Любомль – непізнаний духовний куточок Волині
Іванна БОРИСЕВИЧ
Волинь… Вона має таку ж багату історію, як і велику кількість неперевершених куточків. Її значення в історії України відоме всім.
Волинь називають блакитними очима України. Але це не єдина її прикраса. У кожному куточку є щось чарівне, неперевершене і високе. Таким є і м. Любомль. У нього теж цікава історія. Якось, будучи на полюванні, брат Данила Галицького, князь Василько, побачив прекрасну галявину і сказав: «Це місце любе мені». І з’явився Любомль, перша згадка про який датується 1287 роком.
Як центр суспільного життя, місто повинно було мати і центр духовно-релігійного життя. Таким центром стала церква Різдва Пресвятої Богородиці. Місцеві жителі назвали її Пречистенською — і так майже все XVI ст. її називають архівні документи. Якщо глянути на план міста очима жителя цього ж століття, то побачимо, що церква стояла на північній околиці Любомиля, вже за валом і оборонним ровом, тобто не була захищена від татарських набігів.
Місцеві жителі розповідають, що церква побудована на колишньому кладовищі. Випадкові земляні роботи підтверджують, що цвинтар мав велику площу. У 1992 році в 100 метрах на захід від церкви було знайдено одну половину мідного енколпіона, який датується кінцем ХІІ ст., роботи київських майстрів.
Можливо, це була випадкова знахідка, а може, кладовище існувало ще за тих часів. Адже ще у 30-х роках ХХ ст. під час будівництва на тому місці, де знайдено енколпіон, викопали великі скелети людей, і польська влада привела найстаршого старожила Любомля, 100-літнього діда, щоб він пояснив, звідки вони і коли тут були поховані. Той стверджував, що тут був колись цвинтар, і поряд на валу в’їзна — брама в місто, яка в документах згадується як Матвіївська, адже старий тракт на Брест проходив понад церквою і мав поворот на містечко Мацеїв, по місцевому — Матвіїв, тепер це смт. Луків.
Першу писемну згадку про церкву Різдва Богородиці маємо за 1510 р. Вона входила на той час до Любомльської протопопії Холмської єпархії. Територія протопопії на той час збігалась з територією Любомльського староства.
Пізніше церква ремонтувалася, перебудовувалася, просто продовжувала жити. Так із історичної відомості за 1806 рік ми бачимо, що церква була повернута вівтарем на схід, без кам’яного фундаменту, а на одних соснових підвалинах з «тертого» дерева. Церква була ошальована дошками, крита гонтою, а круглий купол посередині вкритий білою бляхою. Зверху стояв залізний позолочений хрест. Храм мав довжину 25,5 аршинів і 7,5 аршинів в ширину, висотою 27 аршинів.
Всередині у церкві був престол довжиною півтора аршина, шириною один аршин. За тим престолом – горне сідалище простої сцінарської роботи. Іконостас був також простої сцінарської роботи, старий, на якому зверху посередині зображені апостоли з Ісусом. На царських воротах намальовані чотири євангелисти. У приміщенні подібному до вівтаря — старі ікони. З правого боку – писана фарбами ікона Богоматері. На іконі – срібна позолочена чаша, вагою 60 лотів. На тій же іконі – дві срібні позолочен корони, вагою 22 лотів. З лівого боку – ікона сцінарської роботи Різдва Богоматері, писана фарбами. За нею з обох сторін – дві старі ікони на дереві, писані фарбами: на одній – Успення Пресвятої Богородиці, а на другій – Вознесіння Христа. Була також ікона сцінарської роботи для носіння під час хресних ходів, писана фарбами з зображенням на одній стороні зачаття Пресвятої Богородиці, а по другій – Архистратига Михаїла. Були також ще 8 ікон різних зображень. У храмі було багато різноманітного дорогоцінного церковного начиння.
Недалеко від церкви побудована дзвіниця з «тертого» дерева на дерев’яних підвалинах, розміром 6,5 х 6,5 аршинів і висотою 15 аршинів. Дзвіниця також була крита гонтою. На дзвіниці були 4 дзвони. Найбільший був відлитий у 1794 році, мав на собі зображення Преображення Господнього. Другий дзвін із зображенням Спасителя був відлитий у 1735 році.
У 1836 р. був виданий царський указ, що зобов’язував духовенство навчати селянських дітей в церковних школах, або як їх тоді називали «поселянськими училищами». Освіта на той час була безкоштовна. У 1839 році Волинська духовна консисторія відзначала вже добру роботу в двох Любомльських школах, де навчались 35 хлопчиків. Одна з шкіл була при Різдво–Богородицькій церкві. Довгий час священики Любомльських церков були наставниками Любомльського парафіяльного училища і вчителями Закону Божого.
У другій половині ХІХ ст. у Волинській єпархії розпочалося будівництво нових православних храмів. Церковна архітектура розвивалась на зразок російської культури, будувати храми в стилі місцевих традицій українського зодчества заборонялося.
У 1880 р. Волинським губернським церковно-будівельним комітетом і єпархіальним начальством було дано дозвіл на будівництво в м. Любомль нової парафіяльної дерев’яної церкви Різдва Пречистої Богородиці з дзвіницею. Очевидно, що стара споруда була вже непридатною. Парафія тоді вже мала 1602 парафіян. Невелика кількість парафіян пояснюється тим, що більша частина Любомиля була заселена євреями. У 1880 р. роботи не були ще розпочаті, а в попередні роки використано 600 карбованців на заготівлю матеріалів. Церква будувалась на кошти парафіян і була побудована у 1884 році. Вона була на кам’яному фундаменті разом з дзвіницею і являла собою типовий зразок «псевдоруського» стилю в монументальній дерев’яній архітектурі Російської імперії.
У 1903 році Різдво-Богородицьку церкву відвідав єпископ Володимир-Волинський Арсеній, а у 1911 році преосвященний Фадей. У цій церкві у 1898 році була охрещена майбутня відома артистка Наталія Ужвій.
На початку століття при церкві активно діяли різноманітні товариства характеру — від братства тверезості до чорносотенного Союзу Російського Народу.
У 1920-1939 рр., коли Любомль був у складі Польської держави, Різдво-Богородицька церква відносилась до міського округу Любомльського повіту і входила в склад Волинської єпархії Польської Автокефальної Православної Церкви.
У 1936 році в церкву був призначений новий псаломщик Леонід Пашкевич. Через короткий час він згуртував навколо себе парафіян. Церковний хор, яким він керував, був одним з найкращих в окрузі. Це був високоосвічений патріот України. З приходом німецьких окупантів він за активну участь в ОУН разом з дружиною був розстріляний, а син загинув в лавах УПА.
У середині 30-х років в церкві обновилася ікона, копія Почаївської Божої Матері. Ця ікона вшановується і до сьогодні.
У період німецької окупації інтелігенція міста і Різдво–Богородицька церква стали центром боротьби за українську автокефалію. Служба велася на українській мові. Але після війни церква була знову приєднана до Російської Православної Церкви.
Радянська влада вважала, що дві церкви для одного міста це забагато, і шукала привід, як закрити одну з них. Така нагода трапилась у 1961 р.: хтось доповів в контролюючі органи, що в тайнику під підлогою церкви зберігається багато антирадянської літератури. Там її дійсно знайшли і за зв’язки з ОУН–УПА церкву у 1961 р. закрили. Після закриття декілька ікон і частину начиння передали в Георгіївську церкву. І тоді ж влада скоїла найбільший вандалізм за всі роки існування храму. Увесь архів і бібліотека церкви, фундушеві грамоти, частина архіву Георгіївської церкви та костьолу, що тут зберігалися, звизли за місто і спалили. На церкві були зрізані хрести, дзвони віддали на переплавку. Спочатку в церкві планували створити краєзнавчий музей, але потім відкрили планетарій, який працював декілька років. Пізніше там був клуб мисливців, прийом склопосуду.
Більше 20 років церква стояла пусткою з відкритими дверима і руйнувалася. Але почалася перебудова в державі, люди стали сміливіші. Православна громада м. Любомля на початку 1989 р. звернулась в районну раду про передачу їм церкви Різдва Богородиці. Рішення про передачу було видане 13 квітня 1989 р. За пропозицією жителя Любомля Бориса Булавки, розпочався збір коштів серед парафіян. Г.Г. Старкевич допоміг будівельним матеріалом, а П.П. Сацюк своїми руками виготовив добрий іконостас, Степан Сацюкевич намалював ікони. Вже 22 жовтня 1990р. було зареєстровано релігійну громаду Різдво–Богородицької церкви.
Настав урочистий день відкриття. На свято архистратига Михайла 21 листопада 1990 р. церква через 29 років знову прийняла парафіян. Такої кількості парафіян тут не було вже давно. На відкриття і освячення церкви прибув єпископ Волинський і Луцький УПЦ Варфоломій. Першим священиком з 1990 р. після ремонту і відкриття церкви став о. Василій (Мельничук), він служить тут і понині. Чотири дні у вересні 1993 року через Любомльський район проходив хресний хід з чудотворною іконою Почаївської Матері Божої, яку пронесли через все місто до церкви Різдва Пречистої Богородиці. Цілу ніч люди йшли і молилися до ікони Божої Матері.
Сьогодні, подорожуючи через Любомиль, не пошкодуйте часу і заїдьте до церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
За основу взята стаття О. Пилип’юка з архіву Любомльського районного краєзнавчого музею
