ЄДИНА УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ЦЕРКВА ОЧИМА «ІНОСЛАВНОГО»

4 May 2018, 15:24 | Blogs | fr. Petro Balog's Blog | 18 |   | Code for Blog |  | 

 СОФІЯ_КИЇВСЬКА.jpg

Створення «Єдиної Української Автокефальної Церкви» в Україні – це питання, яке стало топовим у квітні 2018 року. Причому, топовим воно стало не через потуги Церков, а через активність української держави у цьому питанні, тобто з приводу політичної складової. Бо Церкви і раніше були активні у цій справі, але лише тоді, коли держава підключилася до справи з різних фронтів, тоді питання вийшло у топ, і можливо – на фінішну пряму.

Можна, звичайно, не помічати політики в цьому, проте вона є. На щастя, у даному випадку, це політика проукраїнська. Але ж і в минулому найчастіше всілякі ініціативи держави щодо Церкви мали зазвичай політичний характер, починаючи вже з Міланського Едикту 313 року імператора Константина. Мудрість Церкви полягала і полягає в тому, щоб з «політичної складової» витягнути правильні для себе напрямки і щоб в цю «політичну пастку» не потрапити, лише правильно скористатися нею у духовному плані.

Кілька уваг про саму назву: «Єдина Українська Автокефальна Церква». Вона буде «Єдина» лише в тому плані, що «українська», тому що Московський Патріархат, хочеться того комусь чи ні, остаточно не покине так швидко Україну. Так, він не «український» у сенсі належності і в сенсі свого справжнього центру, проте багато священиків цього Патріархату мають проукраїнські позиції. Можливо, вони через якийсь час перейдуть до новоствореної «Єдиної Автокефальної». Проте решта залишиться. І це будуть громадяни України, члени іншої Автокефальної Церкви, якою є Московський Патріархат. Те, що співжиття двох Автокефальних Церков на одній території – однієї місцевої і другої «сусідньої» на початку не буде легким, можна вже побачити з опитувань, акцій чи коментарів деяких представників МП, як духовенства, так і мирян.

Інше питання виникає з твердження про «створення» та «визнання». Йдеться скоріше про «офіційне затвердження», або «офіційне визнання», тому що не створюється щось з нуля, бо конкретні парафії і єпархії вже існують. Ба навіть Митрополії та цілий Патріархат. Їм бракує лише офіційного визнання свого статусу у православному світі. Відбуваються в деяких кругах суперечки, чи може сам Патріарх Константинополя надати Томос про визнання, чи це мусить бути одностайне визнання всіма Православними Церквами світу? Виходячи з попереднього досвіду, то мало коли якась Автокефальна Церква була на початку визнана всіма Православними Церквами без якихось дискусій, суперечок чи навіть зривів у відносинах, тому що не існує одного і єдиного механізму такого визнання. А отже, варіант початкового визнання лише Константинополем також може бути прийнятним, решта Церков рано чи пізно «підтягнеться».

Відносно реакції інших, неправославних Церков України, на визнання в Україні «Єдиної Автокефальної Української Православної Церкви», то вона загалом позитивна, з того, що можна бачити. Називати «дискусію» з цього приводу в кругах цих Церков «критикою» – це перемішувати поняття. Обговорення, дискусія, думки, зауваження чи очікування – це не обов’язково «критика». Голова УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук відразу висловив своє схвалення і підтримку такій ініціативі, хоча зазначив, що «УГКЦ не бере участі в цьому процесі, бо вважає це внутрішньою справою Православних Церков».

Тим не менше, Голова УГКЦ позитивно ставиться до надання Автокефалії тим православним Церквам України, які цього вже багато років прагнуть. Він з цього приводу сказав наступне: «Важливим цей процес є також для подолання церковної ізоляції Української Православної Церкви Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви в середовищі світового православ’я. Сподіваємося, що таким чином можна буде залікувати рани поділу в українському православ’ї. У зв’язку з цим ми позитивно оцінюємо всі зусилля задля можливого визнання єдиної Православної Церкви України з боку Константинопольського патріархату».

Проте, з точки зору УГКЦ це лише перший крок до створення «Єдиної Української Автокефальної Церкви». Перший, тому що наступним мав би бути крок в об’єднанні всіх Церков України, які ведуть свій родовід з Володимирового хрещення, в «Єдину Київську Церкву». А тому предстоятель УГКЦ додав: «Наступним кроком є екуменічний діалог між УГКЦ і об’єднаним українським православ’ям у напрямку відновлення первісної єдності цієї Церкви». Ця ідея здається досить утопічною, і не лише більшість православних України не бачить можливості її реалізації, якщо йдеться про єдність разом з УГКЦ, але теж чимало представників самої УГКЦ. А з другого боку, колись архієпископ Харківсько-Полтавський УАПЦ(о) владика Ігор Ісіченко висловив в одному інтерв’ю думку, що в Україні «Помісна Церква неможлива без єднання із УГКЦ». Це один з небагатьох прикладів з православної сторони дивитися на справу ширше, в контексті всіх Східних Церков України.

Проте, варто пам’ятати, що ця ідея не нова, її ще у XVII столітті намагалися реалізувати Митрополити Петро Могила та Веніямин Рутський, а на початку ХХІ століття активно озвучував Любомир Гузар. При цьому, така Єдина Київська Церква» мала б бути справді Помісною, проте не в юридичному підпорядкуванні Римській Церкві, лише у «койнонії» (сопричасті) з нею та одночасно у сопричасті з Константинополем. У випадку долучення до цієї «Єдиної Київської Церкви» московської частини українського православ’я, було б теж сопричастя з Московським Патріархатом. Ось така досить ідеалістична і висока ідея, яка – що й не дивно – здається багатьом нереальною, недосяжною, утопічною чи навіть абсурдною. Проте, є хорошою альтернативою іншій моделі поєднання всіх представників Східних Церков України в «Єдину Церкву», яку можна озвучити таким зворотом: «Покайтеся, наверніться і приєднайтеся до нас». Останню позицію постійно озвучує УПЦ МП, і як видно, все йде якраз навпаки…

Зрештою, варто нагадати, що УГКЦ – теж «українська» і теж у своїх поглядах як тепер, так і в історії підтвердила свої проукраїнські позиції. Дехто пробує називати її «чужою», бо вона «має центр у Римі», проте такий погляд виникає знову таки з непорозуміння і перемішання еклезіологій. Центр у Римі мають католики Німеччини, Франції, США, Польщі, Великобританії і т. д. Проте, дорікнути цим католикам, що вони «чужинці» у себе чи що мають непатріотичні погляди – це треба мати багато упереджень і незрозуміння. Якраз навпаки, як показує практика, маючи центр у Римі, будь-яка Католицька Церква на місці є зазвичай досить патріотичною, а інколи і єдиною, яка зберігає та плекає розвиток не лише духовності свого народу, але і його культуру, звичаї, мову та самосвідомість.

Якщо йдеться про реакцію Риму на актуальну ініціативу створення Єдиної Автокефальної Помісної Церкви України, то цієї реакції поки що майже немає. Як здається, Апостольська Столиця слідкує за розвитком подій. Проте головне, що не висловила свого якогось спротиву цьому, не зважаючи на те, що на офіційному рівні з усіх православних Церков України спілкується лише з УПЦ МП. Однак, неофіційно спілкується теж з іншими Церквами, які теж не раз відвідували з візитом Рим. Також Ватикан за те, щоб в Україні православні поєдналися, але ніколи при цьому Рим не підтримав модель такого поєднання, як це було сказане вище, і яка озвучується Москвою: «Покайтеся, наверніться і приєднайтеся до них, канонічних». Яке б не було ставлення українських Православних Церков до Ватикану, особливо після безплідної «Гаванської зустрічі», не варто уявляти собі Ватикан як ворога Єдиної Української Автокефальної Церкви. Як тільки така Церква буде визнана, Ватикан тоді напевно нав’яже офіційні відносини також з цією Церквою. І вже в принципі не чутиме докорів і шантажів Москви про «спілкування з неканонічними і безблагодатними».

Якщо йдеться про Патріархат УГКЦ, який ця Церква також вже не одне десятиліття прагне і очікує від Риму, то в зв’язку з цією новою ситуацією, яка виникла, надання такого Патріархату здається не сильно пов’язане. Може ця ситуація дещо і змінить певні схеми мислення у Римі щодо «Патріархату УГКЦ», але здається не суттєво. Якщо такий Патріархат і буде наданий у майбутньому, то скоріше за все з інших приводів.

Натомість, чи є небезпека для УГКЦ, що її віряни переходитимуть до нововизнаної Єдиної Української Автокефальної Церкви? Можливо, що і будуть поодинокі переходи, проте, масовості вони навряд чи наберуть, як це може настати приміром в УПЦ МП. По-перше, для вірних УГКЦ зв’язок з Апостольською Столицею Риму має одне з основних значень. По-друге, українськості їм не бракує, щоб шукати її деінде. І по-третє, самоідентифікація УГКЦ вже досить солідно сформована і немає якихось сильних приводів для переходів з однієї церковної одиниці до іншої.

Коротко кажучи, неправославні Церкви України загалом позитивно сприймають можливість отримання статусу «Єдиної Автокефальної Православної Церкви України» тих православних, які цього так довго очікують. Зрештою, в минулому постійно звучав жаль, особливо з боку УГКЦ, що в екуменічному діалозі досить важко розмовляти з поділеною православною стороною, бо «догодиш одним – образиш інших», і навпаки. Тепер ситуація у цьому плані повинна бути набагато кращою. І звичайно, для представників інших Церков, як була мова, це визнання є, хоч і важливим, але лише етапом. Праця до створення дійсно «Єдиної Київської Церкви України», яка б поєднала всіх християн Володимирової традиції, ще попереду.

Система Orphus
Rating
0
0
18comments count

comments

add comments 
  • lerer10225@com.ua | 14 May 2018, 16:50
    comment comment

    От що стоїть на порядку денному всього світового християнства, то це об'єднання в одну Христову Церкву... І можна з твердістю сказати, що тоді ми станемо Християнами ( з великої букви )... Ідея створення Київської християнської церкви - це та ідея, навколо якої повинні гуртуватися всі християни України, бо то дорога до Самого Христа...А в першу чергу - ієрархи всіх християнських церков, якщо вони проповідують щиро Христа, пам'ятають і живуть за Його заповідями, відчуваючи серцем взяті на себе пастирські обов'язки і відповідальність за ведення пастви до Христа...

  • В. Ясеневий | 6 May 2018, 07:28
    comment comment

    А ЯКЩО ЩЕ ЗВАЖИТИ НА ДУХОВНО-МОРАЛЬНИЙ ЗАНЕПАД, КОНСТАТУЮЧИ НЕЗАПЕРЕЧНИЙ Ф А К Т, УЖЕ НЕ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЄВРОПИ, ТО ПРО ЩО НАМ ГОВОРИТИ??? ЩЕ ПАПА БЕНЕДИКТ ХУ1-Й КОНСТАНТУВАВ, ЩО ЄВРОПА "ВІДКИНУЛА БОГА І ВІН СТАВ НІБИ ЧУЖИНЦЕМ..."І ВСЕ ЧАСТІШЕ КАРДИНАЛИ СВІДЧАТЬ, ЩО НАЙБІЛЬША БІДА ЄВРОПИ НЕ РУХ ЛГТБ, А - П О Р О Ж Н І ХРАМИ , ЯКІ Й ДАЛІ ПОРЖНІЮТЬ .А СКІЛЬКИ СОТЕНЬ ТАКИХ ХРАМІВ НА ЗАХОДІ ПРОДАНІ І СТАЛИ РІЗНИМИ РОЗВАЖАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ, РЕСТОРАНАМИ І Т.Д. І З ТОГО Ж ЗАХУДУ ЦЕЙ БЕЗБОЖНИЙ(тобто сатанинський) ДУХ УЖЕ 28-Й РІК ЛЕГКО І БЕЗПЕРЕШКОДНО(А ЩО, ХІБА НАШІ ЦЕРКВИ ПРОТИ ЦЬОГО ТАК ДУЖЕ ВИСТУПАЮТЬ???) ЧЕРЕЗ ВЕСЬ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР НЕСУТЬ В УКРАЇНУ ТІ ЗЛІ СИЛИ. ТА НАВІТЬ СВЯЩЕНИКИ І ЄПИСКОПИ РКЦ І УГКЦ , ЯКІ НАВЧАЛИСЯ І ЯК СЛУЖИТЕЛІ СФОРМУВАЛИСЯ В КАТОЛИЦЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ НА ЗАХОДІ Є ДІЙСНИМИ НОСІЯМИ ДУХУ С Е К У Л Я Р И М У...ЇХ ТАМ НЕ ВЧИЛИ І НЕ ЗАКЛИКАЛИ БОРОТИСЯ ПРОТИ ГРІХА, ЯК ПЕРШОЇ ПРИЧИНИ ВСЯКОГО ЗЛА НА ЗЕМЛІ. ТОМУ Й НЕ ДИВНО ЩО НА ЦІ ТЕМИ ВОНИ НЕ ХОЧУТЬ ГОВОРИТИ. ХІБА ХРИСТОС НЕ ЗАКЛИКАВ ДО НАСЛІДУВАННЯ Ц.Н. С П А С І Н Н Я М ВІД Г Р Х І В ??? СЬОГОДНІ РКЦ І УГКЦ - ЦЕ НІБИ МИРСЬКІ- СВІТСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ. ТАК-ТАК!!! ВОНИ ДОПОМАГАЮТЬ БІДНИМ , УЗАЛЕЖНЕНИМ, СИРОТАМ І Т.Д. І ЦЕ,НЕЗАПЕРЕЧНО - ДОБРЕ. АЛЕ Ж ТЕМА БОГА, диявола І ГРІХА МАЙЖЕ ПРИ ПОВНОМУ МОВЧАННІ ПРОВІДНИКІВ І СЛУЖИТЕЛІВ РКЦ І УГКЦ ЯКБИ І ПОМЕРЛА. А ЦЕ УЖЕ ЯВНИЙ ЗНАК К І Н Ц Я В І К І В!!!

    • velovs@ukr.net | 6 May 2018, 16:15
      comment comment

      Не можу тут з Вами, шановний друже Ясеневий, вповні погодитися. ------- Такі є (наявні) нині - в т. ч. і в УГКЦ, і в РКЦ в Україні - певні чинники, що (таки) здатні виконувати оте Велике Доручення Христа: "ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Моїми свідками... аж до краю землі" (Діян.1:8). -------- І не лише здатні, а й РЕАЛЬНО, ПОТУЖНО й АКТИВНО це чинять! І в їхньому авангарді - поміж деяких інших - йдуть, зокрема, спільноти, осередки й служіння, які належать до католицького харизматичного "Руху віднови у Святому Дусі". --------- До речі, я вже багаторазово намагався звернути Вашу увагу якраз на цей - вельми цікавий і благодатно-благословенний духовно-євангельський феномен сучасної України... -------- Разом з тим. Дуже перепрошую, одначе Вам, як я спостерігаю, (чомусь!) більше подобається (на жаль) розглядати й довго та детально копирсати, переважно, якраз те ВНИЗУ (під ногами) та довкіл, на що, зазвичай, звертають свою увагу саме МУХИ... --------- А що - і саме з цього приводу - казав і наголошував Сам Ісус, вказуючи учням на деякі характерні й красномовні ознаки "кінця віків" і Свого повернення? "Ви, коли побачите, що те все збувається", то не лякайтеся і не страшіться, не панікуйте і не скигліть. А "тоді ви випростайтесь і підійміть голови ваші, бо наближається визволення ваше". І твердо "знайте, що близько Царство Боже" (Лк.21:28,31). -------- Іншими словами, вправляйтеся і наслідуйте тут метальність: не мухи, а БДЖОЛИ!!! -------- Тим паче, шо все більше й більше зближається той - дуже довгоочікований правдивими християнами час, коли ними остаточно "і буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення всім народам; і тоді прийде кінець!" (Мт.24:14). Й, урешті-решт, усі люди на землі "тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах, з силою і славою великою. І тоді Він пошле ангелів Своїх і збере обраних Своїх від чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба" (Мк.13:26,27). :-) -------- А вже одразу затим і "настане [Його судний] день Господній, великий і страшний" (Іоїл 2:31).

    • velovs@ukr.net | 6 May 2018, 19:38
      comment comment

      Й, до речі, про реальне й конкретне наближення цього Страшного суда Божого - поміж багатьох інших чинників - особливо й дуже красномовно та переконливо свідчить, зокрема, якраз цей вражаючий історичний факт непроминаючої Господньої слави та - неодмінного й точного - виконання біблійних пророцтв та обітниць. -------- Тобто: масово-масштабне повернення старозавітнього вибраного народу Божого на свою історичну батьківщину на Святій Землі. Де 70 років тому й відродилася його власна незалежна держава. І столицею якої - згідно Божої волі і плану-задуму - став святий Божий град Єрусалим, звільнений, як і передбачав Ісус, від "потоптання язичниками" (Лк.21:24): єдиний, цілісний і неподільний. -------- Або, підсумовуючи зазначене, - як про це каже й акцентує Сам Господь через Своє Слово Боже: "Бо ось, у ті дні у той самий час, коли Я поверну полон Іуди і Єрусалима, Я зберу всі народи, і приведу їх у долину Іосафата, і там вчиню над ними суд..." (Іоїл 3:1,2).

    • velovs@ukr.net | 6 May 2018, 20:51
      comment comment

      Разом з тим: згадане вище звільнення Єрусалима від "потоптання язичниками" є одним з важливих і характерних факторів того стану, коли, нарешті, як підкреслював Ісус, "скінчаться часи язичників" (Лк.21:24). -------- Іншими словами, скорого настання такої благословенної пори, коли до остаточного Божого спасіння "ввійде повна кількість язичників". У т. ч., безумовно, і велике число української людності - правдиво віруючих "нового завіту" (щодо Близького Сходу) "із землі північної"! А також "таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: "Прийде від Сіону визволитнль і відверне нечестя від Якова"" (Рим.11:25-27; Єр.3:18; 31:8,31)). Амінь. ------------ Таким чином, дорогий друже Валентине, Божі наміри й перспективи, як бачимо, досить ОПТИМІСТИЧНІ і РАДІСНІ. Й тому: дуже вже, а тим паче - надміру довго й відчайдушно сумувати, тривожитися і бити на сполох немає жодних суперсерйозних і невідворотних, фаталістичних підстав!!! ----------- Принаймні, особисто я вчуся вірити й довіряти - повністю й абсолютно - саме Слову Божому та його пророчим передбаченням і обітницям. А не тому, що наразі - часто-густо - бачу й спостерігаю та чую довкола своїми - суто ФІЗИЧНИМИ ("мушиними") очима й вухами. Отак. :-)

  • igorshevchuk | 5 May 2018, 12:27
    comment comment

    З "Живе в мені Христос", див. Вікіпедія: Автор книг: Ігор Степанович Шевчук:"На Афон не їздіть більш, ні патріархи, ні президенти Росії й України: не взнаєте нічого, не скажуть... Для розумних досить того, що священники УПЦ МП перейдуть під юристдикцію УПЦ КП — бачачи події в Росії й пізніше — в світі. Здогадуйтесь — що станеться в 2014 році, від чого створена буде одна Христова Церква... Що ( одна Христова Церква) здається зараз ніколи не можливим — що то мало б статись!!.."

  • Halo | 5 May 2018, 12:13
    comment comment

    Трохи не по темі. В допису присутня інформація, що УГКЦ не має статусу Патріархата. При цьому самоназва Собору Воскресіння Христового в Києві - Патріаршій. http://kyivsobor.ugcc.org.ua/ Часто-густо і до регалій предстоятеля Святослава Шевчука додають титул Патріарх http://ugcc.kiev.ua/blog/category/svyatoslav-shevchuk/ Це не додає поваги до Церкви(

  • igorshevchuk | 5 May 2018, 12:10
    comment comment

    26.12.2010: Інтуїтивно вже повзуть в Україну, щоб жити, різні люди. Тут розквіт буде, майбутнє є, та в багатьох ареалах країн різко бахне кришка...

  • igorshevchuk | 5 May 2018, 12:06
    comment comment

    Чоловіки, беріть приклад з християнок-жінок! І не бійтесь. «Не бійтесь!» — Христос завжди промовляв. Як почнеться «заварушка», ми «такі трагічні»,— а в Богові нема трагедії, тож буде вам підтримка Христа! Тим, хто на сайті. Це — діло Його. І тому — центруймось. 21.03.2010, після причастя

  • igorshevchuk | 5 May 2018, 12:01
    comment comment

    З раннього періоду творчості — кроки: Тройця сказала недавно Духом Святим: прихиляйся до українських церков, гегемонія російських церков в Україні ослаблюється Промислом. 23.7. 2000 р

  • В. Ясеневий | 5 May 2018, 07:41
    comment comment

    ШАНОВНИЙ ВЕЛОВС. Трудно собі уявити, що ШАНОВНИЙ ПАН-ОТЕЦЬ ВІДРЕАГУЮТЬ НА ВАШ КОМЕНТАР. ПРИЧИНА ПРОСТА: ЗАПЕРЕЧИТИ ІСТИНУ ВАШИХ СЛІВ - ЦЕ СВІДЧИТИ СВОЮ.... А ПОГОДИТИСЯ - ЦЕ ВИЗНАТИ НЕПРАВИЛЬНОЮ ПОЗИЦІЮ І ДІЯЛЬНІСТЬ ДЛЯ ДОБРА УКРАЇНИ І НАШОГО НАРОДУ - У Г К Ц . ЩО Ж, ЧЕКАЙ , УКРАЇНО ,ЩЕ СОТНІ РОКІВ ,КОЛИ УГКЦ ПОЄДНАЄ НЕ ЛИШЕ НАРОД УКРАЇНИ , АЛЕ Й РОСІЇ І ПРИВЕРНЕ ДО ЄДНОСТІ З РИМСЬКИМ ПРЕСТОЛОМ...А ЯК БУТИ З ОСТАННІМИ ЧАСАМИ, ЗА НАУКОЮ СВ.ПИСЬМА І ПЕРЕДБАЧЕННЯМИ БАГАТЬОХ СВЯТИХ??? НАЙКРАЩОЮ ВІДПОВІДДЮ, ЗВИЧАЙНО Є ПОВНЕ МОВЧАННЯ,ТОБТО - ПОВНЕ ІГНОРУВАННЯ...

    • velovs@ukr.net | 5 May 2018, 10:08
      comment comment

      Водночас: даваймо не будемо так поспішати з остаточними висновками й оцінками... А, може, шановний о.-віце-директор КІРН ім. св. Томи Аквінського просто ще ретельно обмірковує і формулює цю свою відповідь... :-) ---------- Тут, наскільки я розумію, перед проводом та ієрархією УГКЦ постала певна й досить непроста дилема. ------- Тобто: всерйоз шукати РЕАЛЬНІ й ДІЄВІ шляхи для ДІЙСНОГО відновлення в Україні єдності і цілісності історичної Київської Церкви. А для цього, мабуть, чи не ІДЕАЛЬНОЮ є та модель поєднання ("подвійного сопричастя"), яку ще в 30-40-х рр. ХVII cт. пропонували й відстоювали тодішні обидва київські митрополити - православний П. Могила та унійний Й. В. Рутський. І яку за основу взяв та знову - ще 15 років тому - запропонував (нині покійний) глава УГКЦ - св. п. кардинал Любомир Гузар. ------ Одначе це - за своєю суттю і змістом - означає фактичний ПЕРЕГЛЯД деяких статей Берестейської унії 1596 р. (!) --------- Або, залишаючись в "берестейському" підпорядкуванні ватиканському еклезіальному престолу, пропонувати православним юрисдикціям України творити "єдність" довкола особи "наступника св. Петра" (Папи Римського). Що в своїх останніх публічних промовах і виступах, по суті, і наголошує Блаженніший Святослав (Шевчук). -------- І на що, зрозуміла річ, православні Церкви України - НІКОЛИ, НІЯК і НІЗАЩО - не погодяться і не підуть!!! ----- І, очевидно та однозначно, що тут особу одіозного архієпископа Ігоря Ісіченка брати за якийсь "приклад" та "взірець" жодним чином не випадає...

    • velovs@ukr.net | 5 May 2018, 11:18
      comment comment

      Р. S. Крім того, як виглядає, тут не можна виключати і того, що нині провід УГКЦ веде певну і досить тонку - тактично-політичну гру. ----- Себто: публічно й гучно наразі демонструючи свою цілковиту лояльність щодо ватиканського керівництва, він водночас - наполегливо й постійно - добивається від останнього офіційного визнання й затвердження патріаршого статусу для своєї Церкви. ------ А там надалі, мовляв, і будемо - в залежності від тодішніх особливостей та обставин - дивитися й визначатися: який саме шлях і яку конкретно модель обирати задля поступового осягнення повного порозуміння і, врешті-решт, організаційно-структурного об'єднання з православними братами в Україні...

  • velovs@ukr.net | 4 May 2018, 19:21
    comment comment

    "Проте, варто пам’ятати, що ця ідея не нова, її ще у XVII столітті намагалися реалізувати Митрополити Петро Могила та Веніямин Рутський, а на початку ХХІ століття активно озвучував Любомир Гузар. При цьому, така Єдина Київська Церква» мала б бути справді Помісною, проте не в юридичному підпорядкуванні Римській Церкві, лише у «койнонії» (сопричасті) з нею та одночасно у сопричасті з Константинополем. У випадку долучення до цієї «Єдиної Київської Церкви» московської частини українського православ’я, було б теж сопричастя з Московським Патріархатом." ------------ Одначе: якщо уважно проаналізувати, зокрема, якраз останні публічні виступи й висловлювання нинішнього глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, то складається таке враження, що він - на відміну від свого покійного (і дуже славного й мудрого) попередника - наразі не наважується вповні підтримати цю формулу поєднання сучасних еклезіальних нащадків-спадкоємців в Україні історичної Київської Церкви... Тобто: не підпорядкування (Ватиканові, Царгороду чи Москві), а "подвійної койнонії (сопричастя)" - як з православним Сходом, так і римо-католицьким Заходом. ---------- Чи, може, я тут дещо помиляюся і теперішній предстоятель УГКЦ ніяк не відійшов від вищеозначеної позиції св. п. кардинала Любомира Гузара? --------- Яка Ваша думка (оцінка, враження) з цього приводу, шановний о.-професоре Петре?

Сan leave comments only to registered visitors Еnter