Поки деякі церковні структури в Україні голосно заявляють про гоніння та неприпустиме втручання державних органів України у внутрішні церковні справи, на тимчасово окупованій території Луганської області (позивний «ЛНР») відбуваються дуже цікаві процеси, які наполегливо напрошуються на порівняння з українськими «гоніннями».

Нормативні засади перереєстрації

Нещодавно промайнула інформація про те, що на початку лютого в самопроголошеній «ЛНР» було прийнято новий Закон від 02.02.2018 р. № 211-II «О cвободе совести и религиозных объединениях» (тут і далі – назви документів мовою оригіналу для спрощення пошуку). Текст документу можна знайти за посиланням(зауважу, що на момент з’єднання сайт може працювати як фішинговий, тому краще заходити через «збережену сторінку» в кеші пошуковика). Одночасно на завершальний етап виходить процес перереєстрації усіх релігійних організацій у правовому полі цього неправового квазідержавного утворення. Деталей цього процесу дуже мало, і тому все виглядає як банальний договорняк між маріонетковою владою «ЛНР» та однією відомою всім церковною юрисдикцією. Спробуємо підсумувати усі відомі факти щодо цієї події.

Процес було започатковано завдяки «Специальному порядку государственной регистрации отдельных видов юридических лиц и отмены государственной регистрации на территории Луганской Народной Республики, утверждённому постановлением Совета Министров Луганской Народной Республики от 13.07.2017 № 441/17» (далі – Спецпорядок), який «набув чинності» 13.07.2017 р. (документ оприлюднено за посиланням). Процедуру «державної реєстрації» релігійних організацій урегульовано розділом XI цього документу «Особенности государственной регистрации религиозных организаций на территории Луганской Народной Республики и порядок осуществления их государственной регистрации». Ним передбачено обов’язкову перереєстрацію усіх релігійних організацій, які було зареєстровано за українським законодавством до 18.05.2014 р., а також новостворених суб’єктів.

Перший етап передбачає проходження усіма релігійними організаціями релігієзнавчої експертизи, яку проводить спеціальна «експертна рада з проведення державної релігієзнавчої експертизи при Міністерстві культури, спорту та молоді Луганскої Народної Республіки». Документ, за яким це відбувається, називається «Порядок выдачи заключения религиоведческой экспертизы о допустимости государственной регистрации религиозной организации, утвержденный Министерством культуры, спорта и молодежи Луганской Народной Республики от 17 августа 2017 года № 473» (далі – Порядок № 473, з яким можна ознайомитись за посиланням). Життя в цей витвір юридичного мистецтва вдихнув наказ Міністерства юстиції РФ від 18.02.2009 р. № 53 «Про державну релігієзнавчу експертизу».

Релігієзнавча експертиза: нелояльні – геть!

Цікаво, що у той час, коли одна гонима церковна структура в Україні бурно протестувала проти законопроектів, згідно з якими вона була б вимушена деякі свої дії узгоджувати з державною владою, в «ЛНР» уже готувалось законодавство про релігізнавчу експертизу, без якої неможлива реєстрація жодної релігійної організації. А без реєстрації неможлива діяльність (на відміну від України, де релігійні організації можуть і не реєструватись). Як вбачається з 1.4 Порядку № 473, об'єктами релігієзнавчої експертизи є:

• установчі документи релігійної організації, рішення її керівних та виконавчих органів;
• відомості про основи віровчення релігійної організації і відповідної йому практики;
• форми та методи діяльності релігійної організації;
• богослужіння, інші релігійні обряди і церемонії;
• внутрішні документи релігійної організації, що відображають її єрархічну та інституційну структуру (протоколи, церковні книги, реєстраційні книги);
• релігійна література, друковані, аудіо- та відеоматеріали, що випускаються і (або) поширюються релігійною організацією;
• відомості та матеріали щодо релігійної організації.

Отже, якщо експертній раді не сподобаються чиїсь релігійні практики або єрархічна структура, вона відмовить у наданні позитивного експертного висновку. Гоніння, втручання у внутрішні справи Церкви? Ні, не чули.

А тепер звернімо увагу на п.1.5 Порядку № 473 «Задачі релігієзнавчої експертизи». Релігійні організації проходять перевірку діяльності на предмет причетності до:

• вчинення дій, спрямованих на збудження ненависті або ворожнечі, а також на приниження гідності громадянина або групи осіб за ознаками статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, віросповідання, ставлення до релігії, так само як приналежності до будь-якої соціальної групи;
• поширення окультних знань;
• заподіяння шкоди фізичному і / або психічному здоров'ю людини при здійсненні служінь;
• пособництва в збройній агресії проти Луганській Народної Республіки;
• здійснення екстремістської і / або терористичної діяльності, а також її пропаганда;
• організації масових заворушень, диверсій;
• пропаганди статевої розбещеності;
• діяльності, що має деструктивний характер по відношенню до сім'ї, суспільства і держави;
• здійснення цілей і завдань, що суперечать законодавству Луганській Народної Республіки.

Чесно кажучи, трошки стало заздрісно, що для «ЛНР» посібництво у збройній агресії проти цієї квазідержави є приводом для відмови у реєстрації релігійної організації, а в Україні аналогічна діяльність проти безпосередньо нашої держави вважається просто висловленням власної громадянської позиції, за яку нікому нічого не світить. До речі, щодо релігійних прав та свобод в п.2 ст.3 Закону про свободу совісті «ЛНР» сказано наступне: «Право человека и гражданина на свободу совести и свободу вероисповедания может быть ограничено законом только в той мере, в какой это необходимо в целях защиты основ конституционного строя, нравственности, здоровья, прав и законных интересов человека и гражданина, обеспечения обороны страны и безопасности государства».

Всі рівні, але православні рівніші

В преамбулі Закону про свободу совісті вказано, що «Луганская Народная Республика является государством, которое признает особую роль православия в своей истории, в становлении и развитии духовности и культуры в государстве». Причому православіє визнається там не аби яке: «Религиозные объединения, исповедующие православие, имеют обязательную епархиальную регистрацию; епархии признаны Вселенским Православием в рамках канонической территории Московского Патриархата».

Тобто, фактично на окупованій території Лугаської області може бути зареєстровано лише одну православну юрисдикцію – УПЦ (МП) або РПЦ. Це означає повну відсутність прав віруючих бути православними за межами юрисдикції Московського Патріархату. Це стосується не тільки Київського Патріархату, але і різних «уламків» РПЦЗ, та інших Православних Церков. До прикладу, у 2015 р. в Ровеньківській єпархії УПЦ (МП)  піддали забороні клірика, який «уклонився в розкол», а саме приєднався до ІПЦ(Р). Як випливає з Закону про свободу совісті «ЛНР» (слово «свобода» тут дуже тягне взяти у лапки), таким структурам дуже ускладнять життя. Або, прямо кажучи, їхня діяльність фактично опиняється «поза законом». І цей момент необхідно буде мати на увазі державним структурам України, на плечі яких тепер лягає обов’язок захищати права «немосковських» православних віруючих на окупованих територіях та доводити до відома міжнародних правозахисних інстанцій тоталітарний характер не тільки окупаційної влади «ЛНР», але й УПЦ (МП), яка на тій території у грубий авторитарний спосіб отримує монопольний статус.

В Законі є перехідні та заключні положення. П.6 ст.33 «Перехідні положення» встановлює: «Для осуществления деятельности в рамках положений настоящего Закона Луганская и Ровеньковская епархии (Управления) Украинской Православной Церкви и структурные подразделения Луганской и Ровеньковской епархий (Управлений) Украинской Православной Церкви проходят процедуру государственной регистрации в порядке, установленном статьей 34 настоящего Закона».

У свою чергу, п.2 ст.34 «Заключні положення» говорить: «Легализация религиозных организаций Украинской Православной Церкви, которые были созданы и зарегистрированы на территории Украины до 18.05.2014, осуществляется в соответствии с порядком, установленным Советом Министров Луганской Народной Республики и Законом Луганской Народной Республики от 01 октября 2014 года № 27-I «О государственной регистрации юридических лиц и физических лиц – предпринимателей»». У той же час інші релігійні організації (як раніше створені, так і новостворені) проходять перереєстрацію тільки за Спецпорядком (про який мова йшла вище). Поки важко сказати, в чому різниця. На перший погляд, мова йде про те, що УПЦ МП має право на перереєстрацію без проходження релігієзнавчої експертизи: «Государственная регистрация религиозных организаций Украинской православной церкви, которые были созданы и зарегистрированы на территории государства Украина до 18.05.2014, осуществляется на основании оригинала учредительного документа (с отметкой регистрирующего органа) и его нотариально заверенной копии». Але є інформація, що УПЦ (МП) теж проходить таку експертизу. Оскільки «експерти» мають виявляти у тому числі і нелояльні до окупаційної влади релігійні структури, можна зробити висновок, що фактично всі парафії УПЦ (МП) на окупованій території Луганської області можна вважати колабораціоністськими. В «ЛНР» не приховують факту співпраці між УПЦ (МП) та місцевими «органами влади». Відомо, що начальник відділу у справах релігійних організацій та духовності «Мінкульту ЛНР» Андрій Ліцоєв – не остання людина для Луганської єпархії УПЦ (МП), а секретар єпархії Макарій Любавцев – не остання людина для «Мінкульту ЛНР».

Але для УПЦ (МП) не все так безхмарно. Адже відповідно до ст.4 Закону про свободу совісті «ЛНР» забороняється діяльність релігійних об’єднань, учасники яких, окрім усього іншого, «создают угрозу суверенитету, территориальной неприкосновенности, национальным интересам Луганской Народной Республики», «причастны или оказывают содействие, пособничество в вооруженной агрессии против Луганской Народной Республики». Як відомо, в УПЦ (МП) на території, підконтрольній Україні, є багато священиків, які благословляють українських військових на захист України від у тому числі розширення «ЛНР». Отже, фактично у релігійне об’єднання під спільною назвою «УПЦ (МП)» входять структури, які «створюють загрозу суверенітету, територіальній цілісності ЛНР та здійснюють посібництво у збройній агресії проти ЛНР».

Як буде окупаційна влада та УПЦ (МП) вирішувати цю дилему? Це залежить від того, під якою назвою буде «перереєстровано» УПЦ (МП) як цілісну структуру. В проросійських ЗМІ зустрічається інформація, що храм Гурія, Самона та Авіва в Луганську (настоятель – Павло Батарчуков) уже формально підпорядковано напряму РПЦ, але перевірити це неможливо. Чи нададуть їй на території «ЛНР» статус юрособи, як це зроблено в Росії для РПЦ? Наразі допоки зрозуміло, що УПЦ (МП) тепер матиме подвійний статус та подвійне діловодство. Бланки єпархії для України та для «ЛНР» будуть відрізнятись. Крім того, перереєстрація за «законами ЛНР» означає ще й відкриття рахунків в фінансових установах «ЛНР» (українські банки там не працюють), а отже – паралельну бухгалтерію та фінансову діяльність поза межами українського законодавства (що не є чимось новим: багато парафій на окупованій території вимушено використовують рахунки в Російській Федерації, відкриті на ім’я своїх священиків).

Проте, як відомо, Україна не визнає жодних документів, виданих окупаційною владою «ЛНР» чи «ДНР» (за виключенням довідок про народження та смерть відповідно до нещодавно прийнятого Закону про реінтеграцію Донбасу). Отже, з великою долею ймовірності, новий перереєстрований статус УПЦ (МП) на окупованих територіях Донбасу ніяк не вплине на стосунки цієї амбівалентної юрисдикції з українською державою. Все, що можна зараз прогнозувати – це проблеми УПЦ (МП) в подальшому з легалізацією свого майна, надбаного під час перебування Донбасу під окупацією (а судячи з того, що останнім часом іноді з’являється інформація про освячення єпископами єпархій на окупованій території нових каплиць або інших новозбудованих споруд, таке майно є).

Ще один момент. Згідно зі ст.7 Закону про свободу совісті, «учредителями местной религиозной организации могут быть не менее двадцати граждан Луганской Народной Республики, достигших возраста восемнадцати лет и постоянно проживающих в рамках одной административно-территориальной единицы Луганской Народной Республики». Ми не маємо інформації про створення на окупованій території нових парафій УПЦ (МП), але питання громадянства в «ЛНР» наразі не вирішено лише наданням паспортів «ЛНР».

Відповідно до п.3 ст.33 Закону про свободу совісті, «До определения в законодательном порядке вопросов принадлежности к гражданству Луганской Народной Республики в целях настоящего Закона гражданами Луганской Народной Республики являются граждане Украины, место проживания которых по состоянию на 12 мая 2014 года было зарегистрировано на территории Луганской Народной Республики, а также все лица, которым в соответствии с законодательством Луганской Народной Республики выдан паспортный документ, удостоверяющий личность физического лица, проживающего на территории Луганской Народной Республики».

Отже, перереєстрація УПЦ (МП) в «ЛНР» не може бути прямим доказом наявності у керівництва луганських єпархій паспортів «ЛНР», хоча за неофіційною інформацією, не підтвердженою відкритими джерелами або документами, у деяких осіб такі паспорти є (саме через неможливість надання доказів прізвища не називатимемо).

Нарешті, за повідомленнями окупаційної влади «ЛНР», свідомо заборонено діяльність релігійних груп. Релігійна група – це організація віруючих, що складається з 5 осіб та структурно не відноситься до жодної з традиційних конфесій. «Свідки Єгови» офіційно заборонені на території «ЛНР» — не повірите за що: «за надання допомоги СБУ та неонацистським угрупованням».

Наразі відомо, що реєстрацію пройшли Луганська та Ровеньківська єпархії УПЦ (МП) (але окремі парафії продовжують перереєстровуватись), мусульманське об’єднання «Салам» та єврейська благодійна организація ЛОБФ «Хесед Нер» (остання зареєстрована і відповідно до українського законодавства, місто реєстрації – підконтрольний Україні Сєвєродонецьк).

З усього вищесказаного стає зрозуміло, що окупаційна влада «ЛНР» цілеспрямовано створює підконтрольний їй релігійний простір, де головну скрипку гратиме лише одна конфесія – УПЦ (МП). А на території, підконтрольній Україні, ця церковна структура буде всіляко наголошувати на гоніннях та порушеннях прав людини.

Читайте також: Казаки-разбойники: ЧВК на службе у УПЦ МП? Часть 11. Луганская епархия