Кореляції святинь, або Записки мандрівного релігієзнавця

11 серпня 2010, 11:26 | Мандри Ольги Недавньої | view photo | 1 |   | Код для блогу |  | 

Ольга НЕДАВНЯ

Цього літа з особливою приємністю наша родина вирушила у відпусткову мандрівку в краї, де польові релігієзнавчі дослідження можна успішно поєднувати з оздоровленням та душевним відпочинком. Лишаючи не без долі жалю наш рідний, улюблений, абсолютно неможливий спекотний липневий Київ, що чекав на закордонного клерикального гостя, ми, утім, наперед смакували можливість обговорити цю та інші події релігійно-духовного життя (і взагалі поточну ситуацію в Україні) в іншому регіоні, де живуть наші «підопічні» – згідно з однією з наукових спеціалізацій авторки.

Славське

У Славському нас зустріли дзвони церкви, яка виблискувала банею з ранкового туману, що розвіювався. Храм Успіння Пресвятої Богородиці (УГКЦ), змурований 1901 року, є центральною домінантою селища, яке розкинулось в долині між гірськими хребтами біля злиття річок Опір та Славка. Церкву видно з усіх довколишніх схилів. Поруч з нею зведена інша святиня – Пантеон героям УПА, де викарбувані сотні прізвищ вояків, цілими родинами – славчан та мешканців сусідніх сіл. Назви довколишніх вулиць – Тараса Шевченка, князя Данила, Степана Бандери, Митрополита Шептицького, Володимира Івасюка, Миколи Устияновича (пароха Славського, просвітянина), місцевих борців за волю України та культурних діячів. На цих вулицях пишаються у квітах пам’ятник Кобзареві, обеліск українським повстанцям, погруддя священика Устияновича. Карпатський музей Славського розповідає про визвольні змагання українського народу. В Народному домі, що біля парку Шевченка, на День Славського місцеві мешканці – від малого до великого – а також і туристи, танцювали під «Червону руту». А в неділю після служби в переповненому храмі, куди зійшлися причепурені віряни (чимало у вишиванках), народ ще тривалий час спілкувався між собою і зі священиком.

Це був перший випадок у нашій практиці, коли ми не змогли поговорити з парохом особисто, ба навіть привітатися – з тієї причини, що його щільно, «всерйоз та надовго» «окупували» свої, парафіяни. Очевидно, було їм про що поговорити. Утім, це для нас теж промовисте спостереження. Іншим приємним сюрпризом стали враження від славчан, багато з яких займаються туристичним бізнесом, але не стали типовими на пострадянському просторі «бізнесюками від обслуги». Як нам доводилося бачили на деяких прикладах раніше відвіданих рекреаційних місць, навіть і західноукраїнських, колишні радянські курорти можуть «залишати» свій відбиток на місцевих мешканцях, які вже в другому поколінні звикали працювати «на обслугу по-совковому», з усіма вірогідними відомими наслідками. Греко-католицькі храми, як і в інших місцях, при цьому передавалися РПЦ чи закривалися (й потім, зі здобуттям української незалежності, не всі були повернуті), а бунтівні, самостійницькі настрої «проріджувалися» особливо ретельно. Але у Славському, ще вчора популярному всесоюзному лижникарському курорті, на зламі 80–90-их років минулого століття тамтешні мешканці, за виразом місцевої вірянки Євгенії Лопух, мирно, без протестів та поділень, «повернули собі свою церкву, і в неї – свою віру».

Й нині у популярному туристичному центрі, що активно будується, славчани продовжують вітатися «Слава Ісусу Христу!» (місцева відповідь «Навіки слава Богу святому!»), діти ходять в недільну школу і на „Пласт”, який зручно «табориться» в тому самому місці. У селищі є хори — церковний і два народних. Їх запрошують виступати по всій Україні й навіть за кордон. Діють у селищі й осередки українських правих поличних партій та організацій. Славське досить чисте, за два тижні не бачили жодної молодої людини напідпитку, а в будні – байдикуючих. Ми не ідеалізуємо ситуацію, але «середні людські показники» хоч-не-хоч кидаються в око, а порівняння надихають до ще натхненнішої діяльності з приведення оточуючого середовища у відповідність з бажаним, питомим, українським… Час славчани щодня досі відміряють по дзвону своєї церкви, що мелодійно лине навсібіч, відлунюючи від усіх сусідніх гір. Активістки славської парафії Євгенія Лопух та Любов Степаневич, в яких ми взяли інтерв’ю, розповіли нам про повсякденне життя громади, та самі жваво цікавилися думками столичних мешканців про останні події релігійно-духовного й суспільно-політичного життя, даючи їм свої принципові оцінки. Даремно сподіватися, що зайняті своєю справою люди будуть жити «у хаті скраю», й дозволятимуть підважувати свої найголовніші цінності…

Наприкінці нашої подорожі у Славському проходив український рок-фестиваль, й ми бачили, з яким ентузіазмом молодь підспівувала «Сотника Крука», «Повстанців» та інші українські героїчні пісні, що їх виконував популярний гурт «Рутенія», як на стадіоні танцювали цілі родини у вишиванках, як неподалік старші славчани поважно обговорювали розвиток патріотичних традицій, схвально аплодували киянам, що співають повстанські пісні та «файні українські пісні самі складають». Учасники й гості фестивалю — молодь з інших куточків України, гуляючи селищем разом з господарями-славчанами, обов’язково зупинялися на перехресті Славського — вулиці Шевченка, де за плечима Кобзар, праворуч й ліворуч – храм та Спаситель, що пастирським жестом благословляє перехожих, а прямо – Пантеон борцям за волю України.

І от, нарешті, найзнаковіше наше спостереження, щодня ревно «перевірюване»: практично всі туристи (як і ми, потрапивши на цей славський «хрещатик» вперше) вражено крутять головами навсібіч, і, зрештою, дивляться на себе й одне одного – адже це, таке енергетичне місце немовби спонукає задатися питанням, а де серед цього ти?

Система Orphus

Ілюстрація статті:

Рейтинг
0
3
1коментарів

Коментарі

додати коментар 

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти