Щекавиця – гора-легенда, археологічна загадка, історичне кладовище в центрі Києва…

20 липня 2011, 17:44 | Релігійне краєзнавство | 0 |   | Код для блогу |  | 

Вячеслав НЕСТЕРОВ

Она опоясана вкруг стариной,
И много преданий о ней говорят:
Там древле был Щека удел родовой,
Там кости Олега лежат.

В.Аскоченський «Щекавица» (1844)

Щекавиця. Що перше приходить на ум при цьому слові? Легендарні «батьки-засновники» Києва – Кий, Щек, Хорив та сестра їхня Либідь. А ще – не менш легендарний Нестор-літописець. А ще – князь Олег-віщун, що нібито був похований на горі Щекавиці. Легенди, вкриті попелом часу. Якщо сьогодні подивитися на цей пагорб з Подолу, побачиш лише сучасні заможні котеджі-фортеці, радіовежу, військову частину та нещодавно побудовану мечеть. Ось нібито і вся Щекавиця. Вся, але не вся. Історія місця не обмежується тим, що ми бачимо зараз, хоч як нас намагаються переконати в цьому люди, що звикли міряти все і всіх грошима та майном. Історія – це свідчення про події, що сталися тут, аура місця – щось далеке від матеріальних благ сьогодення. Це не можна приватизувати, це можна продавати тільки як туристичну принаду, але це дуже дорого коштує і не в змозі одразу «відбити» витрачені кошти. Тому вигідніше просто забудувати «нічию» територію, не згадуючи про якісь там місцеві легенди.

Але Щекавиця – це не просто легенда, хоча і легендарного тут предостатньо. Щекавиця (Скавика), або ж Олегова гора (максимальна висота — 172,2 метра над рівнем Дніпра), має історію, що сягає далеко за хронологічні межі міста Києва. Між цією горою та сусідньою Юрковицею (можливо, легендарною Хоревицею) виявлено велику кількість археологічних стоянок та поселень, починаючи від палеоліту й закінчуючи ранньослов’янськими скарбами римських монет. Переважна більшість цих знахідок пов’язана з будівництвом цегляних та пивного заводів під Щекавицею, а не з планомірними археологічними розкопками. Знаменитий археолог Михайло Брайчевський писав: «На жаль, невідомим поки що лишається час початкового заселеня Щекавиці – на тій горі ніколи не провадилися спеціальні археологічні дослідження, а найдавніші речі з випадкових знахідок датуються VIIст. н.е.». Він припускав тут існування поселення часів зарубинецької культури, тобто рубежу нової ери.

Kyjiv_10-12st
Карта Києва. Х-ХІІ ст.

Наступний етап в історичному житті місцевості - найвідоміший і найлегендарніший. E «Повісті врем’яних літ» Щекавиця згадується як гора, на якій «сидів» Щек, один з трьох братів – засновників Києва. На думку переважної більшості сучасних істориків, і Щек, і Хорив, на відміну від реального Кия, – це топонімічні персонажі легенди, що з’явилися для придання сакральності заснуванню міста. Порівняйте, наприклад, інші легендарні трійці: Рюрик, Синеус, Трувор (засновники династії Рюриковичів); Рус, Чех, Лях (засновники Польської держави); Рош, Мешех, Тувал (біблійні прабатьки східнослов’янських народів).

Є декілька гіпотез, що пояснюють цю назву. Одні історики виводять пояснення зі слов’янського слова «щека» – крутобокий, крутий берег річки. Інші – від слова «щекот», «щек» – соловій. Ще інші трактують через варіант назви Скавика від грецького «скафос» – яр, провалля. Але якщо вже ім’я сестри братів – Либеді (а також назва притоку Дніпра) пов’язане з перебуванням на цих теренах угорських племен та їхньою легендарною країною Лебедією, то, ймовірно, ім’я Щека треба шукати не в слов’янскій чи грецькій мовах, а в мовах народів, що прокочувалися Наддніпрянщиною на початку першого тисячоліття нової ери. Розкритикована сучасними істориками гіпотеза про те, що на Щекавиці був розташований Данпртштадир – столиця готської держави Германаріха (ІV ст.), так ніким і не спростована повністю із-за відсутності археологічної карти гори.

Чи «сидів» на горі хтось, теж незрозуміло. Тобто, чи був там розташований ранньослов’янський замок, як «городок Кия» в районі Десятинної церкви, нез’ясовано, але вже в період Київської Русі, тобто 300-400 років по тому, - це одне з заселених передмісць столиці великої держави.

На Щекавиці в 912 р. був похований перший київський Рюрикович – віщий князь Олег. Так нам кажуть традиція та «Повість врем’яних літ». За тисячу років, що минули з тієї події, кому тільки з мандрівників не показували кияни «той самий курган на Щекавиці», хто тільки не шукав знамениту могилу на тій горі. О. Пушкін, М. Максимович, К. Лохвіцький, Н. Закревський. Педантичний краєзнавець Л. Похилевич відшукав навіть дві «могили» Олега, до яких водили екскурсії аж до 50-х років ХІХ сторіччя. Вулиця Олегівська, що проходить повз гору, утворилась на місці стежки, якою водили до «могили» екскурсантів. Чи були зриті «могили» Олега під час інших поховань на Щекавиці вже в ХІХ ст., чи існував курган над могилою весь цей час, чи взагалі був там похований варязький ватажок - точно невідомо, але археологічні розкопки 1995 р. на дуже невеличкій території на горі підтвердили існування тут цвинтаря, що датується Х-ХІІІ століттям. У 1121 р. в районі Щекавиці була побудована церква святого Івана, в 1183 р. священик цієї церкви «піп Василій» був обраний ігуменом Печерського монастиря. А під час розкопок у 1980 р. було знайдено залишки мурованого фундаменту, ймовірно, саме цього храму за теперішньою адресою вул. Олегівська, 41.

Залишки фундаменту церкви св. Івана за цим парканом
Залишки фундаменту церкви св. Івана за цим парканом

У 1146 р. відомості про Щекавицю з’являються в зв’язку зі зрадою тут, на горі, київських полків великого князя Ігоря Ольговича на користь онука Мономахового Ізяслава Мстиславича (княжив у 1146-1154). В 1150 р. князь Георгій Володимирович Суздальський (відомий більше як Юрій Долгорукий) через Дорожич (сучасні Дорогожичі) та Ольгову могилу (Щекавицю) ввійшов у Київ, покинутий князем Ізяславом. Наступного року Ізяслав відвоював Київ, пройшовши з полками знову через Щекавицю. А у 1161 р. тут перебували полки Святослава Всеволодовича Чернігівського, союзника великого князя Київського Ростислава-Михайла Мстиславича. Отже, гора була досить заселена, щоб вмістити загони союзників, а до того ж Щекавиця прикривала підступи до Києва з боку Дорожичів, тому цілком можливо, що мала якісь укріплення, як каже Лаврентіївський літопис про це – «теремець». У 1169 р. війська Мстислава Андрійовича, сина Андрія Суздальського Боголюбського, із союзниками пройшовши через Щекавицю, обложили Київ, а після трьох днів облоги вперше в історії взяли столицю штурмом та ганебно пограбували її, після чого Київ втратив першість серед «городів руських».

Заселеність Щекавиці переривається після монгольської навали. Що відбувалося на самій горі, ми не знаємо, але під горою під час будівництва пивоварного заводу в 1873 р.було знайдено склеп з 400 кістяками часів спустошення Києва Менглі-Гиреєм (сер. ХІІІ ст.), а вже у 50-х роках ХХ ст. неподалік – захоронення з більше ніж тисячею черепів.

У XIV ст. Щекавиця належала до створеного на сусідній горі Київського замку. З воєнної точки зору тут мала би бути створена укріплена позиція, оскільки гора є ключем до Подолу, і її захоплення гарантувало доступ до цієї частини міста, де концентрувалося його господарське життя, особливо в Литовський період. У 1543 та 1548 рр. при Ревізії Київського замку на горі вирощували пшеницю та деінде виноград.

Карта Києва на кін. ХVI ст.
Карта Києва на кін. ХVI ст.

У 1581 р. київський воєвода князь Костянтин Острозький передав землі Щекавиці храмові Успіння Пресвятої Богородиці. У 1604 р. ці землі були передані католицькому єпископові Києва – біскупу. Біля підніжжя Щекавиці (там, де тепер автовокзал) навіть був біскупський двір, а гора називалася Біскупською. У 1619 р. король Сігізмунд ІІІ своєю грамотою передав ці землі подільським міщанам для переселення із затоплюваних Дніпром кварталів Подолу.

За часів Руїни у 1658 р. брат гетьмана Івана Виговського Данило з полками підступив до Києва, зайняв позицію на Щекавиці та дав бій російським військам боярина В.Шереметьєва. Бій козацько-татарські війська програли з великими втратами. У 1663 р. Щекавицю взяли в облогу поляки, а в 1667-1678 рр. — татари, однак жодного разу укріплення гори не були взяті. Але буремні події Руїни завдали непоправної шкоди Щекавиці. Тільки-но заселена подолянами, вона знову була спустошена, обезлюднена, закинута, лише під горою почали ставити цегляні заводики та винниці для переробки винограду. А сама гора стала місцем прогулянок і вистав. Тут, на Щекавиці, в 1705 р. спудеї Києво-Могилянської академії розіграли відому трагікомедію авторства ректора академії Феофана Прокоповича «Володимир».

У 1770 р. у Київ з Молдавії та Польщі було занесено «морову заразу». Тоді за чотири місяці в місті померло до 8 тисяч міщан. Стало зрозумілим, що стару традицію ховати небіжчиків на території навколо церков треба змінювати. Тому в 1772 р. територія Щекавиці була обрана за цвинтар для подолян. За 150 років існування цей цвинтар став останнім прихистком для багатьох знаних киян: родини Балабух, Горшкевичів, Максимовичів, Лакерд, Григоровичів-Барських, Митюків, Войтенків, Романовських. Тут поховані письменник, поет Костянтин Думитрашко; дослідник Києва, видатний історик Володимир Іконников; архітектор Андрій Меленський; видатний композитор Артемій Ведель; історик та редактор «Киевской старины» Феофан Лебединцев; історик, археолог, церковний діяч Петро Лебединцев; мовознавець Костянтин Михальчук; письменник Іван Некрашевич; письменник-гуморист, етнограф Петро Раєвський; письменник, міністр уряду УНР Петро Стебницький; літературознавець, мовознавець Михайло Тулов тощо. Оскідьки цвинтар був розрахований на всіх подолян, він був багатоконфесійним. Декілька з поховань мусульман та старообрядців збереглись донині.

Так виглядає кладовище сьогодні
Так виглядає кладовище сьогодні

Так виглядає кладовище сьогодні

Так виглядає кладовище сьогодні

На цвинтарі в 1782-1786 рр. на пожертви городян було побудовано церкву Всіх Святих. Можливо, це був останній твір Івана Григоровича-Барського. Тридільну однобанну споруду було витримано в дусі «єлизаветинського рококо». Баня своєю формою повторювала баню Андріївської церкви. 1809 р., після удару блискавки, храму відремонтували. Тоді ж над бабинцем було надбудовано псевдоготичну дзвіницю. 1857 р. на кошти, зібрані підпискою, було прибудовано з півночі теплий приділ в ім’я св. Марії Магдалини, всю церкву оновлено, позолочено іконостас. У притворі церкви зберігався цікавий портрет Сави Туптала (можливо, прижиттєвий), а також кістка зі скелету якоїсь викопної тварини.

Церква всіх святих

У 1870-х роках до церкви передали на зберігання мідне зображення архангела Михаїла, що колись прикрашало ратушу (потім передане до міського музею, нині — в колекції Музею історії Києва). У 1914 р. коштом церковного старости Григорія Булави був споруджений новий іконостас «під мармур» замість старого, зіпсованого грибком. Парафіяльну громаду Всіхсвятської церкви було зареєстровано радянськими органами у вересні 1920 р. Громада дотримувалася традиційної «старослов’янської» орієнтації (старообрядці).

Щекавиця станом на сер. ХІХ ст.
Щекавиця станом на сер. ХІХ ст.

А це Щекавиця на поч. ХХ ст.
А це Щекавиця на поч. ХХ ст.

За генеральним планом Києва 1935 р., верхні тераси київських гір, в тому числі й Щекавицю, планувалося перетворити на парки культури та відпочинку. У жовтні 1935 р. президія міськради ухвалила закрити церкву, а в грудні того ж року будівельній конторі впорядкування міста вказано протягом місяця розібрати храм, що й зробили. До сьогодні зберігся цегляний будинок причту на вул. Щекавицькій, 32-б. Вже після офіційного закриття цвинтаря на старообрядній його частині продовжувались поховання. Багато надгробків датовано періодом 1943-1945 рр., є навіть військове поховання. Останнє поховання датується 1951 р.

Кладовище на Щекавиці

В 1947-1988 рр., під час технологічного протистояння та «холодної війни», гора стала недоступною для киян. Прогулянка туди могла привести до знайомства зі «слідчими органами». На місці храму Всіх Святих та найдавнішої частини цвинтаря в 1951 р. була побудована радіовежа висотою 136 м і плюс ще 180 м над рівнем моря. Це була одна з багатьох «глушилок», які відіграли не останню роль у ході «війни за розуми радянських людей». Працювали ці вежі за своїм прямим призначенням до 1988 р. З 1993 р. - як радіоцентр та вежа мобільних операторів.

Радіовежа на Щекавиці

У 70-х роках улоговина між Щекавицею та Татаркою і Юрковицею була забудована типовими дев’ятиповерхівками, але підступи до «об’єкта» залишалися порожніми. Тепер часи змінилися, і наступ на Щекавицю почався знову.

Мусульманська мечеть
Мусульманський центр на Щекавиці

Будова через дорогу від мечеті
... Будова через дорогу від мечеті

У 1998 р. мусульманська громада отримала дозвіл у Президента України Леоніда Кучми на будівництво мечеті біля невеличкого цвинтаря одновірців. Оздоблювальні роботи в мечеті все ще тривають.

Центр Адвентистів Сьомого Дня
Центр Адвентистів Сьомого Дня

На схилі Щекавиці розмістилась також баптистська молільня та центр Адвентистів Сьомого дня. Їх будівлі фундаментальні, виконані вмілими архітекторами і майстерно вписані в схили гори. Але це лише фасад.

Хатинки на Щекавиці
Хатинки на Щекавиці

Хатинки на Щекавиці

Серед яруг та хащів ховаються на Щекавиці вже кілька нових «будиночків». Навпроти мечеті повним ходом іде масштабне будівництво котеджів. Судячи зі всього, воно тільки почало розгортатись...

Нове будівництво на Щекавиці

А за 100 метрів від фундаменту церкви ХІІ ст. продовжується будівництво кількаповерхового будинку, для спорудження якого було зрито екскаваторами частину оглядового кургану.

Розритий кар'єр на Щекавиці

З іншого боку курган зрито вже наполовину. Це той самий кар’єр, який наробив так багато галасу в пресі та в соціальних мережах, що влада вимушена була припинити «поки що» далі його розривати. Водночас через тридцять метрів за пагорбом, але з іншого боку, будівництво продовжується…

Будівництво на Щекавиці триває
Будівництво, що триває. Про це будівництво преса не писала.
Воно знаходиться за 50 м від фундаменту давньокиївського храму (фото нижче).

Воно знаходиться за 50м від фундаменту давньокиївського храму.

А загалом Щекавиця так і заманює знайомитися зі своїми загадками, а також захистити її від сучасних варварів...

Література:

  • М.Берлінський. Історія міста Києва. К.,1991.
  • М.Брайчевський. Аскольд – цар київський./ Вибране в 2-х тт. К.,2009.
  • Н.Закревский. Описание Киева. М.,1868.
  • М.Захарченко. Киев теперь и прежде. К.,1888.
  • А.Макаров. Малая энциклопедия киевской старины. К.,2002.
  • С.Климовский. Замковая гора в Киеве: пять пысяч лет истории. К.,2005.
  • М.Маркевич. Історія Малоросії. К.,2003.
  • Д.Бантыш-Каменский. История Малой России. К.,1993.
  • Л.Проценко. Київський некрополь. К.,1994.
  • Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. К.,1874.
  • И.Фундуклей. Обозрение Киева в отношении к древностям. К.,1847.
  • К.Щероцкий. Киев. Путеводитель. К.,1917.
Система Orphus
Рейтинг
0
1
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти