Польський цвинтар у Житомирі

22 листопада 2007, 11:59 | Релігійне краєзнавство | view photo | 2 |   | Код для блогу |  | 

До 1793 р. Житомир належав до «столичних» міст Польщі, він був центром Київського воєводства від 1686 р., своєрідною столицею, залишивши назву Київського воєводства з історичних міркувань. З того часу починається швидкий розвиток досі невеликого містечка, розповідає Олександр ПИВОВАРСЬКИЙ.

Велике значення для розвитку міста мало перенесення у 1686 р. до Житомира кафедри Київської єпархії Римо-Католицької Церкви. Це пожвавило будівельний рух у місті – постали нові костели, монастирі, приміщення курії, розпочалося спорудження кафедри.

З переходом Житомира до складу Російської держави у 1804 р., російський цар Олександр І проголосив Житомир столицею Волинської губернії.

За цей значний історичний період видатні представники польської культури зробили вагомий внесок у розвиток культурного життя краю. Я маю на увазі видатних поляків, що у 1852-1860 роках проживали у місті над Тетеревом – Антоні Пєткевич (Адам Плуг), Аполльо Коженьовський, Алєксандр Гроза, Кароль Качковський, Юзеф Ігнаци Крашевський. Останній спричинився до побудови нового театру в місті (1861 р.). Він же першим назвав Житомир столицею поляків в Україні.

Проведений у 1884 р. перепис населення Росії, в якому вперше взято до уваги національний фактор, виявив, що в Житомирському повіті проживало тоді 39578 поляків, що становило 13,9% усіх мешканців повіту. Це був найвищий показник для цілої губернії. Зважаючи на те, що перепис проведено майже 100 р. після відділення Волині від Польщі, можна з впевненістю стверджувати, що житомирська полонія зберегла свою національну ідентичність.

1.jpgЦей невеликий вступ дає можливість зрозуміти, чому саме Житомирське кладовище поляки і українці звуть «польським». В певній мірі це кладовище віддзеркалює історію міста та його мешканців.

Відхід Житомирщини від Польщі стався в період, коли в Європі під впливом просвітницьких течій ліквідовувалися міські кладовища, засновуючи нові некрополі осторонь міських меж.

Ділянку під нове кладовище куплено було на території Нової Рудні (теперішня вулиця В.Г.Короленка) приблизно за 2 км. на південь від центру міста у 1799р.

Ось як описує Юзеф Ігнаци Крашевський кладовище : «Над берегами Камйонки (сьогодні річка Кам’янка в межах міста) обрано місце на католицьке кладовище, розкинене в ліску на пагорбках, яке творить сумний, але надзвичайно чаклунний образ. Посередині стоїть костел на найвищому хребті гори, дах і стіни якого височать понад густою масою дерев. Розкішні і скромні склепи – розсіяні по розлогому просторі оцього поля покійних, серед якого де-не-де розцвітає здичавіла квітка, саджена ще рукою смутку живого». (автор при викладі цих матеріалів використав книгу Польське кладовище» у Житомирі (Варшава, 1999).

Цікаві описи кладовища можна знайти в автобіографічних творах В.Г. Короленка «Історія мого сучасника» та «Діти підземелля» ( ймовірно йдеться про катакомби, що знаходилися під каплицею Св. Станіслава; за свідченням очевидців, при будівництві нової знаходили численні останки невідомих поховань) і у знайденому плані кладовища 1888 р. Він знаходиться в спеціальних фондах Парламентської бібліотеки (колишня бібліотека АН УРСР) у Києві.

На сьогодні кладовище залишається одним із найстаріших польських некрополів України нарівні з відомим Личаківським у Львові.

Кладовище знане родинними похованнями відомих в польському середовищі шляхетних династій Домбровських, Монюшко, Чацьких. Тут знаходяться могили першого польського авіатора Мацієвича, всесвітньовідомого піаніста Юліуша Зарембського, інших видатних діячів польської культури.

1976 року рішенням Житомирської міської ради кладовище оголошене закритим. Воно стало своєрідним об’єднавчим фактором для польської спільноти. Саме багатолюдні суботники, що проводило польське культурно-освітнє товариство із впорядкування кладовища, передували утворенню першого польського національно-культурного товариства в Україні. До цієї благородної справи прилучилися і українці, і католицьке духовенство – участь у впорядкуванні території кладовища брав єпископ-ординарій Києво-Житомирської дієцезії Ян Пурвінський.

На жаль, сьогодні існує безліч проблем із кладовищем, розв’язати які, мабуть, не під силу тільки польським громадським організаціям Житомирщини – це клопотання щодо занесення кладовища до переліку пам’яток національної історико-культурної спадщини, відновлення муру довкола кладовища, численні факти вандалізму, давні захоронення заростають буйною рослинністю.

Осередком кладовища постала відбудована заново каплиця Св. Станіслава, поблизу якої розміщені захоронення католицького духовенства, починаючи з середини позаминулого століття.

2.jpgПоряд з величним пам’ятником єпископу Антоні Каролю Нєдзялковському знаходиться скромна могила ксьондза Анджея Федуковича, на особистості якого мені б хотілося зупинитися детальніше.

Пам’ять про нього особливо шанує Франц Карлович Бржезицький, учасник Житомирського антифашистського підпілля в 1941-1942 роках, в’язень гітлерівського концтабору Майданек. Мабуть крім Ф.К. Бржезицького вже ніхто не зможе розповісти про скромного ксьондза, який хрестив його.

Анджей Федукович (1875-1925 р.р.), поляк, настоятель римо-католицької кафедри у Житомирі, випускник Петербурзької духовної академії, з 1922 р. помітна фігура в Луцько-Житомирській дієцезії. Мав дружні стосунки з родиною Падеревських. Саме при ньому розпочалося будівництво єпископського дому (нині обласний краєзнавчий музей, повернення якого протягом 15 років вимагають житомирські католики).

Як розповів Ф.К. Бржезицький, А. Федукович користувався незаперечним авторитетом серед парафіян, дбав про релігійну освіту дітей, не поділяв людей за національними ознаками, про що свідчить випадок, коли ксьондз заступився за євреїв перед польськими солдатами.

У кафедральному костелі Св. Софії знаходилася дорогоцінна ікона в золотій і платиновій оправі, яку запримітила влада і забажала конфіскувати. А. Федукович запропонував представникам влади компромісний варіант – він звернеться до парафіян з проханням здати сімейні коштовності і передасть їх вимагачам, а вони в свою чергу припинять вимагання. Парафіяни здали коштовності і, здавалося б, конфлікт було вичерпано, але тодішні органи безпеки почали вимагати від ксьондза назвати прізвища парафіян, що здали коштовності, на що священик відповів відмовою. Мабуть за це репресивні органи протягом 1922-24 р.р. неодноразово ув’язнювали непокірного священика.

Парафіяни пропонували священику схованку, але він сказав: «Я подумаю, що зі мною робити». Як повідомляє вищезгадана книга, у 1925 р. він був репресований, під тортурами змушений був написати лист протетсу до Папи Римського про політичну діяльність католицького духовенства на користь Польщі. Не витримавши докорів сумління, ксьондз здійснив самоспалення на горі Чацького (мальовниче місце на березі Тетерева, нині місце відпочинку житомирян).

Факт підписання такого листа можна по різному трактувати. Людина може не витримати тортур і зламатися, а може в’язня довели до стану, коли людина не усвідомлює своїх вчинків. Не виключаю і такої версії: знаючи, що можна безслідно зникнути в катівнях ГПУ, А. Федукович вибрав такий шлях, щоб засвідчити свою непохитну віру і показати громадськості злочинні дії влади. В будь-якому випадку це питання залишається без відповіді – як людина могла під примусом підписати такого листа і водночас мати мужність здійснити акт самоспалення. Мені здається, що на таких мучениках за віру і справедливість і тримається Церква.

3.jpgВід смерті священика намагався врятувати знаний у Житомирі хірург, головний лікар Червоного Хреста О.Ф. Гербечевський, іменем якого названо нинішню обласну лікарню. Випадкова зустріч Ф.К. Бржезицького з великим лікарем залишила глибокий слід на все життя в душі в’язня Майданека. Було це у 1950-х роках на російському православному кладовищі у Житомирі. В бесіді лікар розповів, що знав справжнього католика, великого поляка – А. Федуковича. За всю свою медичну практику він не бачив, щоб так спокійно помирала людина при нестерпних муках. А. Федукович просив, щоб його не рятували, він волів померти в муках як Ісус Христос. «Так могла помирати тільки свята людина» сказав О.Ф. Гербечевський.

Час на місці не стоїть, покоління за поколінням відходять за вічну межу. Важко сказати, чи хтось із сьогоднішніх прихожан парафії Св. Станіслава, що на католицькому кладовищі, знає всю правду про А. Федуковича. Прикро, але частіше можна почути, як літні парафіяни кажуть, що тут лежить ксьондз, що сам себе спалив.

Хотілося б добре слово сказати про Ф.К. Бржезицького, який надав допомогу інформаційними матеріалами у написанні статті. Скромна, чесна і мужня людина, яка ніколи не приховувала свого походження і приналежності до Католицької Церкви. Він переконаний, що тільки віра в Бога, любов до людей вберегла його від смерті в роки Другої світової війни. В своєму поважному віці ветеран бачить сенс свого життя у свідченні правди про загиблих товаришів. Великим його бажанням є збереження пам’яті для прийдешніх поколінь про ксьондза А. Федуковича.

За своє довге, сповнене горя та жахіть життя Ф.К. Бржезицький ніколи не чинив наперекір своєму сумлінню, завжди стояв за правду, якою б вона гіркою не була. Без перебільшення його можна назвати справжнім патріотом свого краю, українським поляком.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
2коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • aljeannoir | 8 липня 2014, 09:59
    Коментувати коментар

    Гарна стаття. В мене ось яке питання. Де б взнати, або чи кому відомо, чи збереглася могила Павлини(+1895), дружини польськомовного українського письменника Міхала Грабовського. Буду вдячним за будь-яку інформацію.

  • weha | 4 лютого 2014, 01:00
    Коментувати коментар

    Гарна стаття. Давно писана, але тільки сьогодні трапилася прочитати.Заслуга Бржезицького справді велика. Я сам бачив як він працював на суботниках. Гадаю що варто згадати і про Валентина Грабовського.Саме після його статті"Песиголовці на цвинтарі" в комсомольській зірці було привернуто увагу до польського кладовища. Був там кілька років тому. Прикро, але після впорядкування воно втратило свій шарм.а поряд ще є лютеранський цвинтар а на ньому склеп автора житомирського бульвару...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти