Як Росія бореться з українською автокефалією

19 червня 2018, 12:42 | Аналітика | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Дмитро Горєвой

Процес постання автокефальної Церкви в Україні спричинив певні зрушення у світовому православ’ї. За останні два місяці від офіційного повідомлення Президента України Петра Порошенка щодо отримання православною Церквою в Україні автокефалії активізувались дипломатичні та релігійні контакти між різними суб’єктами. Однією зі сторін, яка напряму не пов’язана з цими процесами, проте має в ньому власний інтерес, є Росія. Причому як світська, так і церковна. В цьому матеріалі мова піде якраз про позицію Москви у церковних справах України.

Якщо коротко, то в Україні нині діють три православні Церкви: Українська Православна Церква (Московського Патріархату), Українська Православна Церква Київського Патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква. Перша визнається світовим православ’ям легітимною, але виключно як частина Російської Церкви. Друга і третя хоч і є самостійними, іншими Церквами офіційно не визнаються. Питання визнання активно використовується для просування серед вірян ідеї про «безблагодатність» та «несправжність» цих двох Церков.

В квітні місяці Президент України Петро Порошенко заявив про активне сприяння держави у вирішенні цієї проблеми. Були підписані необхідні звернення від представників Церков, самого Президента і ухвалена Постанова від Парламенту. Далі заступник голови адміністрації Президента України Ростислав Павленко відвіз всі зібрані документи Вселенському Патріархові. Вже за декілька днів Синод Константинопольського Патріархату оголосив про прийняття справи до розгляду. Також було повідомлено, що патріархія повідомить про своє рішення інші Помісні Церкви. З тих пір інші Церкви почали відвідувати не тільки представники Вселенського Патріарха, але й делегації від Патріарха Московського та російської влади.

Москва намагається не допустити автокефалії Православної Церкви в Україні, оскільки це підважить її позиції та позбавить саму Росію одного з останніх важелів впливу. В разі отримання Україною Томосу про автокефалію, за оцінками експертів, від 20% до половини (а то й більше) вірян УПЦ (МП) перейде в нову Церкву. Річ навіть не в тім скільки конкретно перейде, головне, що Церкви опиняться в рівних умовах. Використовуючи ринкові терміни, можна сказати, що зараз в Московського Патріархату в Україні є монополія на канонічність, а після Томосу Церкви опиняться в однакових конкурентних умовах.

Звичайно, що відпускати понад 12 тис. релігійних громад Москва не хоче. По-перше, це втрата впливу на Україну. Саме цим РПЦ довго обґрунтовувала необхідність потужної державної (читай фінансової) підтримки Церкви. Однак, на ділі це виявилось пшиком. І ті тисячі парафій, які не підтримали т.з. «русскую весну», Москва взялася захищати. Навіть коли їм нічого не загрожувало. Нагнітання конфлікту, маніпуляції та фейкові заяви – все для того, щоби створити картинку релігійних переслідувань в Україні, посваривши її зі стратегічними західними партнерами. Це по-друге. По-третє, у випадку виходу України з лав РПЦ і створення власної Церкви, Москва втрачає третину власних громад. Причому тоді релігійна інфраструктура в Україні цілком можливо стане більшою за російську. В РФ наразі діє 17 тис. православних громад, в Україні всі три православні Церкви в сукупності дають 18 тисяч. Тобто це значний іміджевий удар. Росія перестає бути найпотужнішою православною Церквою. Біполярний православний світ стає багатополярним. Константинополь отримує потужного союзника з боку Києва, а Москва матиме велику, досить недружню слов’янську Церкву. Причому це не тільки політична поразка, а ще й культурна. Оскільки саме Україна претендуватиме на спадщину Київської Церкви та формуватиме Київську ідею, що власне вже відбувається. І Москві прийдеться поступитись, хоче вона того чи ні. А відтак і зайнятись формуванням власних історичних обґрунтувань.

Втрачати це все в Росії не мають ніякого бажання, а отже активно протидіють українській автокефалії, причому робиться це як чиновниками, так і церковниками.

«Церква поза політикою»

Про те, що питання автокефалії чисто політичне і ніяким чином не впливає на питання віри чи догматів, сказано вже багато. Автокефалія — не про духовність, а про владу, нехай і церковну. Так ось, одразу після анонсу Президентом «автокефального марафону» в Російській Православній Церкві почали лунати заяви офіційних осіб, що автокефалію проголошувати не можна, що світська влада не має права ініціювати цей процес, що окрім УПЦ (МП) автокефалію давати нікому, а Митрополит Онуфрій про це не просив і так далі. Однак такі заяви більше розраховані на внутрішню аудиторію. Їх ціль — показати, що дії української влади і Церков — «ніяка не перемога». Проте не забувають церковники і працювати «на за кордон».

Сам Патріарх наприкінці квітня відвідав Албанську Православну Церкву, не обійшлось і цього разу без обговорення української автокефалії. Хоча і прямого повідомлення про це немає, на сайтах Московської Патріархії подають розпливчасте формулювання «обговорювались питання міжправославної взаємодії».

«Взаємні інтереси» (під чим треба теж розуміти українське питання) були темою зустрічі 13 червня Патріарха Кирила з міністром закордонних справ Греції Ніколаосом Кодзіасом. Цікаво, що в Греції Церква не відділена від держави, а знаходиться на утриманні останньої. Більше того, в МЗС країни існує спеціальний відділ релігійної дипломатії, що свідчить про наявність певної політики держави у релігійній сфері, а значить спілкування було «не просто так».

митрополит Іларіон та Румунський патріарх Даніїл

Також протягом останніх двох місяців митрополит Іларіон Алфєєв (голова церковного МЗС) буквально стаханівськими темпами відвідав майже всі Помісні Церкви: 6 травня зустріч з Олександрійським Патріархом, 8 травня він на Кіпрі у місцевого архиєпископа, 9 травня відвідав спочатку Єрусалимського, а потім в той же день і Антіохійського Патріархів. Після цього владика повернувся до Москви, де 15 травня мав зустріч з Послом Греції в Росії Андреасом Фріганасом, де обговорювали серед іншого питання, що «мають взаємні інтереси». Далі був вояж до наших сусідів: 18 травня – Румунія, а наступного дня Польща (про польські перипетії можна прочитати тут і тут). Першого червня Іларіон в Москві зустрівся з послом Болгарії в Росії, а 4 дня того ж місяця відвідав грузинського Патріарха Ілію II (про грузинські розклади можна прочитати тут).

Однак не одним ВЗЦЗ живе церковна дипломатія РПЦ. Виглядає, що Патріарх Кирил вважає, що одного потугу Іларіона недостатньо і відправляє свого протеже – керуючого справами Московської Патріархії єпископа Віденського Антонія. 18 травня він відвідав Предстоятеля Чеської і Словацької Уеркви митрополита Растислава. А вже 13 червня Антоній був в гостях у Болгарського Патріарха Неофіта.

Однак найбільш вдалим для Москви можна назвати візит Сербського Патріарха Іринея в Росію. Він встиг і на святкування іменин Кирила, і премію Фонду єдності православних народів отримати, і політичну заяву зробити. Мовляв, ті, хто допомагають «українським розкольникам» — це вороги не тільки Російської Церкви, але й всіх слов’янських народів і всього православ’я. Така заява не є дивною для очільника імперської Церкви, якою лишається СПЦ. Детально про позицію церковного Белграду щодо української автокефалії можна прочитати на сайті РІСУ.

Фігурування у цій події Фонду єдності православних народів не є випадковим. Річ у тім, що цей Фонд засновувався РПЦ в далекому 1995 році. Він направлений на підтримку по церковній лінії зв’язків і контактів з представниками Помісних Церков. Аналіз лауреатів Фонду показує, що з року в рік організація нагороджує очільника одної з Помісних Церков, керівника держави з православним населенням та колектив православного богословського навчального закладу. Крім відзнаки лауреату видається грошова премія, розмір якої встановлює Фонд. Наглядову Раду Фонду очолює Патріарх Кирило. Інформацію щодо конкретних сум не розголошують, проте на початку 2000-х вона складала близько 50 тисяч доларів США. Скільки зараз – невідомо. Так що існують певні причини вважати вислів Сербського Патріарха на користь Церкви Московського Патріархату хабарем.

«Ми проти втручання влади у справи Церкви»

Однак протидіють українській автокефалії не тільки у Московському Патріархаті, але й у Кремлі. Так, перебуваючи з офіційним візитом у Туреччині, президент РФ Володимир Путін мав плани зустрітись із Вселенським Патріархом, однак зустрічі не відбулось і сторони поспілкувались телефоном. Вочевидь, його всесвятість не мав бажання зустрічатись з російським лідером.

Також наприкінці травня з’явилась інформація, що Росія надасть Туреччині знижку на газ, причому на раніше поставлений. Таким чином Москва заплатить Анкарі 1 млрд доларів США за застосування знижки «заднім числом». Аналітики-релігієзнавці одразу ж побачили в цьому можливий підкуп Кремлем Турецького Уряду в обмін на недопущення надання Україні Томосу про автокефалію. Річ у тім, що за законами Туреччини Вселенський Патріарх є державним чиновником та підпорядковується центральній владі країни. Проте ні підтвердити, ні спростувати це пояснення ми не можемо.

російська делегація на Синоді Елладської Церкви

Посол Росії в Греції Андрій Маслов 7 травня зустрівся з главою Елладської Православної Церкви Єронімом. З авторитетних джерел нам стало відомо, що темою зустрічі була українська автокефалія. Через місяць, 8 червня, до греків поїхав голова профільного комітету Держдуми Росії Сергій Гаврілов. Як повідомляє сайт Комітету, депутат «взяв участь у засіданні Священного Синоду Елладської Церкви». Невідомо, як депутат, який навіть не належить до цієї Церкви може брати участь у діяльності Вищого керівного органу Церкви. У новині на тому ж офіційному сайті він прямо заявив, що обговорювали питання «всеправославної єдності та недопущення розповсюдження «українського сценарію» православного внутрішньоцерковного розколу». Примітно, що на зустрічі був присутній і президент згаданого вже Фонду єдності православних народів Валерій Алєксєєв.

Інший депутат того ж Комітету Дмитро Саблін 6 червня відвідав Антіохійського Патріарха Іоанна Х. Разом з депутатом у складі делегації були представники окупаційної влади АР Крим та підприємці, а також офіційний представник Московського Патріарха при Антіохійському Патріарху – ігумен Арсеній (Соколов). На офіційних церковних сайтах та на сайті Комітету Держдуми є офіційні повідомлення про візит, які загальними фразами описують факт зустрічі. Однак на російському порталі «Інтерфакс-релігія», який за різними даними контролюється патріархією, опубліковано матеріал з коментарями Сабліна. Там серед іншого міститься такий вислів депутата: «Патріарх зазначив, що Антіохійська Церква разом з Російською Церквою виступає проти церковного розколу в Україні». Наразі немає підтвердження слів Патріарха, окрім як в переказі Сабліна, однак враховуючи російську присутність в Сирії, де розміщена резиденція Патріарха, така заява могла мати місце. Патріарх також подякував за фінансову підтримку організації «Бойове братство», яку очолює Саблін.

депутат Саблін і патріарх Антіохійський Іоан Х

Окремо слід пояснити хто такий Дмитро Саблін. Уроженець Маріуполя, полковник запасу, депутат Думи декількох скликань. Очолює «Бойове братство» – організацію ветеранів локальних війн та військових конфліктів. Засновник проросійського руху «Антимайдан». Під час доставлення до України православної реліквії «Дари волхів» Саблін разом з Ігорем Гіркіним та Костянтином Малофєєвим привезли святиню до Криму. Там, як повідомляє екс-віце-прем’єр АР Крим Рустам Теміргалієв, Саблін зустрічався з Володимиром Костянтиновим та схиляв його до державної зради. Як пізніше стало відомо – успішно. Також він зустрічався з тоді ще маловідомим Сергієм Аксьоновим та планував візит до екс-очільника Ради міністрів АРК Анатолія Могільова, однак останній відмовився від зустрічі. Фігурант бази «Миротворця». Неодноразово відвідував Сирію та проводив перемовини з військовим керівництвом цієї країни.

***

Що ми маємо у сухому залишку? Російська Православна Церква докладає чималих зусиль для того, щоби не відбувся процес визнання українських Церков, це при тому, що мова не йде про УПЦ (МП), яка входить до складу РПЦ. Її структура зберігається. Єдине, чого боїться Московська Патріархія, це опинитись в однакових умовах, втратити монополію, конкурувати на вільному ринку. І тільки заради цього готова докласти всіх можливих і неможливих зусиль для зриву Томосу. В РПЦ панічно бояться конкуренції, це Церква-монополіст. Напевно її очільники розуміють, що той «духовний» продукт, який вони пропонують вірним, не конкуренто спроможній. Міняти продукт чи хоча б прибрати з нього неприйнятні покупцеві характеристики в Церкві не хочуть, а отже і надалі лобіюватимуть ринкову монополію.

Також Москва боїться змін, що виникнуть на всеправославній арені. Наразі світ Православ’я біполярний, де основними антагоністами є Москва і Константинополь. Українська автокефалія підважить Москву з позицій глобального гегемону до статусу регіонального суб’єкту. Причому в цьому ж регіоні будуть і інші потужні гравці: Україна та Румунія. РПЦ всіляко проти багатополярності у церковних справах, але коли мова заходить за політику – то вони підтримують Росію на противагу США, виступаючи за багатополярний світ. Патріарх навіть доводить (треба сказати достатньо обґрунтовано) чому однополярність небезпечна – адже всі важливі рішення приймаються в одному місці і немає балансу. Це, каже Кирило, дуже небезпечно. Однак це рівно те саме, що робить очолювана Патріархом Гундяєвим інституція у церковній сфері.

Не відстає від РПЦ і російська влада, яка теж активно займається справами не своєї Церкви, у не своїй державі. Офіційні представники законодавчої (депутати) та виконавчої (посол) влади відвідують керівництво Помісних Православних Церков з метою зірвати визнання української автокефалії. Час від часу такі візити являють омріяну в Москві «симфонію», коли російські Церква і держава «єдиним серцем та єдиними устами» протидіють українській релігійній незалежності. Цікаво, що митрополит-бюро не бачить в цьому втручання держави у справи Церкви. В РПЦ кричать про неприпустимість втручання тільки тоді, коли ті чи інші дії зачіпають їхній інтерес, коли ж навпаки – немає ніяких проблем і духовенство воліє не помічати того, проти чого саме ще нещодавно виступало. Те, що для російської влади співробітництво та симфонія, то для інших урядів — втручання, дискримінація та порушення релігійних свобод.

Несправедливість та подвійні стандарти не є чимось рідкісним у сучасному світі, однак дуже прикро, коли їх на повну використовує інституція, що претендує на роль головного морального арбітра у суспільстві.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    • 7 листопада 2018, 10:21 | Колонка Катерини Щоткіної | 

      Політичне православ'я — прокляття чи неминучість?

      Ті, хто говорить, що Томос для України — політичний проект, мають цілковиту рацію. Як праві й ті, хто вважає автокефалію політичною потребою, яка, врешті, назріла і до якої дозріли. Але сказавши це «а», слід промовити і всі інші літери по черзі.

    • 22 жовтня 2018, 09:19 | Колонка Володимира Мельника | view photo | 

      Тест на християнство і карандишевство

      В контексті подолання розколу в Україні та власних реакцій на нього, багато спікерів і єрархів РПЦ дуже схожі на Юлія Капітонович Карандишева з «Безприданниці» О.М. Островського.

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 18 листопада 2018, 21:42

      Над РУССКОЙ Православной Церковью этот - действительно страшный красный террор длился НИКАК не 75 лет! А с 1918 и примерно до 1939 гг. Т. е. - где-то - примерно немногим более 20 лет... ----- Более

    • Русин | 18 листопада 2018, 21:05

      Московские правители на протяжении нескольких столетий боролись с Православием. Чего только стоила отмена одним из царьковь Патриаршества на 200 лет. А про 75 лет красного терора над Церковю даже

    • Ігор Затятий | 18 листопада 2018, 19:59

      Подивіться на відео, які злодійкуваті очі в цього пана.

    • velovs@ukr.net | 18 листопада 2018, 19:19

      "Несколько десятков миллионов Православных Христиан хотят иметь свой Патриархат." -------------- Если это - про Украину, то такое вот число - "несколько десятков миллионов" - это,

    • velovs@ukr.net | 18 листопада 2018, 19:00

      Владика Павел, мабуть, тут дещо "призабув". Й, зокрема, що саме від Константинополя благодатне й спасенне ХРИСТИЯНСТВО - у його східній традиції - поширилося й утвердилося в Київській Русі.

    Популярні статті місяця