Бенедиктинсько-студитський монастир у Львові: дух 400-літньої традиції
Скорочений літопис обителі
Сучасний храм Усіх Святих побудований у 1597 популярним львівським архітектором з Італії Павлом Римлянином. Обитель будували відразу як оборонну споруду, адже вона знаходилися за межами львівських міських мурів. Раніше тут були високі мури зі своїми бійничками, посилений бастіон і навіть рів. Про оборонний тип нагадують потужні контрфорси, які підпирають височезні стіни храму.
Монастирський комплекс постав завдяки фундаторам з Покуття – Сапоровському Адамові та його дружині Єлизаветі. Цікаво, що ідея заснування монастиря належала їхній доньці Катерині, яка вже на той час згуртувала довкола себе спільноту дівчат, які хотіли служити Богові в особливий спосіб. Про фундаторів обителі нагадує родинний герб Сапоровських над внутрішньою центральною аркою церкви, там же ж герб тогочасного Львівського архиєпископа Андрія Прухніцького. На цій арці також є герб бенедиктинського ордену, над яким викарбуваний 1624 рік – рік реставрації після пожежі, яка частково зруйнувала будівлю. У 1627 році реставрацію закінчує архітектор Ян Покровський, донька якого була послушницею у бенедиктинок. Є припущення, що саме цей архітектор був автором відомої ренесансової вежі монастиря, оскільки на проектах П. Римлянина вежа була відсутня.
У ніші вежі – Ангел Хоронитель.
Першою ігуменею щойно створеного монастиря бенедиктинок була найстарша донька Сапоровських – Катерина, а згодом дві інші – Анна (1608-1638) і Христина (1638-1640). Усі ігумені поховані у вівтарній частині храму в підземній крипті. Там само ховали членів родини Сапоровських.
Монахині жили за власним статутом, який написали на основі уставу св. Бенедикта. Варто зауважити, що згаданий італійський святий ще у VІ столітті уклав універсальні правила кеновійного (спільнотного) монастиря, які згодом стали взірцем для багатьох монаших згромаджень. Святий наголошував на тому, що головним змістом монашого життя є покора, а не надмірна аскеза. Скульптура патрона монахинь і по сьогоднішній день стоїть на аттику храму та в ніші центрального входу школи св. Софії. Поруч із св. Бенедиктом стоїть св. Схоластика, його сестра, а по центру — Богородиця.
Цікаво, що вкінці ХVІ на початку ХVІІ століть монастир бенедиктинок став великим магнатом через численні пожертви. Так, до прикладу, у власності обителі були села Львівщини: Лисиничі, Кугаїв, Раковець, Вовків, Загір’я, Дубровиця, Горпин. А за часів правління короля Михайла Корибута Вишневецького монастир отримав право варити пиво у трьох пивоварнях.
У час найбільших покликань до монастиря тут жило 80 сестер. Це було за ігумені Магдалини Дороти Данилович (1640-1687 рр.), яка також була тіткою короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського, котрий приїжджав до обителі разом із своєю дружиною.
Над брамою перед входом у монастир із зовнішньої сторони збережена фреска «Вознесіння Матері Божої», а з внутрішньої стіни – «Архангел Михаїл».
У 1748 році храм і монастир знову постраждали від пожежі. На цей час відновою займався популярний львівський архітектор Мартин Урбанік. У 1780 році до в’їзної брами прибудовують двоповерховий будиночок капелана.
У 1782 році при монастирі відкрили тривіальну школу, яка стала згодом восьмикласною. Таке рішення прийняли не тільки задля того, щоб сприяти поширенню освіти, але й щоб уникнути «йозефінської касати», яка закривала усі монастирі, що не приносили користі державі – Австро-Угорській імперії. Хоч слід зауважити, що від часу створення монастир мав перші освітні курси у Львові для панянок зі шляхетних родів.
Протягом 1897-1900 років ігуменею була сестра Габріель Коломба, яку у 1993 році визнали блаженною. Вона заклала активну вітку свого монастиря в Італії. Тоді, як львівська спільнота була більш закритого (клявзурового) типу: сестри ніколи не молилися в головній наві церкви, а – тільки на хорах, і Святу Євхаристію приймали через спеціальне віконечко. З італійської обителі бенедиктини пішли у Румунію і навіть Мадагаскар.
З появою радянської влади до Львова монахиням довелося переїхати до Польщі. Там вони оселилися в пустуючому до того монастирі в м. Крешув. Тоді у львівському храмі влаштували склад, а в приміщенні монастиря діяло Музично-педагогічне училище №2. У 1946 році на території колись вишуканого саду ренесансового планування, який створив ще Павло Римлянин, побудували середню школу №19. І вже за часів незалежної України колишню бенедиктинську обитель у 1993 р. віддали монахиням-студиткам. Тепер тут Святопокровський жіночий монастир, де живуть близько трьох десятків монахинь. При монастирі діє загальноосвітня школа святої Софії.
Сучасний монастир Покрови Пресвятої Богородиці має більш контемплятивне (споглядально-молитовне) спрямування. Сестри працюють у майстернях з пошиття священичого та чернечого одягу, займаються вишивкою, плетуть чотки. Є навіть майстерня, де роблять репродукції ікон. Деякі сестри працюють на львівських парафіях, деякі займаються перекладацькою та науковою діяльністю.
Сестри-студитки продовжують традицію давньоруського монашества за уставом св. Теодора Студита, який відновив Митрополит Андрей Шептицький у 1904 році, освятивши у с. Скнилові Лавру св. Антонія Печерського. Святопокровський жіночий монастир Студійського уставу був заснований у 1924 році.
Джерела:
- Свято-покровський жіночий монастир Студійського уставу. Історія і сучасність. – Львів, 2014.
- Сайт Lviv.travel
- Блог Львів непопсовий. Бенедиктинки