху – бойова галерея з бійницями. Проте жовківська божниця була більшою і краще оздобленою за своїх колег зі Львова, Бродів, Гусятина чи Сатанова.

До речі, за деякими звістками, Собеський жертвував на синагогу і каміння з королівських каменоломень. Може, це і правда, проте будували синагогу з цегли…

Доля жовківської синагоги, як і жовківського єврейсьва, склалася трагічно. Божницю спалили нацисти, а радянські визволителі використали як склад. Щоправда, в роки Незалежності в синагозі почались реставраційні роботи – був відновлений дах, склепіння, частково відремонтований аттик. Проте далі поки що справа не йде – мабуть через те, що реконструкцією споруди займається той самий державний історико-архітектурний заповідник… А можливо тому, що немає сьогодні релігійної громади, яка би цим опікувалася.

Лицарський костел

Костел св. Лаврентія

У 1606 році Жолкевський починає будівництво костелу св. Лаврентія. Воно тривало 12 років. Костел був зведений в ренесансному стилі та вирізнявся вишуканістю форм. Після героїчної загибелі Жолкевського в битві під Цецорою тіло лицаря було поховано в крипті храму. Згодом там упокоїлася вся родина Жолкевських. Правнук Жолкевського Ян Собеський, який не поступався предкові славою, прикрасив костел лицарською символікою та величними батальними картинами на честь власних перемог. Костел був своєрідним пантеоном лицарської слави, аж поки радянська влада не перетворила його на склад. Після сорока з половиною років панування «визволителів» костел перетворився на руїну. Реставрація його зайняла майже 20 років.

туристична марка

Домініканський монастир

Колишній Домініканський монастир, тепер греко-католицький собор

У 1653 році в битві під Батогом гине Марко Собеський, брат майбутнього короля. Невтішна мати вирішує збудувати храм на честь молодого сина. В костелі був надгробок на честь Марка, а згодом – і надгробок самої Теофілії. Храм від початку віддали ченцям домініканського ордену, і навколо костелу виріс чималий монастир. У ньому зберігався старовинний образ Божої Матері. Тепер у монастирі греко-католицька церква.

Храм національного відродження

Руська церква у Жовкві

Руська церква постала в Жовкві швидко, але швидко й згоріла – і Жолкевський закладає на її місці новий храм. В церкві зберігались мощі св. Івана Сучавського, а з 1784 року – мощі св. Партенія, мученика, що загинув у 250 році.

Церква славиться своїм стінописом, який виконав в українському стилі художник Юліан Буцманюк. В церкві він зобразив усіх героїв української історії – козацьку добу, Унію, визвольні змагання та Голодомор.

За радянських часів стінопис храму був значно пошкоджений: священики Московського Патріархату, яким був переданий храм у 1946 році, затерли все, що не відповідало російським канонам та радянській ідеології. Лише у 1989 році, коли храм повернувся до колишніх господарів, греко-католики відновили те, що можливо було відновити. Зараз це відомий відпустовий центр, який опікуються отці-василіани.

223.jpg

Дерев’яні церкви

Поряд із кам’яними перлинами, Жовква має й дві дерев’яні церкви. Це храм Різдва Богородиці (на околиці міста) і храм Пресв. Трійці (на в’їзді в Жовкву з львівської траси). Церква в чудовому стані – крита дерев’яною гонтою, з гарним газоном і невеличкою дзвіницею. «Візитна картка» цього храму – прибудована до нього мурована ризниця. Але найцікавіше – всередині церкви.

Церква Пресвятої Трійці в Жовкві

Річ у тому, що наприкінці XVII століття, за правління короля Яна Собеського (який мав резиденцію в Жовкві), при церкві Серця Христового була створена малярська школа – точніше, майстерня на зразок середньовічних цехів. На чолі цієї школи був маляр Іван Руткович, який після тривалих мандрівок осів у Жовкві. Руткович та його учні написали іконостаси в десятках церков Львівщини – від Потелича до Волиці Деревлянської.

Руткович творив на межі двох світів (якщо говорити про мистецтво) – світу давньоруського іконопису та світу Ренесансу й бароко. Давньоруські іконописні традиції вже віджили своє – в ті часи «за каноном» уже півтора століття як не могли написати нічого значного. Доба Одигітрій та Пирогощ відійшла в минуле. Де-не-де по селах місцеві богомази ще могли видавати перлини народної творчості – але це вже належало радше до етнографії, ніж до мистецтва. Серйозніші митці орієнтувались на європейські віяння, перетворюючи, наприклад, ікону Різдва Богородиці на жанрову картину у фламандському стилі.

Водночас, полеміка й сварки навколо унії привчали і православних, і уніатів вивчати і шанувати східні обряди і традиції. Руткович також розділяв цю любов до старих традицій, і тому вирішив поєднати стародавні канони з мистецькими прийомами європейських майстрів. Отож, на обличчях начебто канонічних ікон пензля Рутковича чи його учнів можемо побачити «ренесансну» усмішку чи емоційність, а колористика жовківських іконописців вражає навіть сьогодні.

Церква Пресв. Трійці відома якраз через високомистецький іконостас пензля Рутковича та його учнів. Друга дерев’яна церква Жовкви – храм Різдва Богородиці на Винниках – також має іконостас, що його написав Руткович з учнями. Що цікаво, обидва іконостаси старші за храми. Церкви будувались у 1708 та 1720 роках, іконостаси ж походять з кінця XVII століття.

Є в місті й менш знамениті храми – наприклад, церква св. Лазаря (колишній феліціянський монастир) або зовсім сучасна церква свв. Петра і Павла УПЦ (МП). Кожен із них по-своєму цікавий.

туристична марка

Чекаємо на вас!

Дістатись до Жовкви неважко – машиною по трасі Львів-Рава Руська до нас їхати хвилин двадцять. Щопівгодини до Рави через Жовкву йдуть маршрутки зі львівської АС№2. А з вулиці Куліша у Львові маршрутки №151 ходять до Жовкви щоп’ятнадцять хвилин. Жовківська автостанція міститься під колишнім домініканським монастирем, майже в центрі міста – від маршрутки до центральної Вічевої (колишньої Ринкової) площі йти пішки хвилини три.

Неподалік від Жовкви є відомий Крехівський монастир-фортеця. Та й просто гулянка по наших пагорбах додасть насолоди всім любителям природи.

У місті є Туристичний інформаційний центр (на Вічевій площі, 2, у Звіринецькій брамі, ліворуч від замку). У ньому можна отримати усю необхідну інформацію про історію та архітектурні пам’ятки Жовкви. Можна також замовити екскурсію – чи Жовквою, чи околицями міста, не менш привабливими для мандрівників та шукачів нових вражень.

Реконструйована стіна Жовківського замку

У жовківському замку діє невеличка картинна галерея, там виставляють свої роботи сучасні художники. Ще там є макет замку та кілька старих фото. При церкві св. Йосафата (колишній домініканський монастир) планується відкриття історико-краєзнавчого музею.

Святий Іван на вежі Жовківської ратуші

Отже, приїхавши до Жовкви, варто не обмежуватись лише фотографуванням площі та храмових фасадів. Кожна церква, кожна кам’яниця тут – немов розгорнута книга, яка може повідати мандрівникові багато цікавих історій – про королів та лицарів, митців та вчених, чия праця зробила свій внесок в життя нашого краю та нашої країни.

З питань замовлення екскурсій та за довідками про Жовкву телефонуйте:

(067) 583-67-80

(050) 927-63-21

www.zhovkva-tour.info

Підготував Віктор ЗАСЛАВСЬКИЙ

Світлини автора та Тараса Антошевського

Система Orphus
Рейтинг
0
1
0коментарів

Коментарі

додати коментар 
    Відповідь на коментар
    Коментар
    Ім'я
    Введіть код