Секрети й історії Святошинського кладовища

24 вересня 2008, 11:33 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Мало хто знає, що столичне Святошинське кладовище приховує в собі багато цікавих загадок, таємниць, секретів. Розташоване в одному з найстарших районів Києва – між Борщагівкою та станцією метро „Житомирська”, – це місце стало вічним прихистком для праху сотень киян, котрі вже прожили своє життя та очікують суду Божого. Нечасто приходять сюди відвідувачі. У багатьох похованих на цьому кладовищі вже й живих родичів та близьких не залишилось, про декого рідня просто якось прикро забула, а дехто похований тут волею випадку – народився й жив деінде, але померти довелося у Києві, то ж тут і поховали. Про деякі таємниці Святошинського кладовища розповідає киянин Іван ВЕРСТЮК.

1.jpgОскільки автор сам виріс і більшу частину життя прожив у цьому районі, неподалік від Святошинського кладовища, йому неодноразово доводилося тут бувати, чути ті розповіді, що переповідали один одному дорослі про деякі з поховань, котрі тут розташовані. Насамперед предметом їхнього часто не до кінця усвідомленого інтересу були могили священнослужителів, монахів та особливо монахинь, велике число яких поховано на Святошинському цвинтарі. Казали і про чудотворні зцілення, що відбуваються на могилах спочилих слуг Божих, і про нічні видіння, що трапляються в пізніх перехожих, котрим довелося йти в темну пору повз кладовище. Говорили і про те, що варто було би побудувати на цьому місці храм, адже багато хто з похованих так і не отримав відпущення гріхів, спокою у вічності, миру душевного. Багатьох закопували в землю без панахиди, без відповідної богослужбової відправи, не звертаючись до священика. Такими були більшість поховань радянського періоду, коли відверте свідчення про особисту віру й релігійність прирівнювалось до кримінального злочину.

Слава Богу, нещодавно тут завершилось будівництво храму-каплиці Української Православної Церкви, освяченої на честь ікони Божої Матері „Всіх скорботних радість” та блаженної Ксенії Петербурзької. І тепер тут щонеділі підноситься молитва за спокій душ померлих киян, похованих на Святошинському кладовищі. Богослужіння в цьому храмі звершує священик Гліб Помелів.

2.jpg
В цілому тут поховано близько 100 монахинь столичних монастирів – Свято-Покровського та Флорівського Вознесенського. Особливо шанують віруючі могили блаженних схимонахинь Серафими, Марфи, Марії та Катерини. Юродива монахиня Серафима здобула шану серед киян за свої палкі виступи та проповіді під час Другої світової війни, коли внаслідок злочинної політики Гітлера та Сталіна з обох боків фронту гинули мільйони невинних людей. Матінка Серафима закликала людей чинити спротив і німецькій, і радянській армії, тобто будь-яким бойовим діям взагалі. А в 1942 р., коли частково через формальний дозвіл, а частково через недогляд нацистської окупаційної влади в Києві почалося відродження церковного життя, відбулися таємні єпископські хіротонії у каплиці рівноапостольних Кирила і Мефодія при Соборі святого Андрія Первозванного, схимонахиня Серафима активно допомагала архиєпископові Никанору (Абрамовичу) влаштовувати проживання приїжджих кандидатів на єпископство в квартирах віруючих киян. Тому в 1943 р. при вступі радянських військ у Київ її розстріляли комуністи за „зраду інтересів товариша Сталіна і всього радянського народу і колабораціонізм з фашистами”. В усьому монахині Серафимі допомагала матінка Марія, її духовна сестра й людина, котрій та безмежно довіряла. В жорстких воєнних умовах присутність поруч такої людини, як матінка Марія, була надзвичайно корисною для діяльності блаженної схимонахині Серафими.

3.jpgМатінка Катерина, учениця й духовна спадкоємиця схимонахині Марії, ще 23-річною дівчиною почала пророкувати й передбачати події майбутнього. Це був особливий даний Богом дар, яким вона служила людям. Багато хто звертався до неї по допомогу, і кожен отримував пораду, втішення чи навіть конкретне пояснення подій життя. Блаженна монахиня була ревним свідком християнської віри в часи радянських гонінь на Церкву. Вона активно боролася проти беззаконь комуністів, закликала людей в жодному разі не слухати і не сприймати атеїстичну пропаганду, а продовжувати ходити на богослужіння, молитися, приймати Святе Причастя. Тільки в Таїнстві Євхаристії матінка Катерина вчила знаходити джерело духовного життя й сили боротися проти злочинів радянського режиму. Лише Причастя, казала блаженна стариця, може допомогти людині залишитися собою в умовах комуністичного людиноненависництва, заздрощів і брехні.

Мандрівна матінка Марфа теж з дуже раннього віку стала відомою своїми надприродними здібностями. В 16 років вона вперше мала видіння Пресвятої Діви Марії та великомучениці Варвари. Вона навчалася духовній науці та богопізнанню в таких отців, як архимандрит Поліхроній (в схимі – Прохір), преподобний Кукша Одеський, преподобномученик Амфілохій Почаївський. Подібно до них вона вважала своїм найпершим обов’язком розкривати людям очі на злочини радянської влади. „Не слухайте в жодному разі, що вам говорять червоні звірі, ці кляті комуністи, що нас усіх хочуть поїсти. Вони ненавидять Бога і тому переслідують людей, бо людина – це образ і подоба Божа”, – говорила віруючим матінка Марфа. Вона багато мандрувала Україною і найближчими радянськими республіками – Росією, Білоруссю, Молдовою – навчаючи людей бачити правду в реаліях радянського життя, залишатися християнами в умовах жорсткого тиску на релігію, зберігати душевний мир та радість попри атеїстичну пропаганду комуністів.

4.jpgСеред похованих на цьому цвинтарі монахинь київського Покровського монастиря слід згадати шанованих столичними вірянами за палке духовне горіння в роки комуністичного безбожництва Катерину (Кучму), Донату (Безкровну), Іванну (Сисецьку), Варвару (Коваленко), Єрмионію (Пащенко), Емілію (Вавренюк), Агнію (Крамську), Аглаїду (Медуницю), Павлу (Самко), Анастасію (Рубан), Олімпіаду (Лазаренко) та багатьох-багатьох інших сестер. Усі вони в різні роки несли монастирський послух у Покровській обителі, молилися за перемогу світла віри над неправдою комуністичного режиму. Духівником більшості цих монахинь був пастир-праведник протоєрей Михайло Бойко, який довгі роки служив у Покровському монастирі і пам’ять про якого досі зігріває душі парафіян цієї святині.

Поховані на Святошинському кладовищі і такі відомі люди, як єпископ Архангельський і Холмогорський Російської Православної Церкви Феодосій та багаторічний ректор Московської духовної академії протоєрей Костянтин Ружицький (1888–1964). Отець Костянтин народився 1888 року в с. Мольчиці на Волині в сім’ї читця, потім висвяченого в дияконський сан. В 1906 р. він закінчив Мелецьке духовне училище, а в 1912 р. – Волинську духовну семінарію, після чого успішно склав іспити для вступу в Московську духовну академію. Закінчив її 1916 року магістром і навіть отримав премію за дипломну роботу „Вчення святих отців та церковних письменників про матерію”. В тому ж році став священиком, служив у м. Слов’янськ Донецької області, викладав Закон Божий у школах. У 1945 р. протоєрея Костянтина Ружицького призначили настоятелем Свято-Володимирського кафедрального собору м. Києва і керуючим справами українського православного екзархату. У 1948-49 роках о. Костянтин викладав давньогрецьку мову та психологію в напівпідпільній Київській духовній семінарії. В 1951 р. Патріарх Московський і всієї Русі Алексій І (Сіманський) призначив о. Костянтина Ружицького ректором Московської духовної академії, і той залишався на цій посаді аж до смерті в 1964 р. Ось спогади про нього спочатку студента, а потім багатолітнього викладача клиросного співу в МДА, українця, теж волинянина, Марка Трофимчука: „Костянтин Ружицький був надзвичайно відкритим до спілкування. Завжди був присутнім на трапезі в професорській і кожного разу розповідав про якісь новини, про щось таке, що дізнавався з журналів. Він був великим шанувальником такого читання. Всі, хто його знав, можуть розповісти про нього як про невтомного працівника. Отець Костянтин без пропусків служив у святкові та недільні дні. Жодна Літургія не проходила без його повчальної проповіді. Нерідко, відвідуючи заняття в аудиторіях, отець ректор слухав пояснення викладачів, а в кінці обов’язково доповнював тему заняття своїми роздумами, наводив приклади з багатого досвіду власного пастирського життя. Частенько ми отримували свої семестрові роботи із зауваженнями ректора. Він уважно їх читав, виправляючи ніким не помічені помилки. І коли тільки встигав отець Костянтин перечитати величезну кількість студентських робіт з усіх дисциплін за умов своєї ректорської зайнятості та адміністративно-викладацькому навантаженні?” (М. Трофимчук „Академія біля Трійці. Спогади”, 2005).

5.jpgПоховані на Святошинському кладовищі також декілька монахів Києво-Печерської Лаври – єромонах Йосиф Штельмах (1903–1984), єромонах Григорій Ільченко (1928–1986) та деякі інші отці. Є тут і могили відомих київських священників – митрофорного протоєрея Микола Фадеєва (1911–1989) та протоєрея Тимофія Шайдурова (1921–2006).

Ось такі секрети зберігає в собі Святошинське кладовище. А тому, якщо йтимете поруч нього – дуже раджу все ж зупинитись на хвилинку і зайти в це дивне місце, поставити свічку за спокій душ своїх близьких у храмі ікони Богоматері „Всіх скорботних радість” і пройтися не дуже стрункими рядами могил, перечитати надписи на хрестах і подумати трішечки про власний життєвий хрест. Хто знає, де й коли чекає на нас кінець земного шляху...

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти