Храм єзуїтів, сонячний годинник та «канонічний ряд» на мапі Ужгорода

19 березня 2017, 16:33 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Зоряна ПОПОВИЧ

Старовинні міста дихають часом. І чим давніше місто, тим більше в ньому куточків, будинків і вулиць, які пережили не одне століття... В таких містах перетинаються час, долі, релігії, в таких містах, при певному на них ракурсі, оживає історія.

sobor.jpg

Одна з найдавніших вулиць 1127-річного Ужгорода – Капітульна – незважаючи на свій вік, нині доволі пожвавлена. На ній віддавна розташовано одразу кілька історичних, а нині, звісно, й туристичних «точок інтересу»: греко-католицький Хресто-Воздвиженський кафедральний собор, Ужгородський замок та Музей народної архітектури та побуту, або ж просто музей-скансен.

Первісно ця вулиця називалася Замковою і була в місті єдиною (тобто, першою), яка знаходилася за межами оборонних споруд замку. Центр Мукачівської греко-католицької єпархії перенесли сюди наприкінці XVIII ст. І всю праву частину вулиці віддали єпархії. Незабаром тут розмістилася і катедральна капітула – дорадчий орган єпископа (він складався з семи каноніків, яких очолював декан капітули або протоєрей). Тому не дивно, що з часом за вулицею закріпилася назва Капітульна. У Радянський час, після Другої світової війни, коли Закарпаття перейшло від Угорщини до складу України (себто УРСР), стародавня вулиця отримала «горду» на той час назву Кремлівська. За часів незалежності вулиці повернули її історичну назву — Капітульна. На ній немає жодної сучасної споруди, кожен дім за своє життя був свідком дивовижної історії вулиці і краю, бачив легендарних людей.

Єзуїти і Другети

Однак повернімося в історії до сивої давнини, бо вона цікава і варта уваги. Довгий час найпершу вулицю міста населяли люди, що працювали в замку та обслуговували його.

У середині ХVІІ століття володар міста Янош Другет вирішив заросити до Ужгорода зі Словаччини (м.Гуменне) єзуїтів. Історик та відомий дослідник минувшини Ужгорода Йосип Кобаль у книзі «Ужгород відомий та невідомий» пише: «Він (Янош Другет, — авт.) 31 липня 1640 року видав фундаційну грамоту про перенесення єзуїтської колегії у наше місто... Він за власний кошт придбав для колегії землю і відселив звідти містян...». Окрім цього орден отримав від володаря село в Ужгородському районі (нині село Концово), виноградники й сади в Ужгороді та немалу суму грошей. І єзуїти почали будуватися, використовуючи дрова з Невицького лісу, торгували вином, пивом та будівельними матеріалами. Натомість Янош Другет просив отців молитися за нього та його нащадків.

На будівництві єзуїтського комплексу – колегії, школи та церкви – працювали ужгородські та гуменянські робітники. Невеличка церква з однією вежею була збудована останньою і була посвячена Воздвиженню Чесного Хреста. Йосип Кобаль розповідає, що в 1728 році Католицька Церква, що була побудована на території замку, згоріла, тому єзуїти вирішили розширити свою колегіальну церкву і протягом 1732-1740 рр. був споруджений новий єзуїтський костьол у пізньобарокковому стилі. У 1773 році єзуїти покинули Ужгород, оскільки Папа Климент Х розпустив орден...

Вже за два роки, у 1775-му, імператриця австрійська Марія-Терезія переносить з Мукачева до Ужгороду центр Мукачівської греко-католицької єпархії, а двірцевий архітектор пропонує перетворити єзуїтську церкву на кафедральний собор. «Перебудова й пристосування до греко-католицького обряду тривали кілька років, — пише історик Кобаль, — і були завершені в 1779 році. ... Урочисте освячення Воздвиженського соборного храму відбулося на день іменин цісарівни Марії Терезії 15 жовтня 1780 року єпископом Андрієм Бачинським, який з того часу напостійно замешкав у своїй резиденції».

Імператриця також віддала єпархії пустуючий замок та ліву сторону тоді ще Замкової вулиці. Коли до Ужгорода перебралися катедральна капітула та єпископ, отримані в дар володіння почали освоюватися. Таким чином, за кілька років вулиця перетворилася на всуціль «церковну».

Собор на 1877 рік

Донині тут збереглися будинки, у яких свого часу мешкали єпископи, вони вирізняються з-поміж інших своєю архітектурою. Інші, схожі одні на одного, тягнуться аж до кафедрального собору. В них мешкали каноніки. Тому і закріпилася за цією частиною вулиці неофіційна назва «Канонічний ряд». До речі, в одному з цих будинків сьогодні також мешкає нинішній єпископ Мукачівський Мілан Шашік.

З тих пір, з плином часу, обличчя вулиці мало змінилося. Зі знакових моментів життя собору варто відмітити добудову двох дерев’яних дзвіниць на початку ХІХ ст.; новий вівтар та ікони роботи Георгія Ревеса, які замовив для собору єпископ Василь Попович (1846). Великий образ на стелі «Воздвиження Чесного Хреста Господня» виконав Фердинанд Видра, який розписав багато закарпатських церков. А в середині ХХ ст. плафон собору розмальовував монументальним розписом Воздвиження Чесного Хреста Йосип Бокшай. Він же виготовив і кольорові вітражі на вікні у секрестії.

Навіть небагато ужгородців знають, що в підземеллях храму є крипта, де ховали заможних католиків. Тут є могила Андрія Бачинського, Олексія Повчія, Василя Поповича. Останнім тут поховали єпископа Теодора Ромжу, якого у 2001 році беатифікував Папа Іван Павло ІІ.

Собор Воздвиження Чесного Хреста

Сонячний годинник

Коли в 2010-х майстри взялися до реставрації собору, то на одній з фасадних стін у внурішньому дворі помітили гномон! Він свідчив про те, що колись тут був і діяв сонячний годинник.

Намалювали його ще у ХVІІІ столітті, але згодом пам’ятку втратили – сонячний годинник зафарбували у радянські часи. Чотири роки тому зображення знову відновили. Над реставрацією працювали художники, астрономи та географи. Аби годинник показував точний час, коли на нього падає сонце – проводили спеціальні розрахунки, і тепер з 5 години ранку до 16 дня цей дивовижний пристрій точно вказує годину. Довкола «циферблату» відновлено напис «Час розкидувати каміння, і час збирати каміння». Це, до слова, перший (і один із трьох наявних) в області відреставрований сонячний годинник.

Сонячний годинник

Колегіум та препарандія

Окрім собору на Капітульній є ще чимало особливих та цікавих нам споруд. Втім, боячись зловживати увагою читачів, розповімо лише про кілька з них.

У 1646 р. збудований отцями-єзуїтами колегіум почав свою освітянську діяльність. Єзуїти почали навчати хлопців шляхетного походження і робили це упродовж наступних 130 років (по 1785 рік), поки колегіум не було перетворено в Ужгородську гімназію. Піднімаючись по Капітульній до замку, зліва бачимо старовинний будинок з латинським написом «Orphaneum». Це колишній гуртожиток вчительської семінарії. 

Вище вулицею, навпроти замку стоїть ще одна цікава споруда – її архітектура строга і мінімалістична, і тільки двері – майстерно різьблені, дерев’яні – говорять про те, що будівля стоїть тут не одне століття. Ця будівля є цінною пам’яткою історії, адже саме тут колись розташовувалася Ужгородська чоловіча греко-католицька вчительська семінарія.

Пам'ятна стелла про дарування собору

Колись, у 1794 р., перші кроки у її відкритті зробив мукачівський єпископ Андрій Бачинський. Окрім семінарї тут був ще й алумней (інтернат для студентів препарандії). Історик Йосип Кобаль пише, що «директор препарандії Юрій Дрогобецький вибудував каплицю, де згодом Йосип Бокшай намалював надпрестольну ікону «Христос серед дітей» (після закриття семінарії її було знищено)». З цією семінарією тісно пов’язане життя та педагогічна діяльність цілої низки відомих діячів Закарпаття, серед яких навіть і знаменитий президент Карпатської України Августин Волошин (він працював у семінарії з 1901, а з 1917 по 1938 був її директором).

Старовинна семінарія перестала існувати у 1947 році, коли в краї припинила діяльність Греко-Католицька Церква.

Замок і довкола нього

Це серце Ужгорода. Тут починалося місто, тут його першопочатки. Найперші згадки про Ужгородський замок зустрічаються задовго до загальновідомої згадки про місто арабським географом та мандрівником Мухамедом Аль-Ідрісі. «Одна із середньовічних хронік, – пише історик Йосип Кобаль, – «Діяння угорців», написана так званим Анонімом десь на початку XIIст. – відносить заснування ужгородської фортеці до IX ст. і пов’язує його з легендарним князем Лаборцем. Події, описувані Анонімом, відбувалися, як тепер встановлено, у 895 р.»

Мапа Мухамеда Аль-Ідрісі

Звичайно, протягом такого часу споруда замку переживала немало змін і перебудов, дослідники стверджують, що від найдавнішого прото-замку дотепер збереглися лише частина фундаменту в підземеллях фортеці і подекуди давні карнизи з романським орнаментом.

У 1312 році замок переходить у володіння італійських братів Другетті, які допомогли королю Карлу Роберту з нової династії Анжу придушити повстання наджупана Петра Петені. Династія Другетів володіла замком 370 років.

«У період, коли замок перебував у володінні роду Другетів (1322-1691), в фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані переважно появою нових видів зброї, і в першу чергу зброї вогнепальної. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена в кінці XVI століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи», – читаєм у Вікіпедії. Майстри реконструювали замок: вимуровали міцніші стіни, на всіх кутах споруди звели ромбовидні бастіони висотою в 10-15 метрів, висунуті за лінію квадрата стін — ці фрагменти укріплень збереглися дотепер. На площадках бастіонів було встановлено гармати. Роги бастіонів виклали квадратовими плитами з каменю.

Як виглядав замок

Замок був майже неприступним: з північного боку була масивні високі кам’яні стіни, позбавлені бійниць, з півночі замок захищав кільоподібний бастіон. У плані замок був неправильним чотирикутником – це зумовлено рельєфом Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів завглибшки 8-10 метрів, через який до в'їзної брами було перекинуто підйомний міст. До наших днів збереглись отвори для ланцюгів, за допомогою яких міст піднімався. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягала від 2,5-3 м до 10-метрової висоти, вона збереглася і дотепер.

Ужгородський замок

Палац, що походить з XVI ст., має внутрішній дворик з видовбаним в скельній породі колодязем. Подейкують, криниця виходить в річку Уж, і качка, вкинена в криницю, щасливо випливе в річці. В стінах споруди збереглися таємні ходи, якими можна було проходити з одного поверха палацу на інший. Існує також легенда, що Ужгородський замок колись сполучався із сусідніми Невицьким і Середнянським. Цей переказ далекий від правди – таких довгих підземель ніхто не створював.

У 1715 році, коли Міклош Берчені відмовляється від цісарської амністії, Ужгородський замок на довгі роки перетворився на місце дислокації військового гарнізону. І коли через 66 років постало питання про перенесення Мукачівської греко-католицької єархії з Мукачева в Ужгород, то родинне гніздо Другетів було найпершим у списку «кандидатур». «Уже в 1773 р з Відня до Ужгорода прибув двірцевий архітектор Греннер і розробив грандіозний за масштабами та гідний єпископського сану план майбутньої резиденції та кафедрального собору, що органічно вписувався в старовинну архітектуру замку. Однак 136 000 флоринів, необхідних для реалізації проекту, в казні не знайшлося. Врешті-решт в замку вирішили розмістити духовну семінарію», – пише історик Кобаль.

З 1946 року і по сьогодні в стінах замку розташований Закарпатський краєзнавчий музей. Ну а днями, 12 березня, якщо говорити геть точно, не витримав 200-річний кам’яний міст замку – обвалилась його частина. На щастя, унаслідок інциденту ніхто не постраждав. Директор Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т Левицького Василь Шеба, розповів, що «сталося це тому, що міст старий. Йому уже більше 200 років. Він увесь зроблений «на глині», там цементу уже зовсім немає. Дощі вплинули на це … Вони потихеньку вимили глину, а каміння впало та й все». Нині міст відновлюють за кошти замку.

Обвал мосту, березень 2017

Церква святого Юрія

На подвір’ї замку в XIII столітті була збудована церква. Вона була зведена з тесаних каменів-квадрів, — пише Йосип Кобаль, — а довкола неї було розташоване кладовище. Другети перетворили церкву на родове місце поховання членів своєї родини. У XVI ст храм значно розширили, добудувавши спеціальну поховальну крипту.

«Однак, – пише краєзнавець, – церква святого Юрія відома не тільки як місце поховання Другетів. У її стінах 24 квітня 1646 року була укладена Ужгородська церковна унія. ... Тут після святої Літургії 63 православні священики склали на руки єпископа Дьєрдя Якушича визнання католицької віри. Акт проголошення Ужгородської унії відбувся».

У 1728 році замкову церкву спопелила страшна пожежа. Вірники намагалися відновити її з часом, та безуспішно. І в 1762 році храм розібрали, матеріал використали для нового храму в центрі міста.

Зрештою, з часом про церкву нагадувала лише глибока, обведена стіною яма та колишня крипта, в якій так і не знайшли жаданих скарбів...

Фундаменти замкової церкви

Геракл, Гермес та Турул

Нині замкове подвір’я прикрашають три скульптури: статуя Геракла, який от-от подолає отруйну Лернейську гідру (виготовлена в 1842р.). Неподалік на узбіччі стежки — покровитель торговців і мандрівників Гермес. Скульптуру відлили, ймовірно, на фрідєшівському залізоплавильному заводі в ХІХ ст.

Ну і ще одна вкрай цікава фігура на подвір’ї замку – міфічний птах Турул, як символ угорських племен, що прийшли в наш край. Міфічний птах, який тримає у дзьобі меч, є символом віднайдення батьківщини угорським народом. За угорськими легендами, він показав дорогу через Руські ворота давнім уграм, а під час повстання куруців під керівництвом Ференца Ракоці 1703 року нібито саме Турул приніс шаблю князю Ракоці — і перемогу повстанцям у першому переможному бої з австрійськими військами поблизу містечка Вилок.

Через 200 років після славної битви (1903) на її місці встановили 18-метровий обеліск, увінчаний бронзовим турулом. Пам'ятка була демонтована після Другої світової війни (відновлена в 1989 р.), а скульптура сокола потрапила до Закарпатського краєзнавчого музею. На жаль, сучасні вандали позбавили бронзового птаха шаблі, яку Турул колись тримав у дзьобі...

Турул

Музей-скансен та Шелестівська церква

Поруч із замком розташовано Закарпатський музей народної архітектури та побуту. Це був один із перших скансенів в Україні. На 4 гектарах землі протягом п’яти років, 1965-1970 рр., з’явилися понад 20 різних житлових, господарських, громадських, культових споруд традиційної народної культури краю. Цікаво, що музей спроектовано таким чином, щоб показати народну архітектуру краю в плануванні одного села.

Святомихайлівська церква з с.Шелестова. Вигляд зі стіни замку

На найвищому місці скансену стоїть дерев’яна Святомихайлівська церква з с.Шелестова (Мукачівський район, 1777 р.). Це перлина музею. В деяких джерелах міститься інформація, що її будівництво було розпочато набагато раніше, а у 1777 році будівля була освячена та оновлена після проведення ремонтних робіт. «Коли у ХХ столітті у селі Шелестові був побудований мурований храм, дерев'яна Михайлівська церква відійшла у розпорядження шкіл в Ужгороді, – пише Вікіпедія. – У кінці 1920-х років надійшла пропозиція щодо придбання будівлі православною громадою Мукачева. Після цього церква була перевезена і освячена у місті Мукачеве 5 серпня 1928 року. Деякий час церква була недоглянутою, доки не потрапила на територію Закарпатського обласного музею народної архітектури та побуту в Ужгороді у 1972 році».

«Шелестівська Михайлівська церква, – пише енциклопедія, – відноситься до класичного лемківського стилю народної школи зодчества і є єдиною такою церквою на території Закарпаття». Це одна з двох церков лемківського стилю на території України, які дійшли до нашого часу без глобальних архітектурних змін».

На початку ХХ століття архітектуру церкви дещо змінили: стіни зрубів поштукатурили, поверхні побілені. Взимку 2008 року провели реставраційні роботи, націлені на збереження від руйнації Шелестівської церкви. Деревина, яка використовувалась для виконання робіт, оброблювалась спеціальним антисептичним засобом, для захисту від шкідливих навколишніх чинників. Більшість об'єктів, що використовуються як реставраційні засоби, виготовлені з дуба.

Краса під ногами

Ну і насамкінець, говорячи про вулицю Капітульну, неможливо не зауважити мощеної бруківкою дороги. Вона тягнеться по всій вулиці, перед собором і аж до замку, та приносить чимало незручностей любителькам підборів. Але це стає геть неважливим, коли ви розумієте, що саме тут – найдавніша збережена бруківка Ужгорода! Історик Сергій Федака дослідив, що до середини ХІХ ст. вулиці Ужгорода не були замощені, за винятком невеликого майданчика перед тодішньою гімназією. Цей майданчик мостили ще 1806 року, оскільки він міститься на схилі Замкової гори і постійно заливається дощовими і талими водами. Цей простір замостили річковою галкою, який зберігся тут і досі...

Бруківка

Таких куточків у місті над Ужем небагато. Проте саме на них відпочиваєш серцем і наповнюєшся силами, саме тут укріплюєшся в своїй приналежності до рідного краю...

Ужгород славний своїми мініскульптурками

Використана література:

  • Йосип Кобаль. Ужгород відомий і невдомий. — Вид. 2, виправлене, – Львів, Світ, 2008.
  • Сергій Федака. Як замощувалися ужгородські вулиці. // газета «Світогляд»
Система Orphus
Рейтинг
0
0