Китаєва пустинь – монаша обитель на околиці Києва

Китаєва пустинь – монаша обитель на околиці Києва - фото 1
Свято-Троїцький монастир або ж Китаївська пустинь знаходиться на півдні Києва, на околиці Голосіївського лісу. Віддавна святиня була важливою складовою так званого «Київського Афону».

Перша документальна згадка про монастир датується 1716 роком, проте історія обителі тягнеться ще з часів засновників Києво-Печерської лаври прп. Антонія і Феодосія, адже монастир постав із келій-печер схимників, місце яких довгий час залишалося невідомим. Обитель відома своїм аскетичним духом, тут спочивають мощі прп. Феофіла (Россохи) та прп. Серафима Саровського. Та, напевно, найбільш незвична і водночас визначна сторінка історії монастиря – життя жінки, яка прийняла постриг як чоловік – прп. Досифея, яка славилася чудами і до якої приїжджала імператриця Єлизавета.

Китаєва пустинь

Давнина

Історія обителі тягнеться з княжих часів, коли заліський князь Андрій Боголюбський (той самий, що напав на Київ і пограбував його) у 1159 році передає одну зі своїх «резиденцій» Китаїв у володіння Києво-Печерського монастиря під скит.

Назва Китаїв має різні тлумачення. За однією з версій, князь Андрій мав друге ім’я Китай або Китан, оскільки його матір’ю була половчанка. Тому його помістя називали Китаїв. За іншою версією, назва походить від Китай-гори, на якій у ІХ-Х ст. було городище-фортеця (китай – з тюркської), залишки якого дійшли до наших днів.

Аж у XIV столітті тут з’явиться повноцінна будівля монастиря і печери-келії, який з XVII століття буде цілком підпорядкований Києво-Печерській обителі. Перед лаврою саме Китаївська пустинь мала статус Київського Афону. Тепер же ж це скит, де люди можуть знайти спокій і тишу напротивагу світському життю, сюди приходять послушники-аскети. Досі довкола монастиря збереглися вали, які раніше боронили від ворога-нападника, а тепер ніби захищаються від ворога-міста. Щоправда, важко розпізнати ці вали серед будинків, якими оточений монастир, проте їх чітка видно зі сторони озер і лісу, що поблизу обителі.

Троїцька церква Китаївської пустині

Головний храм Китаєва – Свято-Троїцький – побудований у 1763-1768 роках у стилі українського бароко. Його архітектором був відомий на той час Степан Ковнір, автор Кловського палацу, дзвіниці Дальніх і Ближніх печер.

Уже на середину ХІХ століття Китаївська пустинь була доволі великим монастирським комплексом: Троїцька церква, 45-метрова дзвіниця, трапезна зі церквами Дванадцятьох апостолів і Трьох російських святителей – Петра, Йоана та Олексія, будинок настоятеля, братський корпус, будинок для старих священнослужителів, цегляна огорожа з брамою. Пізніше на території обителі діяв лаврський свічний завод, а у 1908 році побудували церкву св. Серафима Саровського, який свого часу отримав благословення від згаданого вже нами «старця» Досифея.

Також монастир був знаний своїм господарством. Тут процвітало городництво, садівництво, монахи вирощували рибу, займалися виноградарством та бджільництвом, забезпечуючи медом себе та інші монастирі. Завдяки власній праці ченці могли нагодувати старців богодільні та прочан, які зупинялися у готелі обителі. Надлишки продуктів продалися, а на отримані гроші проводився ремонт монастирських приміщень. А на храмове свято Пресвятої Трійці при монастирі проходили ярмарки.

Чернець-жінка — преподобна Досифея

Преподобна ДосифеяХVII століття. Досягнувши повноліття, молода Дарина з рязанського дворянського роду Тяпкіних не захотіла виходити заміж і вести світське богемне життя. Дівчина вирішує втекти з батьківського дому, купує чоловічий одяг, зістригає коси і подається до Троїце-Сергіївської лаври (під Москвою), де прислужує кілька років. Аж одного разу її не впізнали батьки, що були проїздом в обителі. Тоді дівчина змушена була тікати і забрела аж до Києва, на Китай-гору, де на той час там жили монахи-відлюдники. Хоч і в пустині були вільні печери для новоприбулого монаха, та він (адже Дарина представилася кріпаком-біженцем Досифеєм) вирішує власноруч вирити собі «келію», де й житиме до кінця днів.

До самої смерті в монастирі ніхто навіть не здогадувався, що мудрий чернець Досифей – жінка. Можливо, свою справу також зробило понівечення, яке дівчина учинила своєму обличчю, щоб стерти жіночі риси і вберегтися від чергової зустрічі з родичами, які, безперечно, її шукали.

Старець Досифей був відомий в пустині як наставник, що володіє даром проведіння. Саме він порадив пізніше відомому соловецькому старцю Феофану йти на службу в Соловки, та саме він благословив послушника Прохора, який хотів залишитися в цьому монастирі, йти «в пустелю Сароську», де люди потребували його допомоги. Згодом той послушник став прп. Серафимом Саровським.

У 1744 році до старця Досифея приїхала імператриця Єлизавета Петрівна. Вона зумисно піднялася на Китай-гору, щоб побачити відомого на той час у Києві затворника. Історія свідчить, що імператриця пропонувала Досифею поїхати з нею до Петербурга, на що отримала відмову. Тоді Єлизавета дала монахові мішечок із золотом, який Досифей передав лаврі й на який побудували церкву в с. Пирогово.

За переказами, помер Досифей у віці 55 років, читаючи молитву. Тоді ж і стало відомо, що старцем в чоловічому монастирі була… жінка…

Пустинь у часи атеїзму і сьогодення

За звичним сценарієм для більшості українських святинь, Китаївський монастир з 1920 року не належав ченцям. У монаших келіях від тоді містилася дитяча колонія, а інша частина території була віддана під сільськогосподарські угіддя, які вже за 10 років переросли у власність Всесоюзного дослідного інституту плодово-ягідного господарства. Втім, це вже й не найгірша доля для монастиря, який майже повністю зберіг свій зовнішній вигляд до наших днів. Єдина справді велика втрата – це 45-метрова дзвіниця, яку через її «госпнепридатність» розібрали на будматеріал.

Зараз монастирський комплекс належить Українській Православній Церкві (Московського Патріархату). Тут відбуваються богослужіння, приїжджають паломники, щоби вклонитися прп. Досифеї. Нині ведуться роботи з відновлення та реставрації монашого кладовища.

Трапезна та Святоапостольська церкви

На перший погляд незвичним може здатися той факт, що Китаєва пустинь ніби не має чітко окресленої території, яка б відділялася від мирського життя, як це зазвичай буває з монастирськими комплексами. Так, можна сказати, у подвір’ї обителі є помешкання світських людей. Схоже, це нагадування про долю, що спіткала монастир у радянські часи.

Озера поряд з пустиню

Як доїхати

Київ. Станція метро «Либідська», звідти маршрут № 470, або ст. «Деміївська» і маршрутка № 20, 412 або автобус № 20.

Джерела і література

  1. Маленков Р. Китаївська пустинь // Україна Інкогніта.
  2. Портал www.kievtown.net/
  3. Свято-Троицкий Китаевский монастирь: взгляд через века. — Киев, 2004. – 164 с.