Храм св. Івана Хрестителя у Львові та ікона Львівської Богородиці

17 лютого 2015, 16:54 | Релігійне краєзнавство | view photo | 2 |   | Код для блогу |  | 

Ніна Поліщук

Два княжі храми

Макет первісного храмуУ Львові були 4 храми і два монастирі, деякі з яких точно, а деякі сумнівно, проте відносять до фундації у княжу добу. Принаймні, усі ці сакральні споруди належать до періоду середини ХІІІ – ХІV століть: церква св. Миколая, церква св. Івана Хрестителя, церква св. Теодора Тірона, церква Воскресіння Христового та монастирі св. Онуфрія і св. Архистратига Михаїла. Та усе ж найстаршими церквами є святині під покровом св. Миколая та св. Івана Хрестителя. І досі серед дослідників не склалося обопільної думки, якій же з церков надати першість… Оскільки немає достеменних фактів і документів, які б вказували на точні дати закладення обидвох споруд. Так, до прикладу, існують документи, які ніби засвідчені підписом Лева Даниловича про надання церкві св. Миколая земель у 1260-тих роках. Тобто цей храм мав би уже існувати на той час. Тим паче, що деякі історики припускають, що на місці кам’яної церкви спочатку, вірогідно, міг би стояти дерев’яний храм. А отже, споруда ще давніша і могла бути закладена ще на початках ХІІІ століття.

Що ж до церкви св. Івана Хрестителя, то й тут історики не можуть дійти згоди. Так, одні джерела подають, що близько 1230-60-х років церкву будує князь Данило спеціально для своєї невістки Констанції, яка була католичкою і привела з собою домініканців, які й опікувалися новим костелом. Натомість, існують припущення, що спочатку на місці костелу стояла давня монастирська церква, в якій хрестили майбутнього князя Данила Галицького. Оскільки хресне ім’я Данила було Іван, тому й узяли в заступники церкви св. Івана Хрестителя (Предтечу).

Зрештою, першість у нашому дослідженні, як і взагалі для історії, не так багато важить. Цікавим є те, що обидві найдавніші церкви Львова збереглися і діють до наших днів, хоч і зазнавали значних перебудов, пожеж, змін конфесій тощо.

Храм св. Івана Хрестителя (Предтечі)

Храм св. Івана Хрестителя, сучасний вигляд

Костел св. Івана Хрестителя, побудований, за переказами, королем Данилом для своєї невістки, дружини князя Лева, Констанції. Пізніше був перебудований «задля чистоти романського стилю» Ю. Захаревичем вже у ХІХ ст. Під час останньої реставрації костел перекрили ґонтовим дахом, який був характерним для цієї будівлі у княжі часи. Припускають, що теперішній споруді храму св. Івана Предтечі передувала старша за часом тридільна у плані церква візантійського типу з повернутою на схід апсидою. Вона могла постати тут на рубежі ХІІ-ХІІІ століть. Серед можливих дат побудови фігурують такі роки — 1201, 1234, 1250, 1260.

Історія

Відомий львівський реставратор Іван Могитич вважав, що цей храм був споруджений ще Даниловим батьком. «Здобувши у 1199 році Галицьке князівство, Роман Мстиславович мусив приділити зміцненню своєї влади на цій землі велику вагу. Слід гадати, що князь оцінив вигідне географічне і стратегічне становище поселення на місці майбутнього Львова, укріпив його замком… мабуть, за часів правління Романа виник невеликий укріплений посад з площею та храмом св. Івана Хрестителя», — писав І.Могитич. Такі слова спонукають до логічного висновку: час заснування міста припадає принаймні на півстоліття раніше від першої літописної згадки про Львів – 1256 рік.

За більш поширеним переданням, костел будували для домінікан, які приїхали разом із Констанцією. Храм звели на місці старої дерев’яної церкви.

У 1415 році костел включили до парафії новоствореної латинської катедри. Проте з часом храм почав занепадати, адже практично залишився без прихожан, бо навіть нечисленні римо-католики, що мешкали поруч, надавали перевагу костелу Марії Сніжної. Так, у ХVІ столітті сакральна споруда перейшла до вірменів-уніатів. Тож наприкінці ХVІІІ століття костел практично перебував у стані забуття.

Перебудови і добудови

Фатальною для храму могла стати пожежа, яка у 1800 році суттєво понищила вже закритий на той момент костел. Храм доволі довго стояв в понищеному стані, аж поки у 1836 році не знайшлись кошти на його відновлення. Проте фактичну відбудову виконали досить непрофесійно, бо вже у 1855-1860 роках довелось проводити нові роботи щодо порятунку святині. Чергову перебудову, яка значно змінила обличчя храму, провели протягом 1886-1888 років за проектом Юліана Захаревича. В той час костел практично втратив будь-які давні риси, адже перебудову здійснили в неороманському стилі, що аж ніяк не дотичний до автентичного руського будівництва. Цікаво, що ще до середини1920-х років від старого костелу в храмі залишався надзвичайної роботи величезний бароковий вівтар (1526 року) із зображенням Христа. Проте даних про його місцезнаходження на сьогодні немає.

Сучасність

У 1986–1992 роках провели нові реставраційні роботи, які здійснили за проектом інституту «Укрзахідпроектреставрація». Реставратори хотіли надати споруді первісного вигляду, після чого про перебудову Захаревича тепер нагадує лише фасад з характерною кладкою з червоної цегли. Під час цих робіт і були виявлені готичні елементи давнього княжого храму та хрестову кладку, що характерна для готики. З 1993 року в костелі почав діяти Музей пам'яток стародавнього Львова, який є одним з відділів Львівської картинної галереї. У 2009 році храм освятили під титулом святого Івана Хрестителя. З того часу споруду ділять між собою церква і музей.

Одразу ж за костелом стоїть висока будівля колишнього монастиря сестер-служебниць Христового Серця. Цю споруду було зведено у 1911 році за проектом Едмунда Жиховича. Після Другої світової війни обитель було закрито, а на початку 1950-их років у будівлі розмістилась лікарня Першого медичного об'єднання, тепер це Перша міська клінічна лікарня. Принагідно слід зауважити, що значно більша за розмірами споруда колишнього монастиря на диво гармонійно вливається у стиль церкви, таким чином ніхто з них не виходить на передній план, а навпаки – гарно гармонізують, створюючи особливу еклектичну картину площі.

Передхрамова площа

Поруч з храмом розташовується мурована під три дзвони дзвіниця. У 1939 році дзвони зникли. Причина зникнення і досі залишилася невідомою. Після чого понад 70 років дзвіниця стояла без основних своїх атрибутів, аж поки у 2010 році не встановили нові дзвони, які спеціально для храму Івана Хрестителя було виготовлено у Польщі на ливарні Кавінських.

Дзвіниця

Ікона Львівської Богородиці

ікона Львівської БогородиціХрам св. Івана Хрестителя важливий для Львова також тим, що саме в ньому більшість часу знаходилася ікона Львівської Богородиці, яку зараз зберігають у Палаці Потоцьких у Львові. Ікона Львівської Богородиці є однією з найцікавіших та найзагадковіших пам’яток української сакральної культури. Напрочуд символічною є екуменічна історія Львівської Пресвятої Богородиці Одигітрії. Адже вона шанована православними нашого міста, бо була писана православним іконописцем. Також не менш важливим образ є і для католиків, бо саме з часу освячення у Латинському кафедральному соборі маємо першу задокументовану її дату. Львівські вірмени теж долучилися до історії ікони – протягом тривалого часу вірменські архиєпископи зберігали святиню, бо, як ми вже зазначали, храм св. Івана Хрестителя довгий час належав вірменській громаді.

Історії та дослідження

Легенда переповідає, що ця ікона, писана на кипарисовий дошці, належить руці євангеліста Луки, покровителя іконописців. Цей образ принесла царівна Анна з Царгорода до Києва при хрещенні Володимира Великого. Згодом, Богородиця з дитям стала родовою святинею Мстиславовичів-Романовичів. У 1270 році князь Лев Данилович пожертвував ікону руським монахам, що свідчить про те, що образ вже на той час «переїхав» до Галицько-Волинського князівства. У 1377 році князь Володислав Опільський разом із церквою Петра і Павла передав ікону домініканцям. Тоді ж Львівська Богородиця уславилася чудами, стала паладіумом Львова. Крім католиків, її вшановували, за словами М. Ґруневеґа, русини і вірмени.

Ікона Львівської Богородицідала про себе знати у 1932 році, коли готували виставку вірменських пам’яток у Львові. Тоді польський дослідник Мечислав Ґембарович характеризував образ як ікону «візантинізуючої Мадонни», перемальовану і створену бл. 1534 р. Датування пам’ятки опиралося на найдавніший запис на звороті ікони, який засвідчує її освячення Львівським латинським архиєпископом Бернардом Вільчеком саме того року. Інші зазначені на іконі дати – 1586 та 1671 рр., вказували на час «відновлень» зображення. На поєднання східних і західних елементів у пам’ятці саме 1534 р. вказував також і відомий польський мистецтвознавець Тадеуш Маньковський (1936 р.).

Після Другої світової війни ікона зникла з поля зору, та згодом знову привернула увагу громадськості у 1984 р., коли була викуплена у приватної особи для фондів Львівської картинної галереї. За свідченням тодішнього директора картинної галереї, відомого українського мистецтвознавця Бориса Возницького, приніс ікону в червні 1984 р. інженер Андрій Отко. З його слів, ікону в 40-х роках переховувала вчителька школи вірменок-бенедиктинок пані Станкевич. Після смерті вчительки ікона опинилася у її вихованки – Софії Блонської, матері А. Отка.

У відділі реставрації картинної галереї було розкрито первісний авторський живопис, який зберігся без суттєвих втрат, усунуто пізніші записи XVI і XVII ст. Відрізані зверху і знизу краї дошки вирішено не реконструювати, не поновлювалися втрати ґрунту, не робилося тонування. Для експонування ікони було виготовлено спеціальне обрамлення з мікрокліматом, що перешкоджав деформуванню основи. Головні реставраційні роботи виконав відомий фахівець Володимир Мокрій. Ікона Львівської Богородиці 1987 р. була показана на виставці та увійшла до каталогу новореставрованих творів мистецтва з датуванням, запропонованим Б. Возницьким – XIV ст.

У грудні 1990 р. у Львові відбулася міжнародна наукова конференція «Богородиця в духовній культурі українського народу», під час якої були оприлюднені дослідження про ікону Львівської Богородиці відомих вчених – директора картинної галереї Бориса Возницького, доктора мистецтвознавства Володимира Овсійчука та історика мистецтва Володимира Александровича. В. Овсійчук вважав ікону зразком українського іконописання початку XIV ст. і перенесення її згодом до католицького кафедрального собору гіпотетично пов’язував з імовірною традицією вшанування образу у православній церкві, на місці якої був споруджений костел.

Згідно з концепцією Б. Возницького, ікона була перенесена з котроїсь із львівських церков до латинської кафедри у зв’язку із тим, що під час пожежі у місті 1527 р. було знищено оздобу інтер’єру храму. У другій половині XVI ст., коли Католицька Церква активно впроваджувала у життя рішення Тридентського собору, ікону, як створену іновірцем, було переписано 1586 р., можливо, вірменським малярем Павлом Богушем. Коли ж львівський латинський архиєпископ Ян Соліковський ініціював «очищення костелів від чужих ікон», образ був переданий вірменам. Таким чином, Львівська Богородиця зберігалася у вірменському соборі до ХХ ст. Головним аргументом на користь раннього датування ікони – XIV ст. (1360-ті рр.), Б. Возницький вважає стилістичну близькість образу із «Мадонною з Вевержі», що зберігається у Національній галереї у Празі.

В. Александрович у своєму дослідженні критично проаналізував запропоновані версії, не погоджуючись із гіпотезами авторів, що пов’язують перенесення ікони до латинського кафедрального собору із пожежею 1527 р. Історик вбачає суперечності у припущеннях про знищення оздоби храму, про що не згадують тогочасні джерела, а також у свідченні про поновне освячення ікони у 1534 р., що зафіксовано у написі на зворотньому боці дошки. Важко ствердити однозначно і причини перемалювання образу у другій половині XVI ст. – саме тоді було виконано грецьку монограму Богородиці, що суперечить тезі про латинізацію іконографії. В. Александрович також згадує про те, що тогочасний католицький архиєпископ Ян Соліковський допускав збереження і вшанування у костелах образів, написаних раніше і у відмінних традиціях.

Під час дослідження історії важливої для Львова пам’ятки іконографії встановили, що перед 1869 р. ікона знаходилася у каплиці палацу вірменських архиєпископів, і, очевидно, саме звідти потрапила на згадану виставку 1932 р.

Особливості стилю

Дискусійним виявилося розчитання напису із датою освячення ікони. Так, М. Ґембарович подав дату, як «день святої Параскеви». В. Александрович звернув увагу на відсутність глибшого зв’язку між календарним літургійним днем та чином освячення, здійсненого «вранішньої години». Пропозицію розчитки денної дати як «dieParascere», тобто «у Великодню П’ятницю», український вчений обґрунтовує з появою рідкісного темного фону образу Богородиці, що мав би бути освячений у цей день. Водночас дослідник пов’язує виникнення образу із діяльністю львівського мистецького середовища та розвитком львівської іконографічної традиції. Стилістичні «візантинізуючі» риси автор простежив у зображеннях мініатюр антифонаря XVI ст. з Львівського латинського кафедрального собору. Важливим є і виявлення спільної іконографічної традиції Львівської Богородиці з образом Богородиці Одигітрії з церкви св. Симеона Богоприїмця у с. Звертів під Львовом (кін. XV – поч. XVI ст.), іконою з церкви св. Параскеви у Красові, іконами з Белза та Буська (Богородиця зображена на голубому фоні). Багатство пам’яток вказує на атмосферу тісної мистецької та міжконфесійної взаємодії у формуванні іконографії Богородиці Одигітрії у Львівській єпархії, та, зокрема у самому місті.

Таким чином, історія виникнення унікальної пам’ятки може бути пов’язана як із пізньовізантійською традицією ісихастськогоіконописання (йдеться про образ на темному тлі), що була характерною для православної церковної культури XIV-XV ст., так і з формуванням ранньомодерної львівської іконописної традиції, православна основа якої давала широкі можливості для відображення духовного пошуку у фарбах, утім і з запозиченнями із Заходу. Темне тло образу Пресвятої Богородиці Одигітрії Львівської відтінило глибину істини пізнання Божественного шляху спасіння, вказаного вірним Жертвою Боголюдини Христа та Її Святим Материнством. Як позбавлення всякого помислу та образу мало бути запорукою ісихії у в Ісусовій Молитві ченців, що присвячували життя духовному подвигу, так пізнання Світла Істини мало бути відкритим для вірних на тлі темного “світла”, як називали у давнину фон ікони.

Львівська Богородиця була коронована як чудотворний образ 1 липня 1751 року.

Відомі численні випадки, коли за молитвою до ікони видужували онкологічно хворі, а найбільше перед Святим Образом отримували зцілення жінки, які страждали безпліддям.

Священний Синод УПЦ Київського Патріархату визначив день особливого шанування Львівської ікони Богородиці Одигітрії із внесенням до Православного церковного календаря. Святкування звершувати як перехідне – у перший недільний день після дня пам’яті святого великомученика Юрія Переможця (23 квітня ст.ст. – 6 травня н.ст.), небесного покровителя м. Львова.

Список літератури і використаних джерел:

  1. Александрович В. Львівська ікона Богородиці 1534 року // Релігії в Україні. Дослідження і матеріали. – Львів, 1994. – ІІ. – С. 10-25.
  2. Возницький Б. Львівська Богоматір // Дзвін. – Львів, 1992. – № 1-2. – С. 150-153.
  3. Історія українського мистецтва в шести томах. – Т. 2. Мистецтво XIV – першої половини XVII ст. – Київ, 1967.
  4. Крип’якевич І. П. Історичні походи по Львові / Авт. Пердм. Я.Д. Ісаєвич; Упоряд., Б. З. Якимович. – Львів: Каменяр, 1991. – 167 с.
  5. Львівська ікона Пресвятої Богородиці / Офіційний сайт Львівсько-Сокальської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату
  6. Овсійчук В. А. Українське малярство X-XVIII століть. Проблеми кольору. – Львів, 1996. – 480 с.
  7. Свєнціцький-Святицький І. Ікони Галицької України XV-XVI віків. – Львів, 1928.
  8. Храми Львова / Упоряд. Л. Криса, Б. Салагай. – Львів: Астрон, 2001. – 180с.
  9. Швець В. Архітектурні дослідження храму Івана Хрестителя у Львові // Галицька брама, 2009. – С. 15
  10. Gbarowicz M. Obrazy i rzeby (Wystawa zabytkw ormiaskich we Lwowie) // Posaniecw. Grzegorza. – 1932. – № 9-11. – S. 147-148.
  11. Makowski T. Lwowskicechmalarzy w XVI I XVIII wieku. – Lwіw, 1936.

Світлини з архіву РІСУ і зі сайту rbrechko.livejournal.com

Система Orphus
Рейтинг
0
0
2коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Тарасій | 13 березня 2015, 08:19
    Коментувати коментар

    Пане Ігоре, всім відомо, що Ви краще за всіх все знаєте. Але цей храм збудували дійсно не пізніше, як у ХІІІ ст., а вірмени-уніати у Львові появилися реально аж у ХVII ст.

  • Ігор Мицько | 12 березня 2015, 21:45
    Коментувати коментар

    Не тиражуйте дурниці - Храм Іоана Хрестителя збудований у 1370-х рр для вірмен-уніатів.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти