Не дрібниці олігархієрейського життя

18 листопада 2016, 14:19 | Колонка Тетяни Деркач | 1 |   | Код для блогу |  | 

Тетяна Деркач

«... Хіба не написано:
Дім Мій буде домом молитви,
а ви робите з нього печеру розбійників».
Мт.21: 13

Таня ДеркачДружба церковної єрархії з багатими вірянами налічує не одну сотню років. А на пострадянському просторі, де духовний шлях багатьох теперішніх нуворишів пройшов крізь горнило 90-х років, тим більше не прийнято заглядати в послужний список церковних меценатів і цікавитися чистотою походження немалого пожертвування «на потреби Церкви». З такими благодійниками прийнято рахуватися, та навіть догоджати і потурати всім їхнім дивацтвам — аби не пересихав грошовий потік. Гра в наперстки з «багатенькими буратінами» зазвичай закінчується тим, що Церква програє в пух і прах все, що ставила на кін — свою репутацію, довіру і повагу до себе суспільства, сприятливе ставлення держави. І тоді хвіст починає виляти собакою.

Українською філією РПЦ протягом всього часу її існування після розколу виляє так званий донецький клан, який виступав під політичними брендами «Партія регіонів» та «Опозиційний блок». Ще свіжі в пам'яті яскраві акції під керівництвом Віктора Нусенкіса. З недавнього часу його місце міцно зайняв Вадим Новинський — російський олігарх, який невідомо за які заслуги отримав українське громадянство, і при тому так і не позбувся російського (принаймні, такого указу президента РФ ніхто не бачив). І от Новинський став героєм неабиякого скандалу, який Генпрокуратура називає співучастю в кримінальному злочині, скерованому на усунення вже покійного Предстоятеля УПЦ митрополита Володимира з митрополичого престолу на користь іншого єрарха, митрополита Антонія (Паканича), і в незаконному обмеженні свободи дій і пересування найближчого його помічника — митрополита Олександра (Драбинка).

Зрештою, в цьому немає нічого нового під сонцем: чвари, інтриги, змови і фізичні усунення конкурентів на архиєрейський престол стали невід'ємною частиною земного життя Церкви з того часу, як Міланський едикт легалізував християнство. Не минула чаша сія і українську філію РПЦ. Вся Україна з жахом спостерігала за тим, як методично добивали смертельно хворого митрополита Володимира ті, хто був йому в прямому сенсі зобов'язаний і митрою, і рівнем життя. Мабуть, в УПЦ вважають, що церковний Синод має санкцію Духа Святого на карання чи помилування свого немічного предстоятеля, і користування при цьому послугами силових органів — адже це не вперше. А суспільство всю цю карусель без гальм має вважати проявом якоїсь таємничої благодаті, недоступної середньостатистичному розумові. І не дай Бог, хтось раптом згадає про Кримінальний кодекс чи конституційні права людини. Судити про рішення церковної єрархії з позиції світського права — табу і гріх. Викликати в прокуратуру на допит членів Синоду — взагалі блюзнірство!

На жаль, держава сама дозволила церковним бюрократам так з собою поводитися. Скільки разів владі закидали, що вона бездіяльна стосовно священиків УПЦ, які розпалюють війну на Донбасі і брали участь в анексії Криму, — але системного припинення їхньої сепаратистської діяльності як не було, так і немає. У Києві раз по раз з'являються одіозні персонажі, які раніше погрожували приїхати в столицю на танку з однієї бунтівної «республіки» Донбасу. Митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, який фактично благословив цілу кримську авантюру, продовжує залишатися членом Синоду УПЦ і безперешкодно пересувається в будь-якому напрямку.

Але сталося неймовірне. Українська влада в особі Генпрокуратури раптом відкинула страх і вкотила Новинському звинувачення в співучасті у кримінальному злочині з перспективою неможливості літати на Афон терміном до 5 років. І навіть зажадала зняти з церковного благодійника депутатську недоторканність. Перед УПЦ замаячила перспектива опинитися в положенні Сонечки Мармеладової, якій просто не буде за що жити. За Новинського заступився цілий Синод УПЦ в особі його Предстоятеля —  митрополита Онуфрія. І що характерно: коли позбавляли депутатської недоторканності Олега Царьова та Сергія Клюєва, УПЦ вирішила тактовно не втручатися. Чи то час для втручання був недоречний, чи то привід малозначущий, чи депутати дрібнуваті. Новинський — зовсім інша справа.

Під зверненням до Президента Порошенка, оприлюдненим кілька днів тому на офіційному сайті УПЦ, стоїть лише один підпис — глави УПЦ. Текст написаний і підписаний «за дорученням Священного Синоду Української Православної Церкви». Однак ні в той день, ні напередодні жодного засідання Синоду УПЦ не було, і офіційного доручення Митрополиту Онуфрію підписати і опублікувати це звернення Синод не давав. Не будемо гадати, що це було — таємне засідання Синоду, самодіяльність його глави чи щось третє. Зміст документа значно цікавіший за процедуру його створення.

А зміст є досить дивним і сумбурним. Справу Новинського у зверненні представлено як «політичні маніпуляції» і «зведення рахунків між політичними опонентами». Так, тут Синод потрапив за адресою: кому як не генпрокурору Юрієві Луценку знати, що таке зведення рахунків з політичним опонентом. А от згадка про «дискримінацію віруючих» і навіть «розпалювання міжрелігійної ворожнечі» явно спрямована на увагу міжнародних правозахисних організацій. З нав'язливого вкраплення цієї термінології, очевидно, випливає, що митрополит Онуфрій (або ті, хто підсунув йому цей текст) вважає, що міжнародні організації, куди останнім часом так зачастили спікери УПЦ, нічого не розуміють у тому, що відбувається. Але залишмо правозахисників. На переконання Синоду УПЦ, у органів слідства, виявляється, теж начисто відсутнє розуміння внутрішнього життя Церкви. Чесно кажучи, таки так: всі ми вже давно втратили розуміння, як УПЦ докотилася до такого внутрішнього життя, що боротьба за церковну владу прийняла такі відразливі форми.

Синод УПЦ зі сумом повідомляє, що «сьогодні в нашій Державі стали звичайним явищем образи, погрози і заклики до дискримінації щодо мільйонів вірян нашої Церкви». Тобто, коли багато років тому УПЦ почала брудну кампанію проти інших православних Церков і греко-католиків, тонами поширюючи книги, брошури, фільми, статті, інтерв'ю з тими самими «образами, погрозами і закликами до дискримінації» проти «неканонічних» і «єретиків» — це було нормально. Коли за намовою представників УПЦ іншим конфесіям не давали будувати храмів і реєструвати громад — це не вважалося порушенням чиїхось цивільних і конституційних прав. Це була священна боротьба за чистоту і торжество Православ'я. І держава, на думку більшості в УПЦ, була просто зобов'язана легалізувати це правове свавілля. Саме тому маріонеткове керівництво УПЦ тільки тепер заговорило про тривожні тенденції в державно-церковних відносинах.

З цього приводу пригадується старий анекдот: «Куме, а давай підемо та наб’ємо москалів! — А якщо вони нас? — Тю, а нас за що?» Керівництво УПЦ аж ніяк не хоче сприймати сьогоднішню ситуацію як бумеранг, який воно саме і запустило багато років тому. І який невідворотно, справедливо і логічно повинен був повернутися до ініціаторів його запуску. Зате скільки здивування, що політики «не несуть відповідальності за чисельні випадки розпалювання релігійної ворожнечі». Як це не несуть? От Новинського намагаються притягти до відповідальності. До речі, на його совісті функціонування цілого ряду наближених до Церкви сайтів, співробітники яких не покладаючи рук займаються тим самим розпалюванням міжрелігійної ворожнечі.

У зверненні сказано про абсолютну неприпустимість використання УПЦ в ролі інструмента для політичної боротьби за участю силових структур. Зрозуміло, використання силових структур як інструменту у внутрішньоцерковних інтригах — цілком нормальна практика для УПЦ.

Хотілося б зрозуміти, який логічний зв'язок існує між злочинами, інкримінованими Новинському, і «конфесійним вибором громадян України», про який ідеться в зверненні митрополита Онуфрія. І чому митрополит Онуфрій вирішив, що «суспільство так і не отримало жодного зрозумілого пояснення, на підставі чого Парламент України повинен його позбавити недоторканості». Суспільство якраз давно прагне торжества справедливості стосовно усього, чим займається УПЦ і в своєму внутрішньому житті, і в зовнішній діяльності. І пам'яті митрополита Володимира більше шкоди завдасть приховування обставин доведення його до болісної смерті, а не їхнє неупереджене розслідування.

Невдоволення Синоду УПЦ справою Новинського свідчить тільки про те, що всі непривабливі події 2012-2013 років за участю Януковича та компанії відбувалися за взаємною згодою і при повному непротивленні церковної верхівки. А значить, це не політичний тиск і втручання влади у справи Церкви, як думають простаки, а навіть навпаки — благо для Церкви і богоугодна справа. І запуск повноцінного кримінального розслідування цієї брудної авантюри не в останню чергу вдарить по її церковним бенефіціарам. Тому недоторканність Новинського — це в тому числі гарантія повної правової недоторканності ієрархів УПЦ, так чи інак причетних до цієї справи, і вони будуть захищати цей свій привілей усіма доступними їм способами. Тепер результат багато в чому залежить від того, чи погодиться та сама багатомільйонна паства УПЦ стати живим щитом для авантюристів і циніків, які пишномовно прикриваються демагогією про загрозу правам віруючих і недопущення політичного тиску на Церкву.

Регламентний комітет Верховної Ради не став брати на себе відповідальність за рішення про зняття з Новинського недоторканності. Зате всі відзначили, як граціозно почав голосувати у Верховній Раді «Опозиційний блок» за урядові закони. Це означає очевидну вразливість позицій Новинського, чия недоторканність порівнянна тільки з розміром його гаманця. Як алаверди в Генпрокуратурі була закрита «каплиця Пшонки», а приміщення передано під робочі офіси. Красномовний натяк на те, як може бути згорнуто проект «УПЦ».

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • igorshevchuk | 26 листопада 2016, 09:54
    Коментувати коментар

    Митрополит Володимир Сабодан буде канонізований. Як святий.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • Грицько | 15 березня 2017, 10:58

    це на мові військових це називається : збройний конфлікт низької інтенсивності. Війна - це велика Вітчизняна війна, 1-ша світова війна, вітчизняна війна 1812 р. і т.д. война — это крайняя, наиболее

  • Грицько | 15 березня 2017, 10:27

    'Але так уже повелося в православному світі: якщо є національна держава , рано чи пізно з'являється національна незалежна Церква" зараз на всеправославному рывны іде діалог з приводу одержання

  • Стефан | 13 березня 2017, 23:30

    Самостоятельность Украинской Церкви - естественное состояние, свободное от влияния коммунистических кураторов, травящих уже 100 лет православных и одобряющих вооружённое сопротивление сепаратистов,

  • Николай Григорьев | 10 березня 2017, 22:19

    Полный текст комментариев размещен под 16 частью этого Цикла Александра Андрущенко

  • Николай Григорьев | 10 березня 2017, 22:19

    Полный текст комментариев размещен под 16 частью этого Цикла Александра Андрущенко.

Популярні статті місяця