4 вересня 2015, 12:55 | Анонси |  | 0 |   | Код для блогу |  | 

Книгу “Василіянські монастирі України. Галичина і Закарпаття” представлять на Форумі видавців у Львові 12 вересня 2015 р. (стенд 241). Її творці Володимир Мороз, Ігор Скленар і Віктор Заславський – автори РІСУ, а частина первісних варіантів нарисів про обителі була вперше опублікована на нашому порталі.

Початок презентації – у вказаний день об 11.30. Місце – палац Потоцьких, стенд №241. Книга побачила світ у тернопільському видавництві “Підручники & Посібники”, яке радо погодилося підтримати цей проект.

“Василіянські монастирі України. Галичина і Закарпаття” – повноколірне видання на 192 сторінки з численними сучасними і старовинними фотографіями. На створення книги співавтори витратили неповні чотири роки – саме стільки тривали їхні мандрівки до пам'яток, пошуки інформації, створення текстів і компонування вже написаного.

“Задум створити саме цю книгу з'явився якось органічно під час однієї з наших розмов в корпусі УКУ на вул. Свенціцького у Львові, – розповідає співавтор і редактор книжки Володимир Мороз. – Майже одразу зупинилися на думці, що це має бути видання про історичні монастирі Чину святого Василія Великого, але ті, які існують і в наші дні. Хочеться, щоб українці не тільки гордилися своєю багатою спадщиною, але й пересвідчувалися, що історія досі живе і збережена в таких пам'ятках людського духу, як монастирі. Тобто, у кожну з цих обителей можна поїхати, оглянути її, помолитися, отримати духовну віднову, збагатитися інтелектуально. Це щось набагато більше, аніж популяризований у наші дні термін “релігійний туризм”.

Відтак троє авторів описали у своїй праці 19 василіянських монастирів Галичини й Закарпаття в межах сучасної України. Це обителі у Бороняві, Бучачі, Гошові, Добромилі, Дрогобичі, Жовкві, Золочеві, Івано-Франківську, Імстичеві, Краснопущі, Крехові, Лаврові, Львові, Малому Березному, Мукачеві, Підгірцях, Погоні, Улашківцях, Червонограді.

“Для тексту ми обрали науково-популяний формат. Наприкінці книги є списки джерел і літератури, вебліографія, а також, що важливо, – іменний покажчик. Готуючи його, я відкрив для себе надзвичайно багато цікавих речей. Адже коли пишеш нарис про якийсь один монастир, наражаєшся на небезпеку упустити, наприклад, моменти діяльності цікавих історичних осіб в інших місцях. А так дивишся у покажчик, і буваєш подеколи просто вражений, якою розмаїтою була діяльність тієї чи іншої людини. Узагалі діяльність отців і братів василіян в нашій історії – це ще значною мірою незвідане поле, terra incognita, для сучасної української спільноти. Ми просто зобов'язані наново перевідкрити для себе ці сторінки минулого. І, запевняю,після цього ми зможемо побачити себе в новому світлі, переосмислити багато речей минулого, а також те, як вони впливають на сучасність”.

Окреме сподівання авторів пов'язане з тим, що їхня праця спонукатиме читачів до мандрівок Україною.

“А щодо планів, то про них завжди складно говорити. Звісно, що тема захоплива і хочеться написати й про інші обителі, у тому числі про втрачені, – підсумовує Володимир Мороз. – До слова, на РІСУ уже є розвідка про знищений василіянський монастир у Старому Збаражі”.