На Тернопіллі — відпуст як у Римі

29 червня 2010, 11:23 | Релігійне краєзнавство | 12 |   | Код для блогу |  | 

Улашківці

Відпуст як у “вічному” місті Римі можна отримати у селі Улашківці, що в Чортківському районі на Тернопільщині. Тут, у гористій і вкритій лісами місцині над долиною річки Серет, розташоване відпустове місце — монастир отців-василіан із чернечою традицією 700 без п’яти років.

УлашківціМонастирська церква, а офіційно це базиліка Різдва Пресвятої Богородиці, входить до духовної спільності із римською базилікою Санта Марія Маджоре, однією з чотирьох резиденцій Папи Римського. У світі таких поєднаних храмів приблизно сотня, на Тернопільщині — один.

“У духовному відношенні побувати на відпусті в Улашківцях означає те ж саме, що побувати на відпусті в Римі, у базиліці Санта Марія Маджоре,” розповідає координатор із розбудови відпустового місця отець Анастазій.

В улашківському монастирі протягом століть зберігають дві чудотворні ікони: старішу — святого Івана Хрестителя, і новішу — Пресвятої Богородиці з Ісусом (Одигітрія). Обидві можна побачити біля іконостасу базиліки. Значення такого розташування глибоко символічне, адже Хреститель та Матір Божа поруч престолу Ісуса — композиція ікони Деісіс. Предтеча та Богородиця — люди, які стоять до Христа найближче і, відтак, паломник у храмі, навіть того не усвідомлюючи, сприймає глибини віри, які словами можна пояснювати дуже довго.

Перші монахи прийшли у 1315 році

Skeljna-keliya-1_w.jpg

Перші документальні свідчення про василіанський монастир в Улашківцях або Лашківцях, як їх ще колись називали, належать до середини XVII ст. Село ж відоме з 1464 р. Одначе і про шумерів у Біблії не йдеться, а вони були народом із високою культурою. Отож зовсім не дивно та не є чимось надзвичайним, що усна традиція датує початки улашківської обителі 1315 р. Тоді, мовляв, у гори над річкою прийшов перший монах. За іншою версією, подвижників було двоє — Йоан та Онуфрій. Околиці були незалюднені і ченці, як це часто було на Русі, поселилися у скелях, в печері. Поряд дзвенять потужні джерела цілющої води. Вона, кажуть, помічна на зір.

Скельна обитель збереглася до наших днів і йти до неї доводиться крутими схилами з прокладеними на них дерев’яними східцями-уступами.

УлашківціКелія невелика, з віконцем у сторону ріки. Дверей немає — видно, що первісний вхід поруйнований. Так само без покрівлі стоїть і прибудована безпосередньо до скелі, над печерою, старовинна каплиця Різдва Івана Хрестителя. Її місцеві жителі називають просто — “Святий Ян.” Разом із тим, вівтарна частина на першому ярусі каплиці доглянута: побілена вапном, радують око ікони і квіти, на долівці — килимки.

У скелі, уже на другому ярусі, теж є вхід до печер. Туди потрапити складніше — потрібно спускатися приблизно шестиметровою шахтою по ланцюгу, що його прилаштували місцеві хлопчаки. Ті хто був усередині, розповідають, що ці печери розташовані навіть нижче рівня підлоги першого ярусу каплиці! І наразі їх використовують тільки кажани. Жодних експедицій науковців тут, здається, і не бачили.

УлашківціЩе менше, ніж про ченців-подвижників, у скелях відомо про найпершу монастирську церкву, що стояла нижче схилом, у місці, званому “престіл”. Храм був мав назву одного з Богородичних свят. У наші дні його розташування позначає невелика капличка.

Розбудувати каплицю наказав гетьман

Svyatyj-JanЧудотворну ікону Івана Хрестителя первісно зберігали саме у скельній каплиці. У 1673 р. в Улашківцях, перед походом на Поділля проти турків, із військом зупинився великий коронний гетьман, а згодом і король Речі Посполитої, Ян Собєський. Він щоденно протягом тижня відвідував літургії, а жовнірам наказав розбудувати каплицю. Зрештою, коли настав час вирушати, усе військо сповідалося та отримало благословення.

Загалом війни з турками 1670-х рр. були неуспішними й Улашківці увійшли у склад Чортківського субпашалику Подільського пашалику Османської імперії — теренами управляли безпосередні підлеглі султана і мечеті почали розбудовувати по всьому Поділлі. Переробляли на мечеті і храми, як от церкву в Гусятині над Збручем. Одначе василіанський монастир завойовники не зруйнували, його під особливу опіку взяли господарі Молдавії. Відомо, що в обителі тоді перебували двоє монахів.

У 1678 р. на скелі над “Святим Яном” з дубових брусів збудували церкву Різдва Пресвятої Богородиці, в якій перебувала однойменна ікона, датована 1648 р.

Обитель пограбували “брати”-християни

Після остаточного вигнання турків із Поділля у 1699 р. розпочалося відродження як містечка, так і монастиря. Традиційним в Улашківцях став щорічний двотижневий ярмарок, приурочений до відпусту на Різдво Івана Хрестителя, 7 липня. Торги співпали з відпустом через доволі прозаїчну причину — якраз у ту пору поляки захопили турецький обоз і вирішили розпродати здобич, повідомивши про наміри жителів довколишніх сіл. Ярмарок став традиційним, вабив до себе купців не тільки з усієї Речі Посполитої, а й із інших країн Європи, Кавказу та Азії.

Улашківці

Відновлювати понищений під час турецьких воєн монастир взявся уже у XVIII ст. його ігумен Віталій. Саме він пристарався для обителі першу відому велику фундацію — з плачем благав власницю Улашковець, равську каштелянову Людовику Залуську, щоб вона допомогла у справі відбудови і поновила права, надані монастиреві її предками.

Приблизно у 1730 р., коли настоятелем уже був отець Йосиф Брилінський, монастирську церкву за згодою митрополита Атанасія Шептицького (майбутнього перемиського єпископа) перенесли з-над скелі і “Святого Яна” на гору. Цей храм освятили під іменем Благовіщення Благословенної Діви Марії і стояв він неподалік теперішньої дзвіниці, де тепер біліє кам’яний хрест. Інакше датування будівництва — 1758 р. — подано в інвентарі від 1851 р., одначе є припущення, що тоді споруду відновили після пожежі. Уже у ті часи у монастирі був не тільки відпуст на свято Різдва Івана Хрестителя, а й на Різдво Пресвятої Діви Марії, Усікновення глави Івана Хрестителя, та Преображення Господнього. Останній скасували, коли розібрали однойменну церковцю, що стояла безпосередньо над каплицею Різдва Івана Хрестителя. Натомість додали відпуст на свято Благовіщення Діви Марії.

Згідно з описом, церква Благовіщення була трикупольною, центральна баня була дещо вищою за бічні. У 1738 р. біля неї спорудили монастир, але уже через два роки усі обитель зазнала руйнувань та грабунку від російських військ генерала Христофора Мініха. Під час цього нападу у Російську імперію примусово вивезли настоятеля, отця Й. Брилінського, усі документи про історію монастиря, багату бібліотеку. Відновлення обителі в умовах загальної кризи Речі Посполитої було складною справою і в акті візитації від 1761 р., підписаному протоігуменом Чину святого Василія Великого отцем Атаназієм Шептицьким, констатовано, що “Улашковецький монастир не має ніяких документів про свої найперші початки й невідомо, щоб колись мав, хіба лише, що тут такі старовинні келії як і церква Різдва святого Івана в скалі, частково природні, частково викуті в камені, а частково в давнину прибудовані з дерева, де, як можна здогадуватися, в давній минувшині, або в часах безнастанних ворожих набігів, що в тих краях часто повторювалися, почав тут, як каже переказ, після звичаю мешкати один монах”.

З іконою прийшло нове життя

Улашківська БогородицяНового ігумена, отця Леона Подсонського, в Улашківці призначили 14 липня 1763 р. і саме на його долю випало прийняти як дар в обитель чудотворну ікону Пресвятої Богородиці з маленьким Ісусом — одну з ранніх копій Белзько-Ченстоховської ікони Богородиці, яка стала відома як Улашківська.

Первісно образ Улашківської чудотворної ікони Богородиці був родинним для шляхтичів Добруцьких і, згідно з мистецтвознавчими аналізами та експертизами, намальований він у XVII ст., але перед 1678 р. Ікону випросила для себе Катерина Добруцька, коли виходила заміж за Симеона Раціборського. Для написання детільної історії цієї реліквії документальних свідчень катма. Реальні події губляться в переказах і, відтак, розмаїті джерела навіть час перенесення у монастир ікони датують 1565, 1665 та 1765 рр. В останньому з наведених років ікону безсумнівно передали у храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, але є припущення, що насправді її тоді тільки повернули після грабунку у 1740 р. Принаймні є свідчення, що у 1720 р. ікону Богородиці перенесли з печерного монастиря до новозбудованої церкви.

Одначе мають різні версії подій довкола чудотворної ікони і багато спільного. Приміром, загальною є історія, що ікона вдома у Раціборських почала дивним чином уночі зникати зі стіни, де вона була закріплена металевими гаками, і з’являтися на столі. Подібно переміщувалася і лампадка. Подружжя чуло ночами, як гарним, неземної краси, голосом біля ікони співає якась пані. Відбувалися зміни і на самому образі. Раціборські свідчили, що він потягом 9 тижнів був мокрий, наче спітнілий, хоча приміщення було сухе. Також щоки та уста Богородиці протягом цього періоду були зранені, з них виступали краплі крові. Їх стирали, але вони знову з’являлися. Також невідомий голос нашіптував власникам, що вони повинні подарувати ікону в улашківський монастир, бо “така віддавна є воля Божа...” Зрештою, у ще одному переказі йдеться, що Симеон Раціборський захворів. Лікарі стверджували, що він має померти, але дружина порадила хворому молитися до Богородиці, що на іконі. І чоловік одужав так швидко, що наступного дня уже міг на коні їздити.

Побожні власники вирішили передати святиню у монастир, хоча їх просила не робити цього уся челядь. Цікаво, але версія про передачу образу в обитель не у 1765, а в 1565 р. згадує, що ігуменом у той час був отець Лаврентій Лянцкоронський, представник відомої шляхетської родини, яку в офіційній радянській історіографії, а за інерцією і в сучасній українській, представляють як однозначно польську і навіть антиукраїнську.

Іван ХрестительУже у 1772 р. в Улашківцях почали ламати камінь для огорожі довкола монастиря, а в 1774 р. чудотворну ікону одягли у срібні позолочені шати і почали копати фундаменти під дзвіницю, що стоїть досі. У 1775 р. шати оновили на чудотворній іконі святого Івана Хрестителя, а в 1778 р., коли настоятелем обителі був отець Онуфрій Крижановський, розібрали аварійні дерев’яні прибудови до скельної каплиці Різдва Івана Хрестителя і на їх місці заклали нові фундаменти. Ці починання продовжив новий, із 1783 р. новий ігумен, отець Макарій Татаркевич. Під час його настоятельства в обителі добудували каплицю за проектом Юліяна Майкута, а от будову дзвіниці призупинили у 1797 р. через брак коштів. Коли ж дзвіницю завершили, у 1800-03 рр.у монастирі звели нові приміщення з келіями, а в 1811 р. — триметрової висоти кам’яну огорожу.

У 1850 р. у монастирі сталася пожежа, згоріли дахи. Уже 1856 р. ігумен, отець Ігнатій Нагурський, почав втілювати задум спорудження нового храму — робітники почали ламати камінь та випалювати вапно. Перший камінь церкви Різдва Пресвятої Богородиці заклали у 1860 р., а вже 20 вересня 1867 р., на храмовий празник, її освятили. Тоді ж перенесли чудотворну ікону Богородиці. Відомо, що її, як і багато інших чудотворних ікон в Україні, у звичайний час закривали іншим образом. В Улашківцях це була ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці “різьбленої роботи і гарного розпису”.

Відродженню сприяв Андрей Шептицький

Дзвінниця в УлашківцяхДо кінця ХІХ ст. шанування Улашківської ікони Богородиці пригасло і його взявся відроджувати ігумен монастиря у 1898-1901 рр., а згодом місіонер і перший василіанський протоігумен у Бразилії, отець Маркіян Шкірпан. Справі відродження монастиря сприяв тоді ще Станиславівський єпископ Андрей Шептицький. Відтак до Другої світової війни насельниками обителі постійно були троє-п’ятеро ченців.

Нову руїну принесли масштабні бої за висоту, на якій стоїть монастир, навесні 1944 р. Та ще більше лиха спричинив трагічний для УГКЦ 1946 рік. Монахів вивезли на заслання, бібліотеку, уже вдруге після російського погрому 1740 р., знищили. Цього разу її наказали спалити просто на подвір’ї монастиря. Частину книг забрали місцеві жителі, яких за це переслідували, били. Церкву “будівники раю на землі” перетворили на склад зерна, а потім і— цементу. Монастирський корпус використовували як сільський клуб та гуртожиток для працівників Ягільницького кінного заводу. Для будівництва конюшень цього підприємства розібрали також огорожу довкола обителі.

Улашківська БогородицяЧудотворну ікону Богородиці до 1950 р. зберігали у парафіяльній церкві Улашківців. Потім, протягом 10 років, святиня перебувала у храмі Воскресіння Христового села Милівці. В Улашківці її повернули, коли там поремонтували каплицю Собору Пресвятої Богородиці. У 1968 та 1985 рр. образ реставрували, а, коли у 1990 р. монастир почали відновлювати, його знову перенесли на Ясну гору. Так віддавна називають пагорб, де стоїть обитель. Віднайшлася, хоча й обпалена, і чудотворна ікона святого Івана Хрестителя. Її реставрували у 1997 р. У 2000, а також у 2002-03 рр. знову реставрували Улашківську ікону Богородиці. З неї відмалювали дві копії: для парафіяльної церкв в Улашківцях та нового кафедрального собору Петра і Павла у Чорткові.

Монастир досі відроджують як відпустове місце, колись друге після Зарваниці на усьому Поділлі. Робітники уже завершили будівництво нового корпусу з келіями та каплицею, оскільки старі приміщення зносилися і дуже холодні.

“Коли були дрова, вугілля, їх було опалювати інакше. Цей корпус має понад 60 метрів протяжності і теперішнє опалення конвекторами не дуже ефективне. У приміщеннях, навіть коли надворі добра погода, може бути по 14-17 градусів. Сиро. Тому ми й вирішили збудувати новий корпус. На першому поверсі ймовірно, буде прийомна келія, зможуть переночувати гості. У підвалі обладнають кухню, їдальню, пральню, сушарню для одягу. Наверху, ж, можливо, зроблять шість келій для гостей-монахів чи священиків. Третя частина корпусу — каплиця,” розповідає отець Мирон Семків ЧСВВ.

Ікона св. ЙосафатаУже в наші дні до традиційних відпустів у Богородичні та Святоіванівські дні додався новий — у свято великомученика Йосафата Кунцевича, яке відзначають у першу неділю після 12 листопада за юліанським календарем. На монастирському подвір’ї стоїть каплиця цього святого.

Нового статусу набув і монастирський храм. Він став базилікою. Упродовж усього 2000 р. Ювілейного року церква мала право особливого відпусту та можливості переходу вірян через Святі Двері. Це зробили спеціально для людей, які не мали можливості відвідати Рим. До речі, символічно, що ректор базиліки Різдва Божої Матері отець Теодозій Крецул є також парохом у Милівцях, жителі яких у 1950-60 рр. дбали про Улашківську ікону Богородиці.

Дива в Улашківцях відбуваються досі

За віки перебування у монастирі ікони Богородиці та Івана Хрестителя уславилися численними зціленнями. Звісно, що людина має свободу заперечувати навіть реальність власного існування, а не тільки незрозумілі для науки явища. Невірство ж, якщо задуматися, є просто вірою в “ніщо” і дебати з атеїстами традиційно нагадують суперечку двох немовлят в утробі про реальність існування матері. От тільки скептики не можуть пояснити, чому зцілюються люди, які вірять у Бога, а не ті, що вірять в науку... Розумом цього не поясниш, експериментом — не перевіриш. Одначе й заперечити не випадає, коли свідчать самі люди.

Отож монастирські записи зберегли для нащадків десятки чудес. Так, дівчина Анастасія з села Свірковці прозріла після 12 років сліпоти на одне око, одразу ж під час молитви перед іконою Богородиці, Іван Мельничук із села Зеньковці зміг стати на ноги, коли склав пожертву до цієї ікони. Подібним чином оздоровилися від хвороби ніг Іван та Анастасія Маконнічук у далекому XVIII ст., від сліпоти — Параска Бартнічка з Улашковець, від болів у голові — Маріанна Ольшевська, від тяжкої хвороби — Тереса Беньковська з Янова. Натомість П. Стадничка (повне ім’я невідоме) з села Варівці засвідчила, що молитва перед іконою врятувала життя її доньки, а Станіслав та Анна Воловецькі з Ягільниці, — що після обіцянки пішки піти до Улашковець в монастир, виздоровіли троє їхніх дітей, яких уже були приготували до похоронів.

Хресна дорога в Улашківцях

А от біля ікони святого Івана Хрестителя багато людей були звільнені від одержимості: Анна Сива із села Біла біля Чорткова у 1761 р., Симон Кривий із Озерян у 1762 р., Микола Терлецький з Полонець... Список чудес можна продовжувати, але вони не відбувалися тільки за молодості наших бабусь та дідусів. Це не різновид фольклору...

“Минулого року відбулися нові чудесні оздоровлення. Матінка Божа оздоровляє. Одна жінка має сина, учня середньої школи. Вона сама медик. Син хворів на псоріаз і ніхто не міг допомогти. Мати прийшла сюди, помолилася до Матері Божої. Ми сказали набрати води і змити хворі частини тіла сина водою. Потім жінка прийшла і сказала: “Мій хлопець очищений”. Уже, слава Богу і Матінці Божій, більше року вона не звертається сюди і до лікарів. Її син оздоровлений,” каже отець Мирон Семків.

Інший недавній випадок — зцілення хлопця, якого побили і який мав перенести операцію.

Улашківські дзвони“Мати не їхала сюди, а тільки подзвонила, щоби помолилися за здоров’я сина. Почали молитися і хлопець оздоровився. Лікар запитав з подивом: “Хто за тебе молився?”. Потім нам зателефонували і казали, що хлопцеві легшало кожних дві години,” продовжує василіанин.

Ще одна жінка, пригадує отець, ходила молитися до монастиря перед тим, як мала йти на складну операцію.

“Помолилася сама, ми помолилися над нею. Дістала благословення. Операцію зробили, а вже наступного дня її виписали з лікарні,” говорить отець М. Семків.

Подібних фактів в Улашківцях можуть розповісти багато. Утім, на відпусти у монастирі чекають усіх. Кожен у цьому місці може стати свідком дива. Не обов’язково фізичного, адже зцілення душі — диво не менше, аніж ока, наприклад. Головне — довіритися Богу, кажуть отці.

До речі, найближчий відпуст в Улашківцях відбудеться 7 липня.

Володимир Мороз

Система Orphus
Рейтинг
1
0
12коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Yarkosuk | 8 квітня 2012, 13:54
    Коментувати коментар

    Мда... думаю вже всім тут давно зрозуміло, що "пан Кактус" - це засланий православний козачок, який флудить про східний обряд на всіх форумах. То і ходіть в православну церву, а не займайтеся розколом і православізацією нашої Католицької Церкви. Благо, сьогодні ще васильяни відстоюють традицію і сповідують послух Папі і причащають людей навколішки.

  • Kaktus | 9 липня 2010, 08:36
    Коментувати коментар

    Прохання до всіх владик і клиру з інших єпархій, що приїдуть на святкування 10-ляття нещасної Бучацької єпархії 12-го липня: співайте "православних християн" і причащайте тільки настоячи - відновлюйте наш обряд у златинізованій Бучацькій єпархії. І непогано було б публічно нагадати місцевим василіянам і їхнім прибічникам, що жлдного василіянського обряду не існує, а тільки візантійський, якого і потрібно дотримуватися.

    • vizantiets | 25 серпня 2010, 23:46
      Коментувати коментар

      Vy bachyte tiljky nehatyvni storony, i zacyklylysja na nykh. Pohljanjte trishky daljshe. Jak pysav Apostol Pavlo: holovne, shcho Khrystos propovidujetjsja.

    • buchach | 20 березня 2011, 21:53
      Коментувати коментар

      Ви зверніться до мене в приват я Вам гарного лікаря пораджу! Але випадок серйозний не впевнений чи допоможе!

  • Kaktus | 9 липня 2010, 08:32
    Коментувати коментар

    Єпископ Степан Меньок (Донецьк) на літургії 7-го липня 2010 р. навчав улашківських василіян візантійського обряду - молодець, владика ! Після того, як він на Великому Вході згадав "православних" християн (василіяни згадують тільки "християн", отже, включаючи й адвентистів), присутній клир Бучацької єпархії зашипів немов гадюки і навіть голосу мало не втратив. А під час Причастя за повелінням Божим йшов дощ, тому майже всі ті, хто клячав, поступово підвелися і пішли причащатися до того священика, який причащав настоячи. Браво, владика ! Частіше приїжджай до нас в гості, а то людей душать латинізацією - може, навчиш василіян візантійського обряду.

  • Moroz | 30 червня 2010, 00:07
    Коментувати коментар

    Я зовсім не роблю з віри політику і вважаю, що робити цього не варто. "Латинства" у василіан я не відчув та й узагалі вважаю, що розмови довкола останнього — міфотворення, засіб відвернути увагу людей від справжніх суспільних проблем, зокрема невірства, аморальності, тощо... Коли хтось під псевдо аналізує "затії", то це, м'яко кажучи, виглядає неавторитетно і наштовхує на думку про упередженість. Цікаво, а чи існує "східна" літургія? Хто вкаже, яка "східна" традиція — правильна? Щодо василіан, то Ви погляньте трохи інакше — чи не вони доклалися до збереження нашого народу?! Чи не це Вас насправді турбує? Оті розмови про "восточників" і "западників", про "латинян" і "греків" — чистої води політика. Просто хтось вже дуже хоче, щоб єдності не було і видумує, що окремі релігійні риси мало не на генетичному рівні притаманні нам, а інші — небезпечні. Ну просто релігійні ГМО!

    • buchach | 1 липня 2010, 22:38
      Коментувати коментар

      Та не дивуйся це напевно Коля Крокош пише!

    • Kaktus | 3 липня 2010, 17:39
      Коментувати коментар

      Звичайно, у василіян ніколи не було латинізації. Суплікація, незаконне вилучення слова "православний", Причастя на колінах, Свята Година, дзвіночки і т. д. - це для Вас не латинізація. А що ж тоді є латинізацією ? Може, ще латинську мову в Літургію ввести ? І візантійської Літургії для Вас напевно також не існувало - не дивуюся, якщо знаєте лише "василіянський обряд". От навчіться відправляти Літургію по книжці, а не перекручувати так, як вам хочеться, то й буде єдність. А то говорите про єдність, а систематично творите літургійний розкол.

  • Kaktus | 29 червня 2010, 17:41
    Коментувати коментар

    Хіба улашківські чудотворні ікони Божої матері є менш "благодатними", ніж римські святині ? Хто міряв благодатність тут і там і яким це приладом ? Може, навпаки, це римська церква має намагатися стати філіалом улашківської ? То чому ж це дехто думає, що можна привезти благодать із Риму, неначе спаґетті й роздати всім бажаючим ? Бути стопершим філіалом римської церкви, нехай і знаменитої - що це за честь така для старовинної української святині ? Вся ця затія з "папським" відпустом - ще один вираз нашої української еклезіальної меншовартості. Незважаючи на все це та на златинізовану василіянами Літургію, запрошуємо на свято 7-го липня.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти