Церква «П’ятниць» у Львові

28 жовтня 2015, 13:44 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ніна Поліщук

Світлини РІСУ

Цей храм був відбудований на кошти свата Б. Хельницького Василя Лупула. Львів’яни цю церкву інколи називають «П’ятниць» у множині, бо тут знаходяться ікони відразу трьох відомих святих Параскев П’ятниць. Тут Микола Устиянович одночасно з Маркіяном Шашкевичем виголосив промову українською. Сім дзвонів цього храму були переплавлені на боєприпаси у час Першої світової  війни. «Пятниці» зберігали в собі ікони двох неіснуючих сьогодні вірменських храмів. І нарешті найбільша цінність колись княжої церкви – автентичний іконостас із 70-ма іконами ХVІ – ХVІІ століть.

Церква св. Параскевії у Львові

Від княжої доби

Церква святої великомучениці Параскеви П'ятниці – одна з найстаріших у Львові. Раніше храм міг бути на одній з головних площ княжого міста Львова, центр якого до отримання магдебурзького права був в районі сучасної території Підзамча. І якщо церква св. Миколая була княжою, то храм Параскев, ймовірно, був одним із центральних парафіяльних.

Отже, спочатку храм був дерев’яним, згодом – мурований. Ймовірно, що перша мурована церква постала на цьому місці у 1443 році. Потреба кам’яної забудови була не тільки тому, що дерев’яна споруда більше піддається нищенню, але й тому, що на той час центр міста зміщується в бік сучасної площі Ринок. Тож Підзамче стає передмістям, а тому церква повинна бути оборонною і мати міцні стіни. Адже споруда стоїть просто на одному з найбільших торгових шляхів – Волинському, риси якого зараз повторює вулиця Б. Хмельницького.

Та все ж втрати не оминають церкву – у 1623 році вона зазнає серйозних пошкоджень під час пожежі. Тоді ж і починається історія зі сватом Б. Хмельницького Василем Лупулом. Цей молдовський князь на той час перебуває емігрантом у Львові, спонсорує будівництво різних сакральних споруд міста. Кошти на цю церкву він вирішує дати на прохання молдовського митрополита Варлаама, який був засновником книгодрукування в Молдові і мав тісний зв’язок з львівським православним духовенством. «П’ятниці» відбудували у 1644 році, а освятили через рік. Сьогодні про щедрого мецената нагадує пам’ятна таблиця на південній стіні храму, де зображений герб Лупулів – сонце, місяць, буйвол з короною над головою. Це ж зображення є в центральній наві над притвором. У деяких джерелах знаходимо відомості, що відбудовою святині також опікувався Київський митрополит Петро Могила, який теж мав молдовське походження.

Пам'ятна таблиця про меценатів

Відбудована церква зазнала значних змін. Тоді звели високу дзвіницю, яка, як відомо, могла також використовуватися в якості чатової вежі, адже храм, як ми вже згадували, знаходився у передмісті. Про оборонне призначення вежі свідчать бійниці на верхньому ярусі. Та й стіни храму-твердині мають товщину у 2 метри.

Щодо стилю, то храм гармонійно поєднує в собі прийоми руського стилю, який характерний для сакральних споруд княжої доби – гостре конусне завершення східного фасаду, такий самий різко схилений трикутний дах, гранчата апсида, вдвічі нижча за наву. Натомість прямокутні бокові нави нагадують румунський стиль, а головний фасад – раннє бароко.

Щойно відбудовна церква стала найбагатшою з-поміж сакральних споруд львівського передмістя: у її володіннях був шпиталь братства, цвинтар, школа і резиденція священика.

Вівтарна частина храму. Не виключено, що це колись був вхід до храму

Звичайно, храм не міг бути збереженим повноцінно з 1644 року, він зазнавав менших ушкоджень і був реставрований у 1870, 1886 роках. Близько 1873-1876 років церква отримала нову плебанію у «аркадовому стилі» за проектом Юліуша Гохберґера. Сьогодні це будинок № 2 по вулиці Гайдамацькій.

Такий вигляд храм мав до реставрації на початку ХХ ст. Фото www.lvivcenter.org

Свого сучасного вигляду храм набув після останньої реставрації у 1908 році. Тоді за проектом Міхала Лужецького замість шатрового завершення храм отримав характерну для української сакральної архітектури баню з ліхтарем, довкола якої – наріжні вежки. Також ці роботи передбачали встановлення годинника на вежі, та ідея залишилася невтіленою. У 1996-1999 роках поруч спорудили дзвіницю за проектом Володимира Швеця.

Нова дзвінниця на подвір'ї храму

Іконостас

Як вже було згадано, найбільшою гордістю і цінністю храму св. Параскеви П’ятниці є шестирядний іконостас – зразок барокового західноукраїнського іконопису, надзвичайний приклад давньоукраїнського сакрального мистецтва. Цей іконостас виконували одразу 4 майстри. Дослідники не можуть точно встановити авторство. Деякі знавці проводять паралелі з майстернею Федора Сеньковича, відомого і популярного на той час львівського художника.

П'ятницький іконостас

Дійшли до висновку, що пам’ятка була створена львівськими митцями майже одночасно з побудовою храму у 40-ві роки XVII сторіччя. Іконостас складається більш як з 70 ікон, які розміщені у шістьох рядах відповідно до правил єрархії образів. Спочатку іконостас складався з п’ятьох рядів, та у 1870 році додали шостий.

Відразу кидається в очі, що іконостас ніби виготовлений не для цієї церкви – його розміри вздовж перевищують розміри святилища якраз на одну ікону по обидвох боках. Були версії, що іконостас перевезений з іншої церкви. Та врешті схилилися до думки, що ці «зайві» ікони були розміщені так зумисно, щоб підсилити ефект всеохопної присутності сакрального і величного, ікони немов загортають молільника всередину.

Над царськими вратами, в молільному ряді (Деїзісі) замість звичного для українського іконостасу «Спаса Нерукотворного» розміщений досить рідкісний в іконописі «Христос-архиєрей». Неабияку коштовність та пишноту іконостасу підкреслюють образи з багатою позолотою та візерунковим тисненням на левкасі. Особливої гри світла і тіні додає розміщення ікон, зокрема намісних, у нішах, що поглиблюють перспективу образів. Після Деїзісу – страсний ряд, потім – празниковий. На найвищому ряді — фігури святих православної церкви у прорізьблених рамах-медальйонах, що теж нетипово, адже зазвичай там зображають старозавітніх пророків. Доданий ряд – найнижчий, він належить майстру Антонію Качмарському і представляє святих, які особливо шановані в Українській Церкві – святі Кирило і Мефодій, святі Ольга і Володимир, святі Миколай та Іван Золотоустий.

Пізніше стіни храму прикрасили фрески кінця ХVІІІ століття, які виконав Лука Долинський.

Про що мовчать стіни:

  1. Саме в церкві Параскеви П’ятниці на Покрову, 14 жовтня 1836 року, священик Микола Устиянович проголосив свою проповідь українською мовою — одночасно з Маркіяном Шашкевичем, який мав проповідь українською в соборі св. Юрія.
  2. «П’ятниці» зберігали цінну старовину: рукописне Євангеліє ХVІ століття, срібну кадильницю ХVІІ століття та ікону з уже неіснуючої на сьогодні львівської церкви Різдва Богородиці на Тарнавці. Також тут зберігалися три ікони із найдавніших львівських вірменських храмів святої Анни та святого Якова – «Апостол Марко», «Апостол Матвій», «Вознесіння Богородиці». Зараз пам’ятки належать Національному музею ім. А. Шептицького та Львівській галереї мистецтв.
  3. У церкві було 7 дзвонів, найдавніший з яких, ймовірно, був з 1663 року. Під час Першої світової війни дзвони були реквізовані австрійською владою для військових потреб — з них виготовили боєприпаси. Зараз у церкві лише два дзвони, один з яких відлитий у 1947 році.

Чому «П’ятниці»?

Ікона на тетраподі - св. Параскеви Сербської (пустельниці)

У храмі знаходиться відразу три ікони різних відомих святих Параскев – Римської, Іконійської та Сербської (Тирновської). Більше про цих святих та їхню іконографію у нашому матеріалі. Намісною іконою нібито є образ св. Параскеви Сербської, яка була мученицею. Це ми відрізняємо за житієм святої, яке представлено у клеймах. Тобто можна припустити, що церква носить ім’я саме Параскеви Сербської. Та так здається тільки на перший погляд. Бо може видатися, що намісною є ікона мучениці Параскеви Римської, адже вона зображена «у славі», з короною на голові. Далі, у намісному ряді ліворуч представлена друга ікона — св. Параскеви Іконійської, а біля амвону вже чітко можемо відрізнити третій образ — Параскеви-пустельниці. Мистецтвознавці пояснюють таку плутанину іконографії різних Параскев тим, що в Україні почитали усіх трьох святих, а тому з часом особливості їхньої іконографії переплелися. Тепер у львівському храмі «П’ятниць» можемо спробувати відрізнити Іконійську святу від Сербської та Римської, та вказати чітко, чи у намісному образі пустельниця чи мучениця не можемо. Тому і кажемо так, щоб не образити жодну з них – церква «П’ятниць».

Ікона св. Параскеви Сербської (Тирновської) у славі

Ікона св. Параскеви Іконійської

Намісна ікона св. Параскеви, де поєднана іконографія Параскев Сербської і Римської

Зараз храм належить до УПЦ КП. Офіційний сайт: paraskeva.lviv.ua

Ще одна ікона над входом до храму

Використані джерела:

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти