Історія Мгарської обителі

28 вересня 2010, 18:46 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Кирило КРУТОУС

Мгарський монастирКожен, хто під’їздить до стародавніх Лубен, не може не помітити цю старовинну, овіяну легендами обитель … Як тільки не називали її майстри барвистого слова — і «Мгарський Фавор», і «Тишайша обитель», але незмінним залишається одне — кожен, хто ступив за її ворота, неодмінно відчує абсолютну, майже фізично відчутну ауру цього місця… Втім, ченці не люблять слова «аура», вважаючи його неправославним. І називають це відчуття благодаттю….

Багато бачив славний Мгарський монастир на своєму віку… Пам’ятає він свою юність заквітчану, заклечану у серпанкові ладану та восковому мареві. Здавна так повелося, що народ навкруги — заможний. Хлібороби, які власним потом земельку скроплювали, все робили на совість. Як працювати — так до не змоги, як співати — так щоб аж серце заходилося…Й про душечку свою теж не забували — як вже неділя, то повнісінький храм люду, аж ніде горошині впасти… Пам’ятає обитель і лихі часи забуття, коли стояла вона згорьована, затята у своєму мовчанні, бо вирвали язика — співучого дзвона, і на дзвіниці хіба вітер гуляв, та ще копіткі голуби крилами тріпотали… Та спасибі, що хоч не стерли зовсім славну обитель з лиця землі… Як і багатьох її братів по всій землі Полтавській…

Раїна ВишневецькаПочаток історії Мгарської обителі датований 1619 роком. ЇЇ заснував видатний захисник православ’я Ісайя (Копинський), тогочасний ігумен Густинський і Підгірський, на пожертви Раїни Вишневецької, яка після смерті свого чоловіка Михайла отримала у спадщину землі, прилеглі до Лубен. За легендою, на місце заснування майбутнього монастиря Раїні вказали янголи. Про цю знаменну подію навіть згадує у повісті «Близнюки» Тарас Шевченко. Раїна Вишневецька походила із славетного на всю Україну роду. Достатньо згадати, що вона — двоюрідна сестра святителя Петра Могили. За життя відома меценатка заснувала аж три православні обителі: Густинську, Латинську (Підгірську) і Мгарську. Впродовж всього часу свого існування Мгарський монастир відігравав визначну роль в духовному житті України. А кого тільки не бачили ці стіни!

Населення монастиря здебільшого складали запорізькі козаки, які наприкінці земного буття знаходили тут тиху пристань. Достеменно відомо, що 1663 року тут знаходився син Богдана Хмельницького Юрій (в постригу – Гедеон).

Чи не найвизначніша, найзнаменніша сторінка історії Мгарського монастиря пов’язана з видатною особистістю, Цареградським Патріархом Афанасієм (Пателарієм). Він був вихідцем із знатного грецького роду Пателаріїв, які були близькими родичами візантійських імператорів Палеологів.

Народився майбутній святитель у 1597 році на острові Крит. На той час отримав блискучу багатосторонню освіту. Втім, незважаючи на світське виховання та видатне становище у суспільстві, мирська марнота не вабила вдумливого юнака. Йому миліше було суворе аскетичне подвижництво православних ченців. Після смерті батька хлопець зміг здійснити свій омріяний задум і прийняв монашеський постриг у одному із Солунських монастирів. Пізніше подвизався на Афоні. Згодом прославився як видатний проповідник, автор духовних піснеспівів. Саме Афанасій першим переклав на грецьку мову Псалтир. Прославився Афанасій і як талановитий місіонер, що навертав до віри Христової тисячі людей у різних куточках світу.

У тогочасній церковній єрархії святитель посідав визначні посади. Так, з 1643 року він тричі посідав Константинопольську Патріаршу кафедру, хоча й терпів при цьому неабиякі утиски. Церква Константинопольська була на той час надзвичайно бідною, тому Патріархові доводилося кілька разів просити про допомогу московського царя. У січні 1653 року Афанасій здійснив подорож до Москви, де його прийняли з любов’ю і обдарували щедротами. В кінці 1653 року на шляху додому святитель тяжко занедужав і був змушений зупинитися у Мгарському Спасо-Преображенському монастирі.

Мгарський монастир

Церква Преображення Господнього була на той час дерев’яною і досить-таки убогою за своїм убранством. Промислом Божим головною дорогоцінністю монастиря, його духовним скарбом судилося стати саме святителеві Афанасію, Вселенському Патріархові. Наприкінці лютого 1654 року його урочисто і гостинно зустрічають ігумен та вся мгарська братія. Коли ігумен, отець Петронік, підійшов під патріарше благословення, Святіший Патріарх прорік: «Бажає душа моя в цій обителі грішне тіло моє поховати»… Пророцтво збулося через місяць перебування у Мгарі. Він тяжко хворів і помер, як мученик, як святитель, подаючи благословення всім християнам, яких ще за життя благословляв. Поховали його сидячим, одягнутим у всі святкові ризи, як заведено у східних патріархів. Гробницю розмістили під амвоном перед царськими вратами. На гробниці ж викарбували такі слова: «Син! Якщо ти поштивий, не пройди повз батька без поклону: він був чутливим до людського горя пастирем апостольського трону і після смерті своєї молиться за паству свою перед Пастирем пастирів — Христом».

Мгарський монастирУже через вісім років блаженної кончини Афанасія його мощі були виявлені нетлінними. Митрополит Газький Паїсій (Лигарид), який відвідав обитель, розповів ігумену Віктору про одкровення, яке йому було на шляху до Мгару. Явився йому сам святитель, і розповів про мощі свої, що спочивають під амвоном. Через деякий час монахи наважилися відкрити гробницю, і дійсно — мощі були нетлінними. Таким чином, 1 лютого 1662 року здійснили чин канонізації святителя. З того часу він став заступником обителі. Не один раз вона страждала від стихійних лих та щоразу воскресала з новою силою.

У 1684 році благочестивий Гетьман війська Запорізького обох берегів Дніпра Іван Самойлович на прохання Лубенського ігумена Макарія почав зводити величний собор Преображення Господнього. Мощі святителя Афанасія перенесли тоді під дзвіницю, в малу церкву великомученика Георгія, і там мощі залишалися аж до моменту освячення собору.

У 1692 році на місці дерев’яної церкви звели мурований красень-собор. Цікаво, що розпис стін здійснив відомий український художник Іван Максимович. Спасо-Преображенський собор і досі вважають однією з перлин української сакральної архітектури. Він поєднує риси давньоруського зодчества ХІ-ХІІ століть, а також більш пізнього стилю — українського бароко. Митрополит Київський Варлаам (Ясинський) з великими почестями освятив собор та переніс у нове приміщення нетлінні мощі сидячого святителя, поставивши їх під аркою з правого боку. Пізніше їх знову кілька разів переносили у різні місця.

У XVIІ-XVIII сторіччі було створено літопис Мгарського монастиря. У ньому розміщені цінні відомості щодо історії обителі, та й української історії загалом. Безцінні рукописи зберігаються тепер у різних наукових бібліотеках. Час від часу на території обителі зводили різні будівлі. Так, 1785 року на місці, де любив молитися святитель Афанасій, вирішили збудувати дзвіницю. Будували її понад 50 років. Нині — це одна з головних окрас Мгарі.

Мгарський монастир

У тому ж таки 1785 році заснували скит з теплою церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Післяреволюційні роки — найсумніші сторінки в історії обителі… Найбільших потрясінь мгарський монастир зазнав під час Громадянської війни.

Мгарський монастир, новомученикиВ ніч з 5 (18) на 6 (19) серпня 1919 року, саме на престольне свято Преображення Господнього, через обвинувачення щодо надання допомоги білогвардійцям, більшовики розстріляли 17 мгарських монахів з настоятелем на чолі. Поховали мгарських новомучеників поруч зі скитською церквою… На місці поховання сьогодні стоїть скромний дерев’яний хрест. Біля нього в будь-яку пору року — завжди квіти.

У 1922 році в Лубнах почали масово вилучати церковні цінності. Спочатку це відбувалося порівняно спокійно. Але одного дня з Харкова приїхав нарком Середа з листом-вимогою віддати раку Афанасія Сидячого. (Рака була надзвичайно коштовним виробом, з чистого срібла, і важила майже 5 пудів). Але ця вимога викликала надзвичайний супротив місцевого населення, яке вважало Афанасія своїм заступником. Люди з усіх куточків Полтавщини поспішали до монастиря. Десятки тисяч громадян оточили собор і не дали комісарам наблизитися до мощей святителя. Церковна служба тривала цілодобово, священики змінювали один одного через кожні 2-3 години. Народ прибував щодня. Комуністичних агітаторів не слухав ніхто. І тоді влада розпочала на околицях монастиря військові навчання. Сюди нагнали до 3 тисяч солдат. Почалися маневри з кулеметною стріляниною, криками та вибухами. Але ніщо не допомогло. Люди продовжували прибувати.

Допомогли комісарам обставини. Починалися жнива, і поступово люди роз’їхалися по домівках. Протягом трьох днів звільнилися всі виходи з монастиря, і монахи власноруч перенесли мощі святителя у дерев’яну домовину . Срібну коштовну раку комісари таки забрали до Харкова. Туди ж згодом переправили і мощі святителя Афанасія. Їх мали знищити, але дивом залишили неушкодженими завдяки клопотанням грецьких дипломатів, які стали на захист святині, адже Афанасій за походженням був грек. Нині мощі знаходяться у Благовіщенському соборі Харкова. Але існує легенда, що рано чи пізно вони мають повернутися у Мгар.

На початку 30 х років на території обителі розмістили патронат, в якому жили діти «ворогів народу».

З 1937 року на території Мгарського монастиря знаходився дисциплінарний батальйон, а з 1946 року — військові склади, згодом, аж до 1985 року – піонерський табір.

Православній церкві монастир повернули 1993 року. 8 травня 1993 року архиєпископ Полтавський і Кременчуцький Феодосій призначає і першого у післяреволюційні роки намісника Мгарського Спасо-Преображенського монастиря — ігумена (згодом архимандрита) о. Филипа (Осадченка), нині – преосвященний Филип, архиєпископ Полтавський і Миргородський УПЦ. З того моменту і почалося відродження, нова сторінка в історії обителі. Стараннями мудрого, надзвичайно талановитого керівника ігумена Филипа та його братії монастир помалу почали піднімати з руїн.

15 травня того ж таки 1993 року, у день пам’яті святителя Афанасія, у монастирі відслужили першу за стільки років літургію, а у лютому 1994 року здійснили перший за десятки років монаший постриг. З того часу тисячі паломників щороку приїздять до Мгару. Той, хто побував тут хоча б один раз, повертатиметься знову і знову, щоб вдихнути на повнії груди вітер, наповнений п’янким чебрецем, м’ятою та липою, щоб полинути думками у височінь — аж вище куполів собору і щоб з першими ударами дзвонів ще раз зрозуміти — найважливіше — ось воно, тут. А за мурами монастирськими нічого важливого геть немає….

Використана література:

  • Полтавіка Полтавська енциклопедія, том 12, Релігія і церква.
  • Полтавщина Історичний нарис.
  • «Обитель над Сулой» — буклет монастиря.
  • Архиепископ Полтавский и Миргородский Филипп «Мгарский Спасо-Преображенский Монастырь».
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти