Про релігійну свободу, звіт Держдепартаменту США, дискримінацію і "дискримінацію"

Про релігійну свободу, звіт Держдепартаменту США, дискримінацію і "дискримінацію" - фото 1
Держдепартамент США щороку традиційно публікує звіт про релігійну свободу. Америка на законодавчому рівні закріпила за собою обов’язок захищати свободу віросповідання в світі. Народний депутат Віктор Єленський пояснює особливості цьогорічного звіту і маніпуляції МП з "переслідуваннями".

В 1998 році США прийняли Акт про міжнародну релігійну свободу, яким зобов’язалися слідкувати за ситуацією по всьому світі. Американські посольства збирають інформацію по країнах, консультуються з місцевими експертами, державними діячами, вивчають соціологічні дослідження, а потім передають звіт до Вашингтону. Інформація зводиться докупи і зовнішньо політичне відомство видає офіційний звіт з рекомендаціями для найбільших порушників релігійної свободи.

Рекс Тіллерсон

Під час презентації звіту Держсекретар Рекс Тіллерсон звернув увагу на злочини Ісламської держави проти різних релігійних та етнічних груп. В документі описані факти викрадення, насильств, катування і вбивств християн, єзидів та мусульман-шиїтів на захоплених ІД територіях. Також ця організація несе відповідальність за злочини проти курдів та інших етнічних меншин.

Також зазначається, що переслідування за релігійною ознакою мають місце в Ірані. Там жертвами стали християни, послідовники Віри Багаї та інші меншини. В Саудівській Аравії уряд дискримінує усі релігійні групи за виключенням сунітського ісламу. Держдеп відзначає певні проблеми для представників алевітського напрямку ісламу у Туреччині, а також закликає уряд Ердогана випустити на волю християнського пастора. Мусульмани-шиїти також дискримінуються і в Бахрейні. Влада комуністичного Китаю піддає переслідуванням та тортурам мусульман-уйгурів, тибетських буддистів та послідовників руху Фалуньгун. В Пакистані уряд відмовляється визнавати мусульманами послідовників Мурзи Ахмада та обмежує їх у правах. В Судані постійних утисків зазнає місцеве християнське населення.

Україна

Україні, як і будь якій країні світу в доповіді Держдепу також присвячено окремий розділ. В звіті надається загальна інформація про законодавство в релігійній сфері, конституційне відділення церкви від держави, гарантії свободи віросповідань тощо. Окремо зазначається впровадження військового капеланства та душпастирської опіки для засуджених. В репорті також згадується і минулорічне рішення Конституційного Суду. Відтак офіційною постановою ухвалено, що віруючі не зобов’язані отримувати дозволу на проведення релігійних акцій, а лишень повинні попередити місцеву владу про такі заходи.

Американці також згадують і ті законодавчі зміни у сфері релігії, які відбулися за часів пост-революційної влади. Визнання дипломів релігійних навчальних закладів, визнання наукового статусу богослів’я та надання релігійним організаціям права засновувати власні навчальні заклади – все це відображено у звіті.

Аналізуючи сучасну релігійну ситуацію в Україні у 2016 році, американські експерти посилаються на дослідження Центру Разумкова та державну статистику релігійних організацій відповідного періоду. Цікаво, що Держдеп оцінює кількість населення України у 44,2 млн громадян. Точна кількість населення в країні достеменно не відомо, адже останній перепис був у далекому 2001 році.

Документ також містить деякі окремі кейси релігійних справ. Згадується зняття недоторканності з народного депутата В. Новинського у справі про незаконне позбавлення волі особистого секретаря колишнього голови УПЦ. Автори документу не обійшли увагою і минулорічне звернення депутатів до Вселенського патріарха, візити Президента, Прем’єра та Спікера до Фанари, а також негативну реакцію УПЦ (МП) на ці події.

В звіті згадується і законопроект № 4511. В документі немає ані негативної, ані позитивної характеристики цього документу. Згадуються лише протести проти нього представників УПЦ (МП).

В документі також присутні окремі, регіональні приклади релігійних конфліктів, які стосуються протистоянь щодо зміни юрисдикції православними громадами та дискримінації релігійних меншин (найчастіше це Свідки Єгови). Останнє можна пояснити тим, що ця релігійна група дуже ретельно фіксує конфліктні ситуації та передає інформацію правозахисним організаціям.

Аналітики також не обійшли стороною і участь Української Держави у святкування 500-ї річниці Реформації.

Серйозне занепокоєння викликають дії підтримуваних Росією сепаратистів в окупованих районах Донецької та Луганської областей. Американські дипломати вказують на факти насильства проти релігійних меншин, «антисектантську» політику бойовиків. Також наголошується, що підтримувані Росією сепаратисти продовжують використовувати захоплені релігійні будівлі в якості військових об’єктів. Крім переслідувань релігійних лідерів УГКЦ, Адвентистів Сьомого Дня та Свідків Єгови згадується і утримуваний в полоні український релігієзнавець Ігор Козловський.

В доповіді фіксуються випадки побутового насильства вчиненого на релігійному ґрунті одними громадянами проти інших. Тут і православні протистояння, і дискримінація релігійних меншин, і прояви антисемітизму.

Крим

Особливу увагу американські дипломати приділяють релігійній ситуації в окупованому Росією Криму. Російська сторона стверджує, що до процесу перереєстрації долучилися 365 ісламських організацій в Криму, однак в до-окупаційний період на території АР Крим функціонувало близько 1000 мусульманських громад. Кримські татари піддаються переслідуванням, Меджліс було ліквідовано, а його діячі вимушені були переїхати на материкову частину України. Серед основних релігійних груп, які зазнають репресій відзначають УГКЦ та УПЦ КП. В останньої захопили понад третину церков, а УГКЦ вимушена функціонувати під патронатом римо-католиків.

США не визнають проведені в Криму вибори до Держдуми РФ, а також закликають не дискримінувати та не залякувати російським законодавством релігійні спільноти.

В доповіді фіксуються факти незаконного утримання, викрадення та примусової психіатричної госпіталізації кримських татар. Продовжуються кримінальні переслідування прихильників ісламської політичної партії Хізб ут-Тахрір. Також зазначається, що ті особи, які відмовились від російського громадянства в Криму тепер не можуть легально зареєструвати релігійну громаду.

В документі стверджується, що відмова УПЦ КП співпрацювати з окупаційною владою призвела до того, що з 15 храмів на кінець року функціонували лишень 9. Також зазначається про юридичні перепони для функціонування деяких протестантських церков. Російські медіа на півострові продовжують кампанію по дискредитації кримських татар, пов’язуючи їх з радикальним ісламом, а прихильників УГКЦ та УПЦ КП таврують «фашистами». Також було скоєно акт вандалізму проти монастиря УПЦ (МП), ченці якого відомі проукраїнськими поглядами.

З детальним звітом по кожній країні можна ознайомитись на сайті Державного департаменту США.

* * *

Віктор Єленський

Для розуміння тонкощів та наслідків оприлюдненого звіту ми звернулися за коментарем до Голови парламентського підкомітету з питань свободи совісті – народного депутата Віктора ЄЛЕНСЬКОГО.

У цьому році Звіт Державного департаменту США про релігійну свободу в світі, який зазвичай оприлюднюється восени, був представлений раніше. Які особливості Ви побачили в цьогорічному документі?

– Так, це перший звіт, який оприлюднено вже після запровадження поправок до Закону 1998 р. про захист релігійної свободи у світі. Ці поправки обумовлюють захист не лише віруючих, але й атеїстів і нерелігійних людей від релігійних переслідувань. Нова редакція закону захищає їхнє право мати власні погляди на релігію. Крім того, вона спрямована не лише проти країн – грубих порушників релігійної свободи, але і проти так званих «недержавних акторів», що придушують релігійні свободи (Ісламська держава, Боко Харам тощо). Тобто, тепер існуватиме не лише перелік «країн особливого занепокоєння», але й «організацій особливого занепокоєння». Також обов’язково складатиметься список всіх в’язнів сумління, всіх, кого переслідували, піддавали тортурам за їхні переконання, від кого вимагали змінити віросповідання.

Інші новели нової редакції Закону – це право президента США вдаватися до індивідуальних санкцій щодо порушників релігійної свободи; підпорядкування Посла з особливих доручень з питань релігійної свободи безпосередньо Держсекретареві США; більш уважне ставлення до статусу іноземних місіонерів в тій чи іншій країні при оцінці стану в ній релігійної свободи; вимога підготовки в сфері релігійної свободи для службовців зовнішньополітичної служби.

До речі, хоча законопроект з цими поправками зареєстрував конгресмен від Нью-Джерсі Кристофер Сміт, він названий на честь республіканця Франка Рудольфа Вольфа, який представив майже 20 років тому сам Закон.

У своїй презентації щорічного звіту Держсекретар США Р.Тіллерсон нагадав, що 80% населення планети живуть в умовах відсутності релігійної свободи. Тобто ситуація в сфері релігійної свободи погіршується?

– Почнемо з того, що у багатонаселених країнах ситуація з релігійною свободою дійсно є тривожною. Адже 37% населення Землі – це Китай і Індія, де є дуже серйозні загрози релігійній свободи. Ще 10% — Індонезія, Пакистан, Нігерія і Бангладеш. Звідси така вражаюча цифра – 80% землян стикаються з більшими чи меншими, а іноді й дуже жорстокими, обмеженнями релігійної свободи.

Але, звичайно, значною мірою погіршення пов’язане і з глобальним релігійним піднесенням, яке посилює демаркаційні лінії між релігіями. Це виносить на поверхню фанатиків і фундаменталістів, угруповання і транснаціональні мережі, які вдаються до насильства і терору під релігійними, найчастіше – ісламістськими прапорами. Аль-Каїда, Талібан, Ісламська держава, Хезболла, Хамас, філіппінська Абу Сайяф та багато інших. На жаль, ці та інші організації є жорстокими, невблаганними та підступними ворогами релігійної свободи. Це не якісь далекі від нас події. , У злочинах проти України приймала участь і так звана «Російська православна армія», на рахунку якої криваві злочини проти українських громадян.

З іншого боку, зростаючі загрози релігійній свободі викликають не лише «глибоке занепокоєння» у демократичних урядів і громадськості, але і конкретні, у тому числі інституційні дії. Важливо, що минулого року на вимогу Європарламенту президентом Європейської комісії був створений інститут Спеціального представника з підтримки свободи релігії та переконань за межами Європейського Союзу. У самому Європарламенті створено досить активну Міжфракційну групу на підтримку свободи релігії, переконань та релігійної толерантності, яка формулює досить чіткі і конкретні пропозиції для Єврокомісії і сама готує дуже цікаві звіти про стан релігійної свободи поза межами об’єднаної Європи.

І останнє. Занепокоєння, що президентство Дональда Трампа негативно позначиться на готовності Сполучених Штатів захищати релігійну свободу в світі, наразі не знаходять підтвердження. Експерти і політики дуже високо оцінюють вибір Трампом кандидатури Посла з особливих доручень з релігійної свободи. Ним став сенатор, а потім губернатор Канзасу Сем Браунбек. Вперше на цю посаду призначено політика, причому такого рангу. Його попередники були релігійними або громадськими діячами. Але це водночас доволі логічний вибір хоча б тому, що згідно з рейтингом підтримки ініціатив на захист релігійної свободи у світі він став одним з трьох членів Конгресу, які отримали найвищу оцінку в перші роки президентства Барака Обами. Він був першим законодавцем, який поїхав свого часу у Дарфур, коли там чинився геноцид і багато зробив для допомоги народу Судану. Він також був дуже активним у захисті переслідуваних за релігійні переконання у Єгипті, Китаї та інших країнах світу.

– Зрозуміло, що за умов, коли релігійні переслідування у світі набули по-справжньому загрозливих масштабів, ситуація в Україні навряд чи може опинитися під цим оглядом серед пріоритетних?

– У кожному разі, розділ цьогорічного Звіту Держдепартаменту США з релігійної свободи у світі, присвячений Україні чітко вказує на кричущі порушення релігійних свобод у анексованому Криму і на окупованих територіях Донбасу. А також звертає увагу на суттєві кроки на захист і поглиблення релігійної свободи, здійснені в Україні впродовж як останніх років, так і звітного періоду. Це створення військового і в’язничного капеланства, надання можливостей створення релігійними організаціями загальноосвітніх навчальних закладів, запровадження механізмів визнання дипломів і вчених ступенів духовних шкіл, визнання Богослов’я як наукової дисципліни, скасування Конституційним Судом вимоги дозволу на здійснення релігійних служб і церемоній у публічних місцях, скасування незаконних рішень місцевих органів влади, які мали дискримінаційний характер щодо релігійних меншин. Згадується право на альтернативну (невійськову) службу для тих, хто за своїми релігійними переконаннями не може брати до рук зброю. Для воюючої країни це реальне підтвердження не декларативної, а реальної свободи совісті.

- У Звіті згадується законопроект, яким пропонується особливий статус для релігійних організацій, чиї керівні центри знаходяться на території країни-агресора, але немає згадки про законопроект 4128, навколо якого точилися чи не найбільші дискусії. На Вашу думку, чому?

– Тому, що дипломати, які складають Звіт, просто прочитали законопроект у редакції парламентського Комітету з питань культури і духовності, в якій законопроект і виноситься в зал. А коли прочитали, то з’ясували, по-перше, що рішення про зміну юрисдикції релігійної громади пропонується ухвалювати на загальних зборах цієї самої громади. А зовсім не на місцевому референдумі, як про це постійно заявляє Патріарх Кирил та його численні пропагандисти. По-друге, вони побачили, що долю громади вирішуватиме не «будь-хто», а ті, хто реально до неї належать, причому ці люди засвідчуватимуть своє рішення власноручними підписами із зазначенням паспортних даних. Ба більше, керівний орган громади вирішує, чи були загальні збори правомочними – чи був кворум, чи не голосували часом «сторонні».

— Патріарх Кирил каже, що законопроект «пропонує запровадити у релігійне законодавство розпливчасте поняття «належності особи до релігійної громади» на основі якоїсь «самоідентифікації»»…

– Резони, які спонукали Патріарха Кирила оцінити поняття «належності особи до релігійної громади» як розпливчасте, не мають жодного відношення ані до юриспруденції, ані до церковного права. Якщо б він взяв перший-ліпший статут громади очолюваної ним Церкви, то прочитав би там, хто саме належить до цієї громади: «…Православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті». У деяких статутах православних громад (а я їх переглянув, повірте, у достатній кількості) згадується про обов’язковість регулярної сповіді, про необхідність перебувати у канонічному послухові настоятелю, про визнання загальноцерковного статуту, про повноцінну участь тощо. Розпливчасто? Можливо. Але не справа держави визначати, скільки разів людина має ходити до сповіді, як саме – через хрещення, обрізання чи вербальну формулу – вона приєднується до релігійної спільноти і як – до громади, чи є обов’язковою десятина чи закят. Все це вирішують самі віруючі.

Так само, поняття «самоідентифікація» є не «якимось». Воно до прикладу вживається документами Комітету ООН з ліквідації всіх форм расової дискримінації для визнання особи членом расової, етнічної тощо групи. Згадка про самоідентифікацію вказує на добровільність участі особи в житті громади, а характер цієї участі вирішує, знов таки, сам «народ Божий». Скажімо, парафіяльний статут знаменитого Помісного Собору 1917-1918 рр. передбачав, що «всі парафіяни, які складають єдину духовну родину у Христі, беруть живу участь у всьому житті парафії, хто як може своїми силами і даруваннями».

У мене питання: в чому запропонований законопроектом 4128 механізм зміни підпорядкування релігійною громадою своєї підпорядкованості релігійному центру, можливість якої (зміни) вже гарантована Законом України, суперечить міжнародному праву, Конституції України, християнському вченню нарешті?

Натомість я точно можу сказати, у чому саме суперечить Євангелію, Загальній декларації прав людини і Конституції РФ минулорічний «пакет Ярової», яким забороняється, крім іншого, здійснення місіонерської діяльності у житлових приміщеннях по всій Росії. Однак Патріарх Кирил не писав з цього приводу лідерам «Нормандської четвірки», і навіть Всесвітній Раді Церков не поскаржився. І про те, що таке законодавство навіть за комуністів не діяло, нічого не казав, і з нацистським правлінням в Німеччині не порівнював.

У патр. Кирила з Яровою дуже теплі стосунки

Патріарх і керівництво УПЦ (МП) тим часом дуже часто говорять про дискримінацію, про антицерковну кампанію…

– Насправді, це просто безчесні заяви. Патріархія слухняно зайняла визначене їй місце у тому світі паралельної реальності та елементарній безсовісності, який кремлівські нащадки Геббельса (якого Путін назвав «талановитою людиною») хочуть нав’язати людству. Не знаю, як митрополитам УПЦ (МП) в Україні не соромно читати і слухати «наративи» про «важкий хрест», який вони несуть «в годину неслыханных испытаний», про «богопротивные силы, которые тщатся разорить Церковь Христову», про «катакомбы» і таке інше. З їхніми «Мерседесами» і «Лексусами», резиденціями і бенкетами з поп-зірками. Особливо огидно було якось прочитати текст їхнього пропагандиста, де нинішні князі Церкви згадуються поруч з Соловецькими єпископами. Це просто плювок на могили вбитих, замордованих, померлих від голоду і хвороб сповідників.

Нескінченні оповідки про «гоніння» покликані передовсім дискредитувати Україну і послабити міжнародну солідарність з нашою країною, яка стала об’єктом військової агресії. А по-друге, вони мали б відвернути увагу від ситуації зі свободою совісті в Росії, де кидають до в’язниці за біблійні класи, вимагають змінити віросповідання, зносять бульдозерами каплиці і молитовні будинки, наліво й направо хапають місіонерів і забороняють цілі релігійні напрями.

– Що, на Вашу думку, має бути ключовим для поліпшення ситуації з релігійною свободою в Україні?

– В Україні є об’єктивні передумови, які забезпечують країні достатньо пристойні стандарти у цій сфері. Це реальний релігійний плюралізм, традиційно толерантне ставлення українців до людей іншої віри і відсутність сильних конфесійних конотацій в колективній українській ідентичності. Бути «справжнім українцем» – не означає конче бути православним, католиком чи протестантом.

Але є і чинники, які процвітанню релігійної свободи не сприяють. Це перш за все війна, яка ведеться не лише на лінії розмежування, але повсюдно і всіма можливими засобами, у тому числі – цілеспрямованими діями з поглиблення ворожнечі на релігійному ґрунті. Це також незавершена судова реформа, неналежне виконання законів, серйозні економічні проблеми. За останні роки написані гори монографій, де доводиться, що рівень релігійної свободи має позитивний вплив на рівень добробуту, загального соціально-економічного розвитку, зниження конфліктності, дотримання фундаментальних громадянських свобод і прав людини. Але, очевидно, є і зворотна кореляція – висхідний суспільно-економічний розвиток, зміцнення правових підвалин держави не може не позначитися позитивно на стані релігійної свободи.