Таємниці Галичиної могили у Крилосі

29 вересня 2015, 11:28 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ігор Чорновол

У рік 6714 [1206]. Галичани тоді привели Мстислава [Ярославича Німого]на Бенедикта. І прийшов він до Галича, але не досягнув він нічого. [Боярин]Щепанович Ілля, вивівши його на Галичину могилу[і] усміхнувшись, сказав йому: «Княже! Ти вже на Галичиній могилі посидів єси, отож, і в Галичі ти княжив єси!» Насміялися ж вони над ним, [і] вернувся він в Пересопницю. А після цього ми скажемо про Галичину могилу і про початок Галича, звідки він постав

Літопис руський. Переклад Л.Махновця. – Київ, 1990. – С.371

 

Крилос – село Галицького району Івано-Франківської обл. на основному шляху Львів – Рогатин – Івано-Франківськ, населення – бл. 1700 осіб. Село добре відоме передовсім завдяки регулярним археологічним дослідженням місцевих пам’яток, які 1936 р. Ярослав Пастернак (за сприяння митрополита Андрея Шептицького) остаточно ідентифікував як артефакти основного адміністративного, релігійного і культурного центру Галицького князівства. Передовсім це кафедральна Богородчанська (Успенська) церква ХІІ ст., капличка св. Василія (XVI ст., на руїнах катедри), нова Успенська церква (XVI-XX ст.), митрополичі палати (літня резиденція єпископів і митрополитів Львівських Греко-Католицької Церкви, XVIII ст.). Оскільки тепер у митрополичих палатах діє Музей історії давнього Галича, а всі названі пам’ятки розташовані фактично на одній парцелі в центрі села, сайт дуже зручний для туристичних екскурсій. Зрештою, РІСУ вже якось писала про крилоську давнину.

Але інша важлива пам’ятка Крилоса відома менше. Можливо, тому, що вона не вписується в загальноприйнятний канон історії Галичини, України (і Східної Європи в цілому), який полягає у акценті на історії слов’ян як культуртрегерів регіону. Насправді ж задовго до слов’ян тут жили люди, і не лише в селах, а й у містах.

Галичина могила (фото І.Чорновола)

1998 р. автор цих рядків брав участь у археологічній експедиції в Крилосі (керівник – Юрій Лукомський, кандидат архітектури, науковий співробітник відділу археології Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України) і був свідком виявлення кераміки раннього заліза – фракійського гальштадту Х-VI ст. до н.е. Знайдені на вузькій парцелі між фундаментами старого і новим Успенським соборами, зовсім непримітні, дрібні й почорнілі черепки насправді несли важливу інформацію. А саме: Успенський собор наші предки збудували на місці попереднього поселення, яке існувало тут на 1500-2000 років раніше.

Курган, який літопис називає «Галичина Могила», знаходиться неподалік, за приблизно 200 метрів на південно-західний околиці Крилоського городища, між внутрішніми і зовнішніми оборонними валами старого Галича. Тепер це одинокий курган серед лук, але в період літописного Галича він домінував над містом. Курган досліджували неодноразово, під час розкопів 1991-1993 рр. експедиції під керівництвом Володимира Барана й Богдана Томенчука пощастило знайти рештки спаленого човна, спорядження знатного воїна – кинджал, наконечники списа та стріл, три сокири, тесло, сліди позолоти від щита тощо. Оскільки археологи не виявили людських решток, то зробили висновок, що це кенотаф – символічне поховання з метою сакралізації локусу. Справді, літопис підтверджує факт використання Галичиної могили в обряді інтронізації галицьких князів, коли князь в супроводі знаті виходив на її вершину. А датування знахідок Х ст. свідчить про те, що кенотаф облаштували наші прямі предки.

Втім, не все так просто, як може видаватися на перший погляд. Ю.Лукомський не відкидає думки, що поховання могло бути й справжнім. «Справа в тому, – каже археолог, – що курган кілька разів розкопували дилетанти, а під час Першої світової війни, коли через Крилос проходила лінія фронту, на Галичиній могилі влаштувала бліндаж австрійська армія. Тому, оскільки поховальну урну з прахом могли просто викинути під час копання бліндажа, не можна категорично вважати Галичину могилу за кенотаф»[1]. Справді, впродовж майже всієї Першої світової війни Станиславів знаходився майже на самій лінії фронту, місто переходило з рук руки аж шість разів[2]. Добре також пригадую, як у Крилосі я розкопав воєнний окоп з осколками і навіть один заржавілий нерозірваний снаряд за якихось кілька метрів від входу до нової Успенської церкви.

1998 р., під час урочистого святкування 1100-річчя Галича, всередині Галичиної могили облаштували музей (за проектом З. Соколовського, Івано-Франківський філіал інституту «Укрзахідпроектреставрація») у вигляді двох кімнат. Цікаво зауважити, що архітектори спланували її реконструкцію не за слов’янським, а фракійським зразком (слов’яни не ховали своїх покійників у курганах). Кілька років тому я відвідував такий музей-усипальницю фракійського царя в околицях Помор’я у Болгарії. На жаль, галицькі будівельники виконали свою роботу як-небудь, не подбали про дренаж, в приміщення затекла вода, тому музей не діє.

Поховальний курган-музей фракійського царя у Помор’ї (Болгарія) (фото І.Чорновола)

Але повернімося до Галицько-Волинського літопису, який свідчить про те, що в княжий період існувала певна легенда про заснування Галича і що Галичина могила посідала в ній центральне місце. Поза всякими сумнівами, її вважали за сакральне поховання засновника міста. А далі спробуємо встановити істину методом припущень і гіпотез.

Ще наприкінці XIX ст. один з перших дослідників Галичиної могили львівський історик Тадей Зєменцький висловив думку, що Галич походить від «гал», себто кельт. Нещодавню цю гіпотезу повторив Норман Дейвіс, всесвітньо відомий історик з Уельсу. Справді, кельтські племена доходили до території сучасної Галичини. На власні очі можна побачити потужні і добре збережені земельні укріплення міста тієї епохи в селі Підгородище Перемишлянського району[3]. Щоправда, кельти тут не домінували, були «національною меншиною», якщо так можна сказати. А з іншого боку знаємо, що слов’яни, а цілком можливо, й їхні попередники, полюбляли обирати за своїх керманичів представників інших етносів.

На кельтське походження легендарного засновника міста непрямо вказує розвинутий соляний промисел, яким славився Галич (швидше за все, місто завдячувало свій «столичний» статус саме покладам солі). Бо саме кельти започаткували промисловий видобуток солі. Тому припускаю, що Галич може просто означати «місто гала». Звісно, спадкоємність між середньовічним Галичем і його попередником Х-VI ст. до н.е. не прослідковується. Проте інформація про те поселення періоду фракійського гальштадту могла дійти вже до безпосередніх наших предків у вигляді легенди, яку мав намір переповісти літописець, але так і не виконав своєї обіцянки, і яка наштовхнула мешканців Галича Х ст. влаштувати кенотаф легендарному засновнику міста.

Зрештою, існує й інша версія походження назви міста – «соляна». Справа в тому, що «гал» в перекладі з давньогрецької й означає «сіль». «Таким чином, – завершує краєзнавець Дмитро Чобіт свою ще зовсім свіжу свою розвідку про походження назв Галич і Галичина, – можна з певністю стверджувати, що в основі назви прикарпатського міста Галич і краю Галичина лежить давньогрецьке слово hal – «сіль». Галич – це «соляне місто», а Галичина – «соляний край». Назвам цим не менше як дві з половиною тисячі років і пов’язані вони не з кельтами, а з стародавніми греками»[4]. На мою думку, «соляну» гіпотезу про походження топоніму Галич теж не варто відкидати, а от пряме її пов’язання з стародавніми греками ледве чи знайде прихильників серед науковців.

Як би там не було, Галичина могила мала б посісти визначне місце в історії Галичини як важливий сакральний символ нашого краю, чи не єдина русько-українська пам’ятка, що поєднує сучасних русинів-українців з традиціями населення попередніх епох.


[1] І. Чорновол. Старі городи. Піднесення Галича. Розмова з Юрієм Лукомським // Львівська газета, 13 грудня 2012, http://www.gazeta.lviv.ua/article/7020

[2] С. Адамович. Станіславів у часи лихоліть Великої війни (1914-1918 рр.). – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2013.

[3] І. Чорновол. Старі городи. Скарби Підгородища // Львівська газета, 29 листопада 2012, http://www.gazeta.lviv.ua/article/6816

[4] Д. Чобіт. Про походження і час виникнення назв Галич і Галичина // Брідщина – край на межі Галичини та Волині. Вип. 8: Матеріали дев’ятої краєзнавчої конференції, присвяченої Міжнародному дню пам’яток історії та культури. 24 квітня 2015. – Броди, 2015. – С.6-11.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти