Тато може все

2 квітня 2013, 09:11 | Колонка Катерини Щоткіної | 4 |   | Код для блогу |  | 

Катерина ЩОТКІНА

Катерина ЩоткінаСамотня постать батька, що простує в супроводі свого потомства, викликає у нас традиційно двояке почуття. З одного боку — розчулення — от же який молодець! З іншого боку — підозріливе, буркітливе чи навіть гнівне питання: «а чим це мама займається?» Із цим обуреним питанням доводиться стикатися кожному таткові, який, наприклад, лягає в лікарню зі своїм малюком — лікарі чомусь дуже чутливі до «статевого питання». Педагоги також, зазвичай, обіцяють «викликати до школи батька» лишень тоді, коли всі інші аргументи — аж до дитячої кімнати міліції — вже вичерпані. І від представників Церкви також постійно чуєш про «священну роль матері», про «берегинь» і всякі інші «жіночі» справи і ролі — і жодного слова про те, де і чим саме в той час займається батько.

Одна моя колега підсміювалася над журналом «Мама і я»: «А де недільний додаток «Тато і гроші»?» Цікаво, чи священики, які так сильно люблять розмірковувати на тему «священного обов’язку матері», задумуються над тим, що, культивуючи асиметрію в «священних обов’язках» батьків, вони тим самим освячують саму відсутність батька в родині? Не обов’язково формальну — фактичну. Це ж «нормально», коли дитина з мамою. І коли бачить татка зрідка на вихідні — це також, схоже, нормально. Виявляється, це нормально — підживляти в собі та в інших печерні уявлення про батька, який здобуває десь мамонта протягом всього мисливського сезону, і про маму, що підтримує вогонь. А наявність електроплит у багатоквартирній печері — не більш ніж антураж.

Що ж, мамонти вимерли, але чоловіки, як і раніше, цінують повітря свободи, не зіпсуте запахами підгузок, лікарняних коридорів і шкільних підручників. І всі прихильники «традиційної сім’ї» зі всієї сили допомагають їм позбутися зайвого відчуття відповідальності за власне потомство. Жінки, своєю чергою, втрачають цікавість до подружжя — тому що в більшості випадків вони й так самі «тягнуть» на собі всі труднощі батьківства, при тому, що багато з них можуть матеріально забезпечити і самих себе, і дитину.

Нічого дивного в тому, що замість того, щоб порадити татусям відволіктися від міфічного мамонта і повернутися в сім’ю, об’єктом критики і джерелом сімейних проблем традиційно роблять жінку. Це також частина нашої традиції. І крім того, хіба це не вона у своєму прагненні самореалізації, зі своєю непотрібною для дітородної функції вищою освітою, своїми творчими планами і т.д. і т.п. чинить руйнівний вплив на «традиційну сім’ю»?

Якщо я скажу «ні» — мені, швидше за все, не повірять. Але безліч набагато поважаніших авторів пристрасно закликають «повернути жінку до вогнища». Чого важить на цьому тлі моє «ні»? І я б не писала цієї статті, незважаючи на свої внутрішні переконання (рідкісний випадок — зазвичай статті пишуться про те, в чому автор сумнівається), але тут мені на очі трапилось дослідження американських соціологів (дані можна подивитися тут). Опитавши жінок різних освітніх рівнів, вони прийшли до висновку, що теперішні (не тільки наші — їхні також!) судження про те, що жіноча освіта руйнує інститут сім’ї, цілковито хибні. Відповідно до опитування, жінки з вищою (університетською) освітою помітно частіше створюють міцні сім’ї, аніж жінки без освіти чи з середньою (коледж) освітою. На долю освічених мам припадає мінімальний (просто сміховинний) відсоток матерів-одиначок.

Таку ж картину можна спостерегти і в Європі. Тут за останні сорок років шлюб катастрофічно втрачав зміст для жінок без освіти і з середньою освітою (за поданим вище посиланням можна подивитися динаміку). І лише жінки з університетськими дипломами демонструють зворотну тенденцію — їх прагнення укласти шлюб і мати справжню сім’ю посилилося за останні роки.

Існує один аспект, про який слід пам’ятати, розглядаючи статистику такого роду: жінки, що не завдали собі турботи здобути освіту, і які не мають соціальних і професійних амбіцій, ТАМ можуть дозволити собі амплуа матері-одиначки. Схоже, в суспільстві, де процвітає загальний добробут, народжувати дітей поза шлюбом значно вигідніше. Існує багато пар, які свідомо не реєструють своїх стосунків, що дає можливість користуватися всіма перевагами соціального забезпечення для матері-одиначки. Зрештою, за власними спостереженнями можу розповісти, що так само чинять і деякі мами з вищою освітою, що не надто впливає на статистику прагнення до соціальної «халяви».

Те, що здивувало американських соціологів і колег із Reuters — зовсім не новина. У всякому випадку, для жінки. Якщо ти хочеш мати дітей, але при цьому не хочеш жертвувати іншими своїми життєвими пориваннями — тобі доведеться шукати підтримки. І найбільш природно — шукати її у батька твоїх дітей.

На Заході у шлюбі зацікавлена така жінка, що не збирається сидіти на «соціалці» — як із фінансових, так і психологічних міркувань. Чого б не говорили про розпущеність ліберального суспільства, міцний шлюб там, як і раніше, залишається одним із індикаторів соціальної успішності. Але жінками керують не лише амбіції такого роду. Головним залишається той самий аргумент, що й для чоловіків у їх прагненні шлюбу — можливість покластися на когось у звичайних, але немаловажних житейських питаннях. Те, що в нас традиційно називається «міцним тилом». Можливість розподілити між собою побутові обов’язки і — найголовніше — в однаковій мірі брати участь у вихованні дітей, тобто, в тому, що виїдає у мамусь і татусів найбільше часу і душевних сил.

У нашій країні, де на соціалці не виїдеш, це особливо актуально — тут працювати доводиться навіть тим жінкам, які, може, й хотіли б присвятити своє життя тільки дітям і «вогнищу». Тобто, і для них підтримка партнера не буде зайвою в жодному разі. Можливо, саме тому в нашій країні жінки з невисокими соціальними запитами і «посередньою» освітою, як і раніше, прагнуть до сімейного вогнища, зігріваючи серця всіх поборників «за традицію». Але, на жаль, тут справа не в нашій славній «моральності» чи «духовному здоров’ї», у чому ми з приємністю вбачаємо нашу відмінність від «загниваючого Заходу». А в тому, що наша перманентна криза — всього — від економіки до моралі — не дозволяє розслабитися в очікуванні допомоги збоку. У справі вигодовування свого потомства ми можемо розраховувати тільки на себе і своїх чоловіків.

Найскладніше питання — чи буде вона, ця підтримка. Наші шори «традиційності» не дозволяють нам поглянути на шлюб як на партнерську угоду. Не потрібно патетичних вигуків і жестів. Готовність домовитися у суперечливих питаннях, поділити обов’язки і зрідка поступитися правами і свободами — неодмінна умова нормального шлюбу, яка не виключає ні любові, ні інших чудових речей. І ось тут патетика на кшталт «священних обов’язків матері» — палиця, устромлена в колесі. А чого це я маю міняти йому підгузки? Вставати серед ночі, щоб приготувати суміш? Купати? Зриватися з роботи, щоб потрапити на батьківські збори? У нього що, мами немає? Про те, щоби татусеві піти на лікарняне — питання навіть не ставиться. У нього ж немає «священних обов’язків» стосовно свого потомства. Причому якщо татко і виявить чудові якості і зробить це — питання виникнуть уже у лікарів. Перевірено на собі.

Зрештою, не все так погано у нашому домі. Наші татусі, хоч і повільніше, ніж японці чи американці, все ж повертаються в сім’ю. І хоча ця тенденція стає впоперек нашій улюбленій традиції, все ж вона позитивна — тато з фігури влади й авторитету, великою мірою символічної і недосяжної, перетворюється для власного дитяти на людину не менше (а деколи навіть більше) близьку, ніж мама.

І все ж, на відміну від своїх європейських, японських і американських колег, український татусь, що пішов у декрет замість мами, все ще сусідить на сторінках енциклопедії поряд з драконами, дріадами й іншими міфічними істотами. Тата, який бере лікарняне по догляду за дитиною, слід негайно занести в Червону книгу. Статевий дисбаланс у питанні виховання дітей і взагалі в сімейних правах все ще значно відчутний. Жінки, як і раніше, і «трудівниці», і «берегині», обтикані обов’язками, як Дід Мороз ватою. Працедавець, зазвичай, не спішить іти їй назустріч, що б там не писалося в Законах України — і його можна зрозуміти. Значно важче зрозуміти її чоловіка, партнера, батька її дітей. Недавно було опубліковане вже наше, вітчизняне опитування, схоже за змістом до американського. Найбільший «статевий» перепад стався в одному параграфі: «дитиною більше займається інший із батьків, тому в мене не виникає проблем із роботодавцем». З цим пунктом згодилося всього 4% жінок і 37% чоловіків.

Подружжя — це партнерство. Це добре розуміють освічені американки. Можливо, давня традиція шлюбів з розрахунку і шлюбних контрактів привчила західних дам дивитися на шлюб саме під кутом ділової угоди, можливо, на це є якісь інші причини, але вони, виходячи заміж, як правило, розуміють, що роблять і для чого. Не знаю, що заважає нам тверезо оцінювати свій «крок на рушник» і його можливі наслідки. Рутинний щоденний бік шлюбу, що вимагає взаємної підтримки, партнерства, залишається абсолютно неусвідомленим головними учасниками урочистості. І не тому, що вони «засліплені пристрастю» — а тому, що все це досі не знаходить адекватного розуміння в суспільстві. Ми, як і раніше, переконуємо самі себе і один одного в тому, що «головне — почуття», «серце не обдуриш», а згодом, коли затихнуть весільні марші, починаємо ділити ролі між чоловіком і жінкою: «Мама і я», «Тато і гроші». Не дивлячись на те, що зарплати деяких сьогоднішніх «берегинь» — немала, а деколи і більша частина сімейного бюджету.

І все це тільки тому, що у нас «така традиція». Жодних інших пояснень я не знаходжу. І це ставлення до шлюбу і до ролей у ньому посилено підтримується всіма любителями «традиції» — в тому числі, особливо активно, священнослужителями. Які чи то свідомо, чи несвідомо за деревами не помічають лісу, і тому дослідження на кшталт процитованого на початку статті стають для них «відкриттям». Традиція прив’язує нас до минулого. Яке — на жаль чи на щастя — дуже відрізняється від теперішнього. Це не означає, що якщо ми не повернемося «назад в печери» — сім’я приречена. Це означає, що стосунки в сім’ї повинні змінитися — і тільки в такому випадку вона збережеться. Може, це звучить парадоксально, але відмовившись від традиційних образів і символів на кшталт «берегині», відмовившись від традиційного «викреслювання» з сімейного побуту особи батька можна зберегти те, що ми називаємо «традиційною сім’єю». Що в цьому дивного? Зберегти сімейне вогнище можна тільки вдвох.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
4коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Леонид Щукин | 13 квітня 2013, 20:45
    Коментувати коментар

    Да, Катерина, все верно! Я предлагаю пойти дальше, пусть папы будут сидеть с детьми, а мамы только на работе - делают карьеры и зарабатывают деньги... Это ж супер, но цена будет такая: бесплодие женщин, нежизнеспособное потомство, разрушение института семья как такового, пидерастия и суицидальность мужского пола и т.д. Это не страшилки. Это реальность хваленой вами Европы. Нет НИ ОДНОЙ развитой европейской страны, где перечисленные факторы не были бы катастрофическими. Вы бы на всякий случай перечитали бы Библию и попытались бы правильно ЕЕ понять. Ваши псевдоправильные предложения ведут к увеличению женской гордыни, разрушительность которой уничтожит все человечество. Можете не верить и смеяться все читающие мой комментарий, но в судьбе каждого человека наступит момент, когда вспомня это, будет несмешно... Всем - прежде всего духовного здравия!

    • Щеткина | 15 квітня 2013, 10:23
      Коментувати коментар

      Да, Леонид, все верно! Крыть нечем. И вообще, я предлагаю говорить прямо и открыто, без всякой политкорректности. Все женщины, зарабатываюшие деньги, всенепременно станут бесплодными. Их дети - уродами, моральными или физическими, неизвестно что хуже. Их мужья наложат на себя руки. Еще бы, ведь для мужчины это непосильное испытание - общаться с собственным потомством. Тут и правда впору в петлю. Или во все тяжкие. Европа - мерзость запустения, то ли дело Африка, где женщины, как и полагается, заняты только тем, что рожают. С 12 лет. Мужская гордыня - куда лучше женской, зарубите на носу. И вообще, если тут кто и понимает Библию совершенно правильно - то это только Вы, Леонид. Все, кто с Вами не согласен - держитесь, ибо будет в вашей жизни такой момент, когда вы меня вспомните... Леонид, не обижайтесь. Я всего лишь истолковала Ваш коммент примерно так же, как вы - мою статью.

  • Ирина Преловская | 6 квітня 2013, 21:54
    Коментувати коментар

    Я теж погоджуюся з тим, що всі ці суспільні традиції і уявлення щодо "берегині" і відповідних обовьязків, які має нести чомусь тільки жінка під акомпанімент цього суспільства з приспівом: ти жінка, ти зобовьязана!, варто відправити за відомою адресою. Кого влаштовує роль напівздохлої від роботи коняки, яка тягне воза за всіх, нехай і далі співає про "берегиню".

  • Taras Antoshevskyy | 2 квітня 2013, 21:56
    Коментувати коментар

    Відчув на собі, що таке незрозуміле ставлення до батька. Коли в лікарні сприймали як щось неординарне, що син у супроводі тата буде лікуватися. А що вже говорити, як дивляться, коли батько оформляє на себе декретну відпустку... Останнє не про мене. :)

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 15 жовтня 2019, 16:37 | Колонка Тетяни Деркач | 

    Визнання ПЦУ Елладською Церквою: чим може відповісти Москва

    12 жовтня 2019 року увійде в історію українського православ’я як переломний рубіж: Елладська Церква першою серед помісних Церков офіційно долучилась до визнання ПЦУ. У Московському патріархаті не змогли приховати розчарування та шок.

  • 13 вересня 2019, 11:33 | Колонка Михайла Черенкова | 

    Після Томосу вчімося жити разом

    Після Томосу Україна вчиться жити в нових умовах — коли проблему канонічності начебто усунуто, але суспільство і церква не стали менш розділеними. І виникає питання: як жити в умовах непереборного поділу, в умовах складного різноманіття?

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 17 жовтня 2019, 15:09

    Р. S. А ще - і в цьому ж контексті - чув, зокрема, і таке прислів'я. "Бог наділив людину мозком. Але це ніяк не означає, що вона має залишати його за порогом храму." :)

  • velovs@ukr.net | 17 жовтня 2019, 14:41

    "Всевишній уподібнив до Себе людину, дарувавши їй розум." --------- І це справді так і є. Але цим розумом людина має і мусить САМА навчитися КОРИСТУВАТИСЯ: правильно, відповідально і

  • lerer10225@com.ua | 17 жовтня 2019, 14:31

    Ну, ось кого Україна пригріла на своїх грудях - Церкву, яка підтримує Путіна, Кирила, які це саме кажуть, ну, "их там нету"... Просто хочеться гукнути до тих, хто ходять в церкви УПЦ МП і

  • velovs@ukr.net | 16 жовтня 2019, 20:24

    В цьому інтерв'ю у шановної Вікторії Нестеренко спостерігаються деякі проблеми з елементарною логікою. ---- Так, з одного боку, вона стверджує, що, мовляв, "протягом останніх 1400 років

  • velovs@ukr.net | 16 жовтня 2019, 18:10

    "У нашому [американському] суспільстві не все гаразд. Ми ніколи ще не мали стільки і стільки не споживали, однак як легко ми спускаємося від багатства та привілеїв до ницості та навіть

Популярні статті місяця