Шарівка — місце, де паслися єдинороги

22 вересня 2015, 18:56 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Дмитро ПОЛЮХОВИЧ.

Світлини автора

Ми вже розповідала про дивовижне село Сутківці, що на Хмельниччині, відоме передовсім своєю унікальною церквою-фортецею, а також дивовижними та містичними історіями, пов'язаними з нею. Для чисельних шанувальників ліричної кінокомедії “Формула кохання” Марка Захарова, зауважимо, що насправді граф Каліостро чаклував не у задрипаному російському селі десь під Смолєнськом (так у кіно), а таки у подільських Сутківцях. І не статуї оживляв, а місцевий масонський рух розбудовував та “філософський камінь” добував. Кому цікаві подробиці — прогуляйтеся за лінком вище.

На перший погляд Шарівка звичайне подільське село

Кожен мандрівник, якого туристичні манівці заведуть у Сутківці (а таких останнім часом все більше), має обов'язково відвідати сусіднє село Шарівку (колись містечко Шаравка). Полями, навпростець від Сутківець до нього менше трьох кілометрів. Але треба знати дорогу. До того ж це ґрунтівка і якщо напередодні був дощ, то можна загрузнути. Тож краще трасою. Це не на багато довше. Якщо ви прямуєте зі сходу (від Хмельницького) до Кам’янця-Полільського, то це буде ваша перша зупинка перед Сутківцями. У селі Правдівка потрібно повернути ліворуч, а далі 4 км досить розбитою дорогою. Якщо ж ви подорожуєте від Кам'янця, то навпаки — спочатку відвідуєте Сутківці, а у Правдівці повертаєте праворуч. По прибутті на місце аби повитріщатися на головні цікавинки села вам доведеться ловити місцевих та питати дорогу, бо головний об'єкт стоїть на далекій околиці.

Спитаєте, мовляв, якщо такі складності, то чи варто пхатися у ту Шарівку? Запевняємо — варто! До того ж перевірено на собі...

Головною родзинкою Шарівки (як і Сутківців) є оборонна церква-фортеця. Правда вона не настільки фактурна і “розкручена” як її сусідка (та, нагадаємо, навіть на обкладинку шкільного підручника потрапила) але від того не менш цікава.

На цій світлині добре видно оборонні риси споруди

У популярній літературі відносно цього храму домінує романтична, але безпідставна версія Євгенії та Ольги Пламеницьких:

Найдавніша частина церкви — дзвіниця — споруджена в ХІV сторіччі як оборонна вежа на Кучманському шляху. Первісно вона була п'ятиярусною, майже квадратовою в плані (8,8 х 9,4 м). Горішній ярус її мав периметральну галерею, що оперізувала вежу ззовні; вона спиралася на консольні балки з довгими підкосами, а ті своєю чергою — на випущені з муровання бруси, гнізда яких розміщувалися між третім і четвертим поверхами башти... ...У 30-х роках ХV сторіччя село було викуплено в шляхтича Жеґоти й записано шляхтичеві Яну Домарату із Сляткова за вірну службу. Цей пан, за даними архівних джерел, був заможний: володів багатьма селами, його ім'я часто трапляється в актах першої половини ХV сторіччя. Очевидно, це він прибудував церкву до східного фасаду вежі, яка перетворилася на дзвіницю. Перший ярус її став виконувати функцію притвору, а другий переробили на хори, зробивши у східній стіні великий проріз стрілчастого абрису”.

(О.Пламеницька, Оборонні храми Поділля)

Церква-фортеця стоїть на височині яка з одного боку омивається річкою Вовк а з іншого — безіменним струмком.

Звісно це дуже красива й романтична гіпотеза — оборонна вежа перебудована по тому на храм. Але до дійсності це має таке ж відношення, як і версія пані Ольги Пламеницької відносно того, що Кам'янець-Подільський, буцімто, заснували римляни. На такому, завдяки ласим до сенсацій медіа, можна зробити ім'я, але на жаль, на жаль... Споруду одразу зводили як храм. ХІV ст. — теж навряд чи. Будівництво храму швидше за все датується ХV ст. Зауважимо, що Ольга Анатоліївна сама собі суперечить. В її дослідженні описано чимало однотипних з шарівським храмів ХV-ХVІ ст., схожих на нього як рідні брати (хай і не близнюки). Це кидається в вічі навіть нефахівцю. До речі, Онуфріївська церква в Гусятині, про яку РІСУ розповідала раніше, теж “шарівського” типу. Правда в ХІХ ст. Гусятинський храм позбувся оборонної вежі-дзвінниці над бабинцем. Але то тоді була така мода і подібні вежі масово демонтували, що на підросійській, що на підавстрійській Україні. У цьому ключі церкві Різдва Богородиці дуже поталанило — це один з небагатьох таких храмів де ця вежа-дзвінниця збереглася до наших днів.

Бернард Претвич

Від початку храм було освячено на честь Покрови Пресвятої Богородиці. 1567 року під час нападу чергового татарського загону (по цій частині Поділля кримці швендяли з завидною регулярністю) його незле так потрощили. Три роки по тому храм стояв пусткою, аж поки не був відбудований колишнім старостою Барського замку Бернгардом фон Претвітцем (він же Бернард Претвич), якому польський король Сигізмунд I Старий від 1539 р надав Шарівку та ще ряд поселень у тому числі й Жванець у користування. Від 1550 р., по тому як наступний король Сиґізмунд ІІ Авґуст надав Претвичам право успадкування, село стає їх родинною резиденцією.

Виходець з Сілезії Бернард Претвич (1500-1563) особистість непересічна і не менш містична ніж Каліостро з сусідніх Сутківець. Розповідь про нього зайняла б не одну сторінку, а біографії вистачило б на парочку авантюрних романів та пригодницьких голлівудівських блокбастерів. Пан Бернард був одним з найсміливіших та тогочасних відчайдухів і на чолі загону козаків добряче давав прочухана татарам та туркам, та так, що вони на Поділля майже не потикалися. Ще за півтора століття по тому казали: “Za Pretwica wolna od Tatarow granica“ (“За Претвича вільна від татар границя”). Сам же Бернард Претвич отримав за це прізвища “Murus Podoliae” (Мур Поділля), та Terror Tartarorum (Страх Татар).

Про містику. Вважається, що Бернгард фон Претвітц вполював останнього на Землі єдинорога. Чи сталося це в околицях Шарівки, чи деінде — наразі невідомо, але враховуючи казкові краєвиди Шарівщини, чому б тут і не жити останній казковій тварині планети? З цієї історії достеменно відомо лише одне — 1530 року Претвич надіслав королю Сиґізмунду І Старому ріг власноруч впольованого останнього єдинорога світу (принаймні про це вояка написав у листі, що додавався до трофею). За десять років по тому власником цього рогу став імператор Фердинанд І Габсбурґ. Сьогодні оздоблений різними витребеньками мисливський трофей власника Шарівки експонується у Художньо-історичному музеї Відня. А от в Шарівці після Бернарда Претвича єдинорогів вже не залишилося — лише кози...

Після Бернарда Претвича єдинорогів в Шарівці не залишилося — лише кози

Син Бернарда від другої дружини воєвода Подільський, староста Теребовлянський Якуб Претвич (1543-1613) десь на самому на початку ХVІІ перетворив православний храм Покрови на католицький костел Благовіщеня. За іншими даними це сталося ще за його батька у 1570 р., одразу по тому, як той відбудував поруйновану татарами церкву.

Храм та кляштор. Гравюра середини ХІХ ст. 

За Якуба Претвича біля храму зводиться кляштор отців домініканців. Також він відбудовує замок (він знаходився на високому мисі, що через річку одразу навпроти церкви). Поховали Якуба Претвича у церкві-фортеці. До початку 1830-з рокі там зберігалася пам'ятна таблиця з цього приводу (таблицю, швидше за все прибрали нові власники храму).

Вид на церкву-фортецю з місця, де стояв замок

У ХVІІІ ст. храм зазнав значних руйнувань. Хоча доба татарських нападів минула, але в Речі Посполитій вистачало і внутрішніх конфліктів — тут і чисельні повстання гайдамаків і розбірки між королем і Барською конфедерацією. Тож коли наступив мир, церкву довелося добряче “латати”. Під час цього ремонту розтесали та розширили до того вузькі стрілчасті вікна, пробили нові бічні входи та велике вікно у башті-дзвіниці тощо. Тоді ж внутрішній простір костелу розписав знаменитий український художник Йосиф Прагтль (1737-1799). Розписи на жаль до нашого часу не збереглися.

Після поразки Польського повстання 1830-1831 рр., яке підтримало чимало людей на Правобережній Україні, імператор Микола І розгорнув широкі репресії проти поляків, Римо-Католицької Церкви та усіх вольностей, які ще зберігалися від часів Речі Посполитої. Зокрема всі міста і містечка були позбавлені магдебургського права. “Німецьке право” залишили лише Києву, але не на довго.

У Шарівці у рамках антикатолицької кампанії закрили кляштор (1831 р.), а костел Благовіщення знову став православним храмом (1832 р.), правда названим вже не на честь Покрови, як раніше, а Різдва Богородиці.

Під час реконструкції 1890-1892 рр. Храм дещо “русифікували” — замурували старі готичні прорізи, вліпили на дах дерев'яного барабана з низьким наметом прикрашеним невеличкою маківкою та наростили вежу-дзвінницю (десь у той же час такого ж барабана звели і в Гусятині над Онуфрієвською оборонною церквою). У такому вигляді церква дійшла до нашого часу. Хіба що десь з рік тому місцеві селяни трішки облагородили стару споруду — замінили дерев’яні рами у вікнах на пластикові та обшили деревний барабан блискучою бляхою. Крім того навіщось пофарбували білилами старезні надгробки, що лежать обабіч храмових дверей, через що написи на них ледь читаються. У зрівнянні з тим, як спотворили її оборонну посестру в Гусятині — то дріб'язок.

Церква-фортеця, малюнок Наполеона Орди, 1870-ті роки. Добре видно стрільниці типу “отвір для ключа”

Наполеон Орда на своїй акварелі зафіксував як виглядав храм до останньої реконструкції Особливо впадають у вічі стрільниці на вежі-дзвінниці, виконані у формі отвору для ключа.

Костел Матері Божої Пресвятого Розарію (1861 р.)

З сакральних споруд Шарівки варто відзначити також невеличкий костел Матері Божої Пресвятого Розарію (1861 р.), він знаходиться за якихось 300-400 метрів від церкви-фортеці. Храм якоюсь особливою архітектурою не відзначається. Але відвідати його варто, навіть якщо ви не є вірним римо-католико.

Біля костелу знаходиться місце традиційних туристичних фотосесій

Від костелу відкривається одна з найсимпатичніших панорам на Шарівку та церкву-фортецю. Будь-який поважний турист тут має зробити фотосесію. Крім того варто звернути увагу на цегляний паркан за яким видніються старезні насадження. Навіть при побіжному огляді розумієш, що паркан той не простий. Видно залишки декору, замуровану арочну хвіртку, та й цегла, з якого його складено — відверто “старорежимна”. Це ще одна шарівська пам'ятка — парк загальною площею 12,8 га. закладений ще на початку ХІХ ст. Тут росте добра сотня двохсот-півторасторічних дерев, серед них такі рідкісні, як Веймутова сосна, туя західна, “плакучий” ясен тощо. Головною ж родзинкою парку є оригінальне поєднання “гірського” ландшафту з дуже красивими ставками, над якими домінує знаменита церква.

Паркова огорожа

Історія парку починається після того, як у 1810 році містечко переходить до поміщиці Олени Хемемінської. Чи не одразу вона починає будівництво палацу і закладає великий парк. Але насолодитися ні новим житлом, ні парком вона не встигає і незабаром помирає від сухот. Лише у 1857 р її спадкоємець завершує будівництво величезного триповерхового палацу. Він же розширює площу парку, встановлює декоративні альтанки та інші прикраси. Ставки стали своєрідним продовженням парку. Тут плавали лебеді та були облаштовані купальні з піщаним пляжем та засипаним піском дном.

Так виглядає парк з протилежного берега ставка

У 1902 році маєток та парк купує німець Тіті Брум, який разом із сім'єю оселяється в Шарівці. Позбавлений сентиментів тевтон до нового майна ставиться суто утилітарно — вирубує значну частину парку аби звести господарчі споруди.

У Шарівці є екзотичні богомоли

Під час революції шарівський палац, як і більшість маєтків Поділля, знищили.

Зазвичай “організовані” туристи, які здійснюють “чес” по історичним пам'яткам Поділля, отут біля костелу і парку прощаються з Шарівкою — в традиційну програму входить лише огляд самої церкви та фотографування її ж “від костелу”. Якщо ж у вас є час та натхнення, то варто ознайомитися з Шарівкою детальніше.

Діва Марія

З християнських пам'яток варто оглянути велику фігуру Діви Марії (десь початок ХІХ ст.), встановлену на старому католицькому цвинтарі. Може помиляюся, але автор здається намагався копіювати стиль Пінзеля. Цвинтар одразу позаду замчиська (останнє ж по той бік ставка, одразу ж навпроти церкви). Сьогодні ніхто не знає, чи це просто так фігура, чи пам'ятник на якому похованні. Можливо “просто”, тим більше, що довкола статуї розчищено чималу ділянку і тут періодично проводяться молебні. На користь суто сакрального, а не поховального значення фігури свідчить й височенний постамент (такі на могилах не ставлять). Але не виключено, що височенний постамент лише свідчення місцевої поховальної гігантоманії. Десь за два десятки метри від фігури (доведеться дертися скрізь хащі) стоять хрести на могилах Каетана Станоського (1787-1857) та Анджея Малуя (1798-1857). Якщо надгробок першого — нічого особливого, то хрест на поховані пана Малуя нівроку такий — висотою під два поверхи. Світлина не передає грандіозності пам'ятника, але повірте — автор був не на одному старому цвинтарі, але ніде нічого подібного поки не бачив.

Грандіозний камінний хрест вражає висотою

Як і має бути у кожному поважному Подільському містечку була у Шарівці-Шаравці й чимала єврейська громада. Від неї до нашого часу дійшли лише кілька будиночків специфічної архітектури та закинутий кіркут — 4 листопада 1942 р всіх євреїв, які на той час мешкали в містечку, розстріляли на території колишнього замку.

Закинутий будиночок традиційної містечкової архітектури

Ще до початку ХХ ст. В Шарівці діяла дерев’яна синагога ХVІІ ст. Як вона виглядала свідчень не залишилося — збереглася лише старовиний малюнок різьбленого дерев'яного ж арон-га-кодешу (спеціальної шафи для зберігання сувоїв Тори).

Кіркут

 Арон-га-кодеш

Пам'ятник жертвам Голокосту

Рекомендуємо також просто прогулятися вздовж місцевих ставків, особливо дорогою, що з протилежного від церкви боку. Краєвиди неймовірні!

Шарівка

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти