Образ Христа як Софії-Премудрості Божої у храмі УКУ
Софія-Премудрість Божа
Софія-Премудрість Божа – таємнича постать, що з’являється у текстах Старого Завіту, а в Новому Завіті та християнському богослов’ї пов’язується з особою Сина Божого.
У Старому Завіті низка текстів говорять про Божу Премудрість просто як про рису Бога, що проявляється у творінні, у досконалій гармонії світу («Все в премудрості сотворив єси» Пс 103:24). Проте в інших текстах Софія набуває виразних особових і божественних прикмет: вона існує з Богом предвічно, раніше за будь-яке творіння (Прип 8:22–26), вона «помазана Богом» (Прип 8:23), вона перебуває з Богом при створенні світу і бере у ньому участь як «майстриня», що вміло формує світ (Прип. 8:27-31). Вона навчає людей мудрості, оселяється в Єрусалимському храмі як «дерево життя» (Сир 24:7-19). Премудрість будує дім, витесуючи сім стовпів для нього (Прип. 9:1), і влаштовує бенкет-учту для своїх дітей (Прип. 9:4-5).
Це дало підставу Отцям Церкви вбачати у цьому образі пророчу вказівку на троїчність Бога: Бог Отець творить світ не сам, Йому співдіють Софія-Премудрість і Дух Божий (Бт 1:2). Новий Завіт прямо ототожнює Софію із Сином Божим – Логосом, називаючи Христа «Божою Силою і Божою Премудрістю» (1 Кор 1:24) і описуючи Його як «відблиск» слави Отця (Євр 1:3 з Мудр 7:26).
Образ Сина Божого як Софії-Премудрості є центральним і об’єднавчим елементом іконографічного ансамблю храму. Так, у куполі – Син Божий, воплочений як Ісус Христос, в людському історичному образі. Тут Він зображений як Господь-Вседержитель (грецькою «Пантократор»), який сотворив світ і підтримує його своєю силою. У мозаїці святилища – предвічний Син Божий в образі Софії-Премудрості, яка теж поєднує ідею творіння світу і його спасіння. У «розетці» на склепінні святилища – ранньохристиянський символ Христа – т. зв. «хризма» або «монограма» літер Х-Р та «Альфа і Oмега».
Оскільки християнська іконографія знає лише одне пряме зображення Бога – як воплоченого Христа, то це зображення Софії-Премудрості – «типологічне» (від «типос» – прообраз, пророчий, символічний образ). Воно зіткане з різних біблійних елементів, кожен з яких наділений глибоким змістом.
Іконографія Софії-Премудрості представляє її у вигляді біблійної постаті т. зв. «Ангела Божого». Ангел Божий – це старозавітній символ явління Бога людині: самé слово «ангел» означає «посланець», а фразою «Ангел Божий» («Ангел Ягве») Біблія описує різні появи Бога патріархам і пророкам (Авраамові, Якову, Мойсеєві…) Важливо підкреслити, що тут ідеться не про ангела як сотвореного і «службового» духа, а про метафоричне представлення самого Бога. Тому він одягнений у царські шати і має на голові вінець-діадему, а в руці – жезл як знак влади. Навколо його голови – т. зв. «хрещатий німб», який в іконографії може мати лише Христос, а на ньому – напис Імені Божого, об’явленого Мойсеєві (Вих. 3:14) – «Ягве – Сущий» (грецькою: ὁ ὤν). Водночас зображення Софії наділене і певними рисами жіночості, адже «мудрість» у єврейській і грецькій мовах, як і в українській – це слово жіночого роду, а відтак Премудрість у Старому Завіті представлена у жіночих образах (мати, вчителька, наставниця, майстриня…).
Постать Софії-Премудрості у Святому Письмі і християнській традиції поєднує у собі три важливі і взаємопов’язані теми:
Сотворення – Спасіння – Нове творіння
Всі вони представлені у мозаїчній композиції святилища храму Святої Софії-Премудрості Божої.
Сотворення світу: Син як творче Слово (Логос) і Премудрість (Софія) Божа є посередником у створенні Отцем світу. У Символі віри Церква проголошує: «Вірую… в Єдиного Господа, Ісуса Христа, Сина Божого… що через Нього все постало» (тобто все було створене) (пор. Йоан 1:3). Софія-Премудрість як творче Начало всього сущого є композиційним центром мозаїки. У її постаті поєднана творча динаміка (виражена у рухах голови і рук, складках одежі) і величний спокій (переданий через її маєстатичну поставу, монументальність золотої аури, крил і шат, симетрію зображення). Обличчя Софії – прекрасне, а пасма волосся заплетені та гарно укладені. Поєднання усіх цих елементів символізує гармонію творіння, мудрість і красу його устрою. Впорядкованість та лад світу (космос – з грецької «краса, порядок») тріумфує над безладом-хаосом. Водночас цей світ сповнений розмаїття й багатства різних форм життя.
Обабіч Софії – стрункі ряди ангелів («ангельські чини»). Сім ангелів символізують сім днів творіння, а кожний з них тримає в руках сфери з відповідними для кожного дня символами: створення світла, розділення вод і суші, створення людини тощо. Постаті ангелів схилилися перед Софією у шанобливому поклоні – вони наче приймають з її творчих рук ці сфери-дні (у цьому мозаїка дещо перегукується із традиційною для святилищ композицією «Причастя апостолів», на якій учні приймають Євхаристію з рук Христа). Софія-Премудрість благословляє новостворений світ. З іншого боку, можна сказати, що ангели приносять і віддають символи творіння Софії як Богові-Творцеві. Це – глибоко євхаристійний символізм прийняття дару творіння із вдячністю і взаємного принесення його в дар Творцеві (слово Євхаристія означає «благодарення», «подяка»). Це перегукується зі словами Літургії: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все».
У нижньому ярусі композиції представлене самé творіння – квітучий Едемський Сад – Рай, сповнений рослин, птахів і тварин. З-під престолу Премудрості випливає ріка, що розділяється на чотири русла і зрошує Рай (Бт 2:10). Посередині його – Дерево Життя, що символічно пов’язане і з Мудрістю, і з символом Древа Хресного.
Спасіння світу: людина як «образ і подоба» Божа (Бт 1:27) поставлена у цей Едемський сад, щоб упорядковувати його та самій зростати у святості та богоподібності. Однак у життя людини входить гріх і зло, які руйнують також красу і гармонію творіння. Дерево Життя, дерево Пізнання добра та зла, Дерево Хреста – усі ці символи сплітаються в одне у драмі падіння – відкуплення – спасіння. На композиції знак Хреста – як символ відкуплення через смерть і Воскресіння Господа – присутній усюди: на золотому небозводі мозаїки, в руках Софії-Премудрості, на її німбі й діадемі, на престолі-трапезі та на стилізованому зображенні райського дерева.
Софія-Премудрість навчає людей мудрості і страху Божого, оберігає Божий Закон та лад у світі, символом цього є збудований нею дім на семи стовпах (Прип 9:1). Це «дім» світобудови і водночас дім Божий – Єрусалимський Храм і новозавітна Церква. Стовпи цього дому символічно представлені у неї над головою як «стовпи творіння», на яких стоїть світ. Водночас Премудрість влаштовує гостину, на яку кличе всіх, хто забажає прийняти запрошення (Прип. 9:4-5). Ця учта нагадує нам євангельський весільний бенкет (Мт. 22:1-14) і водночас – літургійну трапезу Євхаристії. Старозавітна Премудрість запрошує: «Прийдіть, мій хліб їжте, і вино, що я приготувала, пийте» (Прип. 9:1). А Господь промовляє: «Прийміть, їжте… Пийте з неї всі…» (Мт. 26:26-27). На мозаїці ця «гостина Премудрості» зображена у виразному літургійному контексті, на що вказує престіл, хліб на дискосі, чаша з вином, колосся і грона.
Нове творіння: Мета приходу Господа у світ і мета Літургії Церкви – оновлення творіння: «Ось творю все нове» (Одкр. 21:5). Хрест, який церковне Передання називає Животворящим, не є символом смерті, а символом Воскресіння і нового, вічного Життя. Через життєдайну Жертву Господа, дерево хреста квітне і плодоносить як нове райське дерево Життя. Євхаристія – це пожива безсмертя, трапеза Царства Божого, небесна Літургія. У ній старий світ і нове творіння, земний Сад та Небесне Царство, ангели і люди спільно служать своєму Творцеві.
Деталі мозаїки
