«З янголом у пікселі»: книжка про капеланство, любов і світло серед жахіть війни

Хоча роль капеланства стала дуже помітною з часу початку російсько-української війни, проте явище не є новим. У настоятеля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла о. Тараса Михальчука виникла ідея розповісти історію капеланів. Так народилася книжка «З янголом у пікселі: історія військового капеланства у Львівській архиєпархії УГКЦ». Днями відбулася її презентація.

Видання побудоване на основі 11 інтерв’ю. Отець Тарас Михальчук зазначає, що ця книжка не про когось особисто, а про частину історії Української Греко-Католицької Церкви та військового капеланства:

― Тут лише маленький відтинок нашої історії, але сьогодні, незважаючи на те, що триває така тяжка війна, ця книжка для нас ― військових капеланів Львівської архиєпархії ― стала ковтком свіжого повітря. Ми підсумували те, що відбувалося в нашій історії, і маємо надію, що ця книжка допоможе прийдешнім поколінням не боятися. Це видання про Божий промисл, про те, який Бог далекоглядний і як Він ще на зорі відродження нашої незалежності зробив усе можливе, щоб ми, священники, вкладали духовні цеглини в душі наших військових. Сьогодні зустрічаємося з ворогом віч-на-віч, але не боїмося,тому що з нами Бог.

Архиєпископ і митрополит Львівський владика Ігор Возьняк зазначив, що сторінка історії нашого народу, яку висвітлює книжка «З янголом у пікселі…», дуже складна. Однак важливо про неї говорити й досліджувати її. У виданні вміщено чимало світлин, які є унікальними свідченнями. Владика називає цю книжку книгою героїв і захисників.

― Як Архангел Михаїл очолює священне воїнство, так само наші капелани в лавах Збройних Сил, вдягаючи піксель, дають наснагу й сили, роблять усе, щоб ми здобули перемогу. З іншої сторони, ця книга нагадує, що нам треба самим писати історію. Тоді ніхто нас не здолає, ― додав голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький.

Виконуючий обов’язки голови Львівської обласної ради Юрій Холод каже, що військові капелани, підставляючи нашим військовим плече, молячись за них, підтримуючи порадою, стаючи на фронті «мамою/татом/дружиною» чи другом, підкріплюють нашу віру в перемогу. Це ті люди, які здатні розмовою повертати силу й зцілювати рани. Дуже цінно бачити, як твориться новітня історія військового капеланства в Україні.

― Це книга про велику любов. Вона вже є історичним надбанням. Історії двох жінок ― маму загиблого Андрія Соколенка Валентину й дружину загиблого Сергія Кульчицького Надію ― також є свідченнями любові. Недарма книжка починається словами зі Святого Письма: «Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів своє життя», ― ділиться думками директор департаменту «Адміністрація міського голови» Львівської міської ради Євген Бойко.

За словами начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного генерала-лейтенанта Павла Ткачука, книжка «З янголом у пікселі…» є історією становлення військового капеланства УГКЦ на Львівщині.

― Військові капелани ― це дійсно яскраві особистості. Такі люди як владика Степан Сус, владика Богдан Манишин, отці Андрій Хомишин, Ростислав Височан, Андрій Зелінський, Тарас Михальчук дуже багато зробили для духовного становлення наших вихованців. Зараз триває велика війна з російським агресором. Наші воїни героїчно захищають кожен клаптик землі ― на фронті дійсно відчувається духовний лад кожного нашого випускника. Я дякую за цю роботу отцям.

Бути душпастирями героїв ― велика честь, упевнений владика Степан Сус. Хоча, зазначає він, шляхи до капеланства бувають дуже різними:

― У 1990-их і на початку 2000-их слово «капелан» було маловідомим. Ми говорили військовим, хто це такі, пояснювали роль священника в армії. Я прийшов до військової академії ще як семінарист на запрошення владики Богдана Манишина та о. Юліана Шеремети. 2002-го року я прийшов на зустріч з курсантами замість іншого семінариста. Так почав своє служіння капелана, хоча доти майже рік ходив у школу-інтернат для глухонімих, де вчив мову жестів і хотів працювати з людьми, які мають вади слуху. Та моє життя кардинально змінилося. Тому ця книга показує шлях, який ми розпочали кожен у свій період і яким гідно йдемо.

Владика пригадує також, що 2005-го року вийшов фільм «Воїни Божого Духа» про історію військового капеланства УГКЦ, у якому автори показали, що капеланство не почалося у 90-их роках. Багато військових капеланів було ще навіть до Другої світової війни. З українськими вояками, незалежно від місця й обставин, завжди були священники. І теперішні захисники України можуть підтвердити з власного досвіду, що капелани відіграють колосальну роль у підтримці війська.

До книжки увійшли й історії жінок, які втратили найрідніших чоловіків. Надія Кульчицька, дружина загиблого генерал-майора Сергія Кульчицького, в розмові згадує, наскільки сильною була підтримка від капеланів у час, коли її чоловіка не стало. Капелани ― не лише ті, хто допомагає впоратися з жахами війни захисникам на передовій. Це й ті, хто не залишає без опіки їхні сім’ї, намагається допомогти морально й матеріально.

― 29 травня 2014 року загинув мій чоловік. Після похорону о. Тарас зателефонував мені й запитав, чим мені може допомогти колектив військових капеланів. Я попросила про щиру молитву за Сергія. Отці завжди йшли на зустріч, підтримували. Кожної останньої суботи місяця вони з родинами загиблих ідуть на Личаківське кладовище. Священиком може бути не кожна людина, бо це велике покликання. Хочу подякувати матерям і батькам, які змогли так виховати своїх синів за радянських часів, аби ті були духовно міцними й стали капеланами.

Юліана Лавриш, кандидатка наук і соціальних комунікацій, упорядниця книжки й авторка передмови ділиться:

― Ми дуже довго думали над назвою книжки і виник образ янгола в пікселі. Бо коли думаєш про військове капеланство, то бачиш янгола, який підтримує своїми крильми. «Янгол у пікселі» ― це не тільки про капеланів, а й про людей доброї волі, які допомагають нашим військовим. Це дуже багатогранний образ, у який кожен може вкласти свій контекст.

Ця книжка для мене є коротким нарисом минулого, бо в ній викладена віха від 90-их до початку 2000-их років ― початок військового капеланства у Львівській архиєпархії. Далі це вже історія сьогодення і пріоритетів на майбутнє, адже кожен з моїх співрозмовників розповів про свою візію того, як би надалі мало розвиватися військове капеланство. Ще одна функція цього видання ― спогад і реквієм за всіма полеглими героями. Ми написали про дві родини, але в їхньому образі всі родини, які зболені втратою найрідніших людей; усі родини, з якими ми разом.

Як зазначалося, у передмові до книги коротко розповідається історія виникнення душпастирства серед військових на Львівщині ще на початку 90-х років минулого століття. Вона побудована на спогадах доц. та катехита Олега Огірка і доц. та видавця Михайла Перуна. Зокрема, О.Огірко пригадує, що спочатку військовим читалися лекції з історії релігій та національно-патріотичне виховання у війську, про моральні основи християнства і з катехизму. Лекції відбувалися по неділях у клубах на територіях військових частин. Михайло Перун ще як студенти відвідував з лекціями військових у трьох частинах, а щоби він встигав, йому згодом виділили військовий “бобик”, що для нього, молодого семінариста, було приємною несподіванкою.

У книжці також розповідається про діяльність фактично першого на той час військового капелана о. Володимира Сичака, який опікувався військовими при штабі округу. Він познайомив катехитів з генералітетом штабу, а тоді їх почали запрошувати у військові частини на офіційному рівні і кількість таких частин суттєво зросла. Таке насамперед мирянське служіння для військових тривало до кінця 90х, коли було проведено першу міжнародну конференцію про військове капеланство в Україні за участі представників українських Церков та іноземних капеланів, після якої справа душпастирської опіки військових активізувалася. І про це вже йде мова в особистих інтерв’ю владик, військових та священнослужителів-капеланів.

Як зауважив на обговоренні видання кадровий офіцер-капелан о. Тарас Коцюба, сьогодні пишеться нова сторінка історії військового капеланства в Україні, яке в умовах війни зі стану волонтерського душпастирського служіння переходить у професійне служіння військового священика, котрий постійно є зі своєю паствою у пікселі.

А завершилася презентація виступом квартету Луганської філармонії.