Монастир під шатром замку

5 березня 2008, 12:58 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

1.jpgОсідок Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, що у Язлівці Бучацького району, розташований у західній околиці цього колись відомого на все Поділля оборонного та ярмаркового центру, що його польський історик Станіслав Ковальський назвав містом, загубленим в історії, розповідає наш власкор Володимир МОРОЗ.

Білі стіни центральної будівлі монастиря дисонують із довколишньою занедбаністю простого села на галицькому Поділлі, але й сам кляштор пишнотою не вирізняється. „Якийсь він строгий”, спадає на голову думка і зразу ж пояснюєш собі, що інакше бути не може, адже заснований цей осередок чернечого життя у колишній фортеці. Про військове минуле пам’ятки нагадують товсті метрові стіни, невеликі вікна, і дві вежі по боках фасаду. А от з тильної сторони будинку хитає кронами віковий парк.

2.jpg„Всім би у сестер господарності вчитися. У монастирі немає газу, бо за його встановлення хочуть кілька десятків тисяч гривень. То черниці палять дровами: збирають кожну опалу суху гілочку. Тут ніщо не пропадає дарма,” розповідає жінка, котра прибирає і без того акуратні стежини від монастирського будинку до загальної усипальниці сестер-непорочниць.

Відвідувачі у монастирі є практично щодня: молодь і цілі родини регулярно приїздять сюди на реколекції, для духовного відпочинку.

Історія міста розпочалась десь у ХІІІ столітті, коли довколишні землі належали вельможній родині Язловецьких — бічній гілці славного колись, але полонізованого руського роду Бучацьких. Приблизно у ті ж часи у Язлівці виник замок. Власники добре дбали про маєток: направляли його після численних штурмів орди, розширювали і вдосконалювали. Після вгасання роду Язловецьких у 1607 році фортеця декілька разів переходила із рук в руки доки нею не заволодів великий коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Конецпольський. От від він і став, сам того не знаючи, засновником будівель римо-католицького монастиря. Магнат, маючи на увазі передусім військові цілі, ініціював будівництво „Нижнього замку” під стінами старої фортеці. До Хмельниччини коронний гетьман не дожив два роки, але його творіння вистояло, а справу довершив син — Олександр Конецпольський. Як наслідок описаних старань Язловець набув слави неприступної цитаделі і 1649 року його не змогли здобути козаки. Місто, здається, квітнуло: із Волощини сюди везли хороше вино, а молдавський господар Григорій Гіка заздалегідь просив владні органи повідомити, що його купці теж їдуть на ярмарок значною делегацією. Втім, на місто чекало ще одне випробування, а саме 12-річне турецьке загарбання. І за декілька місяців до падіння Язлівця його відвідав німецький мандрівник Ульріх фон Вердум.

„Це досить велике місто, розташоване по обидва боки довгої долини, якою тече річка Вільхівець, передмістя ж — на невеликих пагорбах. Замок підноситься за гарматний постріл на захід від міста на окремому пагорбі, який, відходячи від поперечних гір, сягає довгої долини. Він великий, збудований по італійськи, з високими мурами, плоским дахом і багатьма коминами. Зведений добре, але вже напівспустошений,” – писав він у щоденнику під датою 9 січня 1672 року.

У XVIII столітті, уже після повернення Язловця до складу Речі Посполитої, до розбудови твердині доклався її новий власник — Станіслав Понятовський, якому судилося бути батьком останнього короля Речі Посполитої — Станіслава Августа. У цей час пам’ятка все більше перетворюється у палац і стає чи не головною резиденцією родини Понятовських. Молодий Станіслав Август, який, до речі добре володів українською мовою і отримав при хрещенні друге українське ім’я Антін, провів у цьому маєтку своє дитинство. Коли ж його обрали королем, якоїсь значної уваги родинному маєтку він не приділяв. Король сюди тільки навідувався.

У ХІХ столітті Язловецький палац остаточно занепадає. Аби пам’ятка не стояла пусткою, її останній власник барон Віктор Блажовський, на прохання однієї із засновниць новоутвореного у Римі Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії сестри Марселіни Даровської, передає колишній королівський маєток для розміщення там монастиря і школи для дівчат. Як умову барон поставив те, що сестри кожного року займатимуться вихованням однієї дівчини, яку порекомендує родина Блажовських. На тому й погодилися.

Сестри-непорочниці взялися за ремонт своєї нової оселі. Для цих потреб Марцеліна Даровська позичила 20 тис. франків. У 1882 році вона замовила у Римі, а наступного року у Язлівці освятили скульптуру пресвятої Діви, яку згодом розпочали називати Язловецькою і котра стала серцем Згромадження. Згодом фігура прославилася численними чудами і 9 липня 1939 року з дозволу Папи Пія ХІ відбулася коронація скульптури у присутності 40 тис. прочан, що її провів примас Польщі кардинал Август Хльонд.

3.jpgПаралельно до сакрального життя проводили сестри і освітню роботу. Їхня школа для шляхетних дівчат була добре знаною по всій Австро-Угорщині і вчитися там було для шляхтянок великою честю. Але у вищій школі не вчилися діти із простолюду і до подолання такої несправедливості, як не парадоксально, доклалася І Світова війна. Під час бойових дій і частих змін лінії фронту шляхетську школу майже закрили через брак вихованок, але вже у 1916 році черниці відкрили початкову школу для місцевих дітей: дівчата вчилися до обіду, а хлопці — після. Тож після війни сестри-непорочниці мали уже дві школи і Згромадження відоме саме завдяки освітній роботі. Але останнє не є чимось дивним, бо вже засновниця Згромадження Марцеліна Даровська мало за кредо виховувати дівчат „... на Громадянок Божого Царства..., правдивих християнок, дружин, матерів і громадянок Країни”.

У 1946 році радянська влада закрила Язловецький монастир, перетворивши його приміщення у протитуберкульозний санаторій. Сестрам вдалося врятувати фігуру Діви Марії і вивезти її до Польщі. Скульптура досі стоїть у Шиманові біля Варшави, що став резиденцією сестер-непорочниць на довгі післявоєнні десятиліття. Тільки у 1997 році, після піввікового вигнання, Згромадження отримало дозвіл на відновлення монастиря. Зараз сестри відновлюють давно втрачене: поремонтували будівлі, відновили усипальницю, де спочиває беатифікована 1996 року Блаженна Марцеліна, відкрили бібліотеку для дітей і прочан. Монастир відновлює своє життя...

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти