Україна потребує РІК СОЦІАЛЬНОЇ ДОКТРИНИ ЦЕРКВИ!

31 серпня 2019, 20:29 | Блоги | Блог Зиновія Свереди | 0 |   | Код для блогу |  | 

“Наш народ потребує доброї науки”: так в посланні “Про питання соціальне” (о квестії соціальній) митрополит Андрей Шептицький пише до вірних та духовенства. Дане послання - це думки митрополита протягом кількох років. Попередньо систематично виходили послання ще з 1899 року на різні теми соціально-суспільного життя. Бідність, темнота, злиденність та політичні ідеології, що кидали народ  у вир боротьби та самознищення. Це був час соціалістичного популізму, коли ідеології формувалися на амбіції незадоволення людей. Згодом - "внутрішні" соціалісти, такі як Грушевський, Винниченко та інші зруйнували усі форми зародження держави: відмова від війська, що зруйнувало безпеку України, не провели важливих земельних реформ, займалися мрійництвом, замість клопіткої щоденної праці. Так само, як сьогодні вчать принципів конкуренції та зневаги до слабшого, досягати перемоги за будь-який рахунок. В посланнях митрополита Андрея дуже добре описана небезпека ідеологій та втрати контролю над капіталом. Бо губиться людина і її роль. Все це ми можемо бачити сьогодні: руїна особистості, громад, родин. А згодом -   міграція мільйонів людей, що не можуть себе реалізувати в українській системі, бо там є всі фінансові показники, прибутки, інвестиції..але питання - а де сама людина і її роль, то немає відповіді. Міграція є основним показником слабкості системи управління, яка має різні види: текучість кадрів, виїзд за кордон і т. д. Для багатьох є більш важливо зберегти юридично інституції, а не людей в даних інституціях. Текучість кадрів є ознакою того, що керівництво не дорожить людьми, які є для них засобом для досягнення цілі, коли якісь показники чи особисте самолюбство стає вище від гідних та чесних відносин. Коли живеться фантазіями про реалізацію певних ідей, але науковців, працівників не визнано, з ними не заключають контрактів та стараються будувати такі відносини, щоб позбутися будь-якої хвилини. Тому люди, що набирають досвід, залишають такі інституції, а керівники яких набирають інших без досвіду. Проте поступово дані структури відходять на маргінес, стають неактуальними для молодого покоління. 

Занепад панує зараз в більшості українських громад та родинах. Здається, все б мало бути навпаки: ми живемо в час інновацій та інформаційної революції, high-tech технологій. Проте усі наукові досягнення чи прогрес має сенс лише у випадку, коли людина та людство не забуває Бога та шукає Його через молитву, працю і творіння. Чому? Бо саме так можна досягнути правди та свободи.

В час зростання популізму та інформаційних фейків, в період деградації освіти, браку солідарності та довіри потрібні реформи. Але з чого їх починати? 

З написання законів? Це міф. Люди не читають ні нових, ні старих законів, їх не дотримуються і вважають за примус. Особливо в Україні, яка була колонією, більшість державних ініціатив вважається за негативну. Крім того, переважно люди мають рацію: усі псевдо-реформи, такі як фінансова, “прихватизація”, енергетична, промислова і т. д. - це була формування системи грабунку людей, коли їх трактували за дурнів. Вибори виграють ті, хто критикує всіх і все. Це подобається людям, які навіть не питають: а що вмієш робити і що вже зробив ти? чи яку альтернативу пропонуєш ? Це зовнішні причини, які завжди були і будуть.

Реформи потрібно розпочинати з формування цінностей. Початок зародження цінностей - це позитивні думки, світогляд, що згодом трансформується у високу культуру та творчу діяльність. Християни шукають їх у молитві. Людина так усвідомлює свої таланти  і плекає свою щоденну етику праці та діяльності. Згодом, людська особа поступово розкриває своє покликання, що  формується у діалозі з Богом, відчуває всередині в собі натхнення та силу волі, щоб реалізувати мрії та задуми в житті, щоб бути корисним іншим та собі.  Так людина стає подібною до Отця, бо створена на образ і подобу Божу через кілька характеристик, а серед них - свобідна воля і дар творчості. Над талантами потрібно працювати не з 18 років чи з першого курсу вузу, а змалку. Таланти мають пройти випробовування в часі, нераз, є необхідність іти проти загальної течії. Покликання є даром пророцтва, бо віруюча людина нераз говорить щось нове чи творить щось нове, що не було перед тим. 

Загальні проблеми сучасного християнства в соціальному житті: 

-      Втрата місійного духу. Є дивним, але навіть в навчальних програмах економічних інститутів чи в бізнес-школах християнських  чи католицьких вузів немає курсів соціальної доктрини Церкви для студентів, що вивчають “бізнес” чи “підприємництво”, "менеджент", "управління персоналом". Чому дивуватися, що світські студенти чи молодь не зацікавлені в релігії чи в християнській етиці бізнесу, якщо всередині християнських вузів ці науки про етику та мораль у бізнесі не є актуальними? Якщо не вивчається соціальна доктрина християнства самими ж християнськими студентами, то хто її повинен вивчати? Відсутність курсу соціальної доктрини Церкви утворює моральний пустий вакуум, і його заміняє більш модернізований "усучаснений" курс капіталу Карла Маркса або крайньо-ліберальні течії, тому що економіка дуже пов’язана з філософією: потрібно пояснити сенс, а не тільки подавати саму зовнішню форму. Так, як молоді студенти не знають соціальної доктрини Церкви, то часто не можуть відрізнити сенс вчення Адама Сміта, Карла Маркса, знайти різниці між лібералізмом, лібертаріанством чи комунізмом. Деколи знаходять їх, але не розуміють суті. У час кризи, всі ці моделі та ідеології допоможуть молодій людині, як мертвому кадило (як кажуть галичани). Особливо сьогодні, коли виявилося, що, різного роду, соціалістичні ідеї часто є підтримані глобальними транс-корпораціями з простої причини: щоб ослабла інституція приватної власності серед простих людей і не формувати з них господарів, а її місце зайняла віртуальна власність в інтернеті. Катіталістичний споживач чи комуністичний бюджетник є дуже подібними між собою: залежать від рівня зарплати, подібні між собою у стилі життя, мають мінімум вплив на інституції влади та постійне незадоволення собою, залежність від сильних світу цього. Часто є важливим створити ілюзію вибору, хоча немає з чого вибирати. А соціальна доктрина Церкви розглядає право на приватну власність як необхідну передумову для повноти людської свободи. Як результат, жодний випускник бізнес-школи навіть католицьких вузів не може сказати принципів моделі ринку землі, що підійшли б для українських умов. Крім загальних фраз, то не відчувається глибини мислення та розуміння ситуації. Як кажуть італійці: перед тим, як продавати хліб, то навчися його пекти. А все через те, що молодий студент не знає реформ Шептицького, Войнаровського, отців Цегельського, Тяничкевича та інших, які все життя працювали та віддали своє життя для служіння народу тут. Вони можуть порівнювати французьку чи німецьку моделі, але не знайти рецепту для реформ у селі чи місті, де народилися. Більшість сучасних студентів не знають осіб, що сформували ідеї Європейського Союзу, “стидаються” визнати роль християнської демократії в заснуванні ЄС, бо це “немодно”. Для них нічого не говорять такі прізвища, як Жак Маріте, або таких осіб, як Аденауер, де Гаспері, Шуман. Студенти не вибирають їхніх цитат у дослідженнях, де ці лідери говорять про християнство та єдність Європи, що без моралі і етики немає миру і справедливості. Замість самореалізації згідно християнських принципів, їх вчать стандартні бізнес-моделі чи бюджетні програми ЄС. Будь-яка ідея потребує реальної фізичної особи, яка б її реалізувала. Ідея без особи - це або міф, або популізм. У нас немає добробуту, бо навчають, що бізнес реалізовується через юридичні особи, тобто компанії, ЛТД, але насправді соціально-відповідальний бізнес потребує реальної особи, що зуміла капіталізувати свої моральні принципи для суспільного добра, та розвиває культуру менената, такі, як були Шептицькі, Терещенки, Симиренки, тобто сімейні роди, що будували і бізнес, і культуру, і духовність. Саме тут закладені принципи "християнської десятини на добрі справи". Розмежування релігії від економіки зробило примітивним мислення багатьох молодих людей на відміну від інших народів, що будують свою економічну культуру згідно писань своїх віровчень.  

-      Конкуренція між самими конфесіями. Для промоції реформ потрібен авторитет інституцій. Поки що можемо сказати реальність: історично великий вклад в розвиток соціальної доктрини Церкви дали римо-католицька Церква, Українська Греко-Католицька Церква, протестанти. Православна Церква потребує в максимально короткі терміни опрацювати освіту в соціальній доктрині Церкви. Комунізм і царизм зробили все можливе, щоб голосу православної Церкви не було чути в суспільних питаннях. 

-      Незнання християнської доктрини та вчення з точки зору науки. Воно ніби “загубилося” у вирі інформації. Одна молода людина сказала: та чого ходити до церкви, коли кожного року там одне і теж. Справді, не можна обмежувати проповідництво лише до тих самих свят, проповідей та подій. Богословіє - це наука дуже цікава і глибока, особливо в соціальних питаннях. Якість подання соціальної доктрини Церкви дуже залежить від професійності самих проповідників. Основна причина неучасті молоді в церковному житті - це поверхневі релігійні знання. Немає бажання визнати, що існує не тільки політичний, але і релігійний популізм.  Якщо б була більша відкритість до модернізації методів подання богословських наук та більш глибокий зміст, а не лише обрядовість, то це посприяло б усвідомленню себе практикуючими християнами. Християнство себе добре почуває між людьми: апостоли не закрилися в своїх будівлях чи громадах, а йшли проповідувати на ринки, площі, між натовпом людей. Християнство має свою місію бути соціально-спрямованим. Тому майбутнє матимуть ті конфесії, що зуміють зайняти свою нішу в соціальному вченні та в практичній християнізації суспільства. Те, що мало люди беруть участь у літургійному житті, не є ознакою бездуховності, а швидше те, що немає бажання визнати, що щось не працює у поданні богословія для людей: якщо, після літургії, через 20 хв люди не можуть пригадати, а що читалося з Апостола чи з Євангелія, то означає, що щось не спрацьовує ані в формі, методиці. І немає бажання реально проаналізувати, визнати це та знайти рішення. 

-      Невідповідність методів соціальної євангелізації. Соціальна доктрина Церкви має подавати цікаво для людей, а не в стилі сухої проповіді, в якій будуть лякати гріхами і неміччю. 

-      Брак високоякісних спеціалістів. Є важливість розпочинати з курсів риторики та діалектики, логіки. Від мистецтва слова залежить його сприйняття та комунікація. Хоча часто спеціалісти є: є лише необхідність формування системи управління, щоб в кожному напрямку остаточне слово мали реальні спеціалісти, а не випадкові особи, яких призначають через добрі відносини з керівництвом. І крім того, немає бажання оплачувати науковців відповідними оплатами. Не спрацьовують фільтри і стандарти, які б реально ставили в керівництво осіб творчих та професійних. ПІАР поступово стає причиною руїни будь-якої справи, бо є промоція форми, а копнеш глибше - а там пустота як у світогляді, так і в продуктивності життя. 

Саме в час політичного, економічного та псевдо-культурного популізму нам потрібен Рік соціальної доктрини Церкви! 

У чому він полягає? 

-      Цілорічне проповідництво на соціальні, політичні та економічні питання з точки зору соціального вчення Церкви. Проповідництво має кілька важливих характеристик: не одинична дія, а системність. Одинична проповідь чи послання переважно торкає емоції, а системне проповідництво формує світогляд людини та культуру громади. 

-      Проповідництво відповідно до верств населення. Для людей: максимально простими зрозумілими словами, а для наукових закладів та інтелігенції відповідно до напрямку. Проповідництво має перестати бути занадто міфічним, торкатися таких високих ідеалів, а яких людина себе вже не бачить. Ціль проповідництва - це розвивати критичне мислення, зважувати відповідно до заповідей та принципів блаженств.

-      формування і мобілізація професіоналів у даній галузі і сформувати керівництво саме з них, а не з випадкових людей без підготовки. 

-      Інформаційна системна акція у релігійних та світських медіа.

-      Круглі столи у форматі “openspace”.

-      Короткі книжки для родин, читальні.

-      Формування суспільних рухів.

-      Розвиток проектів та інфраструктури.

Все це можна продовжувати. Це загальні пункти, а потрібна детальна тактика по кожному селу і місту. Загалом, колись ми прописували з експертами концепцію Року соціальної Доктрини Церкви. Дана концепція мала вертикальний та горизонтальний методи соціального маркетингу: для високих науковців та для простих людей. Як навчити високих ідеалів та залучити у конкретні організації та асоціації. Є більше 20 сучасних інноваційних методик подання інформації у новому форматі. 

Не розвивати та не навчати вірних соціальної доктрини Церкви - це є важкий гріх, бо тоді люди втрачають орієнтири та потрапляють у тенета популістів. 

Хронічна вада наших народних, соціальних та багатьох релігійних інституцій, що вони не люблять науковців. Їх всі потребують, але не дуже полюбляють. В очі їх хвалять, поза очима насміхаються. "Ой, він щось хоче зробити": і гуртом кепкують з будь-якого інноватора, що розпочинає якусь справу. Хоча не говорять лише про тих, хто нічого не робить. Науковці вимушені говорити категоріями науки, фактів та аргументів для пошуку правди, встановлення точної причини успіху чи занепаду, а не те, що від них хочуть почути: натовп чи вище керівництво, яке хоче чути лише похвалу. Бо, це як в твори Екзюпері: острів тоне, люди по пояс у воді, але вони аплодують і спокійні, бо губернатор сказав, що все добре, не переживайте. Якщо б любили у нас творчих і ініціативних людей, то у нас за 30 років незалежності вже могли створити соціальну систему утримання науковців, щоб вони займалися тільки наукою, а не пошуками “хліба насущного”. Бо чимало українських студентів позакінчували вищі вузи на заході, але мають низький ККД: коефіцієнт корисної дії, тобто, продуктивності самого наукового життя. Навіть на власному досвіді можу досвідчити, що деколи задумуюсь над тим, скільки практичного міг би зробити в соціальній доктрині, маючи докторат з соціальної доктрини Церкви, якщо б займався  тільки соціальною доктриною. Були випадки, коли працював над цікавими задумами, які пропонував дуже високим керівникам, але ці задуми не були прийняті або і вислухані. Але на щастя, знаходив партнерство серед інших. Один єзуїт-викладач сказав, що студенти з України просто чудові у навчанні та засвоєнні матеріалів, але дуже слабкі у реалізації тих знань, бо не працює система продуктивного менеджементу в проукраїнських структурах. Сучасна наука дуже пов’язана з умовами на ринку: сучасний ринок потребує осіб, що мають бути вузькоспеціалізованими та мають займатися глибоко тільки одним напрямком. Тільки так можна досягнути високих результатів. Якщо б у нас більше усвідомили, що, крім молитви та літургійного життя, що є основою християнства, то актуальним теж в житті Церкви - це наука, яка є тим зерном, що попадає до людей, які її споживають, живуть її словом і приносять великі плоди. Проте наукові інновації у нашій системі відносин не завжди позитивно сприймають через консервативне мислення, консервативний менеджмент та методи управління ризиками та викликами: їх або замовчують, або уникають. На жаль, віддають перевагу не точній аналітиці, формуванню тверезо-мислячих людей, а вибирають піарщиків, що застосовують методи комерційного маркетингу замість формування критичного мислення в людини. Це дуже добре можемо бачити на видавництві: біля 80 усіх видань - це переклади іноземних богословів на українську мову, є деякий відсоток видань українських мислителів, але мізер (або і взагалі немає по багатьох напрямках) перекладів українських науковців на іноземні мови, щоб їх цитували та користувалися іноземні дослідники, науковці та міжнародні бібліотеки. Тому і не можемо створити "позитивний імідж" країни та нашої науки на міжнародному рівні та програємо інформаційну та наукову сферу. Немає системної роботи, бо керівні місця віддають часто піарникам, а не науковцям (яких "відпихають" у сферу обслуговуючого персоналу).  Постійні переклади іноземних науковців ніби підкреслюють, що в нас, буцім-то, немає своїх науковців і фахівців. І все це є причиною того, що той, хто контролює фінансування та має реальну владу, сам особисто має низький коефіцієнт наукового життя (крім закінчення якогось вузу), і, з власного самолюбства, не бажає фінансувати своїх же науковців. Самолюбство створює залучення підлабузників та посіпак, які, взагалі, можуть не мати освіти, але право голосування та управління. 

Тому висновки прості:

-      Єдиним рецептом проти сучасного популізму є соціальна доктрина Церкви. Вона виздоровлює людей від брехні, що є найбільш потребуваним товаром серед популістів.

-      Українська Церква має глибоке соціальне вчення. Крім того, має формули та успішні моделі її реалізації: від культури, економіки, політики.

-      Є необхідність опрацювання концепції Року Соціальної Доктрини Церкви: від медіа-промоції до науки, від проповідництва до бізнесу на християнських принципах. Концепцію колись детально розробляли з іншими експертами в 2015-2016 роках. Особливо, коли йшлося про рік Андрея Шептицького: маючи багато конференцій та виставок про митрополита Андрея по східній Україні, то зміг бачити, наскільки люди потребують ідеї і особи, яка показала приклад реалізації християнської ідеї.

-      Піднімати питання про реституцію майна, щоб мати територію та майно для християнських інновацій, проектів та місій. 

-      Введення курсу соціальної доктрини Церкви в усі програми навчання усіх інститутів, бізнес-шкіл, закладів, що хочуть себе називати християнськими в Україні. 

 Про соціальну доктрину Церкву можна продовжувати писати.

Проте є важливим усвідомити: без неї жодних позитивних реформ в Україні не буде, бо не буде позитивних людей з цінностями та принципами.

Нам потрібен рік Соціальної Доктрини Церкви!

Зіновій Свереда,

Доктор соціальної економіки

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти