Три храми — три історії Ковеля

24 січня 2017, 16:47 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

В'ячеслав НЕСТЕРОВ

Якщо в'їжджати до міста Ковель від Володимира-Волинського, то на розі головних вулиць міста, Володимирської та Незалежності, ми побачимо цікаву картину. На самому розі вулиць на першому плані стоїть доволі великий храм стандартної російсько-імперської хрестово-купольної архітектури, пофарбований в зазивний гламурно-рожевий колір. А за ним височіють сірими стінами та залізними куполами немов би два храми, що зрослись один з одним, але кожен має по великому куполу і по п'ять малих кутових куполів. При наближенні з'ясовується, що то не два храми, а один, що являє собою такий дивний архітектурний дуалізм. Саме до цього храму приковується увага, а не як не до рожевого собору. Символічність цієї картини посилюється, коли з'ясовується, що той, другий храм спокон віків називають в місті "українською церквою", а рожевий собор належить зараз УПЦ (Московського патріархата).

Обидва храми, точніше місця під ними та назви храмів, є ровесниками Ковеля та невід'ємною частиною історії цього волинського міста. Вони є вічними суперниками один одного і вічними ж сусідами, що виручали один одного під час біди.

Чомусь останнім часом, особливо останні декілька років, постала ця мода — фарбувати храми в яскраві рожеві, світло-зелені чи блакитні кольори, а куполи замовляти з такого жовто-яскравого "під золото" булату, що блиск та кольорність затьмарюють зміст споруди. Добро б іще цю трансформацію робили з новопобудованими церквами, як пару років до того обшивали їх "вагонкою", поки не зрозуміли її непридатність. Страшніше те, що пошесть перефарбування та яскравокупольність заторкнула і старі храми, що є, на думку автора, злочином як перед храмом (особливо якщо це стосується дерев'яних храмів), так і перед смаком попередніх та нинішніх поколінь культурних людей.

Звісно ж, в умовах жорсткої конкуренції з іншими релігійними конфесіями найпростіший спосіб привернути до себе увагу — перетворити власний храм на яскраво обгорнуту цукерку. Але храм — не чупачупс, до нього приходять за духовною їжею; яскравими фарбами до храму не приведеш людей, що і так звикли до яскравих кольорів в телевізорі.

Рожевий колір собору навпаки, відбиває бажання вдивитися в цей храм, зануритися в його цікаву історію. А дивитися є на що.

Воскресенський собор

Воскресенський собор

Сьогоднішній храм є вже п'ятим на цьому ж місці з цією ж назвою. Перший був побудований ще до визнання Ковеля містом. В грамоті королеви Бони від 1549 р. Воскресенська церква згадується як давно вже існуюча. В кінці XVI ст. ця дерев'яна церква згоріла в пожежі.

1696 р. ковельський староста Стефан Ліщинський власними коштами побудував тут малу церкву з великою дзвіницею для п'яти дзвонів та годинника. Але всього лише через двадцять років, в 1718 р., і ця споруда згоріла і півстоліття існувала на цьому місці лише невелика каплиця, а віруючі молились в "українській церкві" Благовіщення, що поряд.

Нова дерев'яна церква тут була побудована у 1782 р. і простояла ще півстоліття, 1842 р. її розібрали, побудували нову, на кам'яному фундаменті, яка вже у 1848 р. теж згоріла вщент. Чи то близкіcть до "української церкви" так нещасливо впливала, чи, скоріш за все, межування з великим міським ринком збільшувало ризик нищівної пожежі.

Воскресенський собор, архівне фото

Панування Росії, будівництво залізничного вузла в Ковелі та пов'язане з ним бурхливе зростання міста вимагали спорудження кафедрального собору, ініціатором будівництва якого на цьому місці став протоєрей Олександр Роткевич в 1874 р. Зрозуміло, що архітектура собору в таких умовах була витримана в імперському стилі та споруджена російськими будівничими. У 1877 р. будівля була освячена, храм з того часу діє безперервно до сьогодні. Остання реставрація відбувалась у 1988 р. а в 2012 р. до свого 135-літнього юбілею собор отримав нові куполи, оновлені розписи стін та причепурився — порожевів.

Храм має яскраво виражений хрестовокупольний в плані вид, підкреслений трьома ганками з трикутними фронтонами, масивним барабаном головного купола, обрамленим барабанами чотирьох малих куполів так, що складається загальне враження великої піраміди. Храм розрахований на вміщення до 400 віруючих.

Іконостас Воскресенського собору

Благовіщенська церква

Сусідня з попередньою, Благовіщенська церква, не менш давня, але історія її перевтілення ще більш вражаюча.

Благовіщенська церква

Перший тризрубний дерев'яний храм був побудований тут у 1505 р. в традиційному подільському стилі з пірамідально-шатровим покриттям, з восьмигранною баштою та восьмигранним же куполом.

В тому ж декреті від 1549 р. від королеви Бони, дружини польського короля Сігізмунда І, в якому мова іде про попередню церкву, згадується й храм Благовіщення Господнього і його піп Михайло, що був наступником священика Олексія. До речі, статус міста Ковель отримав від Сігізмунда лише в 1518 р., тобто через 13 років після першої згадки про храм. Міським насельником та дідичем і Ковеля і, ймовірно, самого храму був князь Василь Сангушко, представник славного українсько-литовського роду, вклад якого в історію України недостатньо відомий сьогодні.

Подальші події навколо храму протягом майже трьохсот років невідомі, але, здається, весь цей час церква продовжувала існувати та діяти як оплот українства і під владою поляків, і потім під владою Російської імперії. У 1848 р. храм став соборним храмом міста після знищення пожежею Воскресенського собору і залишався таким до 1877 р., доки не був відбудований в імперському стилі сусідній храм.

Старий дерев'яний народний собор "за вєтхостью" зачиняється, в тихій надії, що новий імперський собор повністю замінить собою "українську церкву" і та від старості просто завалиться сама.

Але місто бурхливо зростає, обидва храми опиняються в самому центрі нового індустріально-залізничного Ковеля, і наявність тут тихо вмираючого древнього храму стає просто непристойним. Та й Воскресенський собор скоро перестав вміщати паству, що дуже збільшилася. Отже довелось храм реконструювати та оздоблювати наново. Роботи проходили з 1901 по 1911 роки. Храм відродився, але для того, щоб вже через три роки знову постраждати та закритися під час Першої світової війни.

Благовіщення. Архівне фото

Лише в 1928 р. храм знов починає діяти. Відродження його пов'язане з ім'ям полковника армії УНР, майбутнього архиєпископа УАПЦ Ігоря, а тоді ще священика Івана Губи. Під проводом цього пароха храм стає оплотом українства під польською окупацією. Богослужіння проводяться українською мовою, храм ззовні і з середини прибирається в національні кольори, золотиться новий іконостас...

За "перших совєтів" Іван Губа переховується від НКВД. Від рук німців в 1943 р. гине священик храму Федір Іллюк. Але храм продовжує працювати і під час радянської, і під час німецької окупації. В 1945 р. храм знову закривають. Не може ж бути в радянському місті поряд одночасно два діючих храми, особливо коли другий з них — яскравовиражений "националистический".

І знову храм був приречений на тихе вмирання, аж поки знову, вже нова — "народна" влада не зайнялась питанням щоб таке тут ще переробити. Спочатку в 1961 р. захотіли створити в храмі краєзнавчий музей, потім — побудувати тут музей Леніна, зрештою віддали "приміщення" під важкоатлетичний клуб для створення на цьому місці спортивної школи. Поки спортсмени товариства "Спартак" накачували свої біцебси на амвоні розграбованого та сплюндрованого древнього храму, навколо повільно поставала бездушна бетонна коробка спорткомплексу. Закінчення будівництва і, як вважалось тоді, остаточна руйнація "залишків темного минулого" відбулось в січні 1968 р.

В 1991 р. відродилась з небуття парафія колишнього храму та почала боротьбу за свій храм. Спортивна школа, товариство "Спартак" та профспілки занепадали, але все ще чіплялися за "своє" майно. Доходило до сутичок сивочолих парафіян із спортивними молодими людьми, яких тоді ще "тітушками" не називали. Була навіть спроба переобладнати спортивний зал, колишній храм, на магазин алконапоїв. Але вже в 1992 р. будівля передається релігійній громаді та відновлюються богослужіння.

Церква Благовіщення. Інтер'єр

З того часу і по сьогодні продовжується перевтілення колишнього спортзалу на новітній великий просторий храм з 500-літньою історією.

Постало нове, вище перекриття стелі, дванадцять куполів, віднайдений та зайняв почесне місце у вівтарі хрест із центрального купола старого храму. Під час ремонту підлоги віднайдена вівтарна частина фундаменту старого храму, що музеєфікована та є зараз частиною інтер'єру нової церкви. Віднайдено заховані парафіянами від останнього знищення три великі настінні ікони Євангелистів тощо. В 2012 закінчилась робота над новим чудовим іконостасом роботи волинських майстрів.

Благовіщенська церква. Іконостас

Перетворення тривають. На черзі поновлення куполів храму. Головне, щоб блиск нових куполів не затьмарював духовної праці древньої "української церкви" та її пароха отця Василя.

Благовіщенська церква. Двері

Костел святої Анни

Третім сусідом попередніх храмів, і це абсолютно логічно на Волині, був католицький костел святої Анни. Він теж стояв тут, біля ринку, із самого початку міста Ковеля. Королева Бона надавала костьолу привілей та землі у 1551 р. Наказом короля Яна Казимира 1658 р. ковельські євреї мали своїми коштами утримувати костельний хор та органіста храму.

Козаки Богдана Хмельницького поруйнували костел, пограбували майно та вбили ксьондза, але в 1710 р. костел був відновлений воєводою волинським Станіславом Лєщинський. У 1854 р. після нищівної пожежі костел відбудовується знову, як і попередні костели, в дерев'яному вигляді. Цей костел пережив обидві світові війни і остаточно був зруйнований вже радянською владою у 1945 р.

Ковельський костел. Архівне

Римо-католицька парафія в Ковелі відродилася 1992 р., але відновлення стародавнього собору не відбулося. У 1994 р. в місто, але на інший берег річки Турії, неподалі від центру був перевезений дерев'яний католицький костел із села Вишеньки, відреставрований та переданий католицькій громаді.

Ковельський костел. Сучасний

Цей двовежевий дерев’яний храм був побудований в 1771 р. і є унікальною спорудою, як за архітектурою, так і серед небагатьох католицьких дерев'яних храмів. За радянських часів храм використовувався як молокозбиральний пункт, і тому при реставрації довелось замінити майже всі дерев'яні деталі храму. В 1997 р. німецька парафія міста Ліше подарувала костелу перший на Волині орган. Найціннішою пам'яткою храму є відновлений бароковий вівтар 18 ст. Ксьондзи костелу входять до краківського ордену францисканців і служать українською та польською мовами.

Орган

У 1938 році парафіяни костелу святої Анни налічували близько 15 тисяч католиків. Через історичні катаклізми, що прокотилися Волинню та Україною в ХХ столітті, римо-католицька парафія Ковеля сьогодні небагаточисельна. На службах присутніми є ледь 30-40 прихожан, що для такого великого храму замало. Але все ж є надія, що ковельська парафія збереже свій унікальний дерев'яний храм для прийдешніх поколінь.

Інтер'єр костелу

Ось такі перетворення пережили храми всіх трьох найвпливовіших християнських церков Ковеля. Вони є відображенням, як в дзеркалі, процесів та подій, характерних для всієї України.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти