Визнання ПЦУ Елладською Церквою: чим може відповісти Москва

15 жовтня 2019, 16:37 | Колонка Тетяни Деркач | 1 |   | Код для блогу |  | 

Тетяна Деркач,

Cerkvarium

Тетяна Деркач12 жовтня 2019 року увійде в історію українського православ’я як переломний рубіж: Елладська Церква першою серед помісних Церков офіційно долучилась до визнання ПЦУ.

У Московському патріархаті не змогли приховати розчарування та шок. Реакція РПЦ на цю подію не залишила жодних можливостей пропагандистам спробувати трактувати рішення Собору єрархії Елладської Церкви як «нейтральне», «ні про що», «таке, що знов відклало розгляд українського питання». Всі все зрозуміли. Хоча ще залишились відчайдухи, які сподіваються, що папірець папірцем, а до поминання предстоятеля ПЦУ в диптиху там не дійде. Спойлер – дійде.

Але поки ми на радощах п’ємо хто шампанське, а хто церковний кагор, Російська Церква вкупі з патронуючою її державою думає, як «симетрично» відповісти на віроломство лукавих греків.

Ми зібрали декілька можливих варіантів, які вже лунали в тих чи інших пабліках та статтях, наближених до РПЦ та УПЦ МП, і проаналізували їх, співставивши витрати на реалізацію цих «відповідей Чемберлену» з ефектом, який вони можуть принести.

1. Організація паралельних парафій або навіть єпархій на канонічних територіях тих помісних Церков, які визнали ПЦУ. Подібні жести агресії офіційно досі були табуйовані, навіть свою присутність на території Абхазії в РПЦ намагались коментувати вкрай обережно. Цим деякий час дійсно лякали помісні Церкви, про що відкритим текстом заявив митрополит Зімбабвійский Серафим (Олександрійський патріархат).

Але ефект від цього рішення буде протилежним. Поки Моспатріархія займалась хуліганством на території домінуючого підпорядкування Константинополя в Європі, останній дивився на це з певною мірою співчуття. Проковтнувши частину Російської Архиєпископії в Західній Європі, РПЦ зіткнулась з проблемою, що там тепер існує три паралельні російські юрисдикції: власне РПЦ МП, РПЦЗ та Архиєпископія. І дві останні не надто бажають злиття з РПЦ, залишившись без свого автономного статусу.

Відкриття паралельних парафій в тій же Елладі, а потім на Кіпрі (і навіть Північному Кіпрі, чого б тепер і ні?), а потім в Албанії, Абхазії і так далі остаточно поставить крапку в стосунках з цими Церквами. Росіян будуть сторонитись як вогню. Це не тільки репутаційний крах РПЦ, але й обнулення ефекту від всіх фінансових вкладень в лояльність помісних Церков. І це викличе до патріарха Кирила правомірні запитання у багаторічних російських меценатів. Плюс там, де у Церков є державний статус, заснування паралельних православних осередків може закінчитись поліцейською буцегарнею.

2. Визнання в помісних Церквах різного роду неканонічних угруповань типу грецьких старостильників. Найгіршої ідеї годі й вигадати. По-перше, такий реверанс абсолютно непотрібний самим старостильникам, адже, з їхньої точки зору, Моспатріархія впала в єресь екуменізму. По-друге, старостильники тієї ж Греції ніколи не були на канонічній території РПЦ (на відміну від українських автокефалістів, які діяли на канонічній території Вселенського патріархату). РПЦ багато зусиль доклала задля просування ідеї, що ніколи не можна визнавати будь-які розкольницькі угруповання на чужій канонічній території. Але визнання самою РПЦ фундаменталістів, які не знаходяться на її власній канонічній території, означає лише те, що ніяких канонів тут немає, а є банальна маніпуляція росіян. По-третє, таке визнання примушує публічно вступити з фундаменталістами в канонічне спілкування. А це означає розкол в самій РПЦ. Нарешті, по-четверте, РПЦ доведеться вже йти до кінця і визнавати всі неканонічні угруповання на території всіх інших помісних Церков. А їх багато в тій же Сербії або Румунії. Достатньо Синоду Церкви, на яку відбувається атака Моспатріархії, відлучити якесь визнане РПЦ угруповання від Церкви, а її очільників піддати анафемі – і РПЦ автоматично підпаде під 10 Апостольське правило та 9 правило Карфагенського Собору («Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в будинку: такий нехай буде відлучений»).

3. Організація розколу всередині самих помісних Церков через підбиття частини єпископату та духовенства на заколот проти керівного центру заради «захисту істини та канонів». Але коли для Синодів помісних Церков було проблемою відправити бунтівного єпископа на спокій, замінивши його більш адекватним? Приклад колишнього митрополита Калаврітського Амвросія тієї ж Елладської Церкви, який нещодавно пішов у відставку, ще перед нашими очима.

4. Мобілізація всіх відвертих прихильників Росії в помісних Церквах задля проведення різного роду протестних акцій – листів, несанкціонованих конференцій, скандальних заяв тощо. Організація цих заворушень матиме лише за мету самозаспокоєння Моспатріархії, що вона не одна, а значить, вона не так вже й неправа. Що є ще люди, готові «проповідувати істину» в цьому занепалому світі. Жодних наслідків це не матиме, окрім погіршення становища «протестантів» у власних помісних Церквах. Інакше як підставою з боку РПЦ це не назвеш. Але лояльні Москві єпископи можуть грати і в іншу гру – «добрих поліцейських» на тлі «поганих поліцейських» своєї ж Церкви. Мовляв, у нас в Церкві є свобода думок, є внутрішня дискусія, на відміну від деяких інших Церков, де рішення приймаються одноосібно.

5. Створення бази альтернативної еклезіології, в якій немає місця інституту «першого серед рівних». Відповідно оголошення лише РПЦ центром «істиного православ’я». Варіант, який, за великим рахунком, нікому нецікавий. Пентархія на це не піде, бо це порушення канонічного правила, і порядок, який склався за останні 1700 років, ніхто вже не буде руйнувати. Новітні Церкви volens nolens пам’ятають, хто надав їм Томоси про автокефалію. А в історії Церкви були випадки відкликання Томосів. РПЦ залишиться тішитись власними еклезіологічними перфомансами наодинці.

6. Скликати Синод або навіть Собор РПЦ, яким буде оголошено про відпадіння Константинополя в єресь. Фактично це повернення у 1448 рік після Ферраро-Флорентійського Собору. Чи готова Росія починати свій церковний шлях з нуля? Адже до цього вироку ніхто з помісних Церков не долучиться. Майже всі спікери помісних Церков визнають, що надання Україні автокефалії – це не питання віровчення. Ну, і так: «єпископ, або пресвітер, або диякон, з єретиками молився тільки, нехай буде відлучений» (45 правило святих апостолів). Адже, оголошуючи Константинополь єретичним збіговиськом, доведеться припинити канонічне спілкування з усіма Церквами, які співслужать з представниками «єретика». Це – абсолютно безперспективний «акт самоспалення», на який, втім, піде дуже багато палива. Що ж, Грузія, Болгарія та Кіпр давно вже претендують зайняти вище місце в диптиху за рахунок РПЦ. Як у нас кажуть, баба з возу – кобилі легше.

7. Спроба скликати Всеправославну нараду з тих помісних Церков, які ще не визнали ПЦУ, та підбити їх на колективний протест проти рішень Константинополя та Афін, або навіть оголошення про створення свого самодостатнього церковного блоку. Гадаємо, що в самій РПЦ розуміють: у крайньому випадку на неї приїдуть «слов’янські» Церкви. Якщо на стороні РПЦ залишаться Польща, Чехія та Сербія, Всеправославному Собору, який у відповідь скличе Вселенський Патріарх, доведеться лише констатувати ці автокефалії як помилкові церковні проєкти, що виникли виключно через особливі політичні обставини (такі собі failed churches). На місці тих, хто відпав, завжди можна заснувати інші. Наприклад, поширити юрисдикцію Вселенського Патріарха на всю Київську митрополію, а не тільки на ту, що перебуває на території сучасної України.

8. Превентивний шантаж деяких представників помісних Церков компроматом проти них. Теоретично можна. У страху очі великі. Але ж і сама РПЦ не блищить чеснотами. І ще невідомо, кому буде гірше, якщо всі 13 ображених помісних Церков почнуть публічно розкривати таємниці Чистого провулку.

9. Розірвати канонічні відносини з ЕПЦ. Найвірогідніший варіант. Тоді вся територія Греції для росіян – бізнесменів, паломників у церковному плані закриється. Фінансово греки це витримають, а от «гастролей» грецьких мощей в Росії стане набагато менше. Прощавайте, багатотисячні черги вірян, які демонстрували російській владі міць людського ресурсу РПЦ.

10. Розірвати канонічні стосунки лише з тими окремими архиєреями, які підписали документи про визнання ПЦУ. Взагалі рішення незріле, яке викликає лише саркастичну посмішку. Адже достатньо керівництву помісних Церков делегувати на спільні заходи зі співслужіннями одночасно і «кошерних», і «некошерних» архиєреїв – представникам Моспатріархії залишиться повертатись додому, спіймавши облизня.

11. Оголосити про припинення фінансування вже розпочатих проектів (будівництво собору св.Савви в Белграді, відновлення храмів в сирійській Маалюлі, Єрусалимського Храму Гроба Господня тощо). З одного боку, це примусить Церкви вчитись жити за власною спроможністю, з іншого – шукати альтернативу. І можна бути впевненими – через деякий час ця альтернатива з’явиться. Але росіянам треба розуміти, що всі їх вкладення – не більше ніж пожертви. А Церква – не акціонерне товариство, де мажоритарні акціонери формують порядок денний.

Отже, як не подивись – все, що може зараз нашвидкуруч вирішити керівництво РПЦ – це класичні постріли собі ж в ногу. Але, розірвавши стосунки з Константинополем, Російська Церква загнала себе в глухий кут. І тут вже не зрозуміло, як їй діяти аби хоча б зберегти своє обличчя: або піти на покаяльний поклон до Вселенського Патріарха, або вже йти до кінця та самовилучитись з сім’ї Вселенського православія. У першому випадку РПЦ підтвердить статус «першого серед рівних», в другому - стане «першою серед нікого». Варіант примирення українських віруючих в одній автокефальній Церкві, боїмося, для поточного керівництва РПЦ неприпустимий. Цікаво, яке з цих всіх провальних рішень вибере найближчий Священний Синод РПЦ.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Paraeklezyarh | 16 жовтня 2019, 10:57
    Коментувати коментар

    Ймовірніше оберуть п.п. 5-6. РПЦ зараз необхідно зберегти лице перед своїми прихильниками. Та й підготовка до такого реверансу йшла не одне десятиліття. В церковних лавках Московського патріархату море літератури, де "святі старці" пророкують як "весь світ впаде в єресь, одна свята російська церква залишиться з Богом". Та й виховання , радянська школа дається взнаки. Приклад колишнього митрополита київського Філарета цьому підтвердження: краще бути першим нехай і в єресі, аніж п'ятим , .... в диптиху ) Хоча, В.В.П., котрий має вплив на патріарха Кирила, майстер несподіваних ходів, і хтозна що вони можуть натворити...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 13 листопада 2019, 18:59

    Напевно, що вже наспіла нагальна потреба у ВРЦіРО настійно домагатися і вимагати зустрічі особисто з президентом Зеленським для СЕРЙОЗНОЇ, КОНКРЕТНОЇ і КОНСТРУКТИВНОЇ розмови!!!

  • velovs@ukr.net | 13 листопада 2019, 16:55

    А отут дещо цікаве щодо щеплення дітей: ---------- https://www.youtube.com/watch?v=7Y6uiR33J00

  • velovs@ukr.net | 13 листопада 2019, 11:33

    Р. S. Перепрошую: несподівано "вистрелило". Себто правильно слід читати так: "...та деномінаційні форми..." :)

  • velovs@ukr.net | 13 листопада 2019, 11:31

    Так, головне в цьому - це правдивий стан серця людини. Тобто: якщо воно, людське серце, дійсно чисте і щире (покаянно-сокрушене і смиренне та благоговійно-вдячне Господеві), то тоді певні й конкретні

  • Paraeklezyarh | 13 листопада 2019, 10:47

    Тут ніяких поляків не треба. Майже у всіх протестантських церквах відбуваються подібні "шоу"(пишу в лапках, тому що вірю що "там де зібралось троє в Ім'я Моє, там і Я поміж

Популярні статті місяця