Блог Зиновія Свереди_image

Блог Зиновія Свереди

Чи потрібні Україні богослови: про ціну і цінності.

03.09.2023, 14:47
ЯК ВИЖИТИ БОГОСЛОВАМ В УКРАЇНІ. Чи потрібні богослови Церкві?

Непрості часи потребують осіб, які задають ідеї та пріоритети, що формують нові системи, цивілізації, етапи розвитку. Нові виклики, породжені старими проблемами, потребують постійних рішень.

В каламбурі інформаційного, освітнього чи політичного простору люди часто є зманіпульованими з різних причин. Одне, зовнішні впливи, коли під запитами суспільства подають бачення та інтереси власників медіа, які зазвичай є власниками інших факторів виробництва. Для них є важливим тримати суспільство на рівні середнього невігластва, де панує розбрат, конкуренція, суперечки. Розділяй і володарюй: принцип теперішніх можновладців не змінився з часів римської імперії. Тому провідні канали є наповнені інформаційного примітивного фаст-фуду, тупого гумору, серіалів і т д. Можемо бачити мінімум професійних просвітницьких програм.

Інше, це природній внутрішній хаос моральних цінностей та принципів людини, якій бракує знань та переконань. Ми можемо назвати це наслідком первородного гріха, але цей шлях має пройти кожна людина, тому що має індивідуальну свободу.

Як не дивно, але для успішних реформ та плану Маршала по відбудові України під час і після війни, країна потребує професійних богословів у різних галузях і сферах суспільства.

Хто такий богослов?

Богослови мають мати кілька важливих пластів формування: літургійно-молитовне, освітнє і проповідницьке. Не бути смоковницею, непродуктивною і зайвою. Вони мають велику роль в відбудові України після війни і формуванню солідарності під час війни.

Це особа, яка не боїться взяти на себе відповідальність та реалізувати своє покликання говорити те, що відчуває після молитви з Богом.

Це людина, яка володіє мистецтвом слова. Перше, що повинні б вивчати молоді студенти, це риторика, логіка, діалектика, ораторське мистецтво. Це мистецтво письма і написання творів, статей, книг і т д. На жаль, введення професійного проповідництва відсутнє в багатьох католицьких вузах…тому є богослови-науковці, яких мало чути.

Це особа, яка має критичне мислення. Тобто, мислення на основі моральних цінностей. Ці цінності передаються з покоління в покоління завдяки вихованню, принципам, середовищу, внутрішньому природньому закону людини і її переконань. Тобто, сформована людина, яка, принаймні, здатна відрізнити добро від зла. Наприклад, на рівні лідерів Церкви сьогодні є багато непорозумінь. Багато-хто в своїх виступах не може розрізнити соціальне від соціалістичного. Що має проповідувати духовний керівник: підтримку демократії, яка показала свою продуктивність та якість життя, незважаючи на усі недоліки? І яка є результатом християнської науки теж, бо підтримує права і свободи людини? Чи восхваляти минулі імперії, які закріпачували, вбивали, винищували і атакували самі ж християнські країни? Бо восхваляння імперій надає нового натхнення психічним хворобам багатьом сучасним кримінальним авторитетам щодо нових воєн і злочинів. Бо, оправдуючи тих дикунів, які юрбою пограбували і повбивали цілі регіони людей, то потрібно засудити єпископів, які старались захистити християн. Це перевертає усю історію християнства і обеззброює сьогодні проти різного виду грабіжників більших і менших банд.

Чому не можна почути виважену позицію богослова-політика? Щоб відповів на просте запитання: чому християни вибирають у владу тих, хто руйнує їхнє християнське життя, чи приймає закони, які взагалі суперечать не тільки християнським нормам, але і взагалі здоровому глузду? Хоча християнські норми побудовані на здоровому глузді. Чому немає звернення українських єпископів до російських релігійних лідерів щодо їхнього засудження щодо позиції щодо війни? Треба деколи не тільки ірода критикувати, але й тих фарисеїв, що навколо нього, які заради привілеїв зрадили науку Христа.

Богослов - це реформатор світогляду. Бо згідно світогляду людей приймають ті чи інші юридичні закони чи економічні закони.

Богослов, завдяки проповідництву цінностей, змінює ціну реальним речам. Це можна побачити на історичних прикладах. Церква, завдяки посланні «О гідності чоловіка», розпочинає боротьбу проти алкоголізму серед населення. Ті самі люди, мають ті самі зарплати, але витрачають вже не на горілку, пиво і т д, а для книг, спорту і освіті. Сьогодні ми можемо побачити, як бракує доброго послання в часі війни: коли є гроші на бруківку, на різні дефеляди, незрозумілі закупівлі нікому не потрібних речей і послуг, але немає для сучасної зброї, броників, реабілітації, лікування солдат. І т д. Треба закликати до здорового глузду людей. І називати добро добром, а марнотратство – злом.

Є навіть серед богословів поняття «ціна» і «цінність». Бо: найважче, де богослов мав би бути визнаним, це в самому ж релігійному середовищі. Пам’ятаю часи, коли, маючи докторат з богословія і соціальної доктрини Церкви, працював за половину мінімальної зарплати в релігійних організаціях. А хтось тішився, що зекономив. Це смішно. Нерозуміння цінності професійного богослова занижує йому ціну як спеціалісту та зарплату. Один відомий релігійний діяч запросив мене до себе на парафію для проведення тренінгу «Соціальна доктрина Церкви і розвиток громади», і запитав, а скільки ви бажаєте за тренінг на 4 години? Він був дуже здивований, коли я сказав йому ціну тренінгу на 4 години. І відмовив. Я йому пояснив, щоб провести професійно тренінг на 4 години, то треба затратити часу 10 років: "бакалаврат-ліцензіат-докторат". 10 років – це інвестиція часу і грошей. Крім того, в його випадку, щоб тренінг мав продуктивність для громади, то потрібно підготуватися 3 дні: вивчити громаду, учасників, підготувати анкети, приготувати відповіді на запити учасників. Згодом, тих 4 години перетворюється на 6 годин, бо є практичні заняття. Тому не розуміючи працю богослова, хоча б на 3 дні, то і оплата ніяка. Інша сторона медалі: в той самий час він здійснив закупівлю кількох речей, без яких взагалі можна було б обійтися, бо недооцінка освіти та просвітництва громади веде до прямого зменшення кількості активних вірних на парафії.

Часто звертають увагу, а хто він такий? Чи він гідний? Людей треба цінувати за їхню продуктивність в житті. Хто не боїться бути самим собою і мати свою тотчку зору. А не за те, що хтось просто є безвольним послушником і імітує з себе досконалого, ні до чого не прикладаючись.

Майже половина осіб, яких я знаю, що закінчили вищі докторські студії по різних напрямках богословія, працюють не по професії і покликанню. Хтось менеджером по торгівлі, хтось продає в магазині, адміністратором в готелі...і тут є велике питання: в чому причини нереалізації особистостей?

Сьогодні, працюючи з двома викладачами одного з американських католицьких вузів на тему «війна і віра», отримавши від них запрошення для викладів в їхньому університеті, розумієш, що якби не війна, то потрібно було б виїхати на три роки в США, бо щоб реалізуватися як богослов України, треба б виїхати з України, тому що для богословів-мирян там є соціальна база. А у нас недооцінка і недофінансування.

Можна побачити картину, що навіть в найглухішому селі люди можуть знайти великі кошти на ікону, побудову каплички, церкви і т д. І це нормально. Ненормально є інше: шкодувати кілька гривень більше для катехита для дітей, для запрошення спеціаліста з богословія, тренера – вихователя.

Переважно, замість науки, потребують «піару». Щось пропіарити, показати форму, але не розкрити суть. Один професор в Римі сказав: проблема багатьох католицьких вузів є, що навчають всього, усіх професій від бізнесу, психології до ІТ, але випускають спеціалістів з католицькими дипломами, які не мислять християнськими нормами. Навчання в богословських вузах, навіть мирян, накладає відповідальність на формування осіб, еліту, які здатні реформувати і євангелізувати суспільство. І, якщо навчаєте бізнесу чи ІТ, то, принаймні, ця молодь мала хоч один курс з соціальної доктрини Церкви протягом семестру? Якщо навчають менеджменту, то чи подавали навчання соціальної доктрини щодо управління? Чи для бізнесменів щодо формування заробітньої плати працівників, щодо етики бізнесу згідно катехизму? Чому в програмах від бізнесу до ІТ є відсутня згадка про назви курсів, де є слово "християнський" чи "соціальна доктрина Церкви"? Бо немодно чи непрестижно? Бо буде критика? Кого і від кого? Відсутність курсів морального богослов'я, катехизму, соціальної доктрини на різних професіях та факультетах в католицьких вузах деформує місію диплому та формування особистості від вузу, який має проповідувати християнську науку. Тому, той, хто вибирає навчання лише спеціальності "богословія", часто має бути готовий бути бідним, як церковна миша… бо стає незатребуваним навіть серед своїх.

Богослови мають створювати інтелектуальні середовища. Це медіа і освіта. Потрібно, щоб фінансувались і створювались католицькі та християнські медіа різного гатунку. Бо чомусь, постійно чути, що на то грошей немає. Крім того, є потреба християнських ліцеїв та гімназій. Те, що їх немає, не сприяє формуванню місцевої еліти. Бо школа - це співпраця батьків і дітей, вихователів та професорів. Ті люди змінюють депресивну провінцію в творче середовище.

Дивно, що досі є мало якісних платформ для богословів. Це питання євангелізації. Це питання виконання місії християнства. Фінансування медіа має бути одним з приорітетів для релігійних структур.

Бо якщо не буде богословів, то запит буде на блогерів і тіктокерів.

Бо, що б мав проповідувати богослов? Істину. Бо переважно люди люблять вухами такі казки: закопав кілька грошей в землю в країні дурнів, поспав, а зранку зійшло дерево з грошима. А богослов: треба посадити, поливати дерево, полоти бур’ян і за років 5 буде добрий результат. Богослов змінює розуміння тих самих речей в суспільстві, а, значить, надає їм реального сенсу, тим самим, завдяки проповідництву, надає їм цінність підвищує реальну ціну тому, що корисно людям заради спільного блага. Це основа реформ.

Бо початок усіх воєн – популізм. Початок усіх бід – брехня. Оправданіє зла – це називати його добром.

Кінець будь-якої держави як організму, який має право на силу і на примус, коли гріх є прийнятий на рівні закону, якого мають дотримуватися і виконувати люди, які мають розуміння, що гріх то є гріх, добро – добром, зло – злом.

Релігійний популізм теж існує: коли людям замість глибокої духовної науки розказують байки байкарі, які самі не вірять у ті байки. Тим самим вони знецінюють богословіє, маючи статус бути богословами, бо подають свої вимисли та видумки як науку Божу. Бо переважна проблема багатьох християн – не те, що є конкуренція і вплив інших наук, світоглядів, чи пресинг. Проблема у тому, що християни не знають християнської науки. Бо велика частина проповідництва: ось прийшла одна жіночка до мого знайомого, і він мені розповів…. Все це переважно міфи. Бо можна імітувати, що хтось телепат, але вкінці виходить телепень.

Прикладом є останні нововведення. Україна потребує не просто зміни дат календаря. Вже давно назріла потреба оновити календар святих та самих свят. Бо багато-хто взагалі не існував, або просто про нього розказували казки і міфи, як хтось вночі вдові через вікно кинув гаманець. Ніби хтось стояв збоку і це нотував. Це як піар. Ці міфи почали записувати через 100 років після смерті учасників даних розповідей, подавали як традицію, додаючи різні особисті видумки про життя мучеників. І тому не треба дивуватися, що молодь не слухає всього. Щоб християнство було актуальним, потрібно подавати приклади реальних сучасних християн, мучеників, принаймні з 17 по 21 століття. Бо є вже епоха писемництва, книговидання, тб, радіо. Є реальні очевидці і свідки, як люди не цуралися своєї віри, були реальними рятівниками інших ближніх. Могла показувати реальні приклади, як дотримувалися принципів віри в щоденному житті.

Інша маніпуляція – це очікування чуд і чудес. Люди шукали і чекали чуда, не бачачи реальних чудес навколо них. Бо є брак знань і розуміння цінностей. Бо християнська наука – це віра, праця, творчість. Це щоденне вдосконалення людини. А не підштовхувати людей вірити в надприродні чудеса. Бо вже сам дар життя є надприроднім і чудесним.

Говорити правду - це непросто, але потрібно в сучасному світі. Бо можемо тоді восхваляти імперії, царів-мучителів, а не мучеників, іродів, а не хрестителів, популістів, а не майстрів. Інакше професори будуть голосувати за коміків, які за їхні ж податки будуть реформувати їм освіту. Інакше ті, що знищували християнство, будуть зображені на іконах поряд зі святими..і будуть заклики до повторення їхнього зла. Просто абсурд.

Ми бачимо дуалізм: проповідується про міфічні цінності, критикується цінності, а не особа. Але ж ті цінності є переконаннями конкретної людини. Цінності самі по собі не існують. Вони живуть в людині і є самою ж людиною. Це показав Іван Хреститель. Він критикував не міфічні цінності, а конкретну особу, Ірода, який вибрав свідомо свій шлях життя.

Моральна здорова людина не є безгрішна. Просто вона здатна визнати вчинок поганим або добрим. Мати силу волі покаятися або взяти на себе відповідальність.

Деколи кажуть, що проблеми богословів є те, що вони варяться в своєму середовищі. Що обговорюють те, що розуміють тільки вони. Насправді, проблема богословів – це відсутність загальної стратегії євангелізації і відсутність духу євангелізації. Тобто, з боку самого ж менеджменту церкви не має запиту. Сіяч має сіяти, а не тримати зерно в коморі, щоб воно зіпріло і зігнило. Бо якщо ти бажаєш євангелізувати, то маєш визнати принцип, що інші мають стати християнами, тому що наша релігія краща. І показати на прикладах: люди мігрують в країни християнських звичаїв, освіти та традицій. Інший рівень розвитку і добробуту, побудований на принципах свободи підприємництва, а не соціально-релігійного феодалізму, який має форму сучасних кланів, талібану, фсб, і т д. Бо коли питання екуменізму чи релігійного діалогу перевищує питання євангелізації, то діяльність богословів стає неактуальною, тому що немає духу євангелізації за принципом: ідіть і навчайте народи...

Чому ж багато лідерів Африки, Азії бажають отримати освіту в вузах, заснованих Церквою, але не бажають заснувати якісні вузи у їхніх державах? чи дати ті ж свободи християнству в своїх країнах, бо християнські держави дають їм у себе? Бо вони феодали, і їм потрібні кріпаки у своїх державах.

І тут виникає розуміння лідерства. Приклад геніальності Шептицького не тому, що він багато міг зробити, а в тому, що він шукав професійних людей в усіх напрямках, деколи, набагато професійніших від нього. І це вело до перемоги всіх. Бо егоїзм і нарцисизм може нашкодити самій місії церкви.

Можна виграти битви, але втратити перемогу, якщо вчасно не зробити висновки. Якщо не формувати критичне мислення. Бо ключ перетворення України лежить в ній самій.

Бо що є актуальне для України після війни? Те саме, що було актуальне і до війни: віра, праця над собою, робота в поті чола, формування активного громадянина та віруючого християнина. Проповідувати істину, не боятися переслідування, дотримуватися заповідей. І все буде добре. І будуть люди на землі, і будуть богослови…

Теги: #Блоги

Останні новини

Вчора
26 квітня