Стежками о. Маркіяна Шашкевича

11 липня 2011, 11:59 | Релігійне краєзнавство | 2 |   | Код для блогу |  | 

Оксана ПАЛІЙ

Сьогодні дуже популярний туристичний маршрут, який називають «Золота підкова»: палацова архітектура Олеського, Підгорецького та Золочівського замків нікого не залишить байдужим. Відвідуючи замок в Олеську, я помітила дороговказ до меморіального музею о. Маркіяна Шашкевича в Підлиссі, який видно з київської траси. Одразу зробила собі «зарубку» в умі: треба буде при нагоді відвідати. І така нагода трапилась навесні 2011 року, коли Фонд святого Володимира у Львові організував мандрівку життєвими стежками М. Шашкевича як відзначення 200-ліття від дня народження будителя Галичини.

До пропонованої мандрівки входило відвідування музею у Підлиссі. Інші пункти нашого маршруту – села Деревня та Нестаничі, Новосілки – нічого мені не говорили. Нас супроводжувала гід-волонтер і водночас родинний шашкевичезнавць Ірина Дутковська, уроджена Крушинська (з цього роду походила, як відомо, дружина Маркіяна Шашкевича – Юлія Крушинська). Забігаючи наперед, можу сказати, що наша провідниця виправдала сподівання, втаємничила нас у біографію Шашкевича, дуже детально розповівши багато невідомих фактів з діяльності отця Маркіяна та його епохи на основі своїх досліджень родинного дерева, світлин, переказів та ретельного опрацювання документів у численних архівах і бібліотеках.

Маркіян Шашкевич насамперед був священиком, для якого просвітництво, письменницька діяльність та громадська робота стали невід’ємними аспектами щоденної духовної праці. Він розумів, яку роль у житті українців Галичини відіграє Греко-Католицька Церква: їй належало стати в обороні від ополячення населення, утверджувати його національну тожсамість. І. Дутковська проілюструвала це на прикладі боротьби греко-католицьких священиків, а найперше Маркіяна Шашкевича за кирилицю в українській мові.

Лаконічну оповідь про тогочасний побут священичих родин реально підтвердив візит до села Деревні на Жовківщині. Тут нас гостинно зустрів місцевий священик, показав церкву та парафіяльний будинок, що зберігся від часів заснування парафії в селі. Деревня чомусь випала з мапи шашкевичезнавців, зазначила Ірина Дутковська, а попри те, це село тривалий час було родинною парафією отців Крушинських, з роду яких дружина Маркіяна Шашкевича. Саме в селі Деревні отець Подолинський, пізніше декан цієї ж церкви, на прохання тестя — отця Крушинського — давав шлюб Юлії Крушинській та Маркіянові Шашкевичу. Також. І. Дутковська поділилась родинним переказом про знайомство молодої пари, яке відбулось на одному з таких священичих весіль і переросло в романтичне кохання, що завершилося шлюбом. Юлія Крушинська виявилася не тільки зразковою дружиною священика, люблячою матір’ю, а й відданою товаришкою у громадській роботі свого чоловіка.

Плебанія в Деревні

Отець Маркіян розмовляв та провадив службу по-руськи. Пізніше він пояснить свій вибір у вірші — «…руська мати нас родила, руська мати нас сповила…» , а дружина підтримувала його у цих починаннях. Молоде подружжя довший час мешкало в Деревні.

Церква та парафіяльний будинок від тих часів, коли там жив Маркіян Шашкевич у родині тестя отця Крушинського, не зазнавали перебудов та модних сьогодні «євроремонтів».

Церква в Деревні, в якій правив о. Маркіян Шашкевич

Нинішній душпастир о. Горінецький розповідав про те, що громада підтримує лад і свідомо не ініціює якихось кардинальних перебудов як приміщення парафіяльного будинку, так і церкви. «…Хіба підфарбовуємо підлогу чи білимо стіни — це максимальні будівельні роботи, що тут велися…», — долучається до розмови місцева вчителька пані Марія. В тому будинку відчувається тяглість традиції; коли духовне та просвітительське життя місцевої громади гуртується навколо священичої родини.

Одна з моїх супутниць у цій мандрівці, архітектор за фахом, зайшовши у світлицю і побачивши, що повністю збережена тогочасна автентика житла священика — ікони, печі, підлога, зауважила: «…Хіба тільки клавесина бракує…». Ірина Дутковська одразу прокоментувала, що тут дійсно міг бути клавесин, адже жінки у родинах священників діставали добру освіту і, зазвичай, уміли грати на різних музичних інструментах. Тож дім священика дуже часто виконував функції ще й місцевого культурного «сальону».

Атмосфера настільки занурювала в себе, що просто мимоволі виникла думка, яка тут же була реалізована — відвідати сільський цвинтар, де поховані місцеві священики.

Наступним опорним пунктом нашої мандрівки стало село Нестаничі, куди призначили парохом Маркіяна Шашкевича. В цей час парафією володів дідич Коморовський, який погодився після тривалих листовних переговорів із самим Маркіяном Шашкевичем та адміністрацією Греко-Католицької Церкви надати її молодому подружжю. В Нестаничах Маркіян Шашкевич служив найдовше, хоча побутові умови, в яких він жив, були доволі несприятливі: парафіяльний будинок із земляною підлогою був зовсім не придатний для життя молодої родини, тим паче, що на той час у Шашкевичів вже народилася дитина – син Володимир. Тож отцеві Маркіянові невдовзі знову доводиться просити канцелярію єпископату Греко-Католицької Церкви замінити йому парафію у Нестаничах на іншу. Прохання вдовольнили: о. М. Шашкевич дістав парафію в селі Новосілках.

У Нестаничах не зберігся давній парафіяльний будинок отця Маркіяна Шашкевича, церква зазнавала незначних перебудов, але слід сказати, що місцеві жителі прагнуть відродити пам’ять про душпастиря своїх предків: на місці колишнього парафіяльного будинку будують пам’ятний знак, а також відроджують парафіяльний будинок, який побудував наступник М. Шашкевича. Повністю відреставровані пивниці, стіни, але чомусь ґанки та дах — у стилі «євроремонту»; без реставраційних робіт та прагнення архітектора зберегти дух часу він губиться в нецікавих будівельних матеріалах, і тому навряд чи стане однією з пам’яток культури, бо не промовляє до наших сучасників мовою давніх поколінь.

Колись видатний український вчений Ю. Шерех писав: «…Якщо минуле хоче говорити із сучасним, то воно має говорити своїм власним голосом, інакше ноти будуть фальшиві…». Хоча, можливо, рано ще робити якісь остаточні висновки: на мій погляд, варто шукати «золотої середини» з-поміж руїни серед села та новочасним архітектурним хайтеком.

Найприкріше те, що ентузіазм мешканців Нестанич не підкріплений матеріальним заохоченням і підтримкою влади. Багато будівельних робіт нестаничани виконують самі, навдивовижу вперто долаючи труднощі, самі звідусіль збирають для будівництва кошти. Саме в Нестаничах на Радехівщині ловиш себе на думці, що тут усі так обізнані в найменших деталях біографії свого славного краянина та нюансах його просвітницької роботи, і розумієш, що найстрашніше — криза духа, «духовна еміграція» — нам не загрожуватиме ніколи. Власне Маркіян Шашкевич — один із тих охоронців нашої духовності, що стоять на сторожі її і сьогодні.

Музей Шашкевича в Підлиссі

Третім пунктом мандрівки стежками Маркіяна Шашкевича став меморіальний музей в Підлиссі. Це рідне село о. Маркіяна, тут він народився, але прожив недовго, оскільки був найстарший у родині, то його рано віддали в науку. Спочатку він здобував освіту в трикласній гімназії в Бережанах. Як оповідала нам І. Дутковська, тут мали парафію родичі Маркіяна Шашкевича по батьковій лінії. Це й стало вирішальним фактором при виборі початкової школи для хлопчика, адже родина не могла похвалитися великими статками; крім нього, було ще три сестри та п’ятеро братів. Хоча в літературознавчих дослідження фігурує як одне з місць початкової освіти польська гімназія в Золочеві, проте опрацювання родинних документів та світлин, архівних матеріалів, спогадів не підтверджує цієї інформації, на думку Ірини Дутковської, це хибні дані (і не потребують уточнення). А потім Маркіян переїхав до Львова, до свого родича по батьківській лінії Романа Авдиковського, адже вступив на навчання до Львівської духовної семінарії та паралельно навчався на філософському факультеті Львівського університету. Ця родина підтримуватиме Маркіяна протягом усього його життя.

У цей час в житті майбутнього священика, письменника, громадського діяча сталася справжня драма — за порушення внутрішнього розпорядку молодого семінариста Маркіяна Шашкевича виключають із семінарії та автоматично — з університету. Це було важким ударом для сім’ї, адже батько покладав великі надії на свого старшого сина. Шашкевич-батько зрікається сина; єдиним, хто підтримував Маркіян весь цей час, був його дядько Роман Авдиковський. Довгих чотири роки Маркіян намагається поновитися в семінарії, щоб скінчити студії. Та коли нарешті домігся свого — від важкої хвороби раптово помирає батько. Маркіян так і не встигає попрощатись з ним і вимолити прощення, ця внутрішня трагедія, за словами Ірини Дутковської, буде мучити його все життя. Незважаючи на це, Маркіян любив приїздити в Підлисся, бо тільки тут міг відпочити душею; він присвятив цьому чудовому куточку Галичини багато своїх поезій. У Підлиссі до 150-річчя від дня народження було відкрито меморіальний музей Маркіяна Шашкевича, експозиція створена на основі світлин та описів побуту священичої родини того часу: парафіяльний дім родини Шашкевичів до наших днів, на жаль, не зберігся.

Музей у Підлиссі зустрів нас спокоєм навколишнього лісу, як сама земля. В музеї зібрані деякі речі родини Шашкевичів, які вдалося зберегти, також твори Маркіяна Шашкевича, опубліковані за його життя, деякі навіть рукописні. Як оповідала нам екскурсовод музею, всім знаний альманах «Русалка Дністровая», який Маркіян Шашкевич видав із Яковом Головацьким та Василем Вагилевичем, був заборонений до розповсюдження на всій території Австро-Угорської імперії. Цей альманах та інші нечисленні видання в оригіналі, що вийшли за життя їхнього автора, можна було оглянути в музеї. Окремими стендами репрезентовані видання про Маркіяна Шашкевича як суспільного діяча, матеріали з оцінкою його літературного доробку та публіцистики, і художні твори, де він фігурує як персонаж тексту. Кількість цих експонатів свідчить про те, що інтерес до постаті Маркіяна Шашкевича не був спорадичним і стосувався не лише ювілеїв чи інших урочистих подій. Його спадщина і досі є предметом досліджень літературознавців, культурологів, об’єктом зацікавлення широкого кола громадськості. Адже більшість з нас, ще навчаючись грамоти у молодшій школі, знайомі з поезіями Маркіяна Шашкевича, особливо з веснівками, які запам’ятовуються мимоволі, так, ніби ти їх знав завжди, вони десь були в твоїй душі, в підсвідомій пам’яті, а хтось переніс їх на папір.

Глибоко символічними «експонатами» музею, на мою думку, є велетенський столітній дуб та глибочезна криниця із смачнющою водою; вони наче символізують постать самого Шашкевича та його слово, з якого можемо і сьогодні черпати мудрість і любов.

Від’їжджаючи з Підлисся, повз Білу гору, яку теж не раз оспівував М.Шашкевич, мимоволі ловлю себе на думці, що стежка сюди ніколи не заросте бур’янами.

Попереду — село Новосілки. Саме сюди був переведений парохом Маркіян Шашкевич, після праці в Нестаничах. На жаль, його діяльність в Новосілках не було тривалою. Ще на попередньому місці праці він захворів, хвороба швидко прогресувала, тож в останні роки діяльності отця Маркіяна в Новосілках його часто мусив підміняти на церковних відправах парох із сусіднього села Ліски. Невдовзі Маркіян Шашкевич помирає від сухот, не останню роль в цій передчасній смерті зіграли важкі умови життя молодого священика-просвітителя.

Церква та парафіяльний будинок з часів М. Шашкевича не збереглися за іронією долі: коли мешканці села довідалися, що прах їхнього священика будуть перепоховувати у Львові, то вони, як свідчить Ірина Дутковська, відпродали стару дерев’яну церкву у сусіднє село Ліски, а натомість збудували нову, також збудували новий парафіяльний будинок, таким чином автентині сліди Маркіяна Шашкевича фактично одразу по його смерті стерлися.

Нині на місці Маркіянової церкви, як кажуть селяни, побудована каплиця, адже за церковною традицією місце, де правилася служба, не можна топтати ногами. На місці тимчасового притулку отця Маркіяна на сільському цвинтарі встановлено пам’ятний знак, який доглядають місцеві школярі.

Стежки Маркіяна Шашкевича присутні в народній пам’яті, як і його Слово. Наша мандрівка — це не поодинока акція з нагоди святкування ювілею. Це радше прагнення діалогу з Маркіяном Шашкевичем. Навіть у людей, які відвідують ці місця з туристичною метою, з’являється відчуття якоїсь внутрішньої чистоти і шанобливості до пам’яті наших жертовних мислителів і митців.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
2коментарів

Коментарі

додати коментар 

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти