Спадок смерті чи життя: вибір за людиною

15 березня 2020, 12:16 | Відкрита тема | 1 |   | Код для блогу |  | 

Ярослава Музиченко

Зі згадки про причину втрати Адамом і Євою Райського саду та набуття ними смертності починається Великий піст. А завершується він у ніч, коли Спаситель долає смерть смертю, спускається на дно пекла і визволяє грішників, серед яких – перші люди. Упродовж передвеликоднього посту ми акцентуємо увагу на можливості подолати гріх і повернути втрачену радість перебування з Богом.

Утім, що таке «гріх»? Чому він такий смертельно небезпечний? Як впливає на думку, розум, тіло й подальшу поведінку людини? І, врешті решт, як від нього звільнитися? Про це – наша розмова з докторкою психології, членкинею Української асоціації християнської психології Людмилою Гридковець та протоєреєм Іваном Рибаруком, парохом села Криворівня.

Найбільша ілюзія світу

«Гріх – це те, що викривлює базову природу людини. Зло оприявнюєтся через конкретну волю, конкретний вибір людини. Саме намір людини на віддалення від Бога, від світла, від добра і називається гріхом», — каже Людмила Гридковець.

Людмила Гридковець, фото зі сайту УГКЦ

Протоєрей Іван Рибарук пояснює, що слово «грішити» у перекладі з давньоєврейської означає «промахнутися, втрапити мимо цілі». Гріх не є «провиною перед Богом», як дехто тлумачить. Це біда, хвороба. Наслідком гріха стала смерть. Людина має замислитися про те, що гріх – це заперечення нею своєї вічної природи, даної Богом. Через гріх ми стали тимчасовими. «Якщо говорити по-сучасному, то гріх – це руйнація програми, яку заклав Бог у людину при сотворенні за Своїм образом і подобою», — переконаний отець Іван.

Утім і досі багато хто вважає, що за гріхи є Божа кара. Чи справді Бог карає за гріхи, чи їх наслідки самі по собі впливають на подальше життя людини? «Кара Божа — це найбільша ілюзія світу», — каже отець Іван. – Коли людина вибирає не те, що треба, відповідно, й отримує не те, що хотіла».

Психологиня Людмила Гридковець нагадує, що коли змінюється природа людини внаслідок гріха – то іншими стають також соматика, психологічний та духовний стрій, мислення. Людина віддаляється від Бога. Так само відбувалося в Едемському саду, коли Бог питав: «Адаме, де ти?». Людина ховається, але чи від Бога? Насправді людина не хоче виносити свої вчинки на світло, бо хто найперше побачить? Вона сама. Людина не хоче бачити свою власну темряву. Приміром, дитина щось украла. Вона переживає почуття провини, сором. Відповідно, вона їх витісняє, намагається туди не дивитися і підсвідомо починає розглядатися: а що роблять інші люди? Аби виправдатися і довести собі, що інші люди чинять так само або й ще гірше. Відтак, починає бачити тільки зло і перестає бачити добро. Відповідно, зло для неї вже виглядає не таким уже й страшним. Далі – шлях наслідування того зла, що є у світі, адже «іншим можна – то чому мені ні?». Таким чином, людина псує собі життя.

Під дією гріха в неї змінюється усвідомлення себе. Вона починає жити більш поверхнево. Це часто призводить до екзистенційного вибуху. Коли людина не знає, що робити, в неї виникають суїцидальні наміри. Вона покидає родину, кудись біжить, тікає. І це не покарання Боже, а наслідок власних дій людини.

Отже, наслідки гріха залишають свій відбиток не лише на тілі та виразі обличчя людини, а й на її розумі, сприйнятті світу, здатності до комунікації, настрої та поведінці. «Мозок – це ж комп’ютер, який працює за певною програмою. Гріх – ніби вірус у комп’ютері. Якщо заходити на сайти, просякнуті вірусами, то за деякий час заражений комп’ютер зависне», — образно пояснює протоєрей Іван Рибарук.

«Мене обманули – я не винен»

Незнання духовних законів не звільняє від наслідків переступу. На думку отця Івана, сьогодні, у час Великого посту, важливо сприймати теперішній стан людини, людства і всього творіння Божого через призму гріхопадіння. Тобто весь видимий світ — через вибір людини «промахнутися». Ми маємо побачити духовне життя людини через призму Голгофи: «Отче, прости їм, бо не відають, що роблять». «До речі, це одна з підказок нам, як змогти простити всіх, і особливо «винуватців наших», — каже отець. – Простити – не означає виправдати чи одобрити. Це означає пояснити. Найбільшим даром духовним святі отці називають не осудження себе за власні гріхи, а бачення своїх гріхів у Божому світлі.

о. Іван Рибарук

Можливо, нинішнє епідемічне підкорення фейкам, маніпульованість людини – теж може бути наслідком гріха і непрощення? «Диявол – брехун і блазень, — пояснює отець Іван. — Він грає роль, а не живе. Тому грішити – це означає не жити, а грати роль, блазнювати». Фейки, віртуальна реальність, значна частина телеканалів – то прямий продукт обману. Чому людям так хочеться піддаватися на те? Бо приємно бути обманутими, невідповідальними: «Мене обманули, я не винен». Це уникання відповідальності. Наша відповідальність – це наша відповідь Богові на його дар нам свободи вибору, на все, що він нам дає.

«Людина, яка шукає цінності – не може дивитися 1+1 чи 95-й квартал – це їй чуже. Це стан жертви, яка не проти, щоб над нею і надалі знущалися, — переконаний отець. — А дозволяти себе принижувати і обманювати – це також гріх. Це промах, неправильний вибір. Кожну мить життя ми вибираємо. Ми завжди у стані біфуркації. Завжди на лезі бритви. Ісус нам про всі ці речі розказав, ми про все попереджені. «Слово Боже як меч обосічний», має розсікати серце наше болем, щоб навчилося розрізняти, де дух омани, а де Божий. У цьому найбільша робота в часі посту – і не просто визнати свої провини, а преобразитися, змінити своє мислення».

Відповідно, непопулярною сьогодні є ідея примирення в суспільстві – кожен прагне довести власну правоту і ніби «не бачить» іншого.

Психологиня Людмила Гридковець пояснює, що коли ситуація в нас набуває ознак духовної кризи, соціального катаклізму, то починають активізуватися ті моделі поведінки нації, які спостерігалися за останнє століття. Хвилями активізується недовіра і страх, люди починають думати про запасання продуктами. «Для когось приводом буде коронавірус, для когось – інформація про можливий неврожай, — каже пані Людмила. — Це насправді тільки привід. Бо генетично записаний набір дій і страхи, які були. Відбувається повертання до старих травм».

Успадкування наслідків

У Святому Писанні говориться про дію гріха особи на її нащадків до сьомого коліна. Американські, японські, британські вчені наразі дослідили, що мозок злочинців відрізняється від мозку законослухняних громадян. Про це ще 150 років тому зазначав і наш, український дослідник мозку Володимир Бец. Нині доведено, що антисоціальна поведінка людей залежить від їх біології. А моральність, здатність до емпатії, розуміння наслідків своїх дій та альтруїзм є вродженими та мають місце в певних ділянках людського мозку, які в різних людей розвиваються по-різному. Вчені зазначають, що такі особливості розвитку мозку можуть передаватися генетично. Утім роль спадковості, зокрема, в асоціальній поведінці особи ще не досліджена достатньо. Яку роль в цьому може відігравати «помилка вибору» далеких родичів? Або прощення помилки інших?

«Передається не сам гріх, а його наслідки, — розповідає Людмила Гридковець. — Моделі поведінки формуються у життєвих сценаріях, які потім працюють на самознищення». Пані Людмила здійснювала дослідження серед нащадків жертв Голодомору. Ключове питання було таке: «Яким чином на нащадків впливає прощення катів?». З’ясувалася цікаву річ. Якщо особа зростала в родині, де культивувалося непрощення катів та ненависть до них і не було релігійного мислення – в неї відзначалися найнижчі показники психологічного благополуччя у вибірці. Друга вибірка – це коли люди не мали релігійного мислення, але простили катів. Вони мали середні показники рівня психічного здоров’я і психологічного благополуччя. І позитивний рівень психологічного благополуччя мали тільки нащадки тих, де в родині було прощення катів і релігійне мислення.

«Коли ми здійснюємо моделювання психо-соціальних систем, то бачимо, як у тій чи іншій родовій системі відбувається дублювання того чи іншого механізму. Наприклад, ненависть або агресія, посттравматичний стресовий розлад передаються далі як модель поведінки. Саме цю модель акумулюють наступні покоління, які не стикалися з цією первинною травмою. Виникає таке саме неприйняття людей, деструктивна поведінка, вибір негативних моделей взаємодії зі світом, з людьми, з собою». Цікаво, що передача поведінкових моделей спостерігається навіть у випадках, коли покоління між собою не спілкувалися. Це так звані трансгенераційні передачі та впливи.

«Коваль свого щастя»

«Ці родові травми, якщо не продовжуються через подібні ситуації, минають через кілька поколінь. Якщо згадати Мойсея, то в Землю обітовану увійшло тільки те покоління, яке не зазнало рабства. Відбувається природне відновлення, — нагадує Людмила Гридковець. — Інший механізм долання родового гріха і травми, – через взяття особистої відповідальності за те, що відбувається. Тоді поступово починає відновлюватися структура відповідальності і довіри, взаємодії людей між собою, зі світом і Богом».

У дні Великого посту пані Людмила радить зупинитися і подивитися кожному на себе – «що роблю, куди йду, яке моє місце в цьому світі?». І взяти відповідальність. «Нам інколи хочеться бігати і міняти світ, а при цьому ми можемо занедбати тих, хто для нас близький, і за кого в першу чергу несемо відповідальність, — пояснює психологиня. — А можемо навпаки, зосередитися винятково на дітях і занедбати громадянську активність. Це все різні рівні відповідальності».

Отже, відповідальність і прощення взаємопов’язані. Непрощення існує там, де немає відповідальності. «Прощення – це шлях не просто до виправлення, а до зцілення, — каже отець Іван Рибарук. — Випростатися слід для того, щоб могти рости і проростати в нове життя. Тільки цільне – не роздроблене — зерно здатне проростати. А гріх, власне, роздроблює людину. Проста – це цільна. Людина, яка живе з Богом – цільна. Прощена, випростана». Отець нагадує, що покаяння (грецькою – метанойя) – означає «кардинальна переміна мислення». Тобто, слід перемінити своє мислення настільки, щоб прийняти людину такою, як вона є. Не покриваючи гріха в ній, але будучи адвокатом для неї перед Богом.

«Ми маємо каятися перед Богом. Тобто перед тим, чию програму ми зруйнували в собі, — каже священик. – Тоді Господь дає нам антивірус, відновлює нас – і ми знову починаємо працювати нормально. Комп’ютер, як і людина, потребує постійного оновлення. Новий Завіт означає вічно оновлюваний союз людини і Бога. Коли ми постійно оновлюємося, то ми дозволяємо Духові Святому – найкращому антивірусу – в нас діяти. Ми кажемо: «Царю Небесний, Утішителю, Душе істини! Прийди і вселися в нас і очисти нас від усякої скверни…».

Чи можливо, виходячи з цього всього, стверджувати, що людина – «коваль свого щастя»? У якому випадку це твердження буде близьким до правди? Що може зробити сама людина та її близькі для звільнення з оков спадковості та отримання сили зі своєї немочі? «Справа в тому, що долі не існує, — пояснює протоєрей Іван Рибарук. – Ми свою долю дійсно творимо. Є певна даність, наприклад, те, що дала родина, що дає суспільство. Але це все можна коригувати. Тому доля людини в її руках. Не стовідсотково «станеться те, що я хочу», але ту частку, яку я можу змінити, я зміню. Вибір завжди за людиною».

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 16 березня 2020, 09:01
    Коментувати коментар

    Якщо ж лаконічно підсумувати й виділити та наголосити ГОЛОВНИЙ меседж і зміст цієї - вочевидь, цікавої і корисної публікації, то їх, мабуть, можна звести до дуже відомої і популярної - Ісусової молитви. ----- Причому, завжди і скрізь вельми актуальної і нагальної, а особливо якраз в нинішній час Великого посту: "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, [прости і] помилуй мене, грішного (грішну)!" Амінь. :)

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • wari2011 | 2 липня 2020, 22:42

    Кредит справа делікатна, тому треба обережно з його оформленням. Можу порадити блог, де багато корисної інформації про кредитування

  • bopa | 8 червня 2020, 11:43

    То перераховані факти ви називаєте "фантазиями и ночными кошмарами"? Чому викладену інформацію ви "Очередная статья нижайшего интеллектуального уровня"? У вас

  • Slava43 | 4 червня 2020, 13:46

    Це жодна агітація. На Буковині казали :»Мойше герехт, Сури герехт».

  • Slava43 | 4 червня 2020, 13:39

    За часів союза, УПЦ підлягала моіковському патріярхату, примусово. Від незалежності УПЦ старалась отримати незалежність від Москви. Тепер, коли Україна має ТОМОС та незалежність то Лавру потрібно

  • Halo | 2 червня 2020, 16:46

    Табачник відпочиває...

Популярні статті місяця