Земля, яку хочеться відвідати знову. Частина перша: Масада

22 квітня 2016, 20:41 | Мандри Тараса Антошевського | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ

Світлини автора та з мережі Інтернет

Понад рік тому мені випала честь увійти до складу української групи журналістів, які на запрошення Міністерства туризму Ізраїлю відвідали Святу Землю. Поїздка була надзвичайно насиченою. Ми постійно кудись їхали, щось відвідували, спацерували і дегустували. Паломницькі місця поєднувалися з історичними, мистецькими, відпочинковими та бізнесовими. За 8 днів подорожі ми побачили напевно кілька десятків цікавих місць. Але паралельно з цим ми знайомилися з культурою, кухнею, традиціями та найновішою історією країни.

Розповісти про все в одній публікації – видалося мені несерйозним, майже варварством по відношенню до цієї багатої на минуле і сучасне землі. А тому виникла ідея зробити цикл тематичних статей. Не буду дотримуватися хронологій нашої подорожі, напевно не зможу викласти всю довідкову частину про згадані місця. Насамперед керуватимуся емоціями, бо йдеться про землю, яку неможливо зрозуміти, відчути без емоційного вибуху.

Кожному своє

Наш гід Борис Зоніс (виходець з Чернівців) спочатку розповів нам ізраїльську приказку, яка чітко пояснює відмінності між регіонами країни: Єрусалим — молиться, Тель-Авів — працює, а Ейлат – відпочиває. Ось ці три напрямки і стали нашими центральними директоріями, які визначали всю нашу подорож. Почали ми знайомство з Єрусалима, звідси вирушили на північ до Назарету, гори Тавор і Тиверіадського озера. Звідси — на південь вздовж річки Йордан до Мертвого моря, далі — на південь до Ейлату і Червоного моря, а потім — на північний захід до Тель-Авіву, Хайфи і Середземного моря.

Звичайно, ми були готові до того, що Святе місто справить на нас фантастичне враження, яке загалом важко передати словами. Подібне враження склалися і від інших святинь. Але свою розповідь хочу розпочати з місця, яке для мене стало особливо пам’ятним як для історика. З одного боку, це саме частина юдейської історії. З іншого, це символ незламності ізраїльського духу, символ їх патріотизму, жаги до волі. Йдеться про фортецю Масада.

Масада

Оплот незламного духу

На східній околиці Юдейської пустелі на висоті 450 м над рівнем Мертвого моря красується гора Масада, яка відділена від сусіднього гірського масиву. З двох сторін її омивають потоки Бен-Яір і Масада, які періодично висихають. Між горою і Мертвим морем тягнеться розлога і порізана руслами численних потоків рівнина. Сама гора має круті, неприступні схили та плоский ромбоподібний верх. А на додачу вона віддалена від заселених районів та височіє над двома старовинними дорогами. Фактично ідеальне місце для розташування фортеці.

Вид на гору збоку

Перші фортифікації, за даними істориків, тут появляються у середині ІІ ст. до н.е. Припускають, що їх збудував першосвященик Йонатан, брат Єгуди Маккавея. Того самого, що очолив повстання проти Селевкідів і започаткував свято Хануки. За іншою версією, укріплення звів цар з Гасмонейської династії Олександр Янай, який також був первосвящеником з іменем Йонатан (на поч. І ст. до н.е.).

А вже повноцінну фортецю тут побудував відомий цар Ірод. Ще будучи тетрархом Галілеї, він зробив собі у Масаді зимову резиденцію. Тут переховувалася його сім’я, коли парфяни напали на Юдею у 40 р. до н.е. і вибрали царем Юдеї Антігона ІІ. Після їх розгрому у 37 р. Ірод стає царем. І тоді він перетворює Масаду на неприступну фортецю. Час був неспокійний і йому потрібно було мати добрий захист. Після смерті Ірода, коли його царство розпалося, в Масаді розташувався римський гарнізон.

Проект фортеці Масада

У 66 р. н.е. розпочалася Перша юдейська війна. Після падіння Єрусалима у 70 році, Масаду захопили повстанці радикали-зилоти на чолі з Елазаром бен Яіром. Крім воїнів, готових йти до останнього, тут зібралися також жінки, діти, старші люди, а також левіти, яких завданням було служіння Богу. Давній палац Ірода перетворили на житлові приміщення. Тут діяла і синагога, і міква (басейн для омовінь), щоби юдеї могли дотримуватися всіх правил своєї віри. Більше того, на перший погляд пустельний грунт на горі приносив врожай овочів, яким харчувалися мешканці Масади.

Міква

Оскільки тут зібралися останні повсталі, Рим скерував проти них еліту свого війська — Десятий легіон на чолі з Флавієм Сільвою. Завдання було поставлене чітке: якнайшвидше захопити фортецю і подавити повстання. Вісім тисяч вояків розклалися довкола гори у 8-ми таборах, спорудили ще одну стіну і таким чином взяли фортецю в облогу.

Чітко видно, де колись були розміщені римські війська

Взяти приступом гору не було ніякої можливості. Тому римські воєначальники детально вивчили рельєф гори і визначили найменш неприступне місце на західному схилі. Тут розпочали насипати вал, щоби підібратися до повсталих. Оскільки воїни не могли швидко самі все зробити, до справи були залучені раби з євреїв. Сільву підганяли з Риму, а він сам хотів вирішити справу мирним шляхом і намагався порозумітися з ватажком повстанців Елазаром, пообіцявши йому збереження їх життя взамін за здачу фортеці. Проте порозумітися не вдалося і будівництво валу продовжувалося. В цей час повстанці спостерігали з гори за будівництвом та намагалися ослабити бойовий дух змучених римських легіонерів. Ще за Ірода було прокладено таку систему постачання води на гору, що повсталі її мали вдосталь, навіть купалися. Натомість воїни вмирали від спраги. Євреї дотримувалися традиції і не забували про свята, а римляни мали лише роботу та дошкульні примхи природи. Проте їх вал все наближався до гори.

Так виглядає насипаний римлянами та рабами вал сьогодні

Врешті, коли робота була завершена — повстанці жахнулися: на вал виїхала 30-метрова дерев’яна вежа для штурму фортеці. Вона була захищена від стріл, обладнана тараном та могла пробити стіну фортеці. У тому місці, де працював таран, повсталі швидко спорудили ще одну стіну з великих дерев’яних брусів, вбитих у землю, і заповнили проміжок між стінами землею. Її пробити таран не міг, але римські воїни зуміли її підпалити. У результаті поки горіла стіна, наступ було зупинено, але й оборонці не могли погасити пожежу в стіні. Стало зрозуміло, що як тільки вона догорить, римляни зможуть увірватися в середину фортеці. Римлян було 8000 тисяч, а повстанців не було навіть 300 осіб. За таких умов поразка повсталих була очевидною. І тоді, порадившись з найближчими своїми друзями і помолившись до Всевишнього, Елазар звернувся до євреїв з полум’яною промовою. Все це відбувалося в ніч на 15 Нісана, тобто перший день Песаха — свята на честь виходу з Єгипетської неволі. І в центрі промови ватажка був заклик померти вільними людьми. Він дав зрозуміти, що римляни когось вб’ю, а когось захоплять в полон і зроблять з них рабів. Було прийнято рішення: чоловіки кинуть жереб, визначать десятьох, які вчинить смерть іншим. А тоді серед тих десятьох хтось один вб’є інших, а потім сам вчинить самогубство. Чоловіки з жінками, обнявши своїх дітей, мовчки приймали смерть.

«Так загинули вони всі з впевненістю, що не залишили після себе ні єдиної живої душі, над якою могли б познущатися римляни... На ранок наступного дня піднялися римляни на Масаду. І коли знайшли тіла вбитих, то не зраділи від побачених загиблих ворогів, а тільки застигли в мовчанці, вражені величчю їх духу і незламним презирством до смерті...», — так описує картину відомий тогочасний юдейський історик Йосиф Флавій. Досить точно і достовірно всю цю подію представлено у фільмі «Масада. Фортеця незламних» (1981 р., виробництво США).

Щоби краще зрозуміти цей вибір повсталих, потрібно пригадати події виходу з Єгипетської неволі, коли керовані Мойсеєм юдеї також ризикували життям, втікаючи з рабства. Але бажання стати вільними та Божа присутність і опіка врятували їх від єгипетського війська. На Масаді юдеї також вибрали волю, але для цього вони прийняли смерть...

Фортеця стала... монастирем, а потім музеєм

Таким чином, повстання було подолане, а в Масаді розмістився римський загін і перебував тут до 111 року. Опісля військові залишили фортецю і вона пустувала кілька століть. У V ст. тут поселилися одні з перших у Палестині монахів-анахоретів, згодом виник монастир-лавра. Якраз близько до того місця, де римляни пробили стіну, поруч із Західним палацом було збудовано церкву.

З мусульманським завоюванням цих територій у VII ст. монастир тут зник, а сама Масада стала безлюдною.

Щойно у ХІХ ст. американські та англійські дослідники зацікавилися горою. Араби називали її А-саба, і вчені припустили, що це саме легендарна Масада. З середини ХІХ ст. розпочалися її вивчення, проводилися археологічні розкопки, виявили систему водопостачання, вивчали систему її штурму. А вже великі дослідження Масади розпочалися після відновлення держави Ізраїль у другій половині ХХ ст. У 60-х рр. археологи виявили тисячі збережених артефактів та письмових джерел, які дозволили відновити неперевершену картину матеріальної та духовної культури Юдеї періоду Другого Храму.

1966 року Національний археологічний парк Масада був відкритий для відвідувачів. На гору тепер можна піднятися фунікулером. Тут створені всі умови для туристів. Сюди часто прибувають групи юдейської молоді, оскільки патріотичне виховання (а де ще його здобувати, як не на Масаді) дуже високо поставлене в Ізраїлі. Щороку тут, на горі, складають присягу ізраїльські військові. До речі, служба в армії Ізраїля є не просто обов’язковою для її молодих громадян обох статей, але й престижним свідченням свого патріотизму та готовності захищати свою Батьківщину.

Дослідження Масади продовжуються. З 1995 р. археологічні розкопки тут здійснює Єврейський університет Єрусалима.

Залишки палацу Ірода

Якщо Вам трапиться нагода побувати в Ізраїлі, обов’язково відвідайте це сакральне для юдеїв місце, щоби краще зрозуміти і дух цього народу, і їх ставлення до свободи як дарунку Всевишнього.

Продовження буде

Система Orphus

Ілюстрація статті:

Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти