Пастор Анатолій Калюжний: Бог благословить українців сповна! Україна буде великою країною

За його словами, зараз триває насамперед велика духовна війна і поки ми у команді Переможця Ісуса Христа, то приречені на перемогу.

Анатолій Калюжний – старший пастор церкви «Нове життя» в Києві. Єпископ, голова Собору Незалежних євангельських церков України. З початку війни Церква евакуювала більше 2500 людей, опікується ними. Розповсюджує продукти, довозить медпрепарати у госпіталі та у військові частини у зоні бойових дій.

«Руїни і розбита техніка кругом. Страшно»

– Анатолію Івановичу, Ви виїжджали з Києва?

– Перший раз десь після півтора місяці війни – бракувало транспорту для евакуації. Поїхав у Польщу (мені 60+) вивіз водіїв і забрав автобуси. Другий – виїжджав після звільнення Київщини. Один із наших пасторів пережив окупацію в селі Соснівка під Бородянкою. Як тільки розбили росіян, я взяв дружину і подався туди – усі ці дні він був не на зв’язку. Солярка, кров, поспіхом залишені росіянами крадені речі під ногами, руїни і розбита техніка з надклейками “трупи”. Страшно.

Пастор з родиною жив в Гостомелі. Через постійні обстріли неможливо було виїхати у Київ, то ж вони з дружиною змогли дістатися своєї соснівської хати. Він переживав посттравматичний синдром, тому вирішив його відправити до Німеччини, де готові були допомогти.

– Анатолію Івановичу, Ви з 2014-ого року, часів Революції Гідності та початку війни на Сході, намагалися побудувати діалог з росіянами з християнських кіл. Скажіть, будь ласка: очікували, що буде повномасштабне вторгнення?

– Про РФ дуже точно сказав покійний тесть. Сам полковник. Пройшов німецько-радянську війну – з першого до останнього днів. У радянські часи навернувся до Бога. Пережив гоніння, знущання. Так от він весь час нам говорив, що в України немає більшого ворога за росію.

Потрібно бути сліпим, аби не бачити, що вони до цієї війни готувалися віддавна. Коли путін став президентом, мені все було зрозуміло, оскільки мав проблеми з КДБ у радянські часи: друкував літературу в підпіллі, спілкувався із західними ЗМІ… Життя не вистачить, щоби розповісти. То я сказав російським приятелям, мовляв, якщо ваш президент з КДБ, то нічого доброго з цього не вийде. Кдбешна школа знищує людей – забирає людську подобу, цілісність, пригнічує адекватність та руйнує совість… У відповідь чув про те, який Горбачов був нетакий і Єльцин – недолугий, а от путін – перспективний…

Пригадую, на одній міжнародній конференції у Кейптауні (ПАР) мій товариш у своєму виступі сказав про те, що в росії контролюються церкви, зумисне створюється атмосфера, в якій їм не можна нормально служити… Російська делегація здійняла галас, вимагала підписати документи, що путін – демократичний, забезпечує дотримання прав та свобод, натомість виступаючий оббріхує його. Уже тоді КДБ повернулось до старих радянських методів. Тільки й того, що назва змінилася на ФСБ.

«Лише один росіянин зателефонував і вибачився»

– До речі, запитання, яке часто звучить у нашому інформаційному просторі, особливо, у Facebook: чи можна говорити про хороших росіян – вони є?

– Маю чимало знайомих росіян і лише один зателефонував і вибачався, мовляв, пробач, соромно за країну. Це був друг з Татарстану – він татарин.

Я для себе умовно розділив росіян на: тих, які свідомо співпрацюють з ФСБ (здебільшого це лідери першого ешелону – глави конфесій, єпископи); тих, які знаходяться під величезним впливом російської пропаганди і їх годі «пробити»; тих, які десь розуміють – щось не те, та інформації в них недостатньо, бо робота інтернет-ресурсів обмежена, а глибоко копати небезпечно.

Додам, що російська пропаганда – річ духовна й руйнівна. Це – сильна залежність. Й до російських лібералів ставлюся сумнівно. На усіх росіянах є оця печатка несвободи, брехні, залежностей. Не одне покоління пройде, коли вони прозріють. Або не прозріють взагалі.

– Ще з часів Майдану 2013-2014 років ходили пророцтва про покаяння та навернення Росії, мовляв, це станеться через Україну. Ви в це вірите?

– У 1990-х українські протестанти створили більше тисячі церков в Росії – туди поїхали кілька тисяч місіонерів. Однак уже в часи путіна багато з них повернулися, оскільки було неможливо сприймати тамтешні наративи. До слова, вже тоді росіяни розкручували цей маховик проти України.

Знаю багато українців, які все ж залишилися там як служителі. Під час Революції Гідності декотрих запросив до Києва. У нас всіх був досвід роботи в підпіллі і йшлося, зокрема, про те, як можна діяти в РФ, не дивлячись на обмеження та пропаганду. Коли ті повернулися додому, їх по одинці зустріло і пропрацювало ФСБ…

Якщо десь на Заході зустрічаєш росіянина, у компанії з іншим росіянином він не буде з тобою відверто розмовляти. Якщо один на один – може.

Що стосується Росії загалом, вона, на мою думку, – як той північний князь Роша, про якого пишуть біблійні пророки Єзекіїль та Ісая. Звідтіля, можливо, постане Антихрист. У Росії: гебельська пропагандистська машина; схильність до шаманізму; зґвалтована Церква, що виконує ту ж роль, що й при Гітлерові у часи Другої світової – є інструментом у руках російської держави.

Певен, допоки існує Росія в тих межах, що зараз, з тим політичним укладом, суспільним договором між державою й народом, вона – дуже небезпечна.

І хоч, напевно, Бог ще дасть людству час. Однак росія – суцільна біда для всіх – за своїм мисленням, цінностями, стилем життя… Країна, яка, зупинившись в розвитку, загубилася в часі.

«Це передусім велика духовна війна»

– Війна триває четвертий місяць. Емоційний стан у багатьох, навіть у християн, які вміють триматися за віру, природно, коливається. А ваш? Ви неодноразово говорите у своїх зверненнях до християнської спільноти, проповідях про перемогу України, глобальні зміни, велику перемогу добра над злом.

– Вірю, що це передусім велика духовна війна. Про це свідчить те, що ми до цього часу є, стоїмо, боремося. Увесь цивілізований світ у молитвах за нас. Увесь цивілізований світ на нашому боці. Врешті-решт допоки існує Церква, ми у команді Переможця Ісуса Христа. Інакше кажучи, ми приречені на перемогу!

Правду кажучи, я не є фанатом президента Зеленського. Однак коли Київ практично оточили, він запросив глав Церков у Софію Київську молитися за Україну! Гадаю, зараз очільник держави теж приречений на тверду та чітку позицію.

Моє ставлення до будь-якої влади – просте. Ми як християни повинні бути до неї трохи в опозиції. Можна сказати, бути її сумлінням. Бути світлом для світу, як написано в Святому Письмі. Бо хто ж говоритиме правду, про помилки та слабкості, як не ми?!.

Переможемо, оплачемо загиблих, тоді й говоритимемо про час до війни (помилки, які були допущені, і призвели до смертей), саму війну і період після неї.

– Протестантизм, особливо харизматичний, любить говорити про процвітання, владу, яку ми маємо, наші успіхи, аргументуючи тим, що ми діти – Бога-Отця і нам все належить. А у Вашому зверненні до християн прозвучала тема ціни нашої перемоги у цій війні. То в християнстві платиться ціна, поки нас «переплавляють як золото»?

– Я за здорову збалансовану Церкву! Віра дорого коштує. Проповідую про це. Я завжди за неї платив високу ціну – мене, починаючи зі школи, переслідували, звільняли з учбових закладів, чинили тиск…

Якщо колись ми думали, що так легко здобули незалежність у 1991-ому році, то вона виявилася неповною, не остаточною і нині продовжуємо сплачувати за неї.

Ісус Христос знав Хто Він і був готовий платити велику ціну за наше спасіння. Ми теж повинні знати – хто ми, нашу мету і бути готовими платити ціну, що й робимо: остаточно формуємося як політична нація, Схід та Захід разом – тепер на практиці. Це не просто так – тут і зараз, Бог щось робить таке, аби ми стали єдиними та неподільними.

«Як буду благословляти росіян, які чинять зло?..»

– Моя FB-стрічка демонструє, що мало хто навіть з християн готовий молитися за своїх ворогів («… Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, Матвія: 5:44). Ви самі в останніх проповідях сказали, мовляв, складно й Вам ворогів, у даному випадку – росіян – благословляти. Очевидно, тема прощення буде непростим тривалим процесом…

– Все стає зрозумілим, коли ми дивимося на Бога. Навіть Він не може пробачити людину, якщо вона не просить пробачення, не усвідомлює провину, не розкаюється. Уявіть, якби нині Росія усвідомила свій злочин, визнавши його перед світом. Більше того, коли митар Закхей покаявся, він волів віддати вчетверо тим, кому завинив. «Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо» (Єв. від Луки 19:8). От тоді вже можна думати про прощення.

А зараз як буду благословляти росіян, які чинять зло?.. Все, що можу, – віддати суд в руки Божі. А самому захищати родину, друзів, суспільство, державу від навали ворога. Я зростав в баптистській Церкві, тому був пацифістом. Однак давно вже ним не є. Церква чогось варта, коли може когось чи щось захистити. Коли ми говоримо про демократичні цінності, то їх потрібно захищати. До того ж, а як же біблейське «Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу кладе за друзів своїх» (Єв. від Івана 15:13).

Щойно почалася війна, пішов до наших братів у тероборону й отримав автомат з набоями. Краще думаю, помру з автоматом в руках, ніж на колінах перед москалями. Потім до тероборони доєдналися молоді хлопці, то зброю передав їм.

«Бог шукав народ, через кого діятиме. Знайшов нас з вами»

– Анатолію Івановичу, у Вас гарна аватарка на Facebook, де Ви граєте на тромбоні. Читала, що любите джаз.

Ось уже п’ятий місяці війни. Люди потроху адаптуються. Декотрі цивільні мають почуття провини, мовляв, на Сході та Півдні України точаться бої, відбуваються обстріли та ракетні влучання столиці, прикордонних сіл та містечок на Півночі і навіть в Центрі, як от нещодавно в Кременчуку. А вони намагаються облаштувати життя у відносно безпечних регіонах в тилу. Що на це скажете?

– У мене це було кілька місяців. Місяців зо два точно. Наче стиснуту пружину відчував всередині: не спав, не їв нормально. Приміром, дуже люблю паритися в лазні – для мене це відпочинок та спосіб спілкування. Однак не міг. Якось прийшов мій прихожанин, син якого служить в полку «Азов». І каже, що син з друзями після Бучі їдуть на Схід і було би добре для них організувати лазню. Ми парилися і молилися всі разом, потім я молився з кожним. Тепер тримаю з ними зв’язок. Тішуся, коли відчуваю, що вони тверді духом. Після тієї зустрічі мене трохи відпустило. Розумів, що жити з такою напругою не можна…

У мене є одне хобі – бджолярство – маю кілька вуликів. Воно допомагає мені трохи переключитися. Хоча через вибухи багато бджіл загинуло – від шуму тривожилися і вилітали на сніг. До слова, українці дуже схожі на бджіл. Вони так само працюють завзято. Але коли приходить небезпека до їхнього дому, українці так само, всі як один, стають вояками.

Часто ставлять питання: чому Бог допустив війну? На мою думку, Він усвідомлює, що відбувається в Росії, які проблеми вона створює для світу та поневолених народів. Тому то Бог і шукав народ, через кого діяти. Знайшов нас, простих, не багатих але вірних і завзятих. Я переконаний, що з Його допомогою ми здатні звести нанівець і перемогти таку навалу, зухвалість, брехню та несправедливість. На нас з вами, чекає велике Благословення! Україна буде духовною, заможною впливовою країною. І це не пафос. У Господа такий характер – благословляти тих, хто вірний Йому і не боїться смерті.