Огляд законопроєкту про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання діяльності релігійних організацій (№ 8262)
Профільний комітет рекомендував (висновок від 22.12.2022 р.) включити законопроєкт до порядку денного сесії Верховної Ради України (що було здійснено 07.02.2023 р.) та за результатами розгляду у першому читанні прийняти за основу.
Відповідно до пояснювальної записки, проєкт Закону № 8262 розроблено з метою удосконалення правового регулювання зміни підлеглості релігійних організацій в Україні. На думку авторів, встановлений Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» порядок прийняття рішень релігійною громадою щодо зміни підлеглості є украй ускладненим та суперечливим. Крім того, синхронні зміни не були внесені до Закону в частині унормування права релігійних управлінь, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій) на зміну їхньої підлеглості. Надмірною бюрократичною залишилася й процедура реєстрація змін у статутах (положеннях) релігійних організацій, зумовлена зміною їхньої підлеглості. Не сприяє розвиткові релігійних організацій в Україні, зокрема канонічної Православної церкви України (ПЦУ), збереження законодавчої заборони щодо передачі державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку релігійній організації. Автори ініціативи підсумовують, що всі означені недоліки та прогалини зумовили необхідність підготовки пропонованого законопроекту, покликаного суттєво оптимізувати правове регулювання діяльності релігійних організацій в Україні.
З цією метою проєктом Закону № 8262 пропонується внести зміни до статей 8, 9, 10, 14, 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Що ж пропонується змінити (вдосконалити) у законодавстві.
Насамперед спрощується вимога та й саме формулювання щодо прийняття рішення – рішення про зміну підлеглості має ухвалюватися «не менш як двома третинами присутніх членів загальних зборів релігійної громади». Зараз є «не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до її статуту (положення)». Здавалося, фактично це одне і те ж, лише простішими словами сказано про ті ж 2/3, але є нюанс. Тут зупинимося детальніше.
Згідно з чинним законодавством, у статуті релігійної громади має міститися норма про необхідну кількість членів релігійної громади, для визнання загальних зборів релігійної громади повноважними. Наприклад, в громаді є 100 членів. Статутом релігійної громади передбачено, що загальні збори є повноважними, якщо в них бере участь більш як ½ (50 %) членів релігійної громади (тобто мінімально – це 51 особа має зареєструватися і брати участь у загальних зборах, щоб вони визнавалися повноважними). Дві третини від 51 присутньої особи – це 34 особи, голосів яких достатньо для прийняття рішення про зміну підлеглості. Тобто із загальної кількості членів у 100 осіб, на повноважних зборах присутня 51 особа, з яких 34 проголосували «за» - і рішення вважається прийнятим. Наче все зрозуміло. Запитується, для чого змінювати формулювання у законі? Але що робити, якщо у чинній редакції статуту релігійної громади не міститься вимоги щодо кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади. Як дізнатися, чи буде достатньо присутності лише понад ½ (50%) членів громади, чи потрібно не менше як 2/3 (66,66%) чи не менш як ¾ (75%) членів для повноважності загальних зборів? За таких обставин релігійна громада не може виконати припису закону про рішення, що має прийматися «не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади ВІДПОВІДНО ДО ЇЇ СТАТУТУ (ПОЛОЖЕННЯ)». Напевне саме для цього у законопроекті пропонується не робити акценту та оминути вказівку про повноважність зборів відповідно до статуту.
У проєкті № 8262 скасовується вимога, щоб Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту засвідчувалося підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Окрім релігійних громад, передбачається можливість щодо зміни підлеглості також «релігійного управління», «монастирів», «братств», «місій». Водночас тут дещо не зрозуміла юридична логіка авторів: а де ділися такі види релігійних організацій як «релігійні центри» та «духовні навчальні заклади»? Відомо, що чинне законодавство не містить жодних розрізнень щодо «релігійного управління» та «релігійного центру», які представляють релігійні об’єднання. То чому релігійне управління (яке представляє релігійне об’єднання) може змінити свою підлеглість, а релігійний центр (який також представляє релігійне об’єднання) цього не може здійснити? Чому у цьому переліку нема духовних навчальних закладів?
Також, на нашу думку, є недосконалим формулювання «загальні збори органу управління», що вживається у доповненнях до ст.ст. 9, 10 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», зокрема, рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами органу управління релігійного центру (управління), монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії). По-перше, «загальні збори» є (або можуть бути) самостійним «органом управління». По-друге, «загальні збори» можливі, коли є колегіальний орган управління (коли в такому органі управління є дві й більше осіб). По-друге, що робити, коли у статуті не передбачено такого органу як «загальні збори».
Наприклад, в певному «релігійному управлінні» статутом передбачений одноособовий орган управління (в одній особі) – «єпархіальний архієрей». Тоді виходить «загальні збори єпархіального архієрея»? Або в «місії» статутом передбачений одноособовий орган управління – «Директор»? Тоді виходить «загальні збори Директора»? Коректнішим, на нашу думку, було б «уповноваженим органом управління» (яким можуть бути і «загальні збори», і «єпархіальний архієрей», і «директор» тощо).
У проєкті № 8262 скасовується вимога подання додаткового документа про право власності чи користування приміщенням або письмової згоди власника приміщення на надання адреси за місцезнаходженням релігійної організації.
Скасовуються вимоги про надання оригіналу чи належним чином засвідченої копії чинної редакції статуту релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації. Зупинимося дещо детальніше на цьому. Таке скасування надання чинної редакції статуту є виправданим для тих релігійних організацій, які здійснювали державну реєстрацію установчих документів (змін до установчих документів) після 01.01.2016 року, і статути яких державний реєстратор вніс до ЄДР та розмістив в електронній версії на порталі Міністерства юстиції. Адже в цьому випадку державний реєстратор має можливість доступу до електронної версії статуту релігійної організації. Водночас вимога подавати “оригінал чи належним чином засвідчену копію чинної на дату подачі документів редакції статуту” мала б залишитися щодо тих релігійних організацій, які здійснювали державну реєстрацію установчих документів (змін до установчих документів) до 31.12.2015 року, і статути яких не внесені до ЄДР та не розміщені в електронній версії на порталі Міністерства юстиції. Державний реєстратор не має доступу до статутів, що не містяться в ЄДР. Щодо скасування вимоги подавати оригінал свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної організації, виданого органом реєстрації, то чинне законодавство ніколи не встановлювало і не встановлює такого документа як «свідоцтво про реєстрацію статуту», тому в Законі і так було (є) зайвим його вимагати.
Важливим елементом у проєкті № 8262 є скасування вимоги про нотаріальне засвідчення (з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документі) справжності підписів на рішенні уповноваженого органу управління релігійної організації (протоколі релігійної громади, грамоті/наказі релігійного управління, тощо), що подається для державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
Також дозволяється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку релігійній організації. Водночас встановлюється заборона передавати державне або комунальне майно в оренду, безоплатне користування або позичку релігійній організації, яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об’єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі-агресорі.
У прикінцевих положеннях проєкту № 8262 пропонується, щоб договори оренди, безоплатного користування чи позички державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, з релігійною організацією, яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об’єднання), входить до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, втрачають чинність з дня набрання чинності цим Законом.
Висновок
За останній рік у Парламенті було зареєстровано низку «релігійних» законопроектів, що пов'язано із посиленням уваги до питань національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій в умовах збройної агресії рф проти України та є відповіддю на суспільний запит стосовно єдності православ’я.
Водночас серед зареєстрованих проектів актів ВРУ, що перебувають на розгляді, ми не знайшли тих, що б стосувалися актуального та важливого питання – подолання проблеми «подвійної реєстрації» релігійних організацій (реєстрації статуту та державної реєстрації юридичної особи), про яку наче б то всі уже забули, і яка стоїть на перешкоді спрощення процедур в діяльності релігійних організацій (у т.ч. зміни підлеглості) та потребує правового регулювання.
Правове регулювання діяльності релігійних організацій – надзвичайно чутлива тема, що потребує значного експертного зусилля, професіоналізму, знань тонкощів справи, завжди супроводжується консультаціями з релігійними організаціями, з практиками, які працюють у сфері державно-конфесійних відносин.
На відміну від багатьох країн Європи, де взаємини держави з окремими Церквами встановлені на рівні окремих Законів (приклад, Латвія - «Закон про Латвійську Православну Церкву») в Україні діє універсальний Закон про свободу совісті, що поширює свою юридичну силу на всі віросповідання та релігійні організації в Україні. І зміна універсальних «правил гри» щодо зміни підлеглості стосуватиметься не лише православних різних юрисдикцій, а й вплине на діяльність усіх спільнот.
Верховна Рада України має дати фахову законодавчу відповідь на величезний суспільний запит щодо удосконалення правового регулювання діяльності релігійних організацій, полегшення процедур та подолання конфліктів між православними Церквами задля досягнення єдності.
