Бенедиктинсько-студитський монастир у Львові: дух 400-літньої традиції

Бенедиктинсько-студитський монастир у Львові: дух 400-літньої традиції - фото 1
Колишній монастирський комплекс сестер-бенедиктинок – це перлина ренесансного Львова та водночас це чи не найдавніша збережена жіноча обитель, де монахині моляться понад 400 років. Монастир був другим за часом створення у Львові після обителі кларисок. Зараз це Святопокровський жіночий монастир Студійського уставу.

Скорочений літопис обителі

Сучасний храм Усіх Святих побудований у 1597 популярним львівським архітектором з Італії Павлом Римлянином. Обитель будували відразу як оборонну споруду, адже вона знаходилися за межами львівських міських мурів. Раніше тут були високі мури зі своїми бійничками, посилений бастіон і навіть рів. Про оборонний тип нагадують потужні контрфорси, які підпирають височезні стіни храму.

Герби Сапоровських і бенедиктинок

Монастирський комплекс постав завдяки фундаторам з Покуття – Сапоровському Адамові та його дружині Єлизаветі. Цікаво, що ідея заснування монастиря належала їхній доньці Катерині, яка вже на той час згуртувала довкола себе спільноту дівчат, які хотіли служити Богові в особливий спосіб. Про фундаторів обителі нагадує родинний герб Сапоровських над внутрішньою центральною аркою церкви, там же ж герб тогочасного Львівського архиєпископа Андрія Прухніцького. На цій арці також є герб бенедиктинського ордену, над яким викарбуваний 1624 рік – рік реставрації після пожежі, яка частково зруйнувала будівлю. У 1627 році реставрацію закінчує архітектор Ян Покровський, донька якого була послушницею у бенедиктинок. Є припущення, що саме цей архітектор був автором відомої ренесансової вежі монастиря, оскільки на проектах П. Римлянина вежа була відсутня.

у центрі комплексу - вежа

У ніші вежі – Ангел Хоронитель.

У ніші вежі – Ангел Хоронитель.

Першою ігуменею щойно створеного монастиря бенедиктинок була найстарша донька Сапоровських – Катерина, а згодом дві інші – Анна (1608-1638) і Христина (1638-1640). Усі ігумені поховані у вівтарній частині храму в підземній крипті. Там само ховали членів родини Сапоровських.

У центрі св. Бенедикт

Монахині жили за власним статутом, який написали на основі уставу св. Бенедикта. Варто зауважити, що згаданий італійський святий ще у VІ столітті уклав універсальні правила кеновійного (спільнотного) монастиря, які згодом стали взірцем для багатьох монаших згромаджень. Святий наголошував на тому, що головним змістом монашого життя є покора, а не надмірна аскеза. Скульптура патрона монахинь і по сьогоднішній день стоїть на аттику храму та в ніші центрального входу школи св. Софії. Поруч із св. Бенедиктом стоїть св. Схоластика, його сестра, а по центру — Богородиця.

Скульптури на фасаді школи

Цікаво, що вкінці ХVІ на початку ХVІІ століть монастир бенедиктинок став великим магнатом через численні пожертви. Так, до прикладу, у власності обителі були села Львівщини: Лисиничі, Кугаїв, Раковець, Вовків, Загір’я, Дубровиця, Горпин. А за часів правління короля Михайла Корибута Вишневецького монастир отримав право варити пиво у трьох пивоварнях.

У час найбільших покликань до монастиря тут жило 80 сестер. Це було за ігумені Магдалини Дороти Данилович (1640-1687 рр.), яка також була тіткою короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського, котрий приїжджав до обителі разом із своєю дружиною.

Фреска Вознесіння Матері Божої

Над брамою перед входом у монастир із зовнішньої сторони збережена фреска «Вознесіння Матері Божої», а з внутрішньої стіни – «Архангел Михаїл».

Архангел Михаїл

У 1748 році храм і монастир знову постраждали від пожежі. На цей час відновою займався популярний львівський архітектор Мартин Урбанік. У 1780 році до в’їзної брами прибудовують двоповерховий будиночок капелана.

сестра Габріель КоломбаУ 1782 році при монастирі відкрили тривіальну школу, яка стала згодом восьмикласною. Таке рішення прийняли не тільки задля того, щоб сприяти поширенню освіти, але й щоб уникнути «йозефінської касати», яка закривала усі монастирі, що не приносили користі державі – Австро-Угорській імперії. Хоч слід зауважити, що від часу створення монастир мав перші освітні курси у Львові для панянок зі шляхетних родів.

Протягом 1897-1900 років ігуменею була сестра Габріель Коломба, яку у 1993 році визнали блаженною. Вона заклала активну вітку свого монастиря в Італії. Тоді, як львівська спільнота була більш закритого (клявзурового) типу: сестри ніколи не молилися в головній наві церкви, а – тільки на хорах, і Святу Євхаристію приймали через спеціальне віконечко. З італійської обителі бенедиктини пішли у Румунію і навіть Мадагаскар.

Вікно для Євхаристії

З появою радянської влади до Львова монахиням довелося переїхати до Польщі. Там вони оселилися в пустуючому до того монастирі в м. Крешув. Тоді у львівському храмі влаштували склад, а в приміщенні монастиря діяло Музично-педагогічне училище №2. У 1946 році на території колись вишуканого саду ренесансового планування, який створив ще Павло Римлянин, побудували середню школу №19. І вже за часів незалежної України колишню бенедиктинську обитель у 1993 р. віддали монахиням-студиткам. Тепер тут Святопокровський жіночий монастир, де живуть близько трьох десятків монахинь. При монастирі діє загальноосвітня школа святої Софії.

Сучасний інтер’єр храму Усіх Святих

Сучасний монастир Покрови Пресвятої Богородиці має більш контемплятивне (споглядально-молитовне) спрямування. Сестри працюють у майстернях з пошиття священичого та чернечого одягу, займаються вишивкою, плетуть чотки. Є навіть майстерня, де роблять репродукції ікон. Деякі сестри працюють на львівських парафіях, деякі займаються перекладацькою та науковою діяльністю.

Сучасний інтер’єр храму Усіх Святих

Сестри-студитки продовжують традицію давньоруського монашества за уставом св. Теодора Студита, який відновив Митрополит Андрей Шептицький у 1904 році, освятивши у с. Скнилові Лавру св. Антонія Печерського. Святопокровський жіночий монастир Студійського уставу був заснований у 1924 році.

Джерела: