Спасівка-Кам'янка: тут Божа Мати спрагу вгамувала

31 травня 2016, 18:15 | Мандри Дмитра Полюховича | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Дмитро Полюхович

Приводом до цієї мандрівки став лист-відгук на давню публікацію РІСУ Івахнівці – слід Богородиці та Товтри. Нагадаємо, що у тій статті мова йшла про гору “Високі камені” — чи не найкрасивішу в усьому чималому Товтрському кряжі. Крім надзвичайно мальовничих скель родзинкою тієї гори є слід Божої Матері, що видніється на величезній плоскій брилі. Якщо вірити місцевій легенді Богородиця його залишила коли мандрувала до Почаєва.

Храм Івана Хрестителя, УГКЦ, с. Спасівка

Як випливало з листа — це не єдине місце в Товтрах-Медоборах, де “наслідила” Пресвята Діва під час своєї знаменитої мандрівки. Аналогічний відбиток, виявляється, є ще й на Гусиковий горі, що під Сатановим. Але це ще не все! Крім сліду на одній зі скель там можна побачити ще й Крісло Божої Матері, де Вона відпочивала, та скуштувати воду з цілющого джерела, з якого Діва втамувала спрагу. У листі також був ще й чималий перелік місцевих цікавинок, від якого у будь-якого затятого мандрівника одразу б потекли слинки. Все це для автора було абсолютною несподіванкою, бо про Сатанів та його околиці, він, здається, знав все. А тут таке!

Святі супутники

Зауважимо, що Сатанів по периметру оточений селами-супутниками. Але хоч якого видимого кордону між цими селами та самим “ядром” немає. Фактично всі вони є звичайнісінькими околицями відомого курортного селища. Що дивно — сусідству вже майже пів тисячоліття і було би логічно аби Сатанів давно б ці села поглинув, як Київ Борщагівку.

Існує досить екзотична (і містична) версія, чому цього досі не сталося. За місцевою легендою “супутники” виконують роль своєрідного топонімічного “оберега”, що відгороджує праведними іменами містечко з “сатанинською” назвою. Дійсно, назви сіл, що оточують Сатанів цілком богоугодні — Покрівка, Спасівка та Юринці (на честь святого Юрія). Село Кам'янка, хоч і випадає з цього логічного ряду, але воно єдине, що не межує безпосередньо з самим Сатановом і відділене від нього Спасівкою. Тож версія має право на життя.

Ставок на межі Спасівки та Кам'янки

“Праведні” населені пункти названо на честь храмів — Спаса, Покрови та св. Юрія. Найцікавішим з них була оборона церква Св. Юрія (Георгія), зведена ще у XVI ст. В історії вона відома тим, що 1676 р. під час штурму Сатанова турецьким військом тут переховувалися місцеві мешканці. Храм хоч і був фортечного типу, але звели його передовсім від легкої татарської кінноти. Протистояти найпотужнішій і наймодерновішій на той час турецькій армії він звісно не міг. Тож яничари захопили храм штурмом та вирізали усіх хто там заховався. Сумне свідоцтво тих подій — образ Христа, посічений ятаганами, зберігався Юринській церкві до 1920-х років. Ікона ця була однією з найголовніших святинь Сатанова та околиць. Та за радянської влади комуністами було знищено, як саму ікону, так і храм (власне як всі храми самого Сатанова та сіл “праведного поясу”). Наразі в сучасній церкві Св. Юрія можна побачити лише список (копію) знаменитого образу, зроблену 1912 р.

Мандрівка до Спасівки-Кам'янки стане чудовим продовженням екскурсії по Сатанову і особливо сподобається бурлакам, які полюбляють мандрувати місцями “де не ступала нога туриста” (принаймні організованого).

Кам'янка притулилася до каменів Гусикової гори — звідси й назва села

До 1945 р. с. Кам'янка називалася Війтовина. Перша письмова згадка про село Війтовина відноситься до 1641 року. Саме цього року за клопотанням власниці Сатанова Катерини Сенявської король Владислав IV Ваза дарував Сатанову Магдебурське право. Згідно з ним усім внутрішнім життям міста керував не феодал (дідич), як раніше, а обраний війт. Останньому ж теж потрібно було на щось жити. Для утримання війта було виділено невеличке село,що й отримало відповідну назву — Війтовина.

Таємничі хрести

На перший погляд у Війтовині-Кам'янці нічого особливо цікавого немає. Головним чином через повну відсутність класичної туристичної тріади — “замок-храм-старий цвинтар”. Попри те саме тут можна побачити унікальні (без перебільшення) історичні пам'ятки, яких немає навіть у поважних туристичних центрах — камінні хрести XVIII ст., що стоять на садибах місцевих селян. Такі хрести — неймовірна рідкість. Зокрема в досить детальному та фундаментальному досліджені Віктора Гульдмана “Памятники старины в Подолии” (К.— Подільський, 1901 р.) на всю Подільську губернію, а це територія сучасних Хмельницької та Вінницької обл., описано усього лише 35 “позацвинтарних” камінних хрестів XV-XVIII століть. Більшість з них, нагадаємо, не пережили атеїстичної комуністичної вакханалії. Тож кожен такий хрест навіть сам по собі унікальна реліквія, а в Спасівці-Кам'янці їх одразу чотири! Ці хрести також цікаві, як об'єкти давньої народної скульптури, ландшафтні, релігійні та епіграфічні пам'ятки.

Анатолій Середа показує хрест на могилі Колодійського (1770 р.)

Три з них є свідченнями страшної епідемії чуми, що охопила Східну Європу в 1770-1771 рр. Мор докотився навіть до Москви, де викликав знаменитий “Чумний бунт” 1771 р.

Хворобу на Поділля, Київщину і далі завезли з Молдавії (де на той час розпочалася епідемія) російські вояки під час чергової російсько-турецької війни (1768-1774 рр.). Росіяни тоді перекидали на батьківщину великі валки з награбованим добром, серед якого і причаїлися заражені інфекцією блохи. Традиційне російське хобі — грабувати під час війни, обернулося страшним нещастям. Тодi у Подільському, Брацлавському та Волинському воєводствах померло від мору понад 200 тис. душ. В самій ж Москві та околицях чума забрала життя майже 100 тисяч людей.

Карта поширення епідемії чуми 1770-1771 рр.

Знайти “чумні хрести” без сторонньої допомоги чи опитування місцевих — проблематично. Саме тому ці пам'ятки до сьогодні залишалися абсолютно невідомими для істориків (не кажучи вже про туристів). Знайти ці хрести вдалося завдяки вчителю історії місцевої школи та краєзнавцю пану Анатолію Середі.

Ще один хрест на могилі римо-католика. Напис не читається. Видно дату — 1770

Два поховання належать римо-католикам. Про що свідчить датування арабськими цифрами (обидва 1770 р.) та написи польською. На одному хресті напис нечитабельний (він закритий товстим шаром вапна). На іншому, що встановлений під самою стіною закинутої хати, читається, що там поховано такого собі Колодійського. Виходячи з прізвища останній належав до сатанівського цеху колодіїв (майстрів з виготовлення коліс). Багато ремісників з цього цеху жили саме в Спасівці та Війтовині. Зокрема, з архівних документів відомо, що мешканець Спасівки малописьменний поляк Йосип Колодій 1901 р. народження у листопаді 1937 р. був рокований до страти, як “організатор антирадянської націоналістичної групи”, а неписьменний Франц Колодій, 1888 р.н. з сім'єю у 1936 р. був засуджений, “як особа польської національності” та висланий у Казахстан.

Хрест на могилі Василя та Агафії, 1771 р.

Хрест на могилі Василя та Агафії, 1771 р.

Ще один хрест встановлено над могилою сім'ї, яка загинула під пошесті. Датування тут церковнослов'янськими літерами: “аз-псі-он-аз” — тобто 1771 р. Напис свідчить, що тут поховано рабів Божих — Василя та Агафію.

Хрести, зауважимо, розкидані по чималій площі, що яскраво свідчить — померлих від мору ховали одразу ж біля домівок — транспортування тіла до цвинтаря загрожувала поширенням хвороби по усьому шляху сумної процесії.

Варто зазначити, що у тогочасній сільській “цвинтарній” культурі камінні хрести зустрічаються вкрай рідко. Це пояснюється чималою ціною на такі надгробки. Селяни надавали перевагу простим (і дешевим) дерев'яним. Натомість на могилах жертв чуми родичі, а то й просто сусіди переважно ставили камінні. У даному разі камінний хрест відігравав ролю не лише звичайного надгробка, але й своєрідного “замкА” та оберега, який не давав би вирватися на волю страшній хворобі.

Хрест на могилі Григора Кадона, “полковника”

Четвертий з Кам'янецьких хрестів датовано 1790-м роком. Він є чи не загадковішим. На цей рік на Поділлі не було жодної пошесті, тож абсолютно незрозуміло, чому небіжчика поховали посеред села, а не на цвинтарі. Встановлено його над похованням якогось Григора Кадона. Від “чумних” хресті він відрізняється не лише специфічною формою, але й тим, що його зворотній бік вкриває чималий текст. На жаль він затертий настільки, що розібрати, що там написано — неможливо. Хіба що читається щось схоже на слово “полк...”.

Як розповів краєзнавець Анатолій Середа, колись давно, коли текст був ще читабельним, один його знайомий, який знався на церковнослов'янській, прочитав напис. Там, мовляв значилося, що поховано тут якогось полковника, який загинув під час “смути”. Останнє, цілком пояснює “позацвинарність” поховання. Але додає нові запитання:

1. Викликають подив відносно невеликі розміри хреста. Він відверто замалий, як для такої поважної людини, як полковник.

2. Про яку “смуту” йдеться? У 1790 році у цій місцевості якоїсь особливої смути не спостерігалося. Принаймні в історичній літературі про це жодної згадки. Правда, не можна виключити, що у Війтовині (Кам'янці) того року дійсно стався якийсь невеличкий бунт, який хронікери навіть не помітили...

Цілюще джерело на схилі гори на честь розбійника

З природних пам'яток дуже цікавою є Гусикова гора — складова частина Товтрського кряжу. Вона розтягнулася на добрих 2 км. Значна частина Кам'янки лежить на її кам'янистих схилах (звідси й сучасна назва села). Гора чимала і у найвищій точці сягає висоти 375,7 м над рівнем моря.

Гусикова гора

Названа вона на честь відомого подільського розбійника Гусика. Гусик анітрохи не був ані Робін Гудом, ані Кармалюком, ані Довбушем. Він не тільки не ділився награбованим з бідними, як то має чинити кожен легендарний розбійник, але при нагоді відбирав останню копійку. Все нажите непосильною працею він ховав у печері, яка за легендами знаходилася десь на вершині віще згаданої гори (звідси й назва). По тому цю печеру шукало чимало охочих до чужих скарбів, але дарма.

Товтри

Зате справжній і зовсім не розбійницький скарб може знайти кожен охочий. Це згадане вище джерело Божої Матері (тут, нагадаємо, як запевняють місцеві селяни Пречиста Діва пила воду). Воно б'є зі схилу Гусикової гори неподалік від річечки Шмаївки. Правда тут ця водойма більш нагадує поганенький струмок, який не те що курка — горобець убрід перейде. Джерело знайти досить просто. Кожен місцевий покаже дорогу та й веде до нього гарно протоптана стежка. Збитися з дороги тут проблематично — поряд з джерелом встановлено фігуру Божої Матері, яка і є орієнтиром.

Джерело Божої Матері та вода “Панацея”

Струмок, що витікає з джерела вливається в витоки Шмаївки

Вода в джерелі не лише надзвичайно смачна, але й цілюща. Недарма його з давніх-давен люди шанують як священне.

Сатанівська аптекарка Ніна Нестерова (та сама, яка відкрила світу знамениту сатанівську мінералку “Збручанська” та дала старт розвитку знаменитого курорту Сатанів) провела дослідження води з цього джерела та її лікувального ефекту. Результат її настільки вразив, що Ніна Андріїівна дала цій воді назву “Панацея” (ліки від усіх хвороб). Однак на сьогодні “Панацея” знаходиться у тіні більш розкрученої “Збручанської” і використовується лише місцевими мешканцями.

Фігура Богородиці біля джерела

Слід Божої Матері

Десь біля джерела є ще й “слідочок” Божої Матері. Але автору без провідника з місцевих знайти його не вдалося. Прикра історія трапилася і з “Кріслом Цариці Небесної”. Знаходиться вона на мальовничому скелястому пасмі, одразу над джерелом. Як сказала місцева тітонька, що пасла під горою корову: “Знайти його просто. Підніметеся на гору і одразу біля хреста побачите”.

На цих скелях можна побачити “Крісло Цариці Небесної”

На жаль автор не з'ясував, як то “Царське крісло” має виглядати, тож шукав щось дійсно схоже на трон чи крісло. Тож побачена на вершині каменюка з мископодібним заглибленням якогось інтересу не викликала. Пізніше та ж тітонька з коровами роз'яснила, що саме треба було шукати, але повторно штурмувати гору, аби показати читачам РІСУ світлину “Крісла” сил вже не було.

Хрест на найвищій точці Гусикової гори

Ось такий краєвид відкривається з Гусикової гори

Не виключено, що камінь-крісло, що стоїть на найвищій точці гори, дійсно не простий, а є дуже давнім жертовником. Швидше за все Гусикову гору, як Святе Місце шанували ще за сивої давнини. Це, зокрема засвідчує величезна кількість курганів ранньо-скіфської доби, розташованих на горі та біля її підніжжя. В інших місцях цього куточка Поділля такого скупчення не спостерігається. Крім того, за якихось п'ять-шість кілометрів звідти знаходиться знаменитий Збручанський культовий центр зі священними горами давніх волхвів. Там теж, до-речі, присутні цілющі джерела.

Розкопки одного курганів Гусикової гори

Протягом 2007–2011 рр. на самій горі та біля її підніжжя археологи розкопали 11 курганів, під якими було знайдено дерев'яні склепи (точніше все, що від них залишилося). Серед знахідок різнотипна кераміка, залізні бронзові та кістяні наконечники, скляні прикраси тощо.

Враховуючи, що гора непридатна для ведення сільського господарства, на її схилах збереглася унікальна степова рослинність. Спеціалісти-ботаніки знайдуть тут безліч червонокнижних та ендемічних рослин. Для простого ж туриста буде досить помилуватися різнобарвним квітковим килимом. Пейзажі тут — дивовижні!

Криниця

По дорозі до Гусикової гори варто звернути на дуже велику і мальовничу криницю з якої витікає чималий струмок (він теж вливається в Шмаївку). На обгородженій частині криниці впадають в очі великі пласкі камені з надзвичайно гладенькою поверхнею. З давніх-давен на цих каменях місцеві жінки полощуть білизну, от камені й “відполірувалися”.

Криниця

Що стосується храмів, то місцеві римо-католики ходять на службу до костелу Пресвятої Діви Марії Матері Церкви в Сатанові. Православні — до Вознесенської церкви в тому ж таки Сатанові або до Свято-Троїцького монастиря в Сатанівській слобідці. Єдиний у Спасівці, щойно зведений храм на честь Івана Хрестителя — невеличкий, але дуже симпатичний (див світлину на початку статті), належить УГКЦ.

 

Світлина автора, Ольги Троханчук та з архіву відділу культури Городоцької РДА

Система Orphus
Рейтинг
0
1
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти