Млинська — костел, парк та пелюсткові хрести

9 червня 2017, 08:04 | Мандри Дмитра Полюховича | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Дмитро Полюхович

Фото автора

Автор здавна має сентименти до закинутих сакральних споруд. Ніде не відчуваєш такий світлий та щемливий сум, як у занедбаних храмах. І ніщо так не надихає на філософські роздуми та не розбурхує уяву. Перед внутрішнім поглядом постають велелюдні служби, лунають звуки давно розтрощених органів та відлуння зниклого хору.

Закинуті храми, попри руйнацію, також якнайкраще зберігають колишній задум архітекторів, бо через відсутність громади тут ще ніхто не встиг зробити “красівєнько”, та перетворити їх на щось блискуче, сяюче та позбавлене найменшого художнього смаку. Тут варто хоча б згадати шедевральні дерев'яні карпатські церкви, що оббиті «хазяйновитими» гуцулами блискучою бляхою, чи, наприклад, сумну долю оборонної Онуфрієвської церкви в Гусятині (пам'ятка загальнонаціонального значення, XVI ст.), понищену місцевими фанатами кічу...

Костел у Млинському вразив з першого погляду

Тож коли один знайомий продемонстрував світлину з мініатюрним, але надзвичайно гарним костелом у селі Млинська, що у Теробовлянському районі, питання їхати чи ні, навіть не стояло.

Млинська стоїть в стороні не лише від туристичних маршрутів, але навіть від жвавих трас. Аби дістатися цього віддаленого села, потрібно звернути з дороги Копичинці-Теребовля.

Першим вас зустрічає чимале село з чудернацькою назвою Кобиловолоки.

Кобиловолоки

Історична довідка

Першу згадку про село відносять до 1394 року.

1585 року шляхтичі Якуб, Миколай та Катажина Потоцькі зі своїми слугами напали на село: без будь-яких правових підстав в 35 селянських господарств забрали 33½ наділів селян (бл. 50 % всіх), оброблені селянами поля заорали, засіяли, частину сіножатей викосили.

В другій половині XVIII століття біля Кобиловолок, діяло підприємство з виробництва паперу. Папірню заснував в 1765 році великий землевласник Рафал Людвік Скарбек. Папірня містилася на потоці Накрасів, що бере початок з джерела Біла Криниця і впадає в річку Серет, де згодом утворилося село Папірня.

В ХІХ ст. у Кобиловолоках діяло одне з найбільших в Галичині Братство тверезості, яке нараховувало 1012 осіб. Останнє виглядає дещо кумедно на тлі факту, що нині єдиним підприємством, що дає роботу більшості кобиловолоківчан, є величезний спиртозавод (потужний сморід браги буде вас переслідувати весь час, поки будете у селі).

У Кобиловолоках варто зупинитися. Головна туристична принада — старовинний цвинтар, що розкинувся одразу при в'їзді (його добре видно з дороги, тож не проминете).

Старовинний цвинтар

Головна його родзинка — трилисті камінні хрести з абсолютно круглими, схожими на пелюстки квітів раменами, що датуються другою половиною ХІХ ст. Такий різновид надгробків досить рідкісний, хоча, зауважимо, й не унікальний. Не менш цікаві “звичайні” хрести. Автор чимало досліджував старі сільські некрополі, але подібних ще не зустрічав. Зазвичай такі надгробка мають чималу товщину, принаймні сантиметрів з тридцять. “Кобиловолоцькі” ж хрести — тоненькі. Пояснення просте: зазвичай надгробки витісують з вапняку, а тут маємо більш міцний та пластичний сланець.

Зверніть увагу на товщину хрестів

Крім хрестів тут вистачає дуже красивих фігур різних святих ХІХ ст. Їх, на відміну від трилистих хрестів, важко назвати рідкісними. Швидше за все вони походять з якогось з великих центрів різблярства, що постачав свої вироби чи не на все Тернопілля.

Кобиволоцький цвинтар

Поруч зі старою частиною знаходиться “нова”, з похованнями від початку ХХ ст. та до наших днів. Тут теж вистачає цікавих надгробків, у тому числі у вигляді фігур. Особливо запам'ятався архистратиг Михаїл, встановлений на могилі Михаїла Шелегея, який помер 1927 року. Очільник Небесного Воїнства тут виконаний у дуже симпатичному стилі народного наїву.

 “Наївний” Архистратиг Михаїл

В Кобиловолоках можна побачити невеличкий і досить простенький закинутий костел 1882 року. На жаль, нечисельні перехожі про його розташування нічого сказати не змогли. Ба, навіть дивувалися: “А що, у нас такий є?”. Тож тут обмежимося лише його світлиною з української “Вікіпедії”.

Закинутий костел у Кобиловолоках. Фото “Вікіпедія”

А от церкву Воскресіння Христового, того ж таки 1882 року, оминути неможливо. Вона велика, до того ж стоїть у самісінькому центрі села. Храм, однак, досить звичайний, такі можна побачити чи не у кожному другому селі на Тернопіллі.

Церква Воскресіння Христового

Головна ж мета мандрівки — село Млинська, є присілком Кобиловолок. Якась помітна межа між цими населеними пунктами відсутня.

Млинська

Історична довідка

Вже сама назва села яскраво вказує, що без млинів тут не обійшлося. Було їх чи то три, чи то чотири, але цього вистачило, аби назва причепилася до поселення. Млини стояли на Кобиловолоцькому потічку (він же Накрасів). Потічок, хоч невеличкий, але протікає глибокою балкою, та ще й славиться доброю течією. Саме те, що потрібно для водяних млинів.

Перша писемна згадка про село датується 1508 р.

Знаковим в історії села стала епідемія холери 1846-1847 рр, коли вимерло чи не все його населення. На той час село належало графському подружжю Володимиру та Пауліні Лось. Аби виправити демографічну ситуацію вони, переселили сюди людей з центральних областей Польщі, і село на довгий час стало чи не повністю польським анклавом.

Подружжя Лосів звели в Млинському палац в стилі класицизму, біля якого заклали парк. Тут знаходилася їхня літня резиденція. Палац знищили у роки Другої світової війни, а його руїни згодом розібрали селяне на будматеріали. Парк зберігся й досі.

У 1877 р. за сприяння графині Пауліни Лось біля палацу звели дерев'яну римо-католицьку капличку.

Мурований псевдоготичний костел звели лише в 1911-1912 роках. На жаль, невідомо хто був його архітектором. Є інформація, що то був якийсь представник Львівської політехніки. Не вдалося з'ясувати й назви храму.

Костел звели коштом тодішніх власників Млинського Ельжбети Лось та її чоловіка Єжи Севера Дунін-Борковського.

Костел діяв до 1945 р. і зачинився у зв'язку з відсутністю пастви. Місцеві поляки,логічно вирішили, що під товаришем Гомулкою все ж краще, ніж під рукою товаришів Сталіна та Берія та накивали п'ятами до Польщі, а тим, хто довго думав, допомогли зробити правильний вибір товариші з органів.

Введенська церква, сучасний вигляд. Фото “Вікіпедія”

При в'їзді в Млинське над самою дорогою, видніється невеличка церква. Остання жодним чином не вразила, бо швидше нагадувала обшитий дерев'яною вагонкою сарай, на який втулили блискучу бляшану баню з напиленням “під золото”. Такі тимчасові міні-церкви зазвичай ставлять по селах на період будівництва більш гонорового храму. Тож автор тут не зупинився навіть аби просто зробити світлину. Як згодом з'ясувалося — дарма! Виявилося, то був не якийсь там тимчасовий новобуд, а шедевр дерев'яного сакрального зодчества — церква Введення у Храм Пречистої Діви Марії, зведена ще 1700 року. О, як!

Введенька церква в с. Млинська на початку ХХ ст. Фото fototeka.ihs.uj.edu.pl

Звісно протягом століть її неодноразово перебудовували. Остаточно ж колишньому унікальному храму зробили “красівєнько” вже у ХХІ столітті.

Не зважаючи на повне “покращення” рекомендуємо цю церкву все ж оглянути. Біля її стін, виявляється, можна побачити такі ж пелюсткові хрести, як у сусідніх Кобиловолоках, та кілька камінних фігур ХІХ ст. Не виключено, що у самому храмі, враховуючи його поважний вік, могли збереглися цікаві давні ікони.

Костел у Млинському вразив з першого погляду

Костел, головну мету подорожі, шукати не довелося. Стоїть він на горі, а шпиль на його сигнатурці видно здалеку.

Храм, та все що залишилося від інтер'єрів...

“Наживо” храм виявився набагато цікавішим та красивішим, ніж на світлинах. Описувати побачене — сенсу немає. Дивіться фотогалерею. Шкода лише, що костел в аварійному стані і вся ця краса незабаром може загинути. Чи візьметься хтось за його реставрацію — невідомо. А якщо хто в й візьметься, — жахає перспектива, що у результаті знову матимемо “красівєнько”. За прикладом, — досить прогулятися на сусідній “куток” села, до Введенської церкви.

Однокрилий янгол над входом. Фігуру очевидно пошкодили у роки війни. У янгола також відстрелено низ обличчя, а у лобі видно отвір від кулі

Вхід

Ще один вхід

На дах костелу ведуть гвинтові сходи.

Ці ж самі гвинтові сходи, вигляд з вулиці

Інтер’єр

Інтер’єр

Інтер’єр

Вражає і старий парк, що розкинувся за якусь сотню метрів від костелу. Пам'ятка природи місцевого значення, зауважимо. Автор бачив чимало різноманітних закинутих панських парків. Цей запам'ятався найбільше. Особливо здивували раніше небачені червонолисті буки. Про існування таких, автор, не зважаючи на багатий досвід мандрів та біологічну освіту й не чув. Що не дивно — на всю Україну таких велетнів від сили з десяток знайдеться.

Старий парк

Та його червонолисті буки

Та його червонолисті буки

На одному з буків, чи ще не у “панські” хтось вирізав людське обличчя. Враження, що на тебе дивиться таємничий лісовик

Донедавна тут можна було побачити ще одну унікальну рослину — ліріодендрон, він же “тюльпанове дерево”. Цей найближчий родич магнолії всох десь у 1990-х чи то у наслідок поважного віку, чи то хвороби.

Наприкінці кілька порад

Від Кобиловолок до Плебанівського мосту менш ніж 15 хв. на авто

Мандрівку до Кобиволок та Млинського радимо поєднати з екскурсією Теребовлею та знаменитим віадуком Плебанівського мосту. До Плебанівки від Кобиловолок трішки більше 15 хв. на авто, та й дорога досить якісна.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти