Історія однієї української громади у Квебеку

27 лютого 2007, 08:07 | Релігійне краєзнавство | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

1.jpgЗа сухою статистикою церковних структур зазвичай приховані цілі десятиліття історії, долі та прагнення поколінь людей. Про греко-католицьку парохію св. Архистратига Михаїла у канадському Монреалі розповідає, на підставі її архівів та власного досвіду, д-р Юрій-Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ, довголітній голова місцевого осередку Братства українців католиків Канади.

Першим українцем, що поселився 1902 р. в Монреалі на постійно, був Йосип Созанський, який помер 1970 р.

Парохія св. Архистратига Михаїла заснувалась 16 липня 1911 р. як перша греко-католицька парохія в Монреалі і в провінції Квебек, і як четверта парохія на терені сьогоднішньої єпархії Торонта і Східної Канади (перша – Покрова Богоматері в Судбурі 1909 р., друга – Переображення Господнього в Тандер-Бей 1909 р., третя – св. Йосафата в Торонто 1911 р.).

Основоположником парохії слід вважати митрополита Андрея Шептицького, який був учасником Євхаристійного Конгресу в Монреалі восени 1910 р. Зустрівшись з українськими жителями Монреаля, митрополит доручив їм створити парохіяльну громаду. Перші збори для організації парохії перервала група заколотників-противників цього діла, і треба було аж інтервенції поліції, щоб їх прогнати. Врешті 16 липня відбулись другі збори української греко-католицької громади, на яких вибрано перший Церковний комітет на чолі з Іваном Зьолковським. Громада офіційно назвала себе „Греко-католицька руська церква св. Михаїла”. Першим парохом став о. д-р Кирило Єрмій, який прийняв цей пост на доручення самого митрополита Андрея Шептицького. Богослуження відправлялись у францішканській римо-католицькій церкві св. Антонія (сьогодні вже не існує). О. д-ру Єрмію допомагав о. Двуліт, який відправляв Служби Божі для наших людей в околиці Пойнт-Сен-Шарль.

Після від'їзду в червні 1912 о. д-ра Єрмія з Монреаля парохами були о. д-р Адоній Сабурен, о. Артур Демаре, о. д-р Амвросій Редкевич та о. д-р Іван Перепелиця, і знов о. д-р А.Редкевич. Заслугою о. А. Демаре було те, що він закупив землю на розі вулиць Гошеляґа та Ібервіль під будову церкви (1913 р.), а о. д-р І. Перепелиця заснував 13 грудня 1913 р. в дільниці Пойнт-Сен-Шарль товариство „Просвіта” ім. Тараса Шевченка.

Під час першої світової війни було насильно виселено 60 українських родин разом з дітьми до Спірит-Лейк, де згодом (1935 р.) заснувалась парохія Покрова Богоматері у Валь-д'Ор, як теж забрано у воєнний полон 1500 мужчин з Монреаля.

2.jpg10 квітня 1916 р. за о. д-ра А. Редкевича владика Никита Будка посвятив наріжний камінь церкви та видав ерекційну грамоту нової парохії. До кінця 1916 р. будова підвалу, де поки що мала приміщуватись церква, і дому священика була в основному закінчена. Урочисте відкриття церкви відбулося на Великдень 1917 р. Церковний комітет того часу складався з 8 членів: три з дільниці Пойнт-Сен-Шарль, три з дільниці Фронтнак (де збудовано церкву) і два зі середмістя. На будову церкви позичено в банку гроші, але їх сплачувати було дуже тяжко, і найбільшою турботою парохіяльного проводу було, звідки роздобути фонди на покриття боргів.

У цей час, коли парохія боролася за своє існування, частина вірних покинула свою парохію та в травні 1925 р. зорганізувала окрему парохію, що, прийнявши назву св. Софії, перейшла під покров православної церкви. Але парохія пережила з Божою поміччю ці тяжкі часи і навіть в роках 1929-30 побудувала за позичені гроші дім зі салею (залою). Такий дім був необхідний для громади.

Парохія розросталась і 1930 р. засновано місійну станицю для закарпатців і словаків (від 1949 р. парохія Вознесення), а в 1931 р. парохіяни з дільниці Пойнт-Сен-Шарль створили свою окрему парохію св. Духа. Сталось це за о. Михайла Григорійчука, за якого для українців забезпечено окремий відділ на католицькому цвинтарі Кот-де-Неж, як теж викінчено священичу резиденцію.
І саме в той час наступила економічна криза, депресія, і виглядало, що ніщо не зможе врятувати чисельно зменшеної парохії, яка мала 35 000 доларів боргу, від ліцитації. Але Боже Провидіння не допустило до цього. 1 серпня 1932 р. обслугу парохії перебрали оо. Василіяни. Вони не тільки врятували церкву й поважно зменшили її заборгованість, але й зуміли придбати для парохії 640-акрову ферму в Лаврентійських горах і зорганізувати на ній першу в провінції Квебек українську відпочинкову оселю. Зокрема великі заслуги у цій справі мали о. Йосафат Тимочко та о. Йосафат Жан.

Парохія дальше зростала: 1932 р. постала місійна станиця в поблизькому місті Ляшін, 1935 р. – місійна станиця в дільниці Віль-Емар (від 1943 року – парохія св. Йосафата, перестала існувати 1998 р.), а від 7 жовтня 1951 р. – у середмісті (перестала існувати в 70-их рр.). Від 1948 р. почався сильний наплив українських емігрантів і церква св. Михаїла не могла вже помістити всіх вірних. У 1950 р. єпископ Ісидор Борецький виділив із парохії три нові: Успення Божої Матері в дільниці Розмон, св. Івана Хрестителя в дільниці Парк-Екстеншен і св. Василія Великого в Ляшін; при парохії залишилось тільки дільниця Фронтнак, передмістя Лясаль та середмістя.

1952 р. парохом став о. Николай Кушнірик, уродженець Монреаля. Хоч фонди на завершення будови церкви (досі був тільки підвал) збирали вже оо. Василіяни, збудування репрезентаційного храму довершено аж за о. Кушнірика. Він зумів заохотити своїх парохіян до більшої жертвенности на будову церкви та її прикрашення. Нову церкву поблагословив владика Ісидор 25 вересня 1954 р, а іконостас – 24 листопада 1957 року під час храмового свята. Церкву розмальовував мистець-маляр Володимир Мазепа, а іконостас різьбили мистці-різьбарі Богдан Білошевський та Альфред Шройдер. У 1962 р. перебудовано парохіяльну залю. За о. Кушнірика дуже чисельними було Українське Католицьке Юнацтво, Вівтарна дружина, Сестрицтво та Ліґа Українських Католицьких Жінок.

19 грудня 1963 р. єпископ Ісидор створив нову парохію у Лясаль – св. Миколая (незабаром вона перестала існувати), отож кількість парохіян св. Михаїла знову зменшилась. Крім того, почалось спочатку повільне, але дедалі швидше переселення парохіян, а головно їхніх дітей, з робітничої дільниці Фронтнак та середмістя в нові, багатші дільниці розлогого міста, які лежали поза територією парохії св. Михаїла. Кількість парохіян маліла.

3.jpg7 лютого 1969 р. упокоївся о. Николай Кушнірик і на його місце 1 червня 1969 р. прийшов молодий енергійний о. д-р Ігор Мончак, колишній парохіянин цієї парохії. Великою його заслугою було упорядкування парохіяльного діловодства, індексування книг хрестин, вінчань та похоронів. Він теж запровадив від 1971 р. публікацію (спершу на циклостилі, а згодом на ординаторі – вони провадяться й досі) щорічних звітів парохії, в яких були поміщені не тільки звіти прицерковних організацій (ЛУКЖ, БУК, УКЮ, Сестрицтво, Вівтарна дружина, парохіяльна школа), список хрестин, вінчань та похоронів, але, що й головне, повний фінансовий звіт парохії з докладними поясненнями, як теж і список пожертв наших парохіян. Ощадним господарюванням отець довів до того, що парохія позбулась усіх своїх боргів і навіть почала зберігати заощадження в банку. За нього придбано теж гарні вишивані фелони з України.

Але о. д-р Мончак, який був парохом найдовше – 21 рік, дбав не тільки про господарську ділянку парохії, але, що найважніше, про духовний її ріст. Під його проводом прицерковні організації розвинули дуже активну діяльність: Братство Українців Католиків ім. о. Маркіяна Шашкевича провадило щомісячні ширші сходини, на яких о. д-р Мончак, а також д-р Юрій Левицький, голова БУК, відчитували реферати на релігійні, церковні чи актуальні національні теми, як теж організували поміч для українських студентів у Бразилії та Аргентині. Ліга Українських Католицьких Жінок, крім своїх щомісячних цікавих сходин, провадила гарну бібліотеку, організувала різні прощі, займалась допомогою потребуючим у парохії, у місті, у Канаді чи в Україні, а крім того приготовляла празничні прийняття, щедру вечерю та свячене. Члени ЛУКЖ теж вишили декілька комплектів обрусів та рушників і чотири гарні хоругви до церкви.

1990 року о. д-ра Мончака перенесено до парохії св. Василія Великого в Ляшін, а до парохії св. Михаїла прийшов о. Іван Чировський, перший жонатий парох у цій парохії, який мав великі плани залучити парохіян до активної участи в усіх богослуженнях, приготовляючи тексти для розповсюдження їх між вірними. Але з уваги на стан його здоров'я його у 1993 році перенесено до південних штатів у США.

1993 року парохом став молодий священик з України о. Петро Двірник. За нього придбано дуже гарну плащаницю, виготовлену в Греції. Церковна рада (комітет) перебрала на себе всю господарську ділянку життя парохії. Він тримав постійний контакт з усіма парохіянами, помимо того що він обслуговував ще й місійну станицю св. Андрія Первозванного в західній частині міста (Вест-Айленд).

2003 року о. Двірника перенесено до Торонта, а адміністратором парохії св. Михаїла став парох парохії св. Духа о. Володимир Вітт, добрий проповідник, музик і поет. У вересні 2006 єпископ Степан призначив парохом о. Ігоря Ощіпка.

4.jpgРезюмуючи, можна без жодного перебільшення сказати, що парохія св. Архистратига Михаїла в Монреалі стала матір’ю всіх інших парохій у цьому місті, як греко-католицьких, так і православних, бо всі їхні парохіяни були колись членами Свято-Михайлівської парохії. Через поділ первісної парохії та через переселення молодого покоління з бідної робітничої дільниці в інші, модерні і багатші, через відхід піонерів парохії у Вічність – кількість членів зменшилась: список жертводавців в 2005 році начислює вже лише 180 імен. Колись численні та дуже активні прицерковні організації, як Сестрицтво, Вівтарна дружина, Українське Католицьке Юнацтво перестали існувати. ЛУКЖ і БУК припинили свою діяльність 25 грудня 2004 року. На превеликий жаль, дуже мало представників т.зв. четвертої еміґраційної хвилі стали членами парохії. Притягнути їх до нашої парохії – наше невідкличне завдання.


Світлини з сайту Québec-Ukraine.com – Українського інформаційного порталу провінції Квебек

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти