Унікальна історія маловідомої самбірської ікони

18 серпня 2008, 15:34 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Кожен народ має свої перекази і передання, пов’язані із християнським життям. Не виняток і українці, які знають більше реальних подій в духовній сфері, в які треба сильно повірити. Про історію однієї такої віри, пов’язаної із давньою церквою Різдва Пресвятої Богородиці, що знаходиться у районному центрі Самборі на Львівщині, розповідає Ігор СКЛЕНАР.

Від переказів до правди

Як свідчить народний переказ, Самбірську ікону Богородиці намалював на дошці з кипарисового дерева сам євангелист Лука. Її мали принести зі Сходу два грецькі купці. Подорожуючи через Самбір, вони заночували біля місцевої церкви в хаті паламаря, а ікону поклали до скрині під вікном. Один з купців ліг спати на землю, а коли відчинили скриню, ікона ясніла мов зоря. Греки зі страху залишили цю святу річ паламареві, а самі поїхали далі. Від того часу ікона знаходилася в цьому домі.

1.jpgСамбірчани переповідали це з покоління в покоління, але реальна історія була зовсім іншою. В 1705 році в Самборі і околицях панувала “чорна хвороба” — чума, яка погубила велику частину людей. Серед померлих від цієї страшної хвороби був й Іван Стамович і ціла його родина, живою залишилася лише Олена Добрянська. Все майно покійного родича перейшло до неї. Але найціннішою річчю серед всього стала Богородична ікона, яка згодом відіграла незвичайну роль в житті міста та й цілого краю. В домі мешканки Самбора Олени Добрянської висіла ікона Діви Марії з малим Ісусом на руках, зокрема в тій кімнаті, де проживали студенти колегії отців-єзуїтів. Цю ікону намалював незнайомий грецький автор і залишив її у самбірського міщанина, близького родича Добрянської – Івана Стамовича, за походженням грека, який колись був купцем.

Ця ікона, намальована спочатку на полотні, має вгорі напис латинськими літерами Mater Deo (Мати Божа). В нижній частині намальовано основних фундаторів майбутнього храму. Оригінальна ікона Самбірської Богородиці без срібно-золотої шати була намальована олійними фарбами на кипарисовій дошці товщиною до півтора сантиметра. Її зараховують до найдавніших українських ікон, що походять із XII-XIII ст.

Перші чуда біля ікони

15 вересня 1727 року із маловідомою тоді ще самбірською іконою трапилося незвичайне явище. Того дня місцевий священик служив Літургію за покійну родину міщанина Шуркевича. Після цього О. Добрянська, яка мешкала біля церкви, запросила священика до власного дому. За їхньої присутності відбулося перше чудо – ікона плакала. Це чудесне явище помітив один із студентів Петро Манастирський. Сльози то з’являлися, то зникали. На прохання пароха жінка подарувала ікону церкві, де вона знаходиться й до нині.

2.jpgЗа дорученням Перемишльсько-Самбірського єпископа Єроніма Устрицького 20 вересня згаданого року самбірський декан о. Теодор Нащочич, ще раз перевіривши сльози на очах Богородиці, у присутності пароха о. Андрія обгорнув ікону шовковою матерією і опечатав її. За два дні обидва священики у присутності ще кількох свідків розпечатали ікону і свіжі сльози підтвердилися. Після цього отець-декан знову обгорнув ікону в ту саму шовкову матерію і повідомив про все це єпископа Єроніма. Для дослідження цих незвичайних явищ єпископ вислав духовну комісію.

28 вересня її члени у присутності свідків розгорнули матерію і ще раз підтвердили надзвичайну появу сліз на іконі та під присягою заслухали свідків явища, серед яких були Андріан Дебієр, секретар і завідувач королівської самбірської економії; ксьондз Кузьмінський, префект отців-єзуїтів у Самборі, який брав ікону до рук, придивлявся з усіх боків і визнав правдивість чудесної об’яви сліз; о. Т. Нащочич — самбірський декан та ще кілька осіб. 17 жовтня 1727 року на іконі знову появилися сльози на очах Богородиці. До вищезгаданих свідків приєдналися інші очевидці цього явища, зокрема, о. Емануїл Стронський, греко-католицький парох церкви св. Филипа в Самборі; перемишльський проповідник о. Єремія Манастирський та ін. Комісія визнала плач Богородиці на іконі надприродним явищем і вважала, що ікона є чудотворною.

В той час найвідомішими стають чотири випадки зцілень людей, які молилися перед іконою. Самбірчанка Маріанна Войтіхова тяжко занедужала на голову і почала молитися за заступництво Богородиці. Над нею двічі читали Євангеліє і вона оздоровилася. Дружина священика із Корнич, коли той занедужав, цілковито довірилась заступництву Богородичної ікони. Зі слізьми на очах вона простояла Літургію, після якої відчула полегшення і повернулася додому, де застала здорового чоловіка. Мешканець із передмістя римо-католицького віросповідання Тома Палюх мав хворобу голови, а перед прочитанням Євангелія біля чудотворної ікони став здоровим. Син самбірського міщанина Георгія Сакетаровича мав серйозну недугу ноги і після регулярних молитов матері біля ікони цілковито видужав.

Після цих чудесних оздоровлень владика Єронім скерував другу єпархіальну комісію у складі дев’яти осіб. Комісія знову заслухала свідків і вивчила чуда. В цей день на іконі відновились сльози на очах у Марії, але під час засідання комісії вони зникли. Духовна комісія встановила, що всі ті явища є надприродніми.

Від єпархіального визнання до коронації

3 грудня 1727 року під час Утрені в самбірській церкві на Богородичній іконі знову з’явилися сльози. Вони появлялися в різних місцях її обличчя до 4 грудня. Саме в той час єпископ Єронім Устрицький окремим декретом проголосив її чудотворною. Окрім цього, Ватикан підтвердив чотири важливі Богородичні свята в році у самбірській церкві, де знаходилася ікона, зокрема такі: Покладення ризи, Успення, Різдво і Введення в храм.

Віруючі Самбора і околиць далі продовжували вірити в чудодійну силу ікони. Фіксувалися все нові і нові факти зцілень людей, які молилися про заступництво Богородиці. Так, 4 грудня згаданого року Анна Колодій, яка нездужала на глухоту, після чотирьох тижнів молитов прийшла до ікони і отримала чудесне зцілення. 9 грудня син Георгія Секетаровича вдруге небезпечно занедужав і заснув. Хлопець стверджував, що уві сні до нього прийшла Діва і промовила: “Встань, піди до церкви, напийся водиці і одужаєш”. На той час в храмі якраз святили воду. Хлопець не міг самостійно піти до церкви, але, попивши води, одужав. З 14 до 17 грудня сльози на чудотворній іконі то з’являлися, то знову зникали, що наочно бачили о. Т. Нащочич і о. М. Несторович.

На свято Непорочного Зачаття Богородиці 22 грудня 1727 року в самбірській церкві відбулося велике свято, на яке вже чекали віддавна. За участі багатьох парафіян храму греко-католицькі священики відслужили урочисту св. Літургію з нагоди проголошення самбірської ікони чудотворною.

Пройшли століття, а самбірська чудотворна ікона нагадувала про постійну Божу благодать і була популярною серед віруючих людей з різних регіонів. 8 червня 1908 року Апостольська Столиця проголосила головний престол чудотворної ікони в Самборі упривілейованим. Перед цим престолом молилися єпископи Єронім Устрицький, Йосиф Шумлянський, Атанасій Шептицький, майбутні блаженні єпископи Йосафат Коциловський і його помічник Григорій Лакота, Григорій Хомишин. В 1912 і 1913 роках св. Літургії тут служив і молився митрополит Андрей Шептицький, а у 1931 і 1932 рр. — тоді ще ректор духовної семінарії у Львові о.Йосиф Сліпий.

Перед початком Першої світової війни в 1914 році на очах ікони знову з’явилися сльози. Це явище тривало 9 днів. Його помітив під час Служби Божої парох самбірської церкви о. Франц Рабій, який повідомив місцевого єпископа Констянтина Чеховича. Проте через воєнні обставини він не зміг вислати духовну комісію для вивчення надприродного явища на іконі, але доручив перевезти її у безпечне місце. Коли російська армія наближалася до Самбора, о. Ф. Рабій вийняв ікону з рами, спакував її і виїхав возом аж до Відня. На місці, де була ця ікона, парох поставив дзеркальну дрезденську копію ікони, намальовану в 1910 році. В червні 1915 року до Самбора приїжджав російський православний єпископ Євлогій (Георгіївський). Він хотів оглянути чудотворну ікону, але почувши, що це лише копія, дуже засмутився.

15 вересня 1927 року минуло 200 років від того дня, коли сталося перше чудесне явище на іконі. 3 грудня того ж року пройшло 200 років від дня проголошення цієї ікони чудотворною. Щоб відсвяткувати цю подію, о. Ф. Рабій як “охоронець” її престолу вирішив зробити все можливе, щоб цю ікону коронували в самбірській церкві. Для цього він звернувся із проханням до перемишльського владики Йосафата Коциловського, аби він в свою чергу попросив у Римі необхідний дозвіл на коронацію. Курія дала дозвіл, але перед тим вказала скликати третю єпископську комісію, яка мала перевірити достовірність чуд.

До складу комісії увійшли священики з Перемишля Василь Левицький, Василь Гриник; о. Дмитро Гординський, самбірський декан; о.Євген Кушлик, парох із с. П’яновичі і о.Іван Петик — парох з с. В’яцковичі. Комісія заслухала під присягою 9 свідків, які вважали, що оздоровилися в чудесний спосіб. Після аналізу поданих документів Папа Пій XI дав дозвіл на коронацію.

Проте корони з Рима самбірчанам так і не прислали, але це не засмутило їх. Священик Ф. Рабій писав: “Через певні обставини не прислано нам золотої корони з Рима, однак милішою буде та корона Діві Марії, яку самбірські вірні, хоч бідні, своїми щирими лептами в дар Їй принесуть”. Дві корони – одну для Марії, другу для маленького Ісуса – виготовив майстер-різьбяр Ф. Муссаковський на грубо позолоченій срібній підставці. Корони були оздоблені золотими орнаментами й візерунками та прикрашені сотнями самоцвітів і каменів, а їхня вартість становила більше 10 тисяч польських злотих. Акт коронації урочисто здійснив владика Йосафат Коциловський у свято Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня 1928 року. Цікаво, що під час цих урочистостей єпископ мав на голові історичну корону короля Данила Галицького, перероблену під єпископську митру. Загалом у святі коронації взяло участь 212 духовних осіб, в тому числі 28 польських священиків та понад 50 тисяч вірних (греко- і римо-католиків). Це була одна з найбільших подій в історії самбірської церкви, друга після проголошення ікони чудотворною.

Дорогами воєнних лихоліть та реставрація в незалежній Україні

Коли у вересні 1939 року німецькі і радянські війська перейшли кордон Польщі, тоді єпископ Йосафат Коциловський заради збереження цінної святої речі доручив монахиням із Згромадження сестер Служебниць перевезти її з самбірської захоронки за Сян до Польщі. Так розпочалася майже перша двохрічна мандрівка ікони. 6 серпня 1941 року святу реліквію привезли назад до Самбора. 28 серпня владика відправив Архиєрейську Літургію біля чудотворної ікони. До її повернення на старе місце там висіла дрезденська копія.

Коли в 1944 році радянська армія дійшли до Львова, єпископ Йосафат Коциловський вдруге доручив сестрам Служебницям якнайшвидше перевезти ікону на Захід. Так розпочалася її друга “подорож”. Син пароха самбірської церкви о. Франца Рабія продовжував досліджувати історію чудотворної ікони. У 1970 році в США він опублікував монографію „Самбірська Богородиця” (з нагоди 240-ліття появи ікони Богородиці в самбірській церкві), де стверджував, що оригінал ікони дійсно заради безпеки опинився за межами колишнього Союзу.

Тодішній Патріарх РПЦ Алєксєй не міг задовольнитися тим, що під час Першої світової війни оригінальну ікону в Самборі не вдалося забрати. Тому зажадав її негайної передачі. Для виконання цієї справи була призначена спеціальна група, керівником якої став православний єпископ Михайло Мельник (колишній греко-католицький священик, один з членів “Ініціативної групи” – прим. РІСУ) . Ось як описується подія передачі ікони Московському Патріархату в статті “Незабутня подорож” протоєрея Павловського, опублікованої в “Журнале Московской Патриархии” за січень 1956 року: “...з благословення львівського Архиєпископа Панкритія виїхала 7 жовтня 1955 року з західних областей України до Києва, Москви і Ленінграду група духовенства. Волею Божою на початках мандрівки учасники процесу зазнали великих скорбів. В дорозі до Києва помер Архиєрей Володимир Куновський, а в самому Києві упокоївся у Бозі владика Михайло Мельник. Покійний єпископ Михаїл забрав з собою ікону, яку хотів власноручно передати Патріархові Алєксію, але через його смерть за нього це зробили інші члени делегації”. Та насправді це була лише дрезденська копія, до речі, існує припущення, що про це знав Михайло Мельник.

В кінці вищезгаданої монографії д-р Юліан Рабій наводить слова о. Миколая Вояковського зі статті, опублікованої в часописах „Америка” і „Свобода” (1962, 1963 роки): “Ми віримо, ми сильно віримо, що недалекий той час, коли правдива чудотворна самбірська ікона Матері Божої вернеться в честі і славі на своє місце в Самборі…”.

Восени 1996 року в історії самбірської церкви знову відбулася неординарна подія. Одну з Богородичних ікон віддали на реставрацію до Львова. Цю справу довірили старшому реставраторові Львівського музею історії релігії Василеві Боянівському, який “підлікував” пам’ятку. В неділю 20 жовтня того року вірних УГКЦ м. Самбора та й всіх, хто раніше чув про цю ікону, чекала чудова новина. Експерти-мистецтвознавці підтвердили повну автентичність оригіналу. Вони ствердили, що дана ікона не є підробкою, а оригіналом самбірської чудотворної ікони, яку вважали втраченою. Про правдивість оригіналу свідчили знищене полотно, стиль писання ікони, фарба, рештки клею на полотні, які вказували на те, що вона спочатку була намальована на дереві.

Після реставрації ікона побувала у львівських та дрогобицьких храмах, а 23 лютого 1997 року закінчилися урочистості, пов’язані з поверненням чудотворної ікони до Самбора. Тут відбувся обхід довкола площі Ринок. Потім встановили ікону у відведеному для неї місці у церкві Різдва Богородиці.

Майбутнім дослідникам історії ікони залишається з’ясувати, як вона повернулася із Заходу до Самбора, бо підстав не вірити Юліану Рабію не має.

3.jpgТаке чудесне відкриття ікони стало одним із захоплюючих фактів історії давнього містечка Львівщини. Самбірська церква Різдва Богородиці далі продовжує привертати увагу сотень вірних, які приходять помолитися перед іконою у своїх потребах і випросити марійське заступництво за свої родини.

Від редакції: Для істориків вона стає об’єктом дослідження в питанні відкриття маловідомих чудотворних ікон, чисельність яких в Україні ще не до кінця встановлена через частково втрачені архіви та призабуті свідчення людей. Тому, шановні користувачі нашого сайту, запрошуємо вас привідкрити ще не знані святині нашого краю при наявності серйозного матеріалу. Це стане Вашою лептою у популяризацію української духовної спадщини!

В статті використані матеріали студентів магістерської програми УКУ Марії Дацко і Василя Стефанишина

Світлини Володимира ПЕРЕГІНЦЯ

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти