Густинський монастир: історія і сучасність

23 листопада 2016, 14:38 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Жанна КРЕСАН

... А без віри хто ж ми?..
Тільки звірі
з мозком нерозвиненим, драглистим
...
М. Руденко

Більше 400 років стоїть Густинський монастир. Спалювали його, нищили, руйнували, намагалися стерти навіть пам’ять про нього, а він, як Фенікс – воскресав і відроджувався. 400 років несе він людям любов і віру. 400 років всім – грішним і праведним – дарує надію. Якими б не були часи, та світ ніколи не міг обійтися без монастирів, які нагадують величезну свічу перед Богом. А до світла завжди тягнулися люди...

При початках

Кінець далекого ХVІ століття... По задніпровській стороні блукає троє іноків, які шукають місце для нового монастиря. Тривожні часи на Україні: щойно в Бересті була укладена унія між двома Церквами – Католицькою і православною Київською митрополією. Що буде далі? Як складеться доля цього союзу і головне – доля православних християн? Що чекає православні святині? Ці та інші питання не дають спокою Йоасафу – найстаршому і найдосвідченішому з трьох мандрівників. Раз по раз піднімає він очі до неба, де виблискують зорі, ніби чекає відповіді на свої невеселі думки. Та небо мовчить. Укотре вже зітхнувши, старець простує далі. Перед очами сторінка за сторінкою проходить його життя: ось він, монах Києво-Печерської Лаври, ось разом з іншими мандрує до священної Афонської гори, ось допомагає відбудувати Свято-Преображенський Межигірський монастир, зруйнований Батиєвою навалою...

Оглянувши береги річки Удай, Йоасаф зупинився на поселенні Густинь – самотньому, оточеному з усіх боків водою (і через те схожому на острів), покритому густим лісом. Здавалося, воно якнайкраще підходило для монашого життя. Зупинившись у самій гущавині, монахи з молитвою встановили хрест і розпочали копітку роботу. Це був 1600 рік.

Незабаром на острів почали збиратися люди з багатьох навколишніх місць, допомагали не лише своєю працею, а й продуктами харчування, будівельними матеріалами, грошима. Зусилля увінчалися успіхом і в 1614 році була споруджена маленька дерев’яна церква Пресвятої Трійці. До цього часу на Густинському острові зібралося вже чимало монахів. Кому ж бути настоятелем майбутнього монастиря? Сумнівів не виникало – одноголосно обрали Йоасафа.

Початок покладено. А скільки ще потрібно було зробити для нової обителі! Йоасаф прекрасно усвідомлював це, та його вже дуже поважний вік міг стати перешкодою у будь-який момент. Тому він вирішує підготувати наступника – просить приїхати настоятеля Антонієвих лаврських печер Ісайю Копинського.

Густинський монастир. Сучасний вигляд

Як показав час, з вибором настоятель не помилився. Прибувши до Густині і оглянувши місцевість, новий помічник гаряче взявся до справи. Перш за все він вирішив узаконити за монастирем територію острова (прилуцькі землі того часу належали князям Вишневецьким). Отримавши рекомендовані листи від лубенських князів, які на той час були управляючими маєтків Вишневецьких, Ісайя разом з Йоасафом їде на Волинь, до православного князя Михайла Корибута Вишневецького – і отримує грамоту на володіння островом та прилеглими орними землями, лісовими угіддями, водоймами. Після смерті князя (1615р.) ця грамота була підтверджена його дружиною – Іриною Могилянською (з роду молдавських господарів Могил).

Ісайя спорудив кілька приміщень, теплу Успенську церкву, заснував 2 скити – Лубенський і Мгарський, які в майбутньому стали самостійними монастирями.

Минали роки, десятиліття. Монастир розвивався, відбудовувався, з’являлися нові келії, приміщення храмів. Та ніхто не був застрахований від природних катаклізмів, а вони не забарились. Надовго запам’яталися монахам лиховісні 1625, 1636, 1671 роки, коли пожежі майже дотла винищували будівлі. Не покладаючи рук, працювали вони над поверненням втраченого.

Українські гетьмани також не стояли осторонь цієї святої для тодішнього суспільства справи. Іван Самойлович у 1674 році на власні кошти споруджує велику Троїцьку церкву – кам’яну, п’ятикупольну, яка збереглася до наших днів. 23 травня 1675 року, в день святої Трійці ця церква була освячена архиєпископом Чернігівським Лазарем Барановичем. В цей же час Лазар Баранович висвячує на єромонаха Дмитра (в майбутньому – митрополита Ростовського Дмитра Туптала), який дуже багато зробив для монастиря і був зарахований Церквою до лику святих.

За прикладом князів Вишневецьких, багато представників різних станів збагачували монастир своїми вкладами – жертвували землі, ліса, сіножаті, будинки в містах, сади, городи. А гетьмани та пани віддавали навіть поселення, хутори і села, закріплюючи їх за монастирем у вічне володіння. Разом з тими територіями, які монастир придбав самостійно, він володів більш ніж 3 тисячами десятин і 3 тисячами душ селян. Завдяки цьому до кінця ХVІІІ ст. монастир вважався найбагатшим монастирем Малоросії, а народ просто називав його «другою Лаврою». Часи благоденства продовжувались недовго – у 1793 році Густинський монастир був закритий.

Руїни монастиря. З гравюри 1844 р.

Чи варто говорити про те, що за півсотні років кам’яна огорожа, приміщення келій і церков майже повністю зруйнувалися і монастир, який раніше приймав тисячі паломників, прийшов у запустіння.

Відновлення і набуття самостійності Густинського монастиря припадає на 40-ві роки ХІХ ст. Саме тоді, завдяки турботі архиєпископа Полтавського Гедеона (місцевість на той час належала до Полтавської губернії), який звернувся до прихожан із закликом пожертвувати на благоустрій монастиря, було зібрано більше 6,5 тис. крб. Не заспокоївшись, Гедеон просить Синод про відновлення Густинської обителі – в результаті указом від 16 грудня 1843 року вирішено відновити монастир з присвоєнням йому ступеня 3 класу і призначенням настоятеля в сані архімандрита. 15 травня 1844 року, в день святої Трійці урочисто відкрилась брама монастиря.

Успенська церква

Серед почесних гостей був і генерал від кавалерії князь Микола Григорович Рєпнін, колишній губернатор Малоросії, який виділив значні кошти для цієї благородної мети. Князь Рєпнін заповідав, щоб поховали його у склепі під церквою Успіння Пресвятої Богородиці. Милуватися храмами Миколі Григоровичу залишалося якихось півроку...

У січні 1845 р. під однокупольною Успенською церквою, збудованою гетьманом Іваном Мазепою, облаштовують родову усипальницю Рєпніних. Вдова Варвара Олексіївна, внучка гетьмана Кирила Розумовського, виділила кошти на новий іконостас, священні обладунки і посуд, а саму церкву було освячено в честь Воскресіння Христова (зараз їй повернули попередню назву). В цьому ж склепі знаходили свій спочинок і нащадки Рєпніних-Волконських – сподівалися, що вічний.

Успенська церква. Склеп

Та бурхливе ХХ століття мало цікавилося духовним надбанням народу, і 1924 року в монастирі влаштовано колонію для безпритульних. Далі події розгорталися за відомим сценарієм: храми грабуються, ікони знищуються (в даному випадку безцінний іконостас 1654 року порубали на дрова), могили плюндруються. Особливо завзято бралися за склеп, сподіваючись на численні скарби. Домовину з прахом князя викинули, хтось поцупив частину вцілілого одягу, черепу ж дісталася «почесна» місія футбольного м’яча... Та прийшов час «збирати каміння», і склеп відновлено руками невтомних монахинь. Звісно, кістки, розкидані кілька десятиліть тому, зібрати не вдалося, але могили впорядковано, уламки мармурових плит складено і встановлено на відповідних місцях.

Усього на території монастиря – 5 храмів, найголовнішим з яких є Троїцький собор — кам’яний, п’ятикупольний, хрестоподібний в плані, коринфського ордеру.

Троїцький собор

Троїцький собор: легенда і дійсність

Цікава історія будівництва Троїцького собору. Стоїть він на тілах трьох малят — невинних мучеників. За легендою, в один з нападів татар на українські землі, коли все населення розбіглося і ховалося в навколишніх лісах, вороги вбили поблизу Густинського монастиря трьох дітей, а їхні тіла кинули в полі. Трупи пролежали три доби, але залишились м’якими і теплими, не дивлячись на сильні морози і сніг. Місцеві жителі принесли тіла в монастир і поховали. Пізніше, коли будувалася Троїцька церква, ігумену приснилися троє дітей, які повідомили, що вони моляться перед Всевишнім за монастир і всю монастирську братію. Той довго думав над побаченим уві сні, а тоді звернувся до старенького монаха з проханням пояснити сон. Так і згадали про давнє місце поховання. Коли ж могила була розрита і відкрили труну – тіла діток виявилися нетлінними. Ігумен наказав перенести їх і поховати на більш гідному місці – там, де будувалася нова церква: над могилами тепер знаходиться вівтар Троїцького собору.

Іконостас Троїцької церкви

Усередині собор розписаний подіями на історичні та біблійні сюжети. Має двоповерхові хори, на хорах – портрет одного з Горленків, у сім’ї яких були і прилуцькі полковники, і наказний гетьман, і єпископ, критик. Іконостас чотириярусний, дерев’яний, позолочений. З лівого боку іконостасу – місцева ікона Богоматері з маленьким Ісусом Христом, що тримає в руках Євангеліє, джерело духовного світла. Ця ікона називається Густинською або Ярмарковою – від ярмарка, що щороку відбувається на монастирській площі 28 серпня. В цей час ікону виносять з храму, обносять навколо площі та залишають до кінця торгів в особливій каплиці. Ікона здавна вважається чудотворною, біля неї зцілилося чимало богомольців. Як розповідають очевидці, чудеса зцілення відбуваються і в наш час, і вже не один раз медики не вірили своїм очам, перевіривши результати повторних аналізів відвідувачів монастиря.

Троїцький собор Густинського монастиря

При вході у церкву – зображення князя Вишневецького і гетьмана Самойловича як благодійників монастиря. Зовні церква прикрашена пілястрами та іконами в ліпних рамках. Під церквою розміщений склеп, де поховані представники сімей Горленків та Маркевичів (один з них – Микола Маркевич, український історик, автор «Истории Малороссии» у 5-ти томах).

Церква свв. Петра і Павла

Церква Петра і Павла – п’ятикупольна, збудована у грецькому стилі, увічнена на акварельному малюнку Т.Г.Шевченка 1845 року. Після періоду запустіння вона була майже повністю зруйнована, і приступили до її відновлення лише у 1854р., коли настоятелем став архімандрит Гермоген.

Миколаївська церква

Миколаївська церква, над якою підносилася величезна російсько-візантійського стилю дзвіниця, відреставрована. Як і Петропавлівська, зведена вона була на кошти Дмитра Горленка, похованого під Троїцьким собором.

Варваринський храм і будинок ігумена

Надбрамна Варваринська церква, споруджена на кошти Варвари Маркевич і відновлена стараннями архимандрита Варсонофія, знову радує відвідувачів. Знову відновлено іконостас, ікони для якого написані в Санкт-Петербурзі у давньовізантійському стилі художником Парченним.

Пам'ятна дошка

У 1845 році Густиню відвідав, будучи членом археологічної комісії, Т.Г.Шевченко. Для альбому «Мальовнича Україна» він зробив три акварелі з видами монастиря – згадуваної вже церкви Петра і Павла, Трапезної та Миколаївської церков. Пізніше в творах «Музыкант», «Художник», «Наймичка» він захоплено згадував про побачені ним місця.

Т. Шевченко. В Густині. Церква Петра і Павла. 1845 р.

«Это настоящее Сен-Клерское аббатство. Тут все есть. И канал, глубокий и широкий, когда-то наполнявшийся водою из тихого Удая. И вал, и на валу высокая каменная зубчатая стена с внутренними ходами и бойницами. И бесконечные склепы, или подземелья, и надгробные плиты, вросшие в землю, между огромными суховерхими дубами, быть может, самым ктитором насадженными…», — писав Тарас Шевченко про Густинський монастир.

Т. Шевченко. В Густині. Трапезна церква. 1845 р.

На початку ХХ ст., при архимандриті Тихоні був збудований монастирський заїжджий двір у Прилуках з Пантелеймонівською церквою і церковнопарафіяльною школою, кухнею і сирітським будинком.

Болючі сторінки історії

Мирне життя монастиря перервав жовтневий переворот 1917 року. У березні 1924 р. обитель закрили, а на її території розмістили дитячу комуну для безпритульних, що проіснувала до початку 40-х років минулого століття.

Історія духовного центру ледве не закінчилася у «безбожну п’ятирічку» – на початку 30-х підготовлена постанова про знищення монастиря. І лише неймовірні зусилля Миколи Макаренка та інших діячів культури зберегли перлину барокового мистецтва. Син видатного вченого – Орест, який також досліджував Густиню, загинув у 1927р. на очах у батька і був похований в родовому склепі Репніних. Трагічно склалася і доля самого М.Макаренка – його повісили на дзвіниці Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, який він безуспішно намагався врятувати, а потім підірвали комплекс будівель...

У січні 1943 року монахині Ладинського Покровського монастиря звернулися у Прилуцький німецький окупаційний старостат з проханням відкрити Густинську обитель – і через півроку отримали дозвіл. Справжні подвижниці духу примирилися з напівзруйнованими храмами, із сусідством мешканців психоневрологічного диспансеру, що прийшов на зміну дитячій колонії на поч. 40-х років і продовжував діяти до початку 90-х, з постійною нестачею коштів. Вони поселилися в двоповерховому Варваринському корпусі, а богослужіння проводили у Воскресенській церкві. Та новий виток гонінь на релігію привів до вже третього закриття монастиря – ніби знущання, це сталося в день свята апостолів Петра і Павла — в липні 1959 року.

1993 став роком четвертого відродження одного з духовних центрів Лівобережжя. Після кількох десятиліть мороку нарешті почало пробиватися світло – 17 грудня, в день св. Варвари у Воскресенській церкві освятили престол і відбулася перша Літургія.

Відродження

План-схема Гутиснкього монастиря

Сучасний монастир – це і 100 га землі, сінокіс, пасіка, пташник, теплиці, сад, пекарня, худоба, за якими слідкують сестри, адже відновлення монастиря здійснюється на власні кошти та добровільні пожертвування.

Монастир – місце особливе і живе воно своїм особливим життям.

День починається дзвіночком, що скликає всіх на ранкову молитву. Потім сестри підходять до ігумені під благословення і кожна отримує певний обсяг робіт – це може бути робота в саду чи на городі, догляд за худобою чи птаством, приготування їжі чи шиття, виготовлення просфорок чи читання молитов. Будь-яка справа в монастирі починається і закінчується молитвою – спочатку просять про допомогу, а потім дякують за неї.

Густинська БогородицяНа межі тисячоліть із благословення настоятельки Віри написана нова велика ікона Густинської Богоматері. Список був зроблений з невеличкої за розмірами, потемнілої від часу іконки, привезеної з Чернігівського Єлецького монастиря. Ігуменя благословила художника написати, що це копія давньої чудотворної ікони. Яким же було її здивування, коли вона не побачила повного тексту напису (не було вказано, що це копія). Та час виправдав іконописця – за словами монахинь, благодать старовинної ікони повністю перейшла на нову, і біля неї вже зафіксовано кілька зцілень хворих в останні роки. Одне з них підтверджується медичними довідками: робітнику, що працював на реставрації храму потрібно було робити операцію на шлунку. Він знав це, готувався до операції та кожного дня молився біля ікони Густинської Богоматері. Коли ж знову з’явився в лікарні – навіть слідів виразки не було...

Дивлячись на ікону, ігуменя Віра сказала: «В середині ХVІІ ст. прославилась Густинська чудотворна ікона Божої Матері і через два з половиною століття стала історією. На початку ХХІ ст. прославиться нова Густинська чудотворна ікона Божої матері і через століття стане історією. Ми починаємо новий відлік чудес від нової Густинської чудотворної ікони Богоматері».

Червень 2000 року надовго запам’ятається сестрам і гостям монастиря – в ці дні обитель відзначала своє 400-ліття. Незважаючи на величезну кількість гостей, які стікалися з усіх доріг, тривале Богослужіння і хресний хід ніхто не стомився – малиновий передзвін ніби очищав душі присутніх. Вітальна телеграма надійшла від нащадків Рєпніних – князя Михайла Рєпніна, що мешкає нині у Франції. Тоді було багато вдячних слів і нагород від почесних гостей і меценатів, та найбільшим подарунком для всієї України стало справжнє відродження цього джерела світла, до якого не перестануть іти люди. Адже вже кілька століть звикли вони нести до монастиря свої радощі і болі, просити тут Бога про допомогу і дякувати за неї…

Корисна інформація

Адреса монастиря: Україна, 17544, Чернігівська обл., Прилуцький район, с. Густиня

Як дібратися:

Від Чернігова: 86 км автомобільним транспортом до Ніжина та 62 км до Густині (в напрямку Прилук). Можливий інший варіант: залізничним транспортом доїхати до с. Заїзд, звідки до монастиря близько 20 км.

Від Києва: автотраса Київ-Суми (175 км від столиці)

Список використаних джерел

  1. Полное собрание русских летописей. Т.2. – СПб, 1845
  2. Шевченко Т.Г. Поеми та повісті. – К., 1978
  3. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1997
  4. Історія України в особах: Козаччина. – К., 2000
  5. По історичних містах Київської Русі. Фото путівник. –К., 1990
  6. Історія міст і сіл України. Чернігівська область. – К.,1972
  7. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. – К., 1990
  8. Українська культура. Лекції за редакцією Д.Антоновича. / Упор. С. Ульяновська. – К.,1993
  9. Чернігівщина incognita. / За ред. О.Б.Коваленка та ін. – Чернігів, 2004
  10. Україна. Путівник. / Упор. О.Зінкевич, В.Гула. – К.,1993
  11. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/svitlo-gustini
  12. http://podorozh.info/?view=pbl&kod=45
  13. http://nslovo.com/blog/nashi-podorozhi-hustynskyj-monastyr-na-pryluchchyni-foto
  14. http://vestnik.cerkov.ru/2013/03/31/z-istoriji-trojickogo-xramu-svyato-trojickogo-gustinskogo-monastirya/
  15. http://www.samsobi.com.ua/index.php/ukraina/siverschyna/188-architecture-sivershchyna/321-gustynskii-monastyr
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти