Святкування російського Різдва

27 December 2011, 10:05 | Blogs |  | 22 |   | Code for Blog |  | 

У жоден інший час так як у час наближення до Різдва не відчувається абсурдність подвійних різдвяних святкувань. Особливо, якщо взяти до уваги, що більшість православних церков вже пристосували свій календар до змін, встановлених Богом у природніх законах.

У цілому світі проходять передріздвяні приготування, а ми готуємося до новорічних святкувань. Новий Рік у нас фактично перебиває цей підготовчий період. Ялинка, святковий настрій, вечеря і решта святкової атрибутики повинні б мати свій початок у святкуванні Різдва Господнього. А в нас святкування Різдва бере свій початок у святкуванні нового року. Різдвяні святкування українців візантійського обряду вже є ніби вчорашнім борщем. У час існування телевізора, інтернету та інших засобів інформації всі вже мають можливість насолодитися різдвяною радістю всесвітнього Різдва. Його вже не можна називати католицьким у конфесійному значенні цього слова, внаслідок святкування його іншими православними церквами воно стало католицьким у значенні всесвітнім.

Недавно читав надзвичайно цікаву статтю львівського історика Олега Павлишина про спробу впровадження нового календаря станіславівським єпископом Григорієм Хомишином. Календарна реформа була успішно впроваджена у церковне життя станіславівської єпархії. Це ані не поділило церкви ані не викликало гучних протестів.

Кроком у минуле стала уніатська політика (інакше назвати не можу при всій моїй великій повазі до митрополита) Андрея Шептицького, його намагання навернути Росію. Хомишина змусили відмовитись від нового стилю. У цьому світлі їх пізніше протистояння стає зрозумілішим. (До речі те саме патр. Йосиф (Сліпий) зробив пізніше з чікагською єпархією).

Не знаю доки ця увага до нашого північного сусіда буде стримувати розвиток наших церков та держави. Ярослав Грицак у своєму виступі “Третя Україна” на TEDxLviv називає одним із “гальм” розвитку країни причетність до візантійської традиції. Проблемою є не причетність до візантійської традиції, але якесь неадекватне ототожнення цієї традиції із одним із її центрів у Москві.

Якщо колись святкування церковних свят за старим стилем і могло бути оправданим дотриманням традиції та сопричастю із східними православними церквами (бо більшість їх вже синхронізувала свій церковний календар із астрономічним: 25 грудня Різдво святкує Римо-Католицька Церква, більшість протестантських та православних Церков — включаючи Константинопольську (крім Афону), Антіохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку), то сьогодні воно є лише ознакою зашореності та залежницької лояльності до Російської Православної Церкви.

Сподіваюся, що у новому році і церква і держава почнуть незалежний органічний для них розвиток здорового глузду і не будуть залежні від ніяких псевдоідеологій „РУССКОГО МИРА”, які лише гальмують всі добрі починання.

Все, написане вище, почав писати на початку цього року (2 січня). Минув рік, але нічого не змінилося. Північний патріарх і далі їздить по Україні, українське православ'я і далі, замість орієнтуватися на вселенське, очікує визнання від російського, греко-католики возять ялинки в Рим, починаючи вселенські різдвяні свята, які бояться прийняти і таким чином показати, що навчились осмислювати традицію і робити з неї висновки. Всюди панує не ”РУССКИЙ МИР”, а „РОССИЙСКИЙ СТРАХ”! Є сміливість творити структури, нема сміливості їх осмислювати. Сумно. Висловлюю ще одну надію на Євро 2012. Ікону „Євробогородиці” ми створили, може дасть Бог розуму і на вселенське святкування Різдва Його Сина.

Дозволю собі подати кілька цікавих (для греко-католиків і не тільки) цитат:

Артикули берестейської унії: Новий календар, якщо не можна вживати старого, ми приймемо, однак не порушуючи Пасхалії і наших свят, тобто так, як це бувало за часів згоди, бо ми маємо деякі свої особливі свята, яких панове римляни не мають: це, наприклад, у день 6 січня, коли вшановуємо охрещення Господа Христа, і на перше об’явлення Бога, в Тройці єдиного, яке в нас зветься Богоявлениям; того дня ми маємо особливу церемонію освячення води.

О устройстві и реформі календаря Греко-Рускои Церкви / Написавъ и издавъ Іосифъ Мhльницкій, Д-ръ Св. Богословія, Пралатъ почетный Совітникъ и Референтъ Гр. Кат. Митроп. Консисторіі, Вицеректоръ Гр. К. Генераль. сіменища духов. во Львові. Львôвъ, 1903. С. 36-37: „Такъ доказалисмо, що календарь греко-рускій безъ нарушеня обряду и головныхъ засадъ своихъ може бути поправленъ, щобысмо по звычаю ôтъ отцівъ, переказаному въ ті саміи дни съ западною церквію, головніи таинства віры едынымъ серцемъ и едыными устами прославляли”.

о. І. О. М-й. В справі зміни калєндаря, Нива 1914 Т.11 ч.13-14, С. 421: „Через захованє юлїянського калєндаря Русини-католики руського обряду неможуть заховувати і триматись свого обряду, не можуть після свого обряду заховувати своїх свят, як Русини руського обряду, урядники, жовнїри, міські слуги, фіякрові фірмани, дозорцї камениць і домів. Ті всї люди є примушені обставинами власне з причини юлїянського калєндара раз навсїгди покинути руський обряд, а приняти латинський”.

о. Г., Справа принятя Григорянського калєндаря. Нива 1914 Т.11 ч.4-6, С. 127-128: „через наш калєндар ми тратимо що року тисячі одиниць з нашого обряду. […] ми неначе змушуємо тисячі наших слуг, робітників, ріжних приватних і рядових функционарів поволи відзвичаювати ся від нашого обряду і народу. Годї вимагати від хлїбодавця, щоби він позволив свому слузї сьвяткувати подвійні сьвята. А знова слуга, робітник не може задля того покинути службу, бо нинї тяжко найти лиш у свого зарібок на хліб. […] Найбільше відчуваєсь ріжницю нерівного численя по містах, мішаних селах, на пограничах польсько-руських, та в мішаних супружествах”.

Вважаєте, що ці аргументи відносяться до початку століття? Я знаю принаймні 5 глибоко-віруючих культурних і освічених підприємницьких грекокатолицьких родин, які цього року вирішили святкувати із цілим католицьким світом.

Навіть Російська Православна церква не завжди категорично ставилась до святкування за новим стилем див. прот. Владислав Цыпин «Церковный календарь» // Церковное право. М., 2006: «На Московском Совещании 1948 г . было вынесено официальное постановление, касающееся календарной проблемы, согласно которому для всего православного мира обязательно совершать праздник Святой Пасхи только по старому (Юлианскому) стилю, согласно Александрийской пасхалии, а для неподвижных праздников каждая автокефальная Церковь может пользоваться существующим в этой Церкви календарем, и наконец, клирики и миряне обязательно должны следовать календарю или стилю той поместной Церкви, в пределах которой они проживают.

Однако, руководствуясь принципом икономии, Священный Синод Русской Православной Церкви в 1967 г . вынес постановление: «Имея в виду практику Древней Церкви, когда Восток и Запад (Рим и азийские епископы) праздновали Пасху по-разному, сохраняя полное молитвенно-каноническое общение между собой, принимая во внимание опыт Православной Финляндской Церкви и наших приходов в Голландии, а также исключительное положение прихожан храма Воскресения Христова среди инославного мира, разрешить православным прихожанам, проживающим в Швейцарии и находящимся в юрисдикции Московской Патриархии, совершать неподвижные праздники и праздники Пасхального крута по новому стилю»».

о. Костянтин МОРОЗОВ, Секретар Літургійної Комісії при Конференції Римо-Католицьких єпископів України, консультор Конгрегації у справах Богопочитання і Звершення Таїнств: Римо-католики святкують Різдво 25 грудня, тому що всі без винятку християни святкують Різдво 25 грудня. Щоправда одні за юліанським, інші – за григоріанським календарем. Розбіжності календарів спричиняються до різних дат святкувань, але всі ми однодумно святкуємо Різдво 25 грудня. І не тому, що достеменно відомо, що Ісус Христос народився в цей день. Більше того, в жодному історичному документі, ні в Євангеліях, ми не знайдемо точної дати народження Ісуса.

Е.Квінлан, Скрипт з предмету “Літургійний рік” УКУ 2000:Розглядаючи причини встановлення дати 25 грудня, бачимо, що існують три основні теорії, і кожна теорія представляє інший підхід до часу та святкування подій Спасіння.

Перший підхід є історичним. Він вважається найменш переконливим. Деякі Отці Церкви намагались встановити історичну послідовність подій. Ці події розпочинаються 23 вересня зачаттям св. Йоана. Благовіщення припадає на шостий місяць після цієї дати, а народження Ісуса - на девятий місяць від Благовіщення. Недолік аргументу в тому, що ми також не знаємо точної дати зачаття Йоана.

Другий підхід до встановлення дати Різдва повязаний із сонячним циклом року. Він повязує різні свята із тривалістю дня: зачаття св. Йоана припадає на 23 вересня (день осіннього рівнодення); Різдво - на 21 грудня (найкоротший день); Благовіщення – на 20 березня (день весняного рівнодення), народження св. Йоанана 24 червня (найдовший день - 29 червня). Крім того, багато символів сонця використовуються в нашій Літургії: вівтар в церкві, як правило, звернений в напрямку сходу сонця. Під час церемонії Хрещення, коли ми відкидаємо диявола, то повертаємось на захід, а коли приймаємо Христа - на схід. Питання залишається в тому, чи це повернення до поганства, чи виправдане використання символів природи для глибшого вираження релігійного значення.

Третій підхід полягає, можливо, в тому, що 25 грудня в Римі святкували день народження сонцяNatalis invicti. Тобто, Церква в Римі могла прийняти поганське свято і наповнити його християнським змістом. Та щодо цієї теорії існує одне вагоме історичне заперечення. Свято непереможного сонця було новим святом в Римі. Його встановив імператор Аврелій в 274 році до Христа. Сумнівно, що християни прийняли таке нове свято, яке ще не могло глибоко ввійти у їх релігійне життя, та відкинули багато давніших та популярніших свят.

Василь Рудейко, Літургійні святкування Різдва Христового: Факт, що у Типіконі Великої церкви та й у сучасних літургійних текстах неділя перед Різдвом Христовим особливо згадує Даниїла і трьох отроків, може вказувати на невідому нам із джерел традицію святкування свята Різдва у неділю. Зокрема, на це може вказувати також апокриф , датований п’ятим століттям — “Слово Йоана Богослова про упокоєння святої владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”, що між іншим говорить наступне: “І звістив нам (апостолам) Святий Дух: “чи знаєте ви, що у неділю Діва Марія удостоїлась благовіщення від архангела Гавриїла, в неділю народився Спаситель у Вифлеємі, в неділю ж люди єрусалимські вийшли з галузками зустрічати Ісуса, мовлячи: ’Осанна в вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!’. І в неділю він воскрес з мертвих, і в неділю прийде судити живих і мертвих, і в неділю зійде з небес у славі і честі задля переставлення святої Діви, що Його породила!”

Тиждень перед Різдвом відповідає Великому тижневі перед святом Воскресіння. У ці дні особливі святкування: стихири, канони — все закликає нас остаточно приготуватися до приходу Христа. Повечір’я цього тижня містять особливі канони — тріоді, створені на зразок тріодей Великого Тижня перед святом Воскресіння. Не лише структурно, але й тематично ці тріоді відповідають тріодям Страсного Тижня. Тріоді понеділка та вівторка згадують про добровільний прихід Христа у плоті. У середу згадується задум Ірода убити Христа. Тексти четвергового канону поєднують прихід Христа у тілі із відданням Його Тіла і Крові за спасіння всього світу. П’ятниця говорить про вбивства вифлиємських дітей, яке стає прообразом Страсної П’ятниці Страждань і Смерті Христа. І нарешті, у текстах суботнього канону згадано пелени, якими був сповитий невмістимий Творець всього, як образ сповитого плащаницею і лежачого у гробі Христа, що гряде смерть подолати і воскресши із мертвих, світ спасти.

Ці факти можуть вказувати на те, що існувала традиція святкувати Різдво не у конкретну дату, але у неділю, найближчу до 21-го грудня.

Є над чим подумати богословам і літургістам.

Система Orphus
Rating
0
2
22comments count

comments

add comments 
  • rusalka | 28 December 2011, 21:00
    comment comment

    Ось ця стаття http://www.history.iv-fr.net/article.php?id=988 якраз власне ця реформа потерпіла фіаско,як і більшість нововведень преосвященного Григорія Хомишина. Кожен має право на свою думку, але доки УПЦ, УПЦ КП та інші не дійдуть згоди в цьому питанні, не варто впроваджувати її на практиці. А то будуть знову нові поділи і конфлікти. У нас є села де 2-3 "конфесії"! Никодимові добре сидіти у Львові і богословствувати про новий стиль. А нехай він поїде у який-небуть райцентр у Східні області, або в Турівський район і там пояснить народові, що від сьогодні ми святкуватимемо польські свята:))))А якщо серйозно, то треба аргументовано попрацювати над цим років так із 10, щоб не повторити помилки парафій міста Чікаго, де 2 укр. громади взаємно ображають себе називаючи одних поляками, а інших - москалями :)))

    • nykodym | 29 December 2011, 09:19
      comment comment

      Пані, rusalko, статтю п.Олега Павлишина треба читати повністю і намагатися зрозуміти її цілісний контекст. І, до речі, для цілості треба почитати її у цілісному вигляді, з примітками. Там багато цікавих цитувань. Ось він пише про рівень дискусії у тогочасній пресі: “Прикметним було те, що ніхто не дискутував з приводу відповідності григоріанського календаря астрономічному часові чи правомірності його функціонування в релігійному житті Греко-католицької церкви. Більшість опонентів говорили про невдалий час для реформи, нелегітимний спосіб її здійснення та про необхідність серйозної підготовчої роботи.” Хіба це нормальна аргументація? Є якісь конкретні аргументи про те, чому святкування є абсолютно несприйнятним? Як на мене ціла тогочасна дискусія проходила у контексті австрійсько-російської політики та побоюваннях латинізації. Хомишин про це знав і навіть аргументував чи існувало б несприйняття, якщо б новий стиль впровадила Росія. Щодо Вашого “селянського” аргументу, автор пише наступне: “Загалом, у тогочасній пресі не знаходимо відомостей про масовий опір календарній реформі зі сторони селян. Зрозуміло, якби такі випадки були, їх не оминули б увагою відверто налаштовані проти реформи українські часописи.” Проблемою впровадження реформи, як видно із статті п.Олега, були якраз не селяни, але інтелігенція, яка ніколи не мала чіткого визначення куди вона хоче належати до Австрії чи до Москви: “З огляду на опір календарній реформі Г. Хомишина з боку церковних кіл та українського політичного проводу Галичини, вона була приречена на невдачу.” Я, до речі, не завжди сиджу у Львові, там не народився і не виріс. Тому маю певний досвід. Проблема у тому, що наші політики, і церковні також дуже часто недооцінюють мудрість селян. Не всі тупі і забобонні. Далеко не всі. Але, якщо показником нашого церковного життя має бути “Тур[к?]івський район”, то будь-ласка, переносьте центр нашої церкви туди. Автор каже далі: “Певною перепоною для функціонування н. ст. у греко-католицьких парафіях Станиславівщини були повторні російські окупації цього терену.” Почитайте до цього ще книгу о.Миколая Балашова “На пути к литургическому возрождению”Москва 2000 і ви зрозумієте, що у Російський церкві також не завжди всі були обрядовірами, там також готувались до церковної реформи і їм також завадила революція 1917 і окупація Росії “більшовиками”. Звичайно, якщо дискусія буде проходити у контексті “польських свят”, то вона буде приреченою як і у часи Хомишина. Але на відміну від тодішньої ситуації, сьогодні (астрономічного) 25-го грудня святкують не лише “поляки”, але Римо-католицька церква, більшість протестантських та ПРАВОСЛАВНИХ церков. А це означає, що дискусія може проходити у контексті радше “російських” свят. Поясніть мислячим вірним західної України чому ми повинні святкувати “російські свята”. Тому, я вважаю, що сьогодні у нас набагато більше аргументів за приєднання до вселенського християнства у цьому питанні, аніж їх було у часи Хомишина. Недавня спроба порозуміння між УПЦ КП та ЦАПЦ, які мають дуже багато спільного, говорить нам про те, що чекати доведеться ДУЖЕ довго, не кажу вже про УПЦ МП. Сидіти, в очікуванні, що хтось щось за нас вирішить, набагато легше аніж осмілитись на відважний крок. Хомишин це зробив і зробив, на мою думку, правильно, тоді як очікування у інших випадках завжди приводило до того, що важливі питання про нашу ідентичність за нас вирішували інші. Рим, Відень, Варшава, Москва чи якесь інше місто, яке було важливішим за українські міста, які чомусь займали очікувальну позицію.

    • Theophilus | 30 December 2011, 21:32
      comment comment

      хто не хочу бути "поляком" -- най буде татаро-монголом орди гундяєва

  • nykodym | 28 December 2011, 12:45
    comment comment

    Вчора бесідував із другом, який щойно повернувся з Відня. Там в св.Варварі святкують зс новим стилем для старої діаспори, а за старим для нової :) Коментарі, думаю, зайві :)

    • rusalka | 29 December 2011, 12:34
      comment comment

      Власне, люди мають вибір на Заході. І примушування їх до цього росіянами тут ні при чому. Просто не всі люди мають знання стосовно календаря, а вважають, що "українські" свята 7 січня. І майже ніхто не знає, що насправді вони також 25 грудня, але згідно з іншим календарем ). Те саме було в центрі Рима, де парафія на Мадонна деі Монті, вже багато років новостильна, почала святкувати Різдво та Великдень знову по-старому на вимогу парафіян.І парафіяни це якраз більшість - "західна Україна", а не Наддніпрянщина чи Слобожанщина. Треба пояснювати людям, а вже згодом щось вимагати.

  • Лучка Олександр | 27 December 2011, 12:56
    comment comment

    Все правильно. Тільки, на мій погляд, перебільшено значення "російського питання" в цій темі. Що, наприклад, заважає УГКЦ перейти на новий стиль? Або ж тій самій Мукачівській єпархії виступити з ініціативою? Богословам і літургістам, пане Василь, думати нема над чим. Все вже думано і передумано, писано і переписано. Я думаю, все набагато простіше. Не вистачає нашим першоієрархам простої сміливості. Адже після ініціації реформи, скільки прийдеться пояснювати, скільки критики вислухати, скільки хвилювань пережити? А раптом якісь нові розколи? А що ж буде з іміджем? Тут чехівське "как бы чего не вышло". Якби апостоли так всього боялись, то їх би напевно не розпинали вниз головою і не стинали голови! Але де б тоді була наша віра?

    • nykodym | 27 December 2011, 13:21
      comment comment

      Грекокатоликам сучасності як і в часи Шептицького та Сліпого заваджає "екуменічність" цього питання. І якась "колгоспна" свідомість - всі повинні перейти, а ми за ними. А під "всіми" розуміють звичайно ж не "маленькі" церкви вселенського православ’я (Константинопіль, Олександрію ітд), а "велику" православну церкву із центром у Москві. Хочем ми того чи не хочем, але свідомість така є. Більше того, вона є не лише у грекокатоликів, але і у православних України.

    • nykodym | 27 December 2011, 13:26
      comment comment

      А ще заваджає мовчанка вірних. Ми звикли обговорювати питання "під столом". Не наважуємось писати про такі речі в пресі. Тому церковна "верхівка" і не реагує. Бо на що реагувати, якщо відсутня будь-яка дискусія? На початку століття інтелігенція дискутувала питання, які її заторкали. Сьогодні я такої дискусії не бачу. Освічені люди просто не сприймають незрозумілостей нашої традиції і тихенько переходять туди, де церковне таїнство набагато зрозуміліше для них.

    • Theophilus | 30 December 2011, 21:35
      comment comment

      саме у цьому "наші провідники" і відрізняються від апостолів!!!

  • Marko | 27 December 2011, 12:02
    comment comment

    Дякую Василю за статтю. Хотів би додати від себе такі міркування. Календарне питання - чи не найважливіша практична справа, яке чекає вирішення з боку Синоду УГКЦ. Аргументи, які мали ще якусь вагу за часів Митрополита Андрея і Патріярха Йосифа втратили – на мій погляд - свій глибший сенс із здобуттям Україною політичної незалежности. Стислими словами справа зводиться до простого запитання: Який сенс взагалі в тому, щоб Синод УГКЦ сьогодні продовжував визначати, що 25 грудня для Церкви припадає на той день, що держава (згідно з усім світом) визначає як 7 січня? Ключове поняття, яке досі не допускало «прирівнення календарів», було «традиція» або «вірність традиції». Але сьогоднішна ситуація кардинально змінилася і ставить нас перед чітким вибором: «котра традиція важливіша»? З одного боку маємо традицію «не-переходу» на григорянський календар, з її підтекстом «не підчинятися Папі» (хоча календарному реформатові Папі Гриорієві йшлося зовсім не про питання віри, а про астрономічну точність). З іншого боку, сьогоднішнє життя під двома календарями (григорянський у мирі, юліанський в Церкві) руйнує ще важливіші православні традиції. Про що мені йдеться стає виразним із «нових» святочних привітань, які почали лунати з часу «незалежної» Україні: «З Новим Роком і Різдвом Христовим». До цього часу, навіть в умовах діяспори, це вітання завжди звучало точно навпаки «З Різдвом Христовим і Новим Роком». У свідомості народу втрачається віковічна черговість свят. А ця традиція, на мою думку, важливіша ніж астрономічно неточний юліанський календар.

    • Тарасій | 27 December 2011, 12:13
      comment comment

      Я би сказав, що за приклад потрібно брати все таки Константинопольську і Олександрійську Церкви. Остання колись мала слідкувати за календарем і головною датою: святкуванням Пасхи. Вони дотримують Новоюліанівського календаря. І якщо вже УГКЦ змінювати календар, то якраз варто слідувати за прикладом матірної Константинопольської Церкви. І таке обґрунтування не буде так "різати вуха" православних братів - все таки це найпоширеніший у світі сучасний "православний" календар.

    • ambrosial | 4 January 2012, 23:52
      comment comment

      Прекрасно написано!!!

Сan leave comments only to registered visitors Еnter