Церква Покрови на Приорці в Києві

26 травня 2009, 16:55 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

1.jpgУ Києві, в одному зі „спальних” районів з незвичною назвою Приорка, на пагорбі стоїть православний храм. Дивно виглядає собор неоруської архітектури серед забудови „доміношного” стилю 70-80-х років минулого століття. Декілька років тому парафіяни храму досить скромно відзначили його столітній ювілей. За київськими мірками зовсім незначна дата, та й парафія не дуже велика. Але насправді історія цього місця та храму не обмежується останнім століттям, вважає В’ячеслав НЕСТЕРОВ.

Події, що розгорталися навколо цієї місцевості та її храму дивним чином віддзеркалюють історію як Української Церкви, так і самої України.

До XVII століття землі теперішніх місцевостей Києва Приорки, Куренівки, Мінського масиву, Виноградаря та власне Оболоні представляли собою сіножаті жителів Подолу, незаселену, болотисту, підтоплену весняними розливами Дніпра Оболонь. Першу спробу заселення цих родючих земель під Києвом зробила вірменська діаспора купців зі Львова. На Куренівці тоді навіть стояла дерев’яна вірменська церква. Але подальше заселення цього передмістя проходило під керівництвом представників католицького чернечого ордена Домініканів, які в королівському суді відсудили ці землі собі.

Коли з’явилися домінікани в Києві точно не встановлено. Вони самі стверджували, що покликав їх ще удільний київський князь Володимир Рюрикович у 1228 році, а в 1381 при останньому удільному князі Києва Володимирові Ольгердовичеві домінікани знову повернулись до Києва після знищення міста монголами в 1240 році. Так чи інакше, але монахи-домінікани у XVII столітті мали на Подолі свій Миколаївський монастир, зі своїм керівником – пріором, а землі, які вони володіли на Оболонських луках, називалися з того часу Приоркою, чи по-народному Преваркою. Один з пріорів ордену Петро Розвидовський у своїх «Записках», які він вів з 1634 до 1664 рр., пише про заселення слободи Приорка селянами (близько 200 хат) та «…там же за радою патерів конвенту дозволено побудувати церкву руську…». Оскільки для католиків після Унії 1596 року єдиною законною Руською церквою була унійна Церква, то на своїх теренах в Приорці вони могли дозволити побудувати лише унійний храм. Під час революції Хмельницького в Києві в 1649 р. всі латинські та унійні кляштори, костели та церкви були розорені. Не обминула ця доля і дерев’яну церкву святих Георгія та Димитрія на Приорці. 2.jpgЗемлі Приорки спеціальним універсалом від 11 січня 1651 р. Богдан Хмельницький передав православному Братському Богоявленському монастирю, а Миколаївський домініканський монастир на Подолі, центр католицтва в Києві, став спочатку просто козацьким шинком, а потім, вже в 1691 році, православною Петро-Павлівською церквою. У 1660 р. грамотою царя Олексія Михайловича з Києва були взагалі вислані всі поляки, вірмени та євреї. Лише через 134 роки, у 1794 р. їм дозволено знову селитися в Києві.

Пройшло сто років, і у 1766 на Приорці будується дерев’яний Дмитрівський храм. Швидше за все храм загинув у пожежі, оскільки вже в 1791 р. його розібрали, а в 1795 р. «тщанием заседателя бывшего совестного суда Стефана Рыбальского, купцов Тимофея Зарембы и Андрея Хижняка» за проектом визначного київського архітектора Івана Григоровича-Барського побудували дерев’яний храм на кам’яному фундаменті з трьома куполами. Тридільна, триверха з заломами, з цибулястими подвійними, з проміжковим барабаном, куполами, струнка та велична, ця церква була справжнім козацьким дерев’яним храмом, і якщо б збереглася до сьогодні, то зайняла б гідне місце серед найкращих зразків церков українського бароко. Назву храм змінив на найбільш шановану серед козацтва — Покрови Пресвятої Богородиці. 1803 року до церкви долучено дерев’яну дзвіницю с шатровим завершенням та двома ярусами. В нижньому ярусі впроваджено престол на честь св. Миколая Чудотворця, у верхньому ярусі – на честь великомучениці Варвари. На той час з київських церков вона була найвіддаленіша від центру міста – від Софійського собору на 7 верст (7,5 км), від Зверинецької церкви – на 12 верст (12,8 км). До Києва Приорка разом з Куренівкою та Сирцем «причислена указом правительствующего сената» 21 липня 1799 року.

3.jpgВсе століття простояв козацький храм Покрови в передмісті Києва. Спочатку Приорка була улюбленим місцем відпочинку заможних киян, а з другої половини ХІХ століття тут будуються чисельні «цегольні» — цегляні заводи, і Приорка стає центром вироблення знаменитої жовтувато-білої київської цегли. Саме з цієї цегли вирішено було побудувати на місті козацького храму більш «пристойну», у т.зв. новоруському (імперському) стилі, церкву. 1899 року єпархіальний архітектор Євген Єрмаков підготував проект нового храму.

4.jpgКерував будівництвом архітектор Микола Казанський. Головна частина храму, майже квадратна в плані, увінчана великим круглим барабаном з цибулястим масивним куполом російського стилю та чотирма невеликими круглими барабанами з такими ж цибулястими куполами. Згідно з канонами стилю в орнаменті будівлі використано наличники, кокошники та напівкруглі пілястри з «візантійськими» закінченнями.

5.jpgНа місці козацького храму був побудований невеличкий пам’ятний знак з огорожею, а 9 жовтня (26 вересня за старим стилем) 1902 г. закладений новий храм, на декілька метрів вище на пагорбі. Навколо церкви ще за старого храму існував цвинтар. Залишки того ще старого цвинтаря, а також декілька десятків могил жителів Приорки, що трагічно загинули під час революційних подій початку ХХ століття, до сьогодні збереглися навколо храму.

Освячення кам’яного храму відбулося 16 вересня (3-го за ст. ст.) 1906 р. «Загальна сума витрат на побудову церкви склала 57 тис. рублів сріблом, більшу частину з яких склали пожертви парафіян», — писав отець Платон Контраневич, настоятель храму в 1911 році.

6.jpgУ серпні 1911 р. був освячений престол на честь св. Миколая. Із західної сторони храму була прибудована невелика дзвіниця з цибулястим куполом. Іконостас старої козацької церкви був переданий до нового храму села Нові Соколовичі Радомишльського повіту. Ні іконостасу, ні цієї церкви, ні навіть села вже не існує, а місцевість ця тепер знаходиться в Зоні відчуження.

Як склалася доля причту храму в революційній київській коловерті невідомо, знову зареєстрована Покровська парафія в грудні 1920 р. Спочатку тут служили священики Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), а потім службу вони ділили зі старообрядцями. Мабуть саме за прихильність священників церкви до УАПЦ у 1937 р. був репресований та загинув протоєрей церкви Володимир Садовничий. Парафія УАПЦ розпущена в 1938, храм став ненадовго старообрядницьким, але в жовтні 1938 р. храм зовсім закрили, а в приміщенні розташовано овочеву базу. Саме тоді були знесені чотири невеликі куполи разом з їх барабанами.

У вересні 1941 р., після приходу німців в Київ, храм знову відкрили і він знову став належати УАПЦ. Наступ радянських військ на Київ в 1943 р. з Лютізького плацдарму проходив саме через Куренівку та Приорку, тому храм постраждав від артобстрілу радянської артилерії, частину апсиди храму, іконостас та жертовник довелось відновлювати на кошті парафіян та енергією настоятеля храму Тимофія Коваля в голодні 1944-1945 рр., але вже під омофором РПЦ. Ікони для нового іконостасу написані відомим художником, реставратором (брав участь в реставрації фресок Кирилівської церкви), графіком, ілюстратором творів українських класиків літератури Іваном Їжакевичем. Його ім’я носить одна з вулиць Києва.

7.jpgУ 1953 р. в храмі був зроблений капітальний ремонт. З цього часу служба в храмі не переривалася.

У 60-70-ті рр. наступила нова епоха для Приорки та для її храму. Замість приватної одноповерхової забудови район почав забудовуватися стандартними багатоповерхівками, а через дорогу від храму відкрили лікарню та великий пологовий будинок. Парафіянами храму все частіше ставали молоді люди, майбутні породілля, на хрещення приносили нещодавно народжених під покровом храму немовлят.

А 2006 року позолотіли до цього зелені куполи церкви, тепер золото храму можна розгледіти з великої відстані від Кирилівської церкви.

Література:

  • «Ты покров мой и щит мой» К 100-летию освящения Киевской Свято-Покровской церкви. К. 2006.
  • Король В. «Храм на Пагорбі». К. 2006.
  • Крот Ю. «А церковь наша стоит… К 100-летию освящения киевского Свято-
  • Покровского храма на Приорке». «Дзеркало тижня», № 34 (613) 9 — 15 вересня 2006.
  • Похилевич Л. «Краєзнавчі праці», Біла Церква, 2007.
  • Болховітінов Є. «Вибрані праці з історії Києва», К. 1995.
  • Киев. Энциклопедический словар, К., 1982.
  • Шероцький К.В. «Київ. Путівник», К., 1917.
  • Закревский Н. «Описание Киева», 1868.
  • Захарченко М. «Киев теперь и прежде», К., 1888.
  • Тарас Я. «Українська сакральна дерев'яна архитектура», Л., 2006.
  • Берлінський М. «Історія міста Києва», К., 1991.
  • Сайт „Історія Києва”
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти